V. Навчальні матеріали. IV. Організаційно-методичні вказівки

IV. Організаційно-методичні вказівки

ІІІ. Навчально-матеріальне забезпечення

ІІ. Навчальна та виховна мета

І. Навчальні питання

1. Підходи визначення рівня етнічної гомогенності.

2. Соціополітичний поділ на етнічній основі у Бельгії.

3. Соціополітичний поділ на етнічній основі у Швейцарії

4. Соціополітичний поділ на етнічній основі у Великої Британії.

5. Сучасна етнолінгвістична ситуація у країнах Західної Європи.

Навчальна мета: довести до майбутніх фахівців у галузі міжнародних відносин важливість набуття навиків в порівнянні політики різних держав.

Виховна мета: переконати студентів у своєї особистої відповідальності за належне застосування знань для розв’язування проблем у сфері міжнародних відносин.

Рекомендована література:

1. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 392 с.

2. Гетьманчук М., Харченко В. Дослідження політичних систем країн Західної Європи – важливе завдання української політичної науки // Збірник наук. праць "Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку". – Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка". Вип.16. 2005. – С.152 – 154.

3. Політична система суспільства: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф.М.Рудича: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Освіта. — 456 с.

Наочні посібники:

Слайд-транспаранти:

“Основні етапи розвитку порівняльної політології”.

Технічні засоби навчання:

Графопроектор «Полілюкс».

Викладач лекційним методом викладає матеріал з теми. При викладанні матеріалу рекомендується застосовувати метод розповідь-бесіда, що надає викладачу можливість шляхом опитування (усного) контролювати засвоєння студентами викладеного матеріалу з даного розділу дисципліни.

Методом творчих рекомендацій викладач добивається закріплення студентами знань з теми, що викладається. Основну увагу слухачів треба звернути на необхідність знань студентами усіх норм, що визначають завдання, принципи та основні інститути міжнародних відносин.

1. Підходи визначення рівня етнічної гомогенності.

Під етнічною групою або етнолінгвістичною групою Ж.-Е.Лейн та С.О.Ерссон розуміють: "...групу людей, які володіють спільною мовою, або мають спільну культуру, яка грунтується на мові"93. Це поняття дуже близьке до поняття "національна меншина", яке здебільшого трактується не як звичайна статистична соціальна група, а як політичний актор. Саме цю особливість категорії "етнічна меншина" досліджував Роджер Браубер, який виділив три елементи, які зазвичай їй властиві: "... 1) публічне проголошення власної приналежності до певного етнокультурного народу, який є іншим від політично або чисельно домінуючого народу в етнокультурному розумінні; 2) висунення вимог визнання етнокультурної відмінності власного народу від держави; 3) визначення на основі цієї етнокультурної характеристики певних загальних, культурних або політичних прав".96 Оскільки "національна меншина" має власний особливий політичний контекст, який переважно розглядають у дихотомній конструкції: корінна нація - національна меншина, ми надалі використовуватимемо ширше поняття - "етнічна група". Воно нам допоможе не звертатися до пошуку однієї корінної нації, як наприклад у випадку Бельгії і Швейцарії, а розглядати всі етномовні спільноти як етнічні групи.

Суспільство в етнічному плані може бути гомогенно-однорідним, тобто населення переважно буде належати до однієї етнічної групи і розмовляти однією мовою, або гетерогенним, коли поділятиметься на дві або більше етнолінгвістичні групи. На думку Аренда Лейпхарта, гомогенним треба вважати суспільство, в якому 80% і більше населення використовують/розмовляють однією мовою.97

Визначаючи рівень етнічної гомогенності, переважно використовують два підходи. Перший - передбачає обчислення статистичних даних щодо відсотків представників інших від корінної нації етномовних груп у загальному складі населення. Другий підхід запропонував Ж.-Е. Лейн та С.О. Ерссон і називається він - "індекс етномовної фрагментації". Він вимірюється від "0" до "1", коли "0" означає, що суспільство гомогенне в етномовному плані і відповідно "1" означає, що суспільство гетерогенне в етномовному плані.98 Розглянемо показники індексів етномовної фрагментації.

Показники індексу етномовної фрагментації у державах Західної Європи"

Країна	Показники індексу етномовної фрагментації
Австрія	0,04	0,13	0,02	0,13
Бельгія	0,55	0,55	0,50	0,54
Греція	0.03	0,10	0,09	0,10
Данія	0,02	0,05	0,00	0,05
Ірландія	0,22	0.04	0,37	0,07
Іспанія	0,50	0.44	0,39	0,44
Італія	0,06	0,04	0,10	0,08
Нідерланди	0,08	0,10	0,06	0,11
Німеччина	0,00	0,02	0,00	0,12
Норвегія	0,01	0,04	0,00	0,05
Португалія	0,00	0.01	0,00	0,01
Сполуч. Кор.	0,05	0,32	0,03	0,37
Фінляндія	0,16	0,16	0,13	0,15
Франція	0,50	0,26	0,40	0,33
Швейцарія	0,45	0,50	0,52	0,56
Швеція	0,01	0,08	0,00	0,19

Загалом дані різних авторів по кожній країні збігаються. У зазначеній сукупності країн ми можемо виділити декілька умовних груп. Групу з найвищим показником етномовної фрагментації -понад 0,5 становлять Бельгія і Швейцарія; наступну групу з середнім показником - від 0,3 до 0,5 становлять - Іспанія, Сполучене Королівство та Франція; решта країн мають низький аоо дуже низький показник цього індексу. Найбільш гомогенною в етнічному плані державою на сьогодні у Західній Європі є Португалія, в якій на майже 10 млн. населення представники інших етнічних груп у 2002 р. становили 100 000 осіб або приблизно 1 відсоток100.

Таблиця 6 Етнічний склад у державах Західної Європи101

Ном. за пор.	Країна	Кількість населення	% інших етнічних груп
	Австрія	8 169 929	11,3
	Бельгія	10 274 595
	Греція	10 645 343	2,0
	Данія	5 368 854	**
	Ірландія	3 883 159	**
	Іспанія	40 077 100
	Італія	57 715 625
	Нідерланди	16 067 754	17,0
	Німеччина	83 251 851	8,5
	Норвегія	4 525 116	**
	Португалія	10 084 245	1,0
	Сполучене Королівство	59 778 002
	Фінляндія	5 183 545	7,0
	Франція	59 765 983	**
	Швейцарія	7 301 994	*
	Швеція	8 876 744

* Дані щодо цих країн будуть проаналізовані окремо.

** У джерелі, яке ми використовували, тау багатьох інших сучасних довідкових виданнях зазначено, що у країнах проживають 100 % представники політичної нації. Тому надалі ми окремо будемо посилатися на джерела, за допомогою яких зможемо характеризувати поліетнічність громадян зазначених країн.

2. Соціополітичний поділ на етнічній основі у Бельгії.

Бельгія. У цій державі за даними на 2002 р. існувало дві '„основні етномовні групи: фламандці, які розмовляють датською цовою і становлять 58 % та валлони, які розмовляють.французькою - 31 %. Крім того, у Бельгії проживає невелика спільнота людей, які розмовляють німецькою - близько 1 % та частина населення, яка у мовному плані ідентифікує себе як білінгвістичне - близько 10 %. Фламандці територіально більш сконцентровані у північній частині країни, валлони - на півдні, німецькомовна група проживає переважно на сході країни. Столиця Бельгії - Брюссель розміщена на фламандській частині території, проте більшість мешканців столиці - дві третини франкомовні і проживають здебільшого у центральних районах міста. Фламандці відповідно живуть у частині передмість, становлячи третину населення столиці.

Етномовний поділ Бельгії зафіксований у статті 2 Конституції: "Бельгія охоплює три співтовариства: Французьке, Фламандське та Німецькомовне ".102 Четверта глава Конституції спеціально присвячена регулюванню повноважень співтовариств. Зокрема, кожна спільнота має власні представницькі органи - ради. Ради французького та фламандського співтовариств одночасно виступають і радами регіонів. Фактично ці дві ради працюють як законодавчі органи, маючи у своїй компетенції питання культури, освіти та "...співробітництва між співтовариствами, а також міжнародне співробітництво, враховуючи заключення угод з питань освіти і культури."103 Важливу роль у захисті інтересів мовних груп відіграє право "вето лінгвістичної групи", зафіксоване У статті 54 Конституції Бельгії, яке передбачає внесення після доповіді у парламенті мотивованої резолюції, підписаної не менше як 3/4 однієї з лінгвістичних груп. Резолюцію треба вносити перед Голосуванням на публічному засіданні. Вона може стосуватися всіх законопроектів, за винятком бюджету та законів, щодо яких ріЩення приймає кваліфікована більшість. Резолюція повинна охоплювати констатацію, що потенційне рішення здатне нанести значну шкоду відносинам між співтовариствами. У такому випадку рішення не будуть приймати, резолюцію передають до Ради міністрів, які повинні врахувати вимоги резолюції. Члени однієї лінгвістичної групи подібну процедуру можуть застосовувати до того самого законопроекту не більше ніж один раз.

Етномовні спільноти у Бельгії мають не лише прецензійне законодавче регулювання, вони опираються на чітку суб'єктивну визначеність, яка полягає у переважанні групових ідентифікацій населення над загальнодержавними.

Таблиця 7 Національна ідентифікація у Бельгії104

Етнічна група	Ідентичність )ікація
бельгієць	інша
Усі громадяни Бельгії	41,5	58,5
Фламандці	32,5	67,5
Мешканці Брюсселя	56,5	43,5
Валлони	50,3	49,7

Внаслідок цього у країні існує чіткий етнолінгвістичний поділ населення. Фламандці розмовляють датською мовою й ідентифікують себе з фламандською культурою, відповідно валлони - з французькою. Фламандці, численніша етнічна група, займають значно кращі економічні позиції, ніж валлони. Це сприяло формуванню почуття нерівності у валлонів і спровокувало їх домагатися автономії. У 60-ті роки етномовні відмінності стали підставою конфлікту у сіспільстві. Внаслідок цього протягом 60-х років у Бельгії утворилися тільки етномовні партії -Фламандський народний союз, Валлонське об'єднання та Демократичний фронт франкофонів. З 1968 до 1978 рр. три основні партії - християнська, соціалістична та ліберальна розпалися на окремі самостійні етнічні організації. Сьогодні всі основні політичні партії країни спорідненого ідеологічного напряму існують паралельно з фламандськими та валлонськими відповідниками (див. табл. 8).

Тобто, етногрупова відмінність, представлена на загальнонаціональному рівні відповідними етнічними партіями свідчить, про актуальність у Бельгії соціополітичного поділу на етнічній основі.

Таблиця 8 Результати виборів до парламенту Бельгії105

Назва партії	Етнічна приналеж­ність
к-сть ман­датів	% го­лосів	к-сть ман­датів	% го­лосів
Християнсько-народна партія (СУР)	Фламанд­ська		17,1		14,1
Суспільно-християнська партія (Р5С)	Валлон­ська		7,7		5,9
Соціалістична партія (ЗР)	Фламанд­ська		12,5		9,6
Соціалістична партія (РЗ)	Валлон­ська		11,8		10,1
Фламандські ліберали та демократи (ІЛЛ))	Фламанд­ська		13,1		14,3
Партія ліберальних реформ (РКЬ)	Валлон­ська		10,2		10,1
Демократичний фронт франкофонів (ТОР)	Валлон­ська
Народна унія(УІІ) (націоналістична-А.Р.)	Фламанд­ська		4,6		5,6
Партія Зелених (Есоіо)	Валлон­ська		4,0		7,3
Живемо по-іншому (ідеологічна- А.Р.)	Фламанд­ська		4,4		7,0
Фламандський блок(УВ) -(націоналістична-А Р)	Фламанд­ська		7,8		9,9
			2 2		1,5

3. Соціополітичний поділ на етнічній основі у Швейцарії

Швейцарія має три основні мови. Найбільша мовна група -німецька, якою за даними 2002 р. розмовляють 65 % усього населення країни у 19 з 26 кантонів. Французькою розмовляють трохи більше 18 % населення у п'яти кантонах, які розташовані на заході поблизу Франції. Третьою основною мовою є італійська. якою розмовляє приблизно 10 % населення і вона домінує лише у кантоні Тічіно, який розташований на півдні країни. У деяких кантонах проживають представники декількох мовних груп. У кантоні Берн більшість населення користується німецькою мовою, але одночасно існує франкомовна меншина, яка налічує близько 15 %. Інші мовні групи становлять всього 7 % від загальної кількості населення. Суперечки між різними кантонами стосовно мови трапляються досить рідко внаслідок відносної етномовної однорідності більшості кантонів. За умови значної однорідності всередині кантонів і відмінностей між кантонами показники власне групової ідентифікації не є домінуючими у жодній з груп (див. табл.9), вони врівноважуються високим рівнем загальнонаціональної ідентифікації та кантональною ідентифіка­цією. Важливим є також те, що основні галузі, на яких грунтується економіка країни, розташовані одночасно в усіх кантонах і це, порівняно з Бельгією, об'єднує, а не роз'єднує кантони. Юрг Штайнер зазначає ще одну особливість цієї країни: "У Швейцарії, на відміну від Бельгії, немає столиці-домінанти. Існують країни, які мають дуже міцний центр такий, як Брюссель у Бельгії, Париж у Франції або Лондон у Великобританії. Швейцарські федеральні власті містяться в столиці Берні, але Верховний суд знаходиться у франкомовній Лозанні, Швейцарський Національний Інститут страхування від нещасних випадків - у Люцерні. Берн - лише четверте за величиною місто Швейцарії; Цюріх, Базель та Женева перевищують його за кількістю населення".106 Політичні партії є загальнонаціональними і не мають жодної прив'язки до основних етнічних груп.

За наявності значної етногрупової диверсифікації соціополітичного поділу на етнічній основі у Швейцарії не відбулося.

Національна ідентифікація у Швейцарії

Етнічна група	Ідентифікація
загальнонаціональна	етнічної групи	кантону
Німецькомовна
франкомовна

4. Соціополітичний поділ на етнічній основі у Великої Британії.

Сполучене Королівство складається з Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії, внаслідок чого повна офіційна назва Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Велика Британія охоплює лише Англію, Шотландію та Уельс. Домінуючою етнічною групою у країні є - англійці, за даними
2002 р., становлять 81,5 % населення, шотландці - 9,6 %, ірландці 2,4 % уельсці - 1,9 %, інші етнічні групи - 4,6 %. Щодо мови, то абсолютно домінуючою є англійська мова, поряд з якою зберігається кельтська у двох варіантах - ірландська та уельська.

У Шотландії національна мова не відіграє важливого значення (абсолютно переважаючою є англійська). Вважається, що лише 88 892 особи знали та використовували на 1991 р. шотландську Мову одночасно з англійською108 (це становить трохи більше 1 % від загального складу населення). У парламенті Сполученого Королівства шотландська спільнота представлена Шотландською Народною партією, яка з моменту свого створення виступала з сепаратистських позицій. Сьогодні ця партія трактується як партія лівоцентристська з суспільних питань, хоча у своїй програмі вона Декларує вимоги захисту національної культури, мови та виступає за самостійність Шотландії. Протягом останніх десяти років вона на загальнодержавних виборах отримала такі результати: 1992 -З мандати (1,9 %), 1997-6 (2,0 %), у 2001 - 5 (1,8 %).

Згідно з результатами референдуму 1998 р. та прийнятого на його основі Шотландського Акту, який має характер конституційного документа, Шотландія отримала право мати власний парламент та уряд. Праламент однопалатний і складається з 129 осіб, з яких 73 обирають в одномандатних округах згідно з виборчою системою відносної більшості, а 56 в округах багатомандатних за пропорційною системою. Як видно з табл. 10, підтримка сепаратистського руху у Шотландії, спрямованого на державну самостійність від Великобританії, під час других виборів до національного парламенту зменшилась. Відповідно побоювання, що створення національного представницького інституту прискорить розвиток національного сепаратистського руху і призведе до відділення Шотландії, не справдились.

Таблиця 10 Результати виборів до парламенту Шотландії109

Назва партії
мандати	% голосів	мандати	% голосів
Лейбористська партія		44,9		38,7
Народная партія Шотландії		27,1		20,9
Консервативна		13,9		13,9
Ліберально-демократична партія		13,1		13,1
Зелені	-	-		5,4
Шотландські соціалісти	-	-		4,6
Інші		2,3		3,1

Уельс. На початку XX ст. валлійською мовою розмовляла майже половина населення Уельсу. Перепис населення 1911 р зареєстрував приблизно 1 млн. осіб, які вважали себе носіями валлійської мови. У 1993 р. було прийнято Акт про валлійську йву, який законодавчо затвердив рівноправність англійської та валлійської мов в Уельсі. На сьогоднішній день в Уельсі 508 098 &сіб трактують себе білінгвістичними громадянами, зазначаючи, що поряд з англійською вони володіють валлійською мовою.110 Інтереси Уельської етнічної групи представлені у парламенті Сполученого Королівства - Валлійською Народною партією (Ріаісі Сутпі - Партія Уельсу), яка була створена у 1925 р. Сьогодні вона належить до партій лівого спрямування і у своїх програмних завданнях наголос робить на відродженні валлійської мови, культури та розвитку самоврядування в Уельсі. Під час виборів до парламенту Сполученого Королівства партія мала такі результати: 1992-4 мандати (0,5 %), 1997-4 (0,5 %), 2001-4 (0,8 %). Подібно як у Шотландії та Північній Ірландії у 1998 р. було прийнято Уельський Акт, який передбачав створення представницького органу - Асамблеї Уельсу. У вересні 2003 р. на річній конференції Плайд Кімру було внесено нове положення до Статуту партії, яке визначило головну мету партійної діяльності -досягення незалежності Уельсу111. Як бачимо, Валлійська Народна партія як головний репрезентант валлійської етнічної групи не має домінуючого положення у національному представницькому органі.

Результати виборів до Асамблеї Уельсу112

Назва партії
мандати	% голосів	мандати	% голосів
Лейбористська		46,6		50,0
Валлійська Народна		28,3		20,0
Консервативна		15,0		18,3
Ліберальні демократи		10,0		10,0
Інші	-	-		1,6

Північна Ірландія. Населення Північної Ірландії розмовляє переважно англійською мовою. Однак етнічні відмінності між ірландцями, які проживають у Північній Ірландії, і англійцями стосуються вимог ірландців щодо приєднання Північної Ірландії до Ірландської республіки й таким способом об'єднати весь острів або (як етап) розширити систему самоврядування. Відповідно англійці - юніоністи - бачать Північну Ірландію лише як складову частину унітарної, але із застосуванням засад деволюції, держави Сполученого Королівства. На сьогодні основні політичні партії, які діють у Північній Ірландії, поділені за етнічною ознакою. Ірландську частину представляють - Шін Фейн (дослівно - "Ми самі"), яка була створена у 1905 р. і є політичною складовою Ірландської Республіканської армії (ІКА), веде тривалу боротьбу за незалежність Північної Ірландії та возз'єднання з Ірландською республікою; Соціал-демократична партія праці, що створена у 1970 р., має лівоцентристський характер і головну увагу приділяє захисту інтересів католицької меншості. Юніоністські відповідно проанглійські партії: Партія юніоністів Ольстеру діє з 1905 р.; Прогресивна юніоністська партія, діє з 1980 р.; Партія демократичних юніоністів, створена у 1971 р., головну діяльність спрямовує проти втручанням Дубліна у справи Північної Ірландії. Загальнобританські політичні партії не беруть участі у виборах у Північній Ірландії113, тому усі перелічені регіональні політичні партії представлені самостійно або у складі коаліції, у парламенті Сполученого Королівства. У 1998 р., на підставі Акту про Північну Ірландію, було оголошено про створення парламенту та уряду. Існуюча у цьому регіоні політична ситуація призвела до того, що депутати у парламенті поділилися на дві групи: юніоністів і націоналістів (ірландці). Відповідно кожен новообраний депутат ще спочатку роботи регіонального парламенту повинен задекларувати свою приналежність до однієї з цих двох парламентських груп. Також депутат може задекларувати свою незалежність від такого поділу.

Результати виборів до Ассамблеї Північної Ірландії114

Назва партії
к-сть голосів	%	депутатські мандати
Альянс партій Північної Ірландії	52 636	6,5
"Демократична юніоністська партія	145 917	18,0
Північноірландська жіноча коаліція	13 019	1,6
Прогресивна юніоністська партія	20 634	2,5
Соціал-демократична партія	177 963	22.0
Шійн Фейн	142 858	17,6
Юніоністська партія Сполученого Королівства	36 541	4,5
Ольстерська юніоністська партія	172 225	21,3
Інші	42 538	5,3
Разом	804 331
Разом юніоністські партії	375 317	46,7
Разом націоналістичні партії	320 821	39,9
Разом інші	108 193	13,4

Показники етногрупової ідентифікації трьох зазначених регіонів Сполученого Королівства наведено у табл. 13 і свідчать про досить близьку частку мешканців Шотландії та Північної Ірландії, які вважають себе британцями. Ці показники, так само стосовно Уельсу, незначні порівняно з ідентифікацією з власною етнічною групою. Особливість Північної Ірландії полягає у тому, Що цей район додатково поділений всередині на ірландську та ольстерську (регіональну), пов'язану з загальнодержавною ідентифікацією, (Сполученого Королівства - А.Р.) властиву не ірландцям ідентифікацію.

Отже, домінуюча групова ідентифікація має свій вияв у відчутній підтримці національних партій у власних регіонах, що свідчить про наявність соціополітичного поділу на етногруповій основі у Сполученому Королівстві.

Національна ідентифікація у Сполученому Королівстві115

Регіон	Ідентифікація
брита­нець/бри­танка	шотлан­дець/шот­ландка	уель-сець/ уельска	ан­глієць/ англій­ка	Ольс­тер	ірлан­дець/ір­ландка
Шотлан­дія	29,0	67,0	1,0	-	-	-
Уельс	15,0	1,0	69,0	13,0	-
Північна Ірландія	29,0	-	-	-	21,0	43,0

5. Сучасна етнолінгвістична ситуація у країнах Західної Європи

Охарактеризовану етнолінгвістичну ситуацію у країнах Західної Європи сьогодні не можна вважати вичерпною у зв'язку з активним розвитком міграційних процесів. Після Другої світової війни багато країн цього регіону проводили політику, спрямовану на активне залучення робочої сили, в якій вони відчували брак для відбудови економіки та подальшого її розвитку. Розпад колоніальних імперій, які в абсолютній більшості були створені європейськими країнами, зумовили нову хвилю мігрантів з колишніх колоній до країн метрополій. Розвиток демократії, посилення ідеологічного протиборства між "капіталізмом" і "соціалізмом" сприяли введенню до конституцій багатьох європейських країн положень про надання політичного притулку. В Конституції ФРН у статті 16 а, пункт 1 зазначено: "...особи, яких переслідують за політичні переконання, користуються правом притулку"116. Після падіння Берлінського муру посилилась міграція з країн, які належали до колишнього СРСР та колишньої Югославії (особливо у зв'язку з військовими конфліктами на території Югославії). Різними способами, переважно нелегальними, відбувається еміграція з країн "третього світу" до Європи. Внаслідок цього у багатьох західноєвропейських країнах кількість представників інших етнічних груп постійно збільшується. Якщо в 70-ті роки в середньому протягом одного року до Західної Європи в'їжджало близько 30 тис. осіб, то вже у першій половині 90-х Їх кількість збільшилась до 100 тис. (у 1990 р. це становило 436 700 осіб). Згідно з даними управління Верховного Комісаріату у справах біженців при ООН до Європи протягом 1989 -2000 рр. приїхало близько 5 млн. мігрантів різних категорій117. у 1998 р. народжені за кордоном або представники першої генерації мігрантів становили у Швеції - 12 % населення, Данії -6,3 %, Сполученому Королівстві - 4,5 %. У Німеччині згідно з офіційними даними Державної статистичної служби у 2002 р. громадяни іноземного походження становили 7 335 000 осіб118. Більшість емігрантів, які на початковому етапі свого перебування у країні, яка їх прийняла, ставили питання про отримання статусу біженця, з часом прагнули отримати повноцінне громадянство. Волф Ліндер зазначає, що у Швейцарії емігранти з Італії, колишньої Югославії, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччини та інших країн становлять близько 17 % від загальної кількості населення. Вони сплачують усі потрібні податки, користуються системою соціального захисту, але не мають політичних прав внаслідок складної системи отримання громадянства.119

Постійне збільшення частки мігрантів, особливо нелегальних, спровокувало перетворення цього питання у потужну внутрішньополітичну проблему для багатьох країн Західної Європи. Як зазначає Лоурен Макларен, європейські держави мають сьогодні справу з двома видами міграції. Перша - це внутрішня міграція між державами Євросоюзу та Західної Європи. Вона потребує уніфікації законів та встановлення близької або ідентичної системи соціальних прав і привілеїв. Другий різновид - міграція з інших держав, які перебувають поза кордонами.

Характеристика міграції у державах Західноє Європи (на 1000 осіб)120

Ном. за пор.	Країна
	Австрія	2,3	1,2	ІД	0,65	2.45*
	Бельгія	0,4	-0,4	0,1	1,05	0,97
	Греція	-4,4	5,0	ІД	4,0	1.96
	Данія	2,4	0,2	1,8	3,77	2,01
	Ірландія	-1,0	-0,3	-7,3	1,39	4,12
	Іспанія	-0,6	0,0	0,4	0,66	0,87
	Італія	-0,9	0,1	1,5	0,21	1,73
	Нідерланди	2,6	3,7	1,4	2,11	2,35
	Німеччина	9,3	5,1	1,5	2,08	3,99
	Норвегія	-0,3	1,0	1,4	1,64	2,1
	Португалія	-16,5	-12,9	2,3	1,01	0,5
	Сполучене Королівство	-0,5	-0,9	1,3	1,2	1,06
	Фінляндія	-7,8	-0,6	0,6 _\	0,45	0,62
	Франція	3,5	0,8	-0,1	0,58	0,64
	Швейцарія	1,0	2.7	2,2	0,42	1,37
	Швеція	6,1	1,2	1,3	1,66	0,97

* У кількісному виразі цей відсоток для Австрії у 2002 р. становив 200 тис. осіб.

Західної Європи. Автор зазначає, що, з одного боку, відбувається старіння населення держав Європи внаслідок низької народжуваності, це призводить до нестачі працівників, особливо висококваліфікованих спеціалістів. З іншого - більшість з тих, хто приїзджає до європейських держав, не мають жодної кваліфікації, вони також суттєво відрізняються своєю культурою, традиціями Все це призводить до того, що уряди європейських країн вимушені нести додаткові видатки на адаптацію нових мігрантів. Сукупність цаних і дія інших чинників зумовлюють окремішність груп Іегальних мігрантів щодо решти населення держав Європи, іідок чого мігранти з інших неєвропейських країн досить стають об'єктом негативного ставлення до себе з боку і корінних громадян. Більшість дослідників погоджується ійодо складного характеру цієї проблеми для більшості європейських держав.121 Воутер ван-дер Бруг, Мейндерт Фенума т#Жан Тіле, аналізуючи проблему зростаючої частки мігрантів у європейських державах, на основі даних виборів до Ї-Швропарламенту, дійшли висновку, що праві партії іграційного спрямування зібрали основну частку протестних сів у європейських державах. Вони доводять, що голосування тиіміграційні гасла та вимоги вмотивовувались ідеологічними -прагматичними вподобаннями виборців. На їхню думку, нема мігрантів може стати новою лінією поділу політичної Присни багатьох європейських країн.122 Дослідження авторів Цірунтуються на матеріалах середини 90-х років. Результати рЦйгатьох виборів на рубежі двох століть засвідчили, що ця ї-І^облема насправді набуває політичного характеру. іНМпоказовішим прикладом були вибори до парламенту у Нідерландах у 2002 р. Права партія "Список Піма Фортайна,"123 і була створена у лютому 2002 р. як регіональна партія, у своїй Р^Грамі наголошувала на вимогах обмеження еміграції до ерландів, отримала 17,0% голосів або 26 з 150 депутатських |Ійіндатів. У Австрії на парламентських виборах у 1999 р. до влади прийшли консерватори в коаліції з радикально правою партією |©вободи Йорга Гайдера, яка здобула 52 мандати (26,9 % голосів виборців). Гайдер проводив свою кампанію під гаслами припинення імміграції. Під час листопадових виборів д0 парламенту Швейцарії у 1999 р. ультраправа Народна партія одержала 43 мандати з 200, набравши 22,5 % голосів. Цей результат суттєво покращився 19 жовтня 2003 р., коли Народна партія Швейцарії виграла паламентські вибори, набравши 27,0 % голосів Як зазначає оглядач "Файненшел Тайме" Хейг Сімонян: "Надзвичайно радикальне, за швейцарськими стандартами. збільшення кількості голосів на користь Народної партії стало результатом занепокоєння виборців стосовно правопорядку та імміграції, які вважають головними чинниками зростання безробіття. Мультимільйонер з Цюріха пан Блохер (керівник партії - А.Р.) використав економічні труднощі і зіграв на невпевненості народу, провівши відкрито расистську виборчу кампанію". Подібна ситуація виявилась у Данії під час парламентських виборів 2001 р., коли праворадикальна Датська народна партія отримала 12,0 % голосів. Досить красномовними стали президентські вибори у Франції 2002 р.- кандидат ультраправого Національного фронту Ле Пен отримав у першому турі 16,9 %, у другому - 17,8 % голосів виборців. Зазначимо, що ці та багато інших дій, які свідчили про посилення радикальних правих політичних партій у Німеччині, Сполученому Королівстві, Італії тощо, стали предметом гострої суспільної дискусії у всіх державах Західної Європи, спрямованої проти піднесення ультраправих сил. відповідно і щодо проблем, на яких ці сили робили свою ставку. Можливо, ця активна пропагандистська кампанія вплинула на виборців Австрії, де на парламентських виборах 2002 р. Партія свободи одержала лише 10,0 % (- 16, 9 %) та у Нідерландах, де подібно на парламентських виборах 2003 р. Список Піма Фортеина отримав лише 5,7 % (- 11,3 %) голосів. Незважаючи на ш обнадійливі результати, ми можемо констатувати, що обидві політичні партії під час цих виборів наголос у своїх передвиборчих програмах робили на питаннях обмеження міграції до власних країн, виселення вже прибулих, обмеження їхніх прав.

Це дає нові підстави говорити про формування нового соціополітичіого поділу в етнополітичній площині у таких краінах: Австрії, Данії, Нідерландах, Франції та Швейцарії. Соціально-груповою основою такого поділу є наявність значної кількості іммігрантів у цих країнах. Вже сьогодні наявність відчутних соціполітичних відмінностей простежується між: тими, хто виступає проти присутності у власних країнах значних груп іммігранп в і рештою населення, яке поки що дотримується загальнодемократичних позицій з цього питання. Безумовно, ми не можемо покі говорити про його остаточну сформованість, оскільки немає політичних партій, які б представляли інтереси етнічних груп іміграційного походження як цілого. Антиімміграційну складом на політичній сцені представляють партії ультраправого спрямування. Партії ліберально-демократичного спрямування, що їм протистоять, відстоюють, на нашу думку, не інтереси громад іммігрантів - а отстоюють загальнодемократичні засади організації суспільного життя. Однак протистояння між цими двома групами вже сьогодні має соціополітичний характер. Існуюча перспектива подальшого збільшення в європейських краіїнах іммігрантів з неєвропейських країн, особливо з тих, що належать до інших цивілізацій, дає змогу передбачити загострення цього типу соціополітичного поділу у зазначених країнах і поширення актуальності на інші європейські країни.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення лекції

з дисципліни: Порівняльна європейська політика

ТЕМА № 5. Релігійна основа соцюполітичних поділів. Аналіз місця релігійних конфесій у європейських державах.

Заняття № 1. Релігійна основа соцюполітичних поділів. Аналіз місця релігійних конфесій у європейських державах.

ЧАС – 2 години.

Обговорено на засіданні кафедри

протокол № ___ від «___» ______ 200__р.

Внесено зміни

протокол № ___ від «___» _______ 200__ р.

протокол № ___ від «___» _______ 200__ р.

.Дніпропетровськ

Дата добавления: 2014-01-11