Транснаціоналізм — науковий напрям теорії міжнародних відносин, який розглядає проблему суб'єктності з позицій визнання факту плюралізму та рівнозначності різнотипних

суб'єктів. Його виникнення пов'язане, насамперед, з концепцією американського політолога Дж. Розенау, а також із працями К. Кайзера, Дж. Ная, Р. Коохейна, Е. Морзе та багатьох інших, які поділяли та розвивали його погляди на міжнародні відносини другої половини XX ст.

Зокрема, Дж. Розенау висунув ідею про біфуркацію (роздвоєність) міжнародних відносин, що почала себе виявляти у другій половині XX ст. Біфуркація полягає в одночасному співіснуванні мало зв'язаних між собою міждержавних відносин, що здійснюються класичними засобами дипломатії та воєнної сили, і недержавних відносин, де взаємодіють цілком інші суб'єкти та керуються зовсім іншими міркуваннями.

Активна діяльність недержавних суб'єктів у міжнародному середовищі призводить, на його думку, до витіснення держави на узбіччя міжнародних відносин та зміни характеру міжнародних відносин з "інтернаціонального" на "транснаціональний". Звідси Дж. Розенау висунув концепцію т. зв. постміжнародної політики, яка ґрунтується на ідеї розриву, біфуркації (роздвоєння) взаємозв'язків між традиційним державоцентричним та новим світом, де провідними є "актори без суверенітету". Це призводить до зміщення сукупності звичних параметрів та критеріїв міжнародних відносин, де головну роль починають відігравати вже не визначені свого, часу Р. Ароном дипломат та солдат, а широкий міжнародний континуум, який символічно представляють особи туриста і терориста. Світ недержавних акторів характеризується хаотичністю та непередбачуваністю, спотвореністю ідентичностей, переорієнтацією зв'язків авторитету та лояльності, що поєднували індивідів.

Сьогодні держави перестають бути визначальними у міжнародних відносинах, а стають, за словами 0. Юнґа, "...важливими, але не домінуючими акторами світової політики"1. Трансна-ціоналісти вважають, що у сучасному світі відбувається процес "ерозії державного суверенітету", який виражається у зростаючій взаємозалежності світу і зменшує ступінь автономії держав як замкнутих суспільно-політичних систем. Взаємозалежність обмежує суверенне право урядів здійснювати власну зовнішню та внутрішню політику, змушуючи їх щораз більше зважати на інтереси інших держав і навіть недержавних суб'єктів міжнародних відносин. Сучасні держави, незважаючи на прагнення поставити під контроль діяльність недержавних суб'єктів, мають усе менше засобів для цього, останні ж поводяться дедалі незалежніше. Таку ситуацію дещо інакше пояснюють Дж. Най та Р. Коохейн. На їхню думку, вона спричинюється процесом інтернаціоналізації внутрішньої політики, зростанням взаємозалежності світу та послабленням ролі бар'єрної функції державних кордонів. Інтернаціоналізація внутрішньої політики пояснюється двома протилежно спрямованими процесами: глобальними, що поступово збільшують свій вплив на внутрішні процеси в державах, та зростаючою незалежністю найрізноманітніших субнаціональних акторів.

У сучасному світі існує низка сфер міжнародних відносин, Щодо яких уряди сучасних держав є лише спостерігачами. Це, насамперед, транспорт, торгівля, фінанси, масова інформація та міжнародний туризм. У них активно діють суб'єкти, які мають статус юридичних осіб, але не державних інституцій. Взаємодії

1 Young О. R. The Actors in World Politics / Rosenau J. N., Davis V., East M. A. The Analysis of International Politics. — New York, 1972. — P. 137.

у цих сферах "можуть забезпечуватись урядами, але не можуть здійснюватися лише ними"1.

Недержавними суб'єктами міжнародних відносин, із погляду більшості транснаціоналістів, можуть вважатися будь-які суспільні групи, що мають певні інтереси в міжнародному середовищі та самостійно їх реалізують.

Дещо інакше суб'єктність визначають, послуговуючись поняттям "актор", Б. Рассет і X. Старр. Вони виокремлюють три типи міжнародних акторів:

1)групи людей (народи, нації, народності, етнічні групи);

2)держави;

3)недержавні актори (міжурядові організації, неурядові організації, мультинаціональні корпорації).

Дж. Розенау висловив також ідею про суб'єктність окремих осіб, яких він розумів як індивідуумів — творців політики. їх суб'єктність випливає з того, що вони приймають політичні рішення та впроваджують їх у міжнародному середовищі. Звідси випливає, що фізична особа лише в тому випадку може бути суб'єктом світової політики, якщо вона очолює чи репрезентує певну суспільну структуру (державну чи недержавну), яка діє у міжнародному середовищі.

На думку Дж. Зінґера, суб'єктність варто розглядати широко, в діапазоні від окремих осіб до держав та міжнародних організацій. Ієрархія суб'єктів міжнародних відносин досить умовна, оскільки кожен з них відіграє пріоритетну роль у певних різновидах взаємодій. Теорія міжнародних відносин не повинна встановлювати ієрархії суб'єктів, а лише констатувати інтер-акції, що виникають між ними.

Одним із найважливіших постулатів транснаціоналізму є твердження про рівнозначність будь-яких суб'єктів міжнародних відносин, що виводиться із незаперечного факту існування стосунків між державами та найрізноманітнішими недержавними організаціями. С. Хантинґтон вважає, що в міжнародних відносинах досить часто виникає ситуація, коли "...принаймні один (суб'єкт. — Прим, авт.)...не має жодних зв'язків з уря-

1 НайДж. С, Кохзн Р. О. Транснациональньїе отношения и мировая поли-тика / Теория международньїх отношений: Хрестоматия / Под ред. П. А. Цм-ганкова. — М., 2002. — С. 154.

дом чи урядовими інституціями"1. Тобто, транснаціоналісти наголошують на факті конкретних взаємодій між державами та недержавними учасниками міжнародних відносин, у яких перші з них не завжди є визначальними.

Загалом погляди транснаціоналістів на питання суб'єктності у міжнародних відносинах можна звести до формалізованої моделі, яка відображає специфіку статусу та взаємодій між їх окремими типами (рис. 3.3):

Порівняння державоцентричної і транснаціональної моделей міжнародних відносин (див. рис. 3.2 і рис. 3.3) свідчить про значно більшу складність останньої. У ній зафіксована велика кількість різнопланових взаємодій, які виходять поза межі міждержавних відносин і виразно домінують у представленій моделі.

1 Huntington S.P. Transnational Organisations in World Politics // World Politics. — 1973. — № 3. — P. 334.

П. Віллєте пропонує схему, що відповідає сучасним уявленням транснаціоналістів щодо співвідношення та особливостей взаємодії учасників (акторів) міжнародних відносин. У ній держава зведена до низки урядових інституцій (у тому числі й міждержавних організацій) та бюрократії і посідає маргінальне місце. Значно більш вагомими виглядають недержавні актори, поділені П. Віллетсом на групи: легітимні та нелегітимні (рис. 3.4).

Сучасні міжнародні відносини є значно складнішими і відбуваються переважно поза міждержавними взаємодіями. Аналізуючи міжнародні відносини, М. Нікольсон сформулював т. зв. парадокс учасництва. Його можна сформулювати як твердження: "Що менше кількість і ступінь різнорідності учасників міжнародних взаємодій, то впорядкованішою є система міжнародних відносин і передбачуваніші дії учасників та їх наслідки. Якщо ж міжнародні відносини поповнюються новими учасниками, то прогноз, а відповідно і здійснення ефективних дій стають важчими"1.

Звідси випливає, що ступінь упорядкованості та закономірності міжнародних явищ і процесів зменшується через зростання взаємодій між різнотипними суб'єктами міжнародних відносин. Відповідно зменшується прогнозованість поведінки держав у міжнародній системі та зростає їх залежність від впливу недержавних учасників. Характеризуючи сучасні міжнародні відносини, Дж. Бартон назвав їх "павутиною" взаємозалежності, в якій губиться держава, адже її існування узалежнене від результатів співдії величезної кількості різнотипних учасників міжнародних відносин.

Ідея зменшення ролі держави у міжнародних відносинах і навіть переважання недержавних суб'єктів міжнародних відносин виглядає недостатньо обґрунтованою. На наш погляд, зростання активності у міжнародних відносинах автономних недержавних учасників не є свідченням другорядності держави. Радше можна погодитися з Т. Лось-Новак, що: "їх існування (недержавних суб'єктів. — Прим., авт.) та важливе значення у системі не є достатньою підставою стверджувати тезу про принципові зміни у політичній організації світу та "ерозію влади держави" у міжнародних і внутрішніх стосунках. Швидше можна підтвердити погляд, що функції, які вони виконують, є доповненням до традиційних функцій держави"2. Держави досить широко послуговуються діяльністю недержавних суб'єктів, якщо ця діяльність спрямована на близькі до їх інтересів цілі, не втручаються в неї, якщо це не чинить їм загрози, і досить жорстко реагують на будь-які спроби зашкодити національним інтересам.

Загалом можна припустити, що роль суверенної національної держави в міжнародній системі не є сталою і незмінною, а залежить від конкретної історичної епохи, в якій система виникає і трансформується. Ґ. Соренсен вважав роль держави в міжнародних відносинах залежною від історичного контексту. Він виокремив три головці стани, що відповідають історичним змінам міжнародного порядку: "передсучасний", Вестфаль-ський та "напівсучасний" (табл. 3.2).

1Современньїе международньїе отношения / Под ред. А. В. Торкунова. — М., 2001. — С. 27.

2Los-Nowak Т. Stosunki miedzynarodowe. Teorie — systemy — uczestnicy. — Wroclaw, 2000. — S. 181.

Водночас він припустив, що в контексті названих ним станів формуються типи держав, що їм відповідають. У будь-якій міжнародній системі співіснують різні типи держав, що історично відповідають типам міжнародного порядку, під час існування яких вони виникли, а пізніше через певні причини відстали у подальшому розвитку.

Сучасні міжнародні відносини, що склалися наприкінці XX — на початку XXI ст. як результат новітніх суспільних процесів, характеризуються значною різноманітністю та складністю, що пов'язано зі зростаючим плюралізмом участі у них найрізноманітніших суб'єктів.

Динаміка сучасних суспільних змін змушує уряди держав ре-інтерпретувати зміст національних інтересів та можливості їх реалізації у змінному міжнародному середовищі.

Незаперечними фактами сучасності є зростаюча активність субнаціональних і наднаціональних суб'єктів міжнародних відносин, транснаціональні інтеракції та їх виразний вплив на політику держав світу, що, однак, не дає підстав стверджувати маргінальність держави. Вона була, є і, принаймні, в найближчі десятиріччя, залишиться найвпливовішим та найдієвішим суб'єктом міжнародних відносин.

Дата добавления: 2014-01-11