Мета, завдання, призначення

Основне призначення екологічних стежок та марш­рутів складається з таких взаємопов'язаних компо­нентів, як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання і виховання.

Екологічне виховання та екологічна освіта населен­ня, насамперед підростаючого покоління, виховання дбайливого ставлення до природи, розкриття її різно­манітності та багатств, пропаганда різних форм еко­логічної діяльності в природі - усе це складові завдан­ня екологічних стежок. Крім того, їх створення та функціонування допомагають привернути увагу місце­вих органів влади до необхідності співпраці із заклада­ми освіти у природоохоронній сфері.

Подальше поширення досвіду цього напрямку роботи у вищих навчальних закладах, школах та позашкільних закладах освіти допоможе посилити їх дидактичну, інтелектуально-освітню та культурно-виховну діяльність.

Екологічну стежку використовують для урбокомпенсаційної рекреації та оздоровлення, а також для прове­дення масової освітньої та виховної роботи з охорони природи, раціонального природокористування і відтво­рення природного середовища. Це визначає головну ме­ту створення екологічної стежки - виховання екологічно грамотної (екокультурної) поведінки людини у природі й поширення знань про природу та людину як невід'ємну частину природного середовища.

На основі вищесказаного можна визначити основні екологічні завдання при проходженні стежки:

* забезпечення фізичного та психологічного роз­вантаження міського жителя, оздоровлення, відновлен­ня природних адаптивних механізмів організму;

* ознайомлення відвідувачів з об'єктами живої та неживої природи;

* інформування про види рослин, пам'ятки приро­ди, культури, що зустрічаються на заданому маршруті;

* розробка та проведення у відповідних пунктах стежки теоретичних та практичних занять, конкретної природоохоронної роботи;

* пропаганда природоохоронних заходів;

* формування екологозберігаючої поведінки.

4. Алгоритм розробки та організації екологічної стеж­ки

Алгоритм розробки та організації екологічної стеж­ки передбачає такі кроки:

* просторово-часова характеристика регіону;

* аналіз ландшафтно-екологічної структури;

* визначення репрезентативності, типовості, унікальності та еталонності геосистем;

* визначення категорій об'єктів екологічного туриз­му (для наукового екотуризму, для освітньо-пізнавально­го екотуризму, оздоровчо-відпочинкового екотуризму);

* встановлення припустимих навантажень на об'єкти;

* геологістичний аналіз дорожньо-стежкової ме­режі (графоаналітичний аналіз за категоріями об'єктів);

* створення проектів кроків маршруту (кроки гіпо­тези) для різних категорій об'єктів;

* прив'язка та позиціонування (кілометраж, хроно­метраж, визначення опірних точок тощо) кроків на місцевості;

* розробка екоекскурсій за системою (В.А.К. - по­бачити, почути, відчути) та за тематичним спрямуванням;

* розробка системи маркувальних знаків, вказівників, аншлагів та ін.;

* розробка системи додаткових послуг;

* апробація маршруту;

* презентація (відкриття) маршруту;

* реалізація маршруту (планова екотуристична та екоекскурсійна діяльність);

* контроль за маршрутом (моніторинг за еко­логічним станом геосистем, контроль за якістю екотуристських послуг).

Методика розробки екологічної стежки за своєю ди­дактичною конструкцією є інтегративною. Кожен крок алгоритму передбачає розробку оригінальної або вико­ристання традиційної часткової методики, що мають са­мостійне наукове значення. Як правило, розробка екологічної стежки вимагає поєднання творчого потенціалу різноманітних фахівців - науковців, інженерно-технічних працівників, творчих працівників та представ­ників громадських екологічних організацій.

В Україні існує досвід створення навчальних, на­вчально-пізнавальних та загальноосвітніх екологічних стежок, що були організовані станціями дитячого та юнацького туризму, шкільними туристсько-краєзнавчи­ми гуртками, турклубами та аматорами екологами-краєзнавцями. З'являються перші наукові розробки пе­дагогічних колективів вищих навчальних закладів та наукових установ. Серед них досить вдалою дидактич­ною конструкцією та науковою розробкою вирізняється модельна стежка Лісники, що розташована в урбокомпенсаційній зеленій смузі на південь від м. Києва.

4. Класифікація екостежок

Екологічні стежки можуть прокладатися на окремій природній території, об'єкті чи їх сукупності, поділятися відповідно до смаків відвідувачів за вартістю та рівнем сервісу тощо. Екологічні стежки та маршрути можуть бу­ти спеціалізованими та комплексними. За напрямком спеціалізації екологічні стежки можна поділити на:

* наукові, які виділяються за типовими і унікаль­ними об'єктами досліджень з метою відпрацювання методичних питань для науковців (екологів, географів, бо­таніків, зоологів, археологів, істориків та ін.);

* навчальні, що призначені для проведення навчальних занять у дошкільних закладах, для учнів за­гальноосвітніх шкіл, студентів та інших слухачів;

* рекреаційні, які створюються для типових при­родних та природно-господарських об'єктів, що мають високий рекреаційний потенціал;

* лікувально-оздоровчі, що мають особливе профілактичне і оздоровче значення та створюються по­близу лікувальних закладів, санаторіїв та будинків відпочинку. Інший напрямок у створенні такого типу стежок має на меті ознайомлення відвідувачів з умовами зростання та біологічними особливостями лікарських рослин, з відповідними екотуристськими та лікувальни­ми послугами (контрольоване збирання лікарських рос­лин, продаж фітопрепаратів тощо);

* освітньо-ресурсні, що закладаються переважно на природно-господарських територіях з високим еталонним природно-ресурсним потенціалом та призначені для підви­щення рівня екологічної освіти природокористувачів.

Найбільш поширеними з них є навчальні екологічні стежки. Вони призначені для формування екологічного світогляду та екологічної освіти школярів і студентів, виховання дбайливого ставлення до природи, розширен­ня знання з природознавчих дисциплін.

Основними вимогами до цього типу стежок є те, що вони мають включати такі елементи природи, які роз­глядаються навчальними програмами, максимально роз­кривати взаємозв'язки природних компонентів в екосис­темах, зокрема поєднання складових рослинного та тваринного світу між собою і з навколишнім середовищем. У цьому аспекті важливо також демонструвати окультурені людиною рослини та тварини.

Особливого значення при цьому не мають ні протяжність навчальних екологічних стежок, ні можливість відвідання їх значною кількістю осіб. Стежки повинні бути розраховані на певну оптимальну кількість туристів. Їх бажано створювати у ландшафтних парках, у зелених зонах поблизу навчальних закладів, а також на інших те­риторіях, де ще зберігаються природні комплекси.

Щоб звести до мінімуму втручання відвідувачів у при­родні процеси, створюють також мережу еколого- та науко­во-пізнавальних стежок. Вони з'єднують найцікавіші в на­уковому, природоохоронному та естетичному аспектах природні об'єкти і характеризуються значною природною інформативністю, що додатково посилюється різноманітни­ми оригінально оформленими стендами, аншлагами та мар­кувальними знаками на маршрутах, які надають необхідний для кожного відвідувача стежки мінімум знань про природ­ний об'єкт та особливості його охорони та відтворення.

Комплексні екологічні стежки та маршрути поєдну­ють функції декількох спеціалізованих, їх створення має такі самі цілі, як і в наведених вище типів стежок. Наприклад, стежка може бути закладена на природоохо­ронній території та бути навчальною, тобто служити постійною базою для певного навчального закладу. На­вчальною може стати також рекреаційна туристська стежка, закладена в зеленій зоні міста або інших цент­рах масового відвідування. При цьому не варто заклада­ти екологічні стежки для масового відвідування на при­родних територіях з особливим статусом охорони.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висно­вок, що у перспективі саме комплексні стежки, які поєднують всі основні цілі і завдання різноманітних еко­логічних стежок - природоохоронні, просвітні, виховні, оздоровчі, регулюючі та відтворюючі - можуть стати найпоширенішими.

5. Маркетингові дослідження при розробці екопрограм.

Отже, завдання фахівців з урбоекологічного геомаркетингу екологічного туризму - після виявлення й оцінки туристських ресурсів і потенціалу досліджуваної території, а також визначення цільових груп розробити свої власні екотуристські програми та розпочати їх про­сування на туристичний ринок.

Оцінивши екотуристичний потенціал та доступні екотуристські ресурси території, важливо визначити цільові групи, для яких певні варіанти екотуристського продукту є найбільш привабливими.

Для визначення цільових груп як потенційних по­купців певного типу еколого-туристського продукту не­обхідно зібрати про них дуже різнобічні дані. Як мінімум, має бути встановлено:

* інтереси і загальне ставлення цільової групи (клієнтів) до екологічної проблематики, у тому числі ро­зуміння ними суспільних екологічних проблем, потреб і обов'язків, а також їх занепокоєність особистою еко­логічною безпекою;

* бажання та готовність брати участь у турах ви­ключно екологічного спрямування або взагалі у природоорієнтованих турах;

* загальна інформованість про екотуризм та про особливості тематики і програми пропонованого екотуру;

* схильність до активної екологічної діяльності, можливої і доступної в межах туру і спрямованої на вирішення певних природоохоронних та природовідтворюючих завдань.

Також необхідно встановити чинники, що визначають загальні інтереси і уподобання клієнтів. Важливим інстру­ментом такого аналізу є еколого-соціологічні опитування.

З усіх цільових груп найменш звичними, але найбільш перспективними клієнтами для більшості природогосподарських та природоохоронних територій є туристичні організації (туроператори, турагенти), працівники бірж і частково представники мас-медіа. Взаємодія з представниками великої групи вимагає від менеджерів екологічного туризму певних спеціальних фахових навичок. І ця взаємодія може бути найбільш продуктивною у тому випадку, якщо екотуристські ресурси та екотуристичний потенціал є фахово виявленими та проаналізованими на відповідному науко­вому рівні, а послуги і продукт, що пропонуються туристам, повинні бути підготовленими та апробованими.

Налагоджуючи контакти з туроператорами і турагентами, менеджерам екологічного туризму варто врахову­вати не тільки подібність інтересів, що полягає в ба­жанні отримати прибуток від реалізації турпродукту і туристських послуг, але й розходження в інтересах цих двох груп партнерів.

Так, у загальному випадку і ті, і інші завжди шука­ють нові можливості і намагаються познайомитися із широким набором турів і послуг. Проте серед туроператорів часто зустрічаються спеціалізовані, що розробля­ють досить вузький сегмент ринку і шукають цілком конкретні варіанти для формування спеціальних турів з досить жорсткими заданими умовами. Турагенти, як правило, є більш універсальними.

Туроператори заради формування та освоєння ново­го туристського продукту спроможні вкладати свої власні капітали і засоби, їх цікавить наявність не­обхідного спектра туристських послуг, достатнього для формування цілісного туру - транспорт, розміщення, харчування, основні об'єкти показу або ключові рекре­аційні ресурси, торгівля, розваги тощо.

Турагентів, насамперед, цікавлять умови отримання комісійних від продажу чужого продукту, на створення та просування якого свої ресурси вони не витрачають. Вони, передусім, намагаються виявити серед окремих запропонованих послуг або турпродуктів ті, які вони зможуть швидко, легко і вигідно продати.

Проте варто мати на увазі, що в сучасному українському туризмі зазначені вище розходження між туроператорами і турагентами не настільки яскраво виражені, як в іноземному.

Дата добавления: 2014-01-11