Проблеми безпеки: теоретичні дискусії й інституціональний контекст

Дідьє Біго (доцент Інституту політичних наук в Парижі, гол редактор ж-лу "Культура і Конфлікти").

Суперечки про міжнародні відносини після змін 1989-1990 р. за звичай розглядаються як чисто інтелектуальні. Конкуруючі дискурси, що виникли в цьому зв'язку (тези про кінець історії, про монополярність, про американські претензії на роль одноособового лідера, про нове світове безладдя, про зіткнення цивілізацій), аналізуються на основі їхнього внутрішнього змісту і ступеня їхньої відповідності гаданій реальності. Тим самим припускається, що зазначені дискурси виходять з академічних кіл і мають на меті поглиблення пізнання соціальної дійсності.

У даному зв'язку епістемологічний підхід резюмується в зіставленні порівняльних заслуг глобалістських і інституціоналістських, реалістичних і неореалістичних, депендантистських і культуралістських підходів. Вони піддаються "тестуванню", нюансуванню, диверсифікуванню, комбінуванню... - коротше кажучи, відзначені дискурси аналізуються як чисті об'єкти, що не залежать від інституціональних умов свого виникнення. Проте позиції, що висловлюються не співставляються з тим, яке положення займають їхні автори, яка їхня професійна кар'єра. Це призводить до віри в те, що символічна ефективність висунутих дискурсів пояснюється їх більш-менш адекватним описом і поясненням фактів. Резонанс, який отримують такі дискурси, сприймається, таким чином, як відбиток властивої їм якості, а їх критика - як необхідність аналізу їхнього змісту.

Не викликає сумнівів, що така критика дуже важлива і цілком обгрунтована, коли мова йде про дискусію, що стосується нових теорій і парадигм. Крім того, у сфері соціальних наук треба вміти розрізняти між новою парадигмою і реакціями тривоги, пов'язаними з утратою звичних орієнтирів у розумінні світу. Сумніви викликає інше - те, що спроби "стабілізації змісту" МВ, на думку Дід'є Біго, не являють собою нових парадигм, як би вони на це не претендували. Частіше усього вони являють собою не більш ніж вираження емоційних станів аналітиків, їхніх різноманітних почуттів як до соціальних трансформацій, так і особливо - до надійності інструментів аналізу цієї соціальної і міжнародної дійсності.

За Біго, подібне бачення речей є своєрідним ефектом теоретичної ілюзії, яка поділяється академічними колами, завжди схильними інтеллектуалізувати соціальну дійсність. Аналіз інституціональних умов дискурсу дозволяє показати, що на ділі вищевказані тези висуваються акторами, які займають у суспільстві множинне становище, для яких приналежність до академічного середовища - лише одна, прицьому маргінальна частина їхнього життєвого шляху. Часто вони одночасно й у більшій мірі належать до політичного світу і до світу безпеки (йде мова про Фукуяму, Хантінгтоні, Краутхаммера...вони займають проміжні позиції між університетським середовищем, політичним світом, втягнутим у розмірковування про оборону, і великою журналістикою). І тільки усвідомивши цілі, властиві цим двом іншим світам, або цим двом сферам, можна зрозуміти, чому, незважаючи на внутрішню слабкість деяких із тез, що ними розвиваються, їх вдається нав'язати усім як новий узвичаєний погляд на світ, що пояснює особливості постбіполярного періоду.

Дата добавления: 2014-01-11