Роль прикладного аналізу МВ у системі сучасного наукового знання

Наукове знання про міжнародні відносини виступає сьогодні як переважно збірне поняття, за яким стоїть не тільки сукупність теорій і методологічних підходів, що розширюється безупинно, але й інструментарій методів, методик і процедур дослідження зовнішньої політики і світового розвитку, що постійно удосконалюється. При цьому все більш помітну роль у формуванні сучасних уявлень про характер міжнародних ситуацій і процесів грають прикладні проекти.

Висування прикладних досліджень "на передній край" вивчення міжнародних відносин обумовило звернення широкого кола спеціалістів до особливого наукового інструментарію, орієнтованого на збір емпіричної інформації, кількісні методи її опрацювання, підготовку аналітичних висновків у формі прогнозних припущень. Даний підхід призвів у 60-70-і рр. ХХ ст. до масованого впровадження в дослідницьку практику понять і прийомів, запозичених із різноманітних суспільних і точних дисциплін, і викликав "методичний вибух", а потім дискусію з проблем сутнісних характеристик і предметних меж міждисциплінарних досліджень, коректності застосовуваного наукового інструментарію, його ролі в одержанні адекватних результатів і т.д., що продовжується дотепер.

У цьому зв'язку слід зазначити справедливу, на погляд Боришполець, думку, що в структуру будь-якого прикладного дослідження завжди "умонтовані" два поділи - методологічний і методичний. Перший є головним, що формулює основні гіпотези і цілі проекту, а другий - у певному сенсі допоміжним. У рамках другого застосовуються й удосконалюються методики (техніка) аналізу інформації на основі тих положень, що висуваються першим розділом.

Проте питання про науковий статус прикладних методик представляється поки достатньо спірним. По суті "різницю між теорією і методикою в суспільних дисциплінах можна провести на абстрактному рівні і важко виділити на практиці". Захоплення емпіричними дослідженнями в 60-70-х рр. призвело до переоцінки їхнього значення і спроб оголошення в якості супернауки. Водночас багатьма авторами методики сприймаються як "неповноцінні теорії" або ж ставляться на рівень із такими поняттями, як "методи" і "підходи".

Хотілося б відзначити, що надалі під терміном "методика" розуміється насамперед сума процедур опрацювання емпіричного матеріалу. При цьому аналітики за звичай використовують "різноманітні методики в проведенні дослідження, що знаходиться в рамках того самого підходу, тобто того засобу, котрим дослідник розмежовує ціль і засіб дослідження". Проте, незважаючи на широкий науковий інтерес до проблеми розробки і застосування прикладних методик у сфері аналізу міжнародних відносин, поки не склалося загального уявлення про їхню типологію.

У якості одного з перших варіантів класифікації прикладних методик можна зазначити, наприклад, такий розподіл: 1) дослідницькі техніки загального плану, 2) специфічні техніки - прикладний факторний аналіз.

Дещо в іншому ключі вирішується подібна проблема, коли методики аналізу міжнародних відносин включені в систему єдиного поняття "політичний аналіз" (аналіз внутрішньої і зовнішньої політики), що підрозділяється на старі методи вивчення управління (алегоричний, аналітичний, порівняльний, історичний, емпірико-прагматичний, логіко-прогностичний методи й ін.) і сучасні методичні підходи до аналізу управління (біхевіоризм, комунікаційний, вивчення процесу прийняття рішень, імітаційні ігри, структурно-функціоналістський підхід і деякі інші).

Іноді науковий аналіз міжнародних відносин розуміється як поєднання теорії міжнародних відносин із певним видом емпіричних досліджень і відповідних методичних процедур, "вироблених або розвинених соціологією в області одержання й опрацювання інформації: а) статистичний аналіз залежності між суспільними перемінними і міжнародними перемінними, у тому числі для інтепретації поводження в сфері міжнародних відносин, б) соціологічні методи дослідження думок і позицій для інтепретації мотивів дій в області міжнародних відносин".

У деяких російських дослідженнях виділяють, з одного боку, такі поняття, як "методичні підходи до вивчення системи міжнародних відносин", а з іншого боку - окремі методики в дослідженнях міжнародних відносин: 1) статистичні методи (статистичні моделі, кореляційний і факторний аналіз); 2) аналітичне моделювання [Гантман (ред.), 1976, с. 483--485]. У більш пізніх публікаціях висловлювалася думка, що в дослідженнях міжнародних відносин не існує специфічного методу аналізу і можна говорити, з одного боку, про загальнонаукові методи або методологічні засоби (системний підхід, математичне моделювання), а з іншого боку - про соціологічні методи (контент-аналіз і деякі інші) [Цыганков, 1992, с. 45--55]. У ряді випадків питання про класифікацію методик розглядається шляхом указівки на міждисциплінарний характер прикладних аналітичних засобів і перерахування деяких із них [Лебедєва, Тюлин, 1991, с. 4-5]. Можна зустріти і класифікацію, засновану на урахуванні ступеня математичного забезпечення дослідницьких процедур (якісні і кількісні методики).

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що питання про класифікацію сучасних аналітичних засобів, застосовуваних у прикладних дослідженнях міжнародних відносин, залишається відкритим. У якості одного з варіантів рішення цього питання Боришполець пропонується такий розподіл: базові аналітичні методики (контент-аналіз, ивент-аналіз, когнітивне картирування) і комплексне аналітичне моделювання (емпіричне, нормативне, динамічне) міжнародних ситуації і процесів. Застосування кількісних методів і обчислювальної техніки видається відносно самостійною проблемою, яка повинна знаходити адекватне вирішення в залежності від цілей кожного конкретного проекту.

Дата добавления: 2014-01-11