V. Навчальні матеріали. IV. Організаційно-методичні вказівки

IV. Організаційно-методичні вказівки

ІІІ. Навчально-матеріальне забезпечення

ІІ. Навчальна та виховна мета

І. Навчальні питання

1. Позиція глави держави у конституційних монархіях

2. Президент як глава держави

3. Права та обов'язки президентів європейських держав

Навчальна мета: довести до майбутніх фахівців у галузі міжнародних відносин важливість набуття навиків в порівнянні політики різних держав.

Виховна мета: переконати студентів у своєї особистої відповідальності за належне застосування знань для розв’язування проблем у сфері міжнародних відносин.

Рекомендована література:

1. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 392 с.

2. Гетьманчук М., Харченко В. Дослідження політичних систем країн Західної Європи – важливе завдання української політичної науки // Збірник наук. праць "Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку". – Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка". Вип.16. 2005. – С.152 – 154.

3. Політична система суспільства: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф.М.Рудича: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Освіта. — 456 с.

Наочні посібники:

Слайд-транспаранти:

“Основні етапи розвитку порівняльної політології”.

Технічні засоби навчання:

Графопроектор «Полілюкс».

Викладач лекційним методом викладає матеріал з теми. При викладанні матеріалу рекомендується застосовувати метод розповідь-бесіда, що надає викладачу можливість шляхом опитування (усного) контролювати засвоєння студентами викладеного матеріалу з даного розділу дисципліни.

Методом творчих рекомендацій викладач добивається закріплення студентами знань з теми, що викладається. Основну увагу слухачів треба звернути на необхідність знань студентами усіх норм, що визначають завдання, принципи та основні інститути міжнародних відносин.

Посада голови держави належить до вищих державних інститутів. Сьогодні це одноособова посада, обійняття якої передбачає здійснення цілої сукупності керівних і церемоніальних функцій. У європейських країнах посада глави держави представлена монархами у конституційних монархіях та президентами у республіках.

1. Позиція глави держави у конституційних монархіях

Усі європейські країни протягом досить значного періоду були монархічними державами. З огляду на різні причини та події держави перейшли до республіканської форми правління. Монархи є главами держав у Бельгії, Данії, Іспанії, Нідерландах, Норвегії, Сполученому Королівстві та Швеції. Щоб запобігти можливому відновленню спадкової влади суверена конституції Австрії та Італії мають обмеження щодо спадкоємців, можливих о життєвих на престолі.

Монарха у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії розглядають передусім як представника «Корони», який уособлює державну владу. о жит Роуз дає таке трактування поняття «Корона» у Сполученому Королівстві: «Корона – це символ, якому люди повинні зберігати вірність. Це поняття, яке важко застосувати до чітко окресленої території або конкретної людської спільноти. В ідеях Корони поєднуються ті елементи конституції, які силою традиції сакралізують та міфологізують владу, а також, які забезпечують ефективну працю уряду.

До головних повноважень монарха у Сполученому Королівстві належить: право іменування прем’єр-міністра; призначати членів уряду та інших вищих державних чиновників; призначати о життєвих лордів; скликати та розпускати парламент за пропозицією прем’єр-міністра; звертатися до парламенту; підписувати та промульгувати рішення УРЯДУ та закони прийняті парламентом; оголошувати війну; налагоджувати та розривати дипломатичні відносини. Монарх має право накладати вето на прийняті закони, але практично це право не використовує з 1707 р.

Взаємовідносини з урядом визначаються дією двох ключових конституційних норм: «король не може робити сам», та «король не може робити нічого поганого», які на практиці означають, що жодного рішення монарх не може прийняти самостійно, всі прийняті від його імені рішення повинні бути контрасигновані.

Монарх є верховним керівником збройних сил. У Сполученому Королівстві виявляється певна історична особливість цієї формальної прерогативи. Монарх патронує морські та військово-повітряні сили, які у своїй офіційній назві обов’язково використовують термін «Королівські». Решта збройних сил, особливо піхотні війська, з 1661 р. не можуть бути під юрисдикцією монарха, тому вони не мають у своїй назві натяку на королівську приналежність.

Його регулярно інформує прем’єр-міністр про стан справ у країні шляхом щотижневої аудієнції, також монарх постійно отримує стенограми засідання парламенту. Монарх своїм авторитетом і королівської родини реально впливає на вирішення державних і суспільних проблем.

Монарх є главою Англіканської Церкви, «захисником віри», дворянських титулів, карбуванням монети, може надавати помилування засудженим.

Король Бельгії зобов’язаний дотримуватись Конституції та законів країни, забезпечувати національну незалежність і територіальну цілісність країни. Формально він є головою виконавчої влади, призначає та звільняє міністрів уряду, інших вищих державних службовців, визначає обсяги їхніх повноважень. Реально його роль зводиться до затвердження рішень уряду, які набувають юридичного значення за умови їх контрасигнації відповідними міністрами. Як зазначає А.Н.Пилипенко,»… участь Короля у законодавчому процесі має обмежений і формальний характер, оскільки закріплене за ним право законодавчої ініціативи реалізується здебільшого урядом, а право вето на закони, прийняті Парламентом, застосовував Король лише два рази у 1842 та 1884 рр.»

Монарх Бельгії є верховним керівником збройних сил, вводить військовий стан і припиняє військові дії. Керує веденням міжнародних відносин, незалежно від компетенції спільнот та регіонів щодо регулювання міжнародної співпраці, враховуючи укладення договорів з питань, які належать до їх компетенції за Конституцією152. Присвоює військові звання, має право випускати гроші, помилувати, нагороджувати. Монархові належить традиційне право надавати дворянські титули, які не повинні передбачати жодних суспільних привілеїв.

Король Данії має верховну владу з усіх питань Королівства і виконує цю владу через міністрів. Головує на засіданнях Державної ради (уряду), призначає та відправляє у відставку прем’єр-міністра та інших міністрів, вирішує питання щодо загальної кількості міністрів і розподілу функцій між ними. Проте може сформувати лише такий уряд, який отримає підтримку більшості у парламенті. Рішення уряду, для набуття юридичної сили, повинен підписати король, але попередньо їх повинні контрасигнувати. Король володіє правом законодавчої ініціативи у парламенті, підписує закони та промульгує. В умовах надзвичайного стану, коли Фолькетінг (парламент- А.Р.) не може зібратися, він має право приймати тимчасові закони, за умови що вони не будуть суперечити Конституції і надалі їх затвердить парламент.

Від імені держави бере участь у міжнародних справах, узгоджуючи свої дії з парламентом. Визнається головно­командувачем, приймає рішення щодо випуску грошей, призначає державних службовців, володіє правом помилування.

Монарх Нідерландів виконує законодавчу владу спільно з парламентом і є формальним головою виконавчої влади. Призначає та звільняє прем’єр-міністра, інших членів уряду, створює міністерства, призначає інших державних посадових осіб. Виконує загальне керівництво веденням міжнародних відносин і збройними силами. Всі управлінські розпорядження монарха виконує уряд, діє принцип контрасигнації.

Подібний обсяг повноважень має монарх Норвегії. Він є головою Євангелістського Костелу Норвегії. Повинен постійно проживати в країні і не може без дозволу парламенту перебувати поза Королівством довше, ніж шість місяців. Недотримання цієї вимоги є підставою втрати права на Корону.

Короля Іспанії проголошують головою держави, символом її єдності та наступності, арбітром повсякденної діяльності державних інститутів. Щодо законодавчого процесу, то він не має права законодавчої ініціативи та права вето, зобов’язаний підписувати та обнародувати всі закони, прийняті парламентом. Формально він скликає та розпускає парламент, призначає вибори відповідно до норм Конституції. Може призначати референдум, (але лише за пропозицією прем’єр-міністра і за попередньої підтримки парламенту).

Щодо взаємовідносин із виконавчою владою, то він володіє традиційною нормою призначення голови уряду на підставі попередніх консультацій з представниками політичних груп, які засідають у парламенті. Призначає та звільняє членів уряду за пропозицією прем’єр-міністра, може головувати на засіданнях уряду, коли вважатиме це за потрібне, але обов’язковою умовою його присутності на засіданні уряду є прохання/запрошення голови уряду. Видає узгоджені з урядом декрети, які передбачають попередню контрасигнацію.

Монарх Іспанії представляє країну у міжнародних відносинах, особливо значною є його роль у відносинах з народами, які мають історичну спільність з Іспанією. Проголошує війну та укладає мир, призначає дипломатичних представників за кордоном, акредитує іноземних представників.

Короля Іспанії проголошено Верховним головнокомандувачем збройними силами. Зовнішньо формальний характер цієї норми передбачає і певний реальний зміст. Це було доведено у лютому 1981 р. під час спроби військового перевороту в країні. Король Хуан Карлос, посилаючись на те, що він Верховний головнокомандувач збройними силами, не допустив широкого залучення військових сил до участі у путчі та мобілізував вірні Конституції військові підрозділи на ліквідацію спроби перевороту. Це сприяло посиленню довіри до інституту монархії в Іспанії, піднесло особистий авторитет Хуана Карлоса.

Найменше повноважень серед монархів європейських країн має Король Швеції, якого офіційно визнає Конституція як главу держави, одночасно навіть формально він не має права керувати державою 156. Значну кількість обов’язків глави держави передано до компетенції глави парламенту та прем’єр-міністра. Монарх має право отримувати лише інформацію від прем’єр-міністра щодо ситуації у країні, в разі потреби може головувати на засіданнях уряду, відкривати сесії парламенту. Очолює Євангелістсько-Лютеранський костел у державі. Інші функції мають церемоніальний характер. Не має права виїжджати за кордон без погодження з прем’єр-міністром.

Як ми бачимо, у конституційних монархіях глава держави – монарх – володіє одночасно окремими положеннями законодавчої влади спільно з національними парламентами та виконавчої спільно з урядами. У системі виконавчої влади більший обсяг повноважень монархи мають щодо міжнародних справ і питань оборони. Здебільшого монархи є главами національних церков. Щодо всіх монархів діє норма їх особистої недоторканості.

2. Президент як глава держави

Термін президент походить від латинського слова ргаехіа'епз і дослівно означає: той, що сидить попереду. Вперше посаду президента, як глави держави, запровадили наприкінці XVIII ст. у США. В Європі Франція і Швейцарія були піонерами, ввівши її у 1848 р. Сьогодні така посада існує у таких державах: Австрія, Греція, Італія, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія.

Посада президента як глави держави існує у президентській, напівпрезидентській і парламентській республіках. На сьогодні серед європейських держав немає жодної, в якій би існувала президентська форма правління. У літературі існують твердження, що прикладом президентської форми правління є Швейцарія. Ми вважаємо, що таке твердження недостатньо вмотивоване. Звернемося до критеріїв президентської форми правління, які запропонував Джованні Сарторі:

1) обрання президента на загальних виборах;

2) протягом визначеного терміну президента не можна
позбавити влади парламентським голосуванням;

3) він особисто призначає главу або інших керівників уряду.

У Швейцарії президента обирають у парламенті на один рік і протягом цього періоду парламент не має змоги його достроково відправити у відставку. У цій країні також немає самостійної посади прем'єр-міністра. З огляду на те, що у Швейцарії президента протягом визначеного терміну не можна позбавити влади, не можемо говорити про цю країну як президентську республіку, тому розглядаємо її разом з іншими країнами, де діє парламентська форма правління.

Посаду президента ми розглядатимемо стосовно країн із напівпрезидентською та парламентською формами правління. З'ясуємо такі положення: функції президента як глави держави; взаємовідносини президента та уряду; право законодавчої ініціативи; право вето; право на проведення референдумів та умови дострокової відставки; питання наступності у разі дострокової відставки.

Вимоги до кандидатів на посаду президента:

1) Кандидат на посаду президента повинен бути громадянином власної країни. Конституція Греції передбачає додаткову вимогу для кандидата - не менше п'яти років громадянства й обов'язково мати батька - грецького громадянина. Як своєрідну форму громадянського цензу треба розглядати норму параграфа 23 Конституції Фінляндії. Кандидувати на посаду президента може лише "громадянин з народження". Подібною є норма статті 125 Конституції Португалії, в якій зазначено "...португальці за походженням" можуть кандидувати на цю посаду. У Конституції Німеччини наголошено, що кандидувати може кожен німець, який має право обиратися до Бундестагу.

2) Друга вимога до кандидатів - вік. Віковий ценз зумовлений високим суспільним авторитетом цієї посади. Претендент повинен мати досвід і власну позицію щодо суспільних проблем. Крім того, віковий ценз дає змогу суспільству верифікувати кандидата, його властивості та здібності, які краще виявляються у зрілої людини. Як видно з таб. 18, мінімальний віковий ценз становить 35 років, максимальний — 50. Щодо обмежень, то варто звернути увагу на положення Конституції Австрії, де "...права бути обраним позбавлені члени імператорських домів або родин, які коли-небудь належали до них"164.

У межах напівпрезидентської форми правління президентів обирають шляхом загальних, прямих виборів. Передбачається, що для перемоги у першому турі треба набрати більше 50 % голосів виборців. Якщо жоден не набирає потрібної частки, то проводять другий тур, де для перемоги необхідно набрати відносну більшість голосів. Особливі норми регулювання виборів президента діють у Фінляндії. По-перше, Конституція згідно з параграфом 23 - в передбачає: якщо у другому турі обидва кандидати наберуть однакову кількість голосів, та переможця визначають жеребкуванням. По-друге, згідно з тим самим параграфом, якщо буде висунуто лише одного кандидата на посаду президента, то він стає ним без виборів.

Вибори президентів за парламентської форми правління відбуваються шляхом: загальних, прямих виборів; виборів у парламенті та на спеціальному засіданні парламентів. Загальні і прямі вибори передбачені в Австрії та Ірландії. В Австрії обраним

Головні вимоги щодо посади президента у державах Західної Європи

Ном.	Назва країни	Тип обрання	Термін повнова-жень	Повтор-не обрання	Вимоги щодо віку
	Австрія	Загальні, прямі	6 років	2 терміни	35 років
	Греція	Обрання парламентом
	Ірландія	Загальні, прямі
	Італія	Обрання парламентом		Без ліміту
	Німеччина	Федеральні збори
	Португалія	Загальні, прямі
	Фінляндія	Загальні, прямі			*
	Франція	Загальні, прямі		Без ліміту	*
	Швейцарія	Обрання парламентом			*

* Конституція не регламентує відповідних положень вважається кандидат, який отримає більше половини усіх визнаних дійсними голосів. Якщо ніхто не отримав більшості голосів, то треба проводити другий тур, у якому беруть участь два кандидати. Для перемоги одному з них потрібно набрати відносну більшість. Особливою нормою є те, що згідно зі статтею 60, пункту 2, кожна з груп виборців, які висунули двох кандидатів, що пройшли до другого туру, у цьому другому турі має право замінити свого кандидата на іншого. Коли лише один кандидат претендуватиме на посаду президента, тоді вибори потрібно проводити згідно зі статтею 60, пункту 1, у формі голосування "за" або "проти". В Ірландії вибори президента відбуваються за пропорційною системою з використанням єдиного перехідного голосу. Конституція Ірландії передбачає, подібно як і у Фінляндії, проголошення єдиного кандидата президентом без виборів, якщо не було інших кандидатур. В історії Ірландії було п'ять таких випадків.

Вибори президентів у парламентах відбуваються у Греції, Італії та Швейцарії.

У Греції президента обирають на спеціальному засіданні парламенту відкритим голосуванням. Для обрання одному з кандидатів на цю посаду треба отримати більшість у дві треті голосів від загальної кількості депутатів парламенту. У разі необрання у першому турі допускається ще два тури голосування. У третьому турі для перемоги одному з кандидатів потрібно буде набрати більшість у три п'ятих голосів депутатів парламенту. Якщо і під час третього туру президента країни не оберуть, то у Конституції передбачано розпуск парламенту і проведення дострокових парламентських виборів. Новообраний парламент, шляхом відкритого голосування, більшістю у три п'ятих, повинен обрати президента. Якщо не обрали, то проводиться наступний тур, у якому переможцю треба набрати абсолютну більшість голосів депутатів. Допускається ще один тур виборів, коли для перемоги треба отримати вже відносну більшість голосів172.

У Швейцарії президента Федерації обирають з членів Ради Федерації (уряду) одночасно з віце-президентом на спільному засіданні обох палат парламенту країни. Президентом обирається член Ради, який у попередньому році виконував обов'язки віце-президента. Конституція забороняє переобирати діючого президента на наступний рік. Для обрання необхідна підтримка відносної більшості парламентарів. Водночас та сама особа може обиратися президентом держави парламентами різних скликань.

Президента республіки Італія обирають на спільному засіданні палат парламенту, до участі в якому запрошують представників від областей - по три з кожної області, а Валлє д'Аоста має бути представлена лише одним делегатом. До делегації кожного регіону повинен входити представник найбільшої регіональної меншості. Кількість делегатів від областей є формальною або символічною, тому що обидві палати становлять разом 945 депутатів, а делегати від областей - всього 58. Ми вважаємо, що вибори президента Італії відбуваються у парламенті. Вибори відбуваються таємним голосуванням. У перших трьох турах треба для перемоги набрати дві третини голосів, починаючи з четвертого туру - достатньо абсолютної більшості. Найбільша кількість турів була потрібна у 1971 р. для обрання президента Дж.Леоне - 23 тури.

Особлива процедура обрання президента існує у Федеративній республіці Німеччині, де скликається спеціальне засідання Федеральних зборів. Вони складаються з депутатів лише нижньої палати - Бундестагу та однакової кількості членів, обраних народними представництвами земель на засадах пропорційності. Вибори серед кандидатів на посаду президента відбуваються без обговорення. Обраним вважається кандидат, який отримав абсолютну більшість голосів членів Федеральних зборів. Якщо протягом двох турів не буде обрано жодного кандидата, то проводиться третій тур, у якому достатньо набрати відносну більшість голосів. Федеральний президент з моменту обрання припиняє свою участь у політичній партії, якщо він був її членом до виборів. Термін президентських повноважень переважно довший, ніж повноваження парламенту. Ця обставина дає змогу президентам забезпечувати стабільність і наступність влади у власних країнах. Виняток становить Швейцарія, де термін президенства - один рік. У Франції протягом значного періоду (з 1958 до 2000 р.) термін президенства становив сім років. Внаслідок рішення референдуму від 24 вересня 2000 р. цей термін зменшили до п'яти років. Ця норма поширюється вже на президента, який був обраний у 2002 р. (Ж.Шірак був переобраний повторно).

Для офіційного визнання тієї або іншої особи кандидатом на посаду президента країни, необхідно: у Франції мати підтримку 500 кваліфікованих виборців, до яких належать члени Парламенту, депутати регіональних рад, члени ради Парижу тощо; у Фінляндії таке право мають політичні партії, які на попередніх парламентських виборах провели до парламенту принаймні одного депутата або 20 тис. виборців; у Португалії - групи виборців мінімально 7 500 і максимально 15 000 виборців; в Австрії таке право мають як мінімум п'ять депутатів парламенту, або шість тисяч виборців; в Ірландії висувати має право група з 20 діючих депутатів парламенту однієї з палат або ради, не менш ніж чотирьох адміністративних графств.

В абсолютній більшості країн діють конституційні норми, де зазначено, що займати посаду президента можна не більше ніж два терміни підряд. В Італії та Франції у конституції немає норми обмеження кількості перебувань на посаді президента, (вважаємо, що таких термінів може бути більше ніж два). Можливо, після зменшення терміну президентства у Франції буде запроваджено обмеження кількості переобрань на посаду президента. У Конституції Португалії передбачено особливу ситуацію, якої немає в інших європейських країнах, - заборонено обирати на посаду президента ту саму особу тричі підряд, але не заборонено цій самій особі після двох термінів президентства і п'яти років перерви третій раз претендувати і навіть бути обраною.

Посада президента як найвища державна посада несумісна з будь-якою іншою посадою. В Ірландії та Німеччині ця норма дещо відкоригована. В Ірландії не можна займати посаду, за яку платять гроші, у Німеччині поряд із забороною зайняття оплачуваної посади, не дозволено проводити комерційну або професійну діяльність, входити до складу керівництва, спостережних рад, які мають на меті отримання прибутку. Тобто, у цих двох країнах президенти гіпотетично можуть працювати, очолювати громадську організацію або якусь іншу громадську ініціативу, не отримуючи винагороди за свою діяльність.

3. Права та обов'язки президентів європейських держав

За парламентської і напівпрезидентської форм правління, як ми вже зазначали, немає поділу влад між парламентом та урядом, проте передбачено поділ повноважень між законодавчою та виконавчою владами. Оскільки законодавча влада представлена парламентом, а виконавча - урядом, то виникає питання про місце і роль посади президента за цих форм правління. Особливість президентської форми правління полягає у цілковитій приналеж­ності президенту виконавчої влади, а за напівпрезидентської форми правління - у розділеній виконавчій владі між президентом і прем'єр-міністром. Тому хочемо з'ясувати обсяг повноважень посади президента щодо виконавчої влади у змішаній і парламентській формах правління.

У Франції президент є главою уряду, він головує на засіданнях Ради міністрів (стаття 9); призначає прем'єр-міністра, припиняє виконання ним функцій на підставі його заяви про відставку уряду, з подання прем'єр-міністра призначає інших членів уряду, та припиняє їхні повноваження (стаття 8). Президент може впливати на рішення уряду, оскільки він підписує ордонанси та декрети, які приймає уряд. Він має право звертатися з посланнями до обох палат Національних зборів, призначати трьох членів Конституційної ради з дев'яти, та Голову Конституційної ради, його голос є вирішальним тоді, коли голоси поділені порівну.

Вагомість посади президента виявляється у праві накладати вето на рішення парламенту; наявності права скеровувати на референдум будь-який законопроект щодо організації державної влади, щодо реформ, які пов'язані з економічною та соціальною політикою, публічними службами; права розпускати Національні збори, проконсультувавшись з прем'єр-міністром і головами палат. На підставі статті 16 Конституції президент має право проголошу­вати у країні надзвичайний стан. Підставою для такого рішення повинна бути значна та безпосередня загроза для інститутів Республіки, незалежності нації, цілісності її території, коли нормальне функціонування конституційних публічних органів припинено. Дня запровадження цього стану президент повинен провести консультації з прем'єр-міністром, головами палат і Конституційною радою. Президент не має права заміщати прем'єр-міністра, хоча прем'єр-міністр має право заміщати президента на засіданнях рад і комітетів, які той очолює, враховуючи засідання Ради міністрів. Низка актів президента підлягає обов'язковій контрасигнації з боку прем'єр-міністра або відповідних міністрів.

До особливої сфери президентської компетенції належать питання оборони та міжнародних відносин. Президент є главою збройних сил, очолює засідання вищих рад і комітетів національної оборони. Прем'єр-міністр відповідає за стан національної оборони. Тобто, президент самостійно не може приймати рішень з питань національної безпеки, хоча він виступає гарантом національної незалежності та цілісності держави. Проте він має значні можливості для діяльності у цій сфері. Підтвердженим цьому було рішення Президента Шарля де Голя від 10 березня 1967 р. про вихід Франції з військової структури НАТО. У міжнародній сфері президент згідно зі статтею 52 Конституції веде переговори щодо заключення міжнародних договорів. Його повинні обов'язково інформувати про всі переговори стосовно заключення будь-якої міжнародної угоди.

Він відповідає за дотримання країною міжнародних угод, акреди­тує послів і надзвичайних посланців до іноземних країн, іноземні посли та вповноважені представники акредитуються при ньому.

Також важливим положенням є норма статті 5 Конституції,, згідно з якою президент забезпечує своїм арбітражем нормальне фунціонування публічної влади. Цю норму можна розуміти як право політичного арбітражу, тому що немає інших норм, які б уточнювали це положення.

Окрім того, у Франції президент: спостерігає за дотриманням Конституції країни; забезпечує наступність влади у державі; призначає на цивільні та військові державні посади; має право помилувати та нагороджувати.

Президент Республіки згідно зі статтею 68 несе вдповідаль-ність за дії, вчинені ним при виконанні своїх обов'язків, лише у випадку державної зради. Звинувачення йому можуть висунути одночасно дві палати, які мають прийняти ідентичне рішення відкритим голосуванням абсолютною більшістю голосів своїх членів. Право притягати до відповідальності президента має Висока палата правосуддя. У випадку визнання вини, або вакантності посади президента з будь-якої причини, його обов'язки тимчасово повинен виконувати голова Сенату.

Виконавча влада президента та прем'єр - міністра значно взаємолежні, тому реальна реалізація конституційних повнова­жень залежить від партійного складу парламенту. До 1984 р. зберігалася відповідність щодо партійної приналежності президента, прем'єр-міністра та більшості у парламенті. За такої конфігурації президент Республіки мав значно більші можливості впливу на політичне життя країни. У 1986 р. президент Ф.Міттеран, обраний від Соціалістичної партії, змушений був призначити прем'єр-міністром Ж.Шірака як представника опозиційної щодо своєї партії, що опирався на парламентську більшість. За такої ситуації послаблюється значимість посади президента і зростає сила прем'єр-міністра. Як зазначає Джованиі Сарторі: "...французька напівпрезидентська форма правління є дійсно змішаною системою (виділено - Дж.Сарторі), що грунтується на гнучкій подвійній владній структурі, тобто "двоголовій" виконавчій владі, чия "перша голова" змінюється (коливається) при зміні комбінацій більшості. При об'єднаній більшості президент явно переважає над прем'єр-міністром і конституцією...! навпаки, при розколотій більшості прем'єр-міністра підтримує його власна більшість у парламенті, яка дає йому перевагу, до того ж офіційна конституція (що записано у її положеннях) підтримує його вимогу на управління, оскільки це в його власному праві".

У Фінляндії президент: повинен чесно та ретельно дотримува­тись і охороняти Конституцію та закони країни; докладати усіх зусиль для сприяння успіхів народу Фінляндії. Президент лише номінує кандидата на посаду прем'єр-міністра на підставі попередніх своїх розмов із головою парламенту, керівниками парламентських груп у парламенті та враховуючи результати міжпартійних переговорів щодо формування уряду. Членів уряду президент призначає на підставі пропозицій парламентських фракцій. Звільняє членів уряду президент на підставі їхньої особистої заяви або без заяви, якщо вони не користуються довірою парламенту, також він може звільнити члена уряду за ініціативою прем'єр-міністра. На відміну від президента Франції, президент Фінляндії не головує на засіданнях уряду постійно, це право належить прем'єр-міністру. Згідно з параграфом 39 він має право головувати на засіданні Державної ради лише тоді, коли розглядають питання, які належать до його компетенції. Президент приймає рішення на засіданні уряду на підставі доповіді міністра, до компетенції якого входить розглядуване питання. Всі рішення президента повинні бути контрасигновані. Державна рада (уряд) повинні реалізовувати у життя рішення президента. Виконуючи загальний контроль за управлінням державою, президент має право вимагати, щоб йому надавали інформацію від глав відомств та їх керівних органів, може призначати ревізію їх діяльності.

До компетенції президента належить скликання парламенту на позачергові сесії, відкриття парламентських сесій. Президент має право за пропозицією прем'єр-міністра, заслухавши думку голови парламенту і парламентських фракцій, достроково розпустити парламент та призначити нові вибори. У певних випадках, стосовно визначених сфер, президент має право видавати постанови, зміст яких не повинен суперечити прийнятим законам.

Президент є Верховним головнокомандувачем збройними силами, хоча в часі війни може передавати це право іншій особі. Рішення президента з питань національної оборони та стосовно призначень на військові посади не підлягають загальним нормам контрасигнації, а регулюються особливими постановами.

Президент визначає відносини Фінляндії з іншими державами, підписані ним угоди підлягають ратифікації. Він призначає послів та акредитує повноважних іноземних представників.

Президент також призначає Канцлера юстиції, членів Вищого суду, вищих державних чиновників. Має право надавати громадянство особам, які є громадянами іншої країни і одночасно позбавляти громадянства; має право помилувати та пом'якшувати вироки.

Якщо Канцлер юстиції або уряд вважають, що президент винний у державній зраді, то вони повинні повідомити про це парламент. Рішення про початок карної справи парламент приймає трьома четвертими від поданих голосів. Справу повинні розглядати у Верховному суді. На час розгляду справи проти президента, він повинен утриматись від виконання своїх обов'язків. Якщо президент Фінляндії не може виконувати свої обов'язки, то його повноваження передаються прем'єр-міністрові країни.

Можливості, надані президентові Фінляндії конституцією, можуть дещо збільшуватись або зменшуватись у зв'язку зі значною партійною фрагментаризацією парламенту та коаліційним складом урядів. У VI розділі "Основні моделі коаліційної політики та стабільність коаліційних урядів держав Західної Європи" ми додатково розглянемо питання про низький рівень стабільності коаліційних урядів Фінляндії. Роль президента Фінляндії у формуванні коаліційного уряду, на думку Галахера, Мейра та Лейвера, є найважливішою функцією серед президентських функцій і визначальною за своїм політичним значенням. За цих умов реальна роль президента Фінляндії має тенденцію до часткового збільшення і залежить також від його особистих властивостей.

Президент Португалії представляє Республіку і зобов'язаний забезпечувати національну незалежність; єдність держави та нормальне функціонування демократичних інститутів.

Президент призначає прем'єр-міністра після консультацій з політичними партіями, представленими в Асамблеї Республіки, враховуючи результати виборів. Членів уряду призначає президент на підставі подання прем'єр-міністра. Уряд несе однакову відповідальність перед президентом і перед парламентом. Президент має право відправити у відставку уряд на підставі статті 198, пункту другого тоді, коли це потрібно для забезпечення нормального функціонування демократичних інститутів, попередньо заслухавши думку Державної ради, та тоді, коли уряд втратив підтримку парламенту. Звільняти членів уряду від їхніх обов'язків президент має право лише за пропозицією прем'єр-міністра. Уряд повинен керувати загальною політикою країни, тому його трактують як вищий орган державної адміністрації. Президент має право головувати на засіданні уряду лише на підставі особистого прохання перм'єр-міністра. Більшість актів президента вимагають контрасигнації уряду, у разі відсутності контрасигнації рішення вважається недійсним. Він повинен підписувати усі декрети уряду, відсутність підпису президента визначає неправомірність цього документа.

Президент Португалії відповідно до норм виборчого закону призначає дату виборів, скликає парламент на позачергове засідання, має право розпустити Асамблею Республіки, заслухавши попередньо думку представлених у ній партій та Державної ради. Має право скеровувати послання до парламенту. До його компетенції належить право промульгації декретів, прийнятих Асамблеєю Республіки, або накладення на них вето. Для подолання вето парламент повинен повторно проголосувати той самий декрет абсолютною більшістю голосів. Президент має також право звертатися до Конституційного суду щодо відповідності законів, які приймає парламент. Президент головує на засіданнях Державної ради - політичного дорадчого органу при президентові.

До безпосередніх повноважень Президента належать також функції Верховного головнокомандувача збройними силами та головування у Вищій раді національної оборони, яка згідно зі статтею 274 Конституції є спеціалізованим консультативним органом з питань, які належать до національної оборони, організації, діяльності та дисципліни збройних сил. Керівника Генерального штабу президент призначає на підставі пропозиції уряду. Інші призначення у збройних силах президент виконує на основі пропозицій відповідних посадових осіб.

У сфері міжнародних відносин до компетенції президента належить призначення послів і надзвичайних повноважних представників на підставі пропозиції уряду. При президенті акредитуються іноземні дипломатичні представники. Він має право ратифікувати міжнародні угоди, оголошувати війну та укладати мир за пропозицією уряду. На підставі статті 139 та 278 він має право вето щодо міжнародних договорів, відправляючи їх на перевірку до Конституційного суду стосовно конституційності.

До інших його обов'язків належать призначення вищих державних службовців та нагородження згідно з законом і виконання функцій великого магістра почесних португальських орденів188. Він може відміняти та пом'якшувати міри покарань, заслухавши попередньо думку уряду.

Президент не має права самостійно оголошувати референдум. Референдум відбувається на підставі рішення президента відповідно до пропозиції парламенту або уряду. Всі пропозиції з проведення референдуму передбачають обов'язкову попередню перевірку конституційності та законності пропозицій, які вино­сяться на референдум. Якщо президент відмовився підтримувати проведення референдуму, то питання, які планували винести на референдум, не можна виносити на референдум протягом дії актуальної сесії парламенту. Крім того, президент має право публічно коментувати надзвичайні випадки з життя країни.

Президент Республіки не має права покидати національну територію без згоди Асамблеї Республіки, якщо вона не засідає, то за згодою Постійної комісії. Виїзд за межі території держави без попередньої згоди парламенту на термін довший ніж п'ять днів, згідно зі статтею 132 Конституції, призводить до втрати ним своєї посади.

За злочини, пов'язані з виконанням президентом своїх обов'язків, він відповідає перед Верховним судом. Право ініціювати відкриття справи належить одній п'ятій депутатів, рішення приймає дві третини повноважних депутатів. Засудження призводить до втрати посади і неможливості переобрання надалі. За злочини, непов'язані з виконанням своїх обов'язків, президент повинен відповідати після завершення своїх повноважень. Якщо діючий президент нездатний виконувати свої обов'язки, то тимчасово функції президента повинен виконувати голова Асамблеї Республіки.

У країнах із парламентською формою правління до головних функцій посади президента належать: представлення країни на міжнародній арені та заключення від імені держави різних міжнародних угод; акредитація та прийняття послів; призначення та звільнення державних службовців, а також офіцерів, призначення та звільнення за пропозицією глави уряду членів уряду, офіційне представлення контрасигнованих законів. За основу ми взяли перелік повноважень президента ФРН, який також повинен присвятити усі свої сили благу німецького народу, примножувати його надбання, оберігати його від шкоди, дотримуватись та оберігати Основний закон, закони держави, чесно виконувати свої обов'язки, бути справедливим щодо кожного громадянина. Президент вносить кандидатуру канцлера для обрання на засідання Бундестагу. До інших обов'язків президента входить нагородження урядовими нагородами та відзнаками. Для дієздатності розпоряджень Федерального президента їх повинен контрасигнувати канцлер або компетентний федеральний міністр.

В Австрії президент має право визначати та присвоювати професійні звання; визнавати позашлюбних дітей на прохання батьків; призначати консульських представників Республіки за кордоном держави; надавати почесні права, виняткові пільги на надбавки до пенсій. Згідно зі статтею 67 усі дії, на які вповноважений Федеральний президент, повинні виконуватися "...на підставі пропозицій Федерального уряду або вповноваженого федерального міністра"194. Президент Австрії призначає канцлера, а за його пропозицією міністрів уряду. Відставку членів уряду проводить Федеральний канцлер самостійно. Відставку уряду призначає парламент.

У Греції президент зобов'язаний оберігати Конституцію та закони держави, турбуватися про їх належне виконання, захищати національну незалежність і цілісність країни, оберігати права та свободи греків, слугувати загальним інтересам і прогресу грецького народу. Має право представляти країну на міжнародній арені, оголошувати війну, укладати мирні угоди, договори про союз щодо економічної співпраці. Президент призначає прем'єр-міністра і за його пропозиціями призначає та звільняє членів уряду. Прем'єр-міністра призначає лідер партії, яка має абсолютну більшість у парламенті. Якщо жодна партія не має такої більшості, то президент доручає лідеру партії, яка має більшість, з'ясувати можливість формування уряду, який би мав підтримку більшості196. Він звільняє уряд лише на підставі добровільної відставки або у разі втрати ним підтримки у парламенті. Розпускає парламент за пропозицією уряду або у випадку, якщо два склади уряду подали у відставку або їм було висловлено вотум недовіри.

Президент Греції має право вето щодо законів, прийнятих у парламенті. Для подолання вето парламенту треба набрати абсолютну більшість голосів. Він зобов'язаний видавати та друкувати закони, прийняті парламентом, сам президент має право видавати декрети спрямовані на виконання законів. Згідно зі статтею 44 у надзвичайних ситуаціях виняткової терміновості він може за дорученням уряду видавати акти законодавчого змісту197. Президент оголошує проведення референдумів з важливих національних питань на підставі рішення абсолютної більшості депутатів парламенту за пропозицією уряду.

Відносини президента Ірландії з урядом - чітко окреслені вимогою статті 13, пункту 9: "Повноваження та функції покладені на президента Конституцією він повинен виконувати лише на підставі поради Уряду."198 Прем'єр-міністра президент призначає на підставі пропозиції Палати представників; членів уряду він призначає за порадою прем'єр-міністра та за згодою Палати представників; за пропозицією прем'єр-міністра він зобов'язаний прийняти відставку або зупинити призначення кожного члена уряду; за порадою прем'єр-міністра скликає або розпускає Палату представників. Усі закони, які приймають дві палати, щоб стати аконами, повинен підписати президент, але за вимогами статті 13, пункт 3.2 "Президент зобов'язаний промульгувати кожний прийнятий парламентом закон."

В Ірландії президент, після консультацій з Державною радою, отримує право скеровувати палатам Парламенту послання або звернення з будь-якого питання державної або суспільної ваги. На підставі консультацій із Державною радою президент має право з зазначених питань звертатися з посланнями до народу у будь-який час. Однак Конституцією визначено й обмеження: всі звернення до народу попередньо повинен ухвалити уряд200. Подібно як і у Португалії президентові Ірландії під час перебування на посаді заборонено виїжджати за межі держави без згоди уряду201.

Президента Італії офіційно проголошують Конституційним главою держави, тому він представляє національну єдність. Має право без консультацій звертатися з посланнями до обох палат,202 промульговувати закони, видавати декрети, які мають силу закону, призначати референдуми у випадках, передбачених Конституцією. Партійна система Італії багатопартійна, тому роль президента стає вагомою у процесі формування уряду, якщо врахувати, що термін повноважень президента становить сім років, а уряди Італії характеризуються значним рівнем нестабільності. Згідно з дослідженням Галахера, Мейра та Лейвера роль президента Італії не лише у формуванні уряду, а й у політичному житті країни зіставляється з президентами у напівпрезидентських республіках, За пропозицію прем'єр-міністра глава держави призначає міністрів. Президент Республіки також має право розпускати обидві палати парламенту або лише одну, проконсультувавшись з головами палат парламенту.

У Швейцарії згідно з Конституцією багато традиційних обов'язків Президента передано іншим державним інститутам: право помилування - парламенту, ратифікація міжнародних угод - уряду; затвердження прийнятих законів - головам палат парламенту; прийняття рішення щодо надання громадянства країни - кантональним владам. На думку авторів праці "Політичні системи світу," у Швейцарії президенство є колективним або колегіальним і охоплює усіх представників Федеральної Ради.

Формально усі президенти країн, де існує парламентська форма правління, є верховними головнокомандувачами. Формально, тому що конституції чітко покладають відповідаль­ність за питання національної оборони на прем'єр-міністрів, уряд і відповідних міністрів. У Німеччині не передбачено і формального керівництва збройними силами з боку Федерального президента.

Президенти мають право помилування, але у різній мірі. В Ірландії та Італії президенти володіють ним без інституційних або інших обмежень. В Австрії та Німеччині право помилування та пом'якшення вироку надається президентам лише у певних, визначених випадках. Президент Греції має таке право, але йому для цього треба мати пропозицію від міністра юстиції та провести консультації зі спеціальною радою, яка складається з суддів206.

Реальна політична практика здатна певною мірою коригувати права та повноваження президентів за парламентської форми правління. Показовою у цьому плані є ситуація, яка склалася у грудні 2003 р. в Італії. Президент Італії Карло Азеліо Чампі відмовився підписувати новий закон про засоби масової інформації, який би сприяв остаточному закріпленню ринку засобів масової інформації за чинним прем'єр-міністром С.Берлусконі. Згідно з Конституцією Італії право Президента відтерміновувати набуття чинності прийнятих законів є суттєво обмежене. Якщо парламент повторно проголосує за цей закон, то він автоматично повинен набути чинності. Такий випадок треба розглядати як прецендент.

Конституції усіх країн з парламентською формою правління передбачають конституційну відповідальність президентів.

На підставі розгляду повноважень президентів у напівпрези-дентських республіках ми можемо зробити висновок, що конституції дають змогу президентам брати активну участь у здійсненні виконавчої влади, особливо значно вони впливають на питання оборони та міжнародні відносини. Водночас їхня позиція у системі виконавчої влади значною мірою залежить від політичного складу парламенту та партійної структури самого уряду.

У країнах з парламентською формою правління найбільший обсяг повноважень має президент Італії. Урешті випадків обсяг повноважень президентів подібний, з певними перевагами в Ірландії та Греції, і найменшим обсягом у Австрії, Німеччині та Швейцарії.

ПРОМУЛЬГАЦИЯ — официальное провозглашение (обнародование) закона, при нятого парламентом. Означает санкционирование законопроекта главой государства

Контра сигнатура – подпись министра на акте, исходящем от главы государства, означающая, что министр принимает на себя ответственность за данный акт.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення лекції

з дисципліни: Порівняльна європейська політика

ТЕМА № 8. Порівняльна характеристика парламентів

країн Західної Європи

Заняття № 1. Порівняльна характеристика парламентів

країн Західної Європи

ЧАС – 2 години.

Обговорено на засіданні кафедри

протокол № ___ від «___» ______ 200__р.

Внесено зміни

протокол № ___ від «___» _______ 200__ р.

протокол № ___ від «___» _______ 200__ р.

.Дніпропетровськ

Дата добавления: 2014-01-11