Заземлення у сільських електроустановках

Основні поняття про заходи захисту людей і тварин від ураження електричним струмом

Лекція 9

ТЕМА «ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВИКОНАННЯ ЕЛЕКТРОМОНТАЖНИХ РОБІТ, ЗАЗЕМЛЕННЯ І ЗАНУЛЕННЯ В ЕЛЕКТРОУСТАНОВКАХ»

9.1 Основні поняття про заходи захисту людей і тварин від ураження електричним струмом

9.2 Заземлення у сільських електроустановках

9.3 Занулення у сільських електроустановках

9.4 Пристрої вирівнювання електричних потенціалів.

9.5 Застосування малої напруги

9.6 Блокування в електроустановках

МЕТА ЛЕКЦІЇЇ: О знайомити студентів із основними нормами правил виконання заходів захисту від ураження електричним струмом; вивчити послідовність виконання електрозахисних способів захисту від ураження електричним струмом

При безпосередньому впливі на людину, сільськогосподарську тварину, електричного струму або електричної дуги вони можуть отримати ушкодження, тобто електричну травму, яка призводить до загибелі або тяжким порушенням діяльності організму.

Для запобігання електротравматизму використовують систему забезпечення електробезпеки, яка об’єднує електрозахисті заходи, способи і засоби.

Електрозахисті заходи розподіляють на організаційні та технічні.

Під організаційними заходами розуміють виконання загальних правил, які направлені на запобігання електротравматизму при роботі або знаходженні в електроустановках:

- встановлення особистої відповідальності осіб, які організовують і виконують роботи;

- оформлення наряду – допуску;

- нагляд під час роботи;

- оформлення закінчення робіт;

- і т.д.

Технічні заходи направлені на попередження небезпечних ситуацій і представляють собою сукупність дій: відключення усієї установки, виключення помилкової подачі напруги, встановлення знаків безпеки,

Електрозахисті способи об’єднують використання технічних прийомів і пристроїв:

- захисне заземлення;

- занулення;

- вирівнювання електричного потенціалу;

- автоматичне захисневідключення4

- застосування малих напруг;

- ізоляцію струмопровідних частин;

- використання огороджувальних пристроїв;

- використання попереджувальної сигналізації.

Електрозахисті засоби:

- переносні вироби:

- діелектричні боти;

- рукавички;

- вказівники напруги;

- і т.п.;

Заземлення - навмисне електричне з'єднання якої-небудь частини електроустановки із заземлюючим пристроєм, що складається із заземлювача і заземлюючих провідників.

Заземлення виконує дві основні функції:

­ утворення умов швидкого відключення замикання на землю;

­ зменшення до необхідних меж можливої напруги дотику.

Ідеальним заземленням вважають еквіпотенційну поверхню, за яку може правити по­верхня землі або велика металева плита, внаслідок чого різниця потенціалів між довільною точкою цієї поверхні та будь-яким заземленим устаткуванням дорівнюватиме нулю. Якщо через систему заземлення та ґрунт (землю) протікає струм, то різниця по­тенціалу буде нульовою лише в тому випадку, коли нульовим буде імпеданс на шляху протікання струму. У реальних умовах спроба досягти добрих параметрів системи зазем­лення є намаганням досягти якнайменших значень цього імпедансу, одначе у реальних умовах цей імпеданс відрізняється від нуля. Величина імпедансу, або найчастіше активно­го опору заземлення, визначається передусім властивостями та конструкцією елементів системи заземлення, головним чином заземлювачів й характером та провідністю ґрунту, але також параметрами струму, що протікає: його амплітудою, частотою або швидкістю наростання струму, коли йдеться про блискавку.

Вимоги до заземлень містяться у відповідних вітчизняних та міжнародних нормах й передусім стосуються граничних припустимих значень активного опору, або імпедан­су заземлення, котре залежить від функції, яку це заземлення має виконувати, - захист від ураження електричним струмом, забезпечення нормального функціонування електро­устаткування чи надійний захист від блискавки та перенапруг.

Відповідно до вимог, яким має відповідати заземлення, вони поділяються на:

• захисне заземлення, яке має на меті захист людей та тварин від уражен­ня електричним струмом;

• робоче заземлення, яке забезпечує належне функціонування електричних, телеко­мунікаційних та радіоустановок, що також має назву функціонального заземлення;

• заземлення системи блискавкозахисту, що має на меті безпечний розпливання у ґрунті струмів розрядів блискавки.

Окремі види заземлень почасти об'єднуються в одну спільну систему заземлення, зо­крема в будівельних об'єктах, які потребують захисту від блискавки та перенапруг внутрішньо будинкової мережі живлення та устаткування низької напруги разом із приєднаними до них технічними пристроями.

Основним елементом заземлення є заземлювачі, або розташовані у ґрунті струмопровідні елементи, які призначено для безпечного розтікання струму, що відводиться.

Найбільш розповсюджені на практиці штучні заземлювачі, тобто метало-профілі, прути, проводи або смуги, що розташовані у ґрунті вертикально - шпилькові за­землювачі, або горизонтально - контурні заземлювачі. Заземлювачі можуть бути виго­товлені із окремих вертикальних чи горизонтальних елементів - вони називаються зосе­редженими заземлювачами, або у випадку, коли вони поєднані між собою, утворюють системи складених заземлювачів розгалуженої конфігурації - наприклад, променеві, контурні чи ґратоподібні заземлювачі (рисунок 9.1).

Характеристичним параметром, що окреслює електричні властивості заземлення, є опір заземлення, тобто опір об'єму ґрунту у зоні між заземлювачем та довільним пунк­том верхнього шару ґрунту, потенціал котрого не підлягає змінам під впливом струму, що протікає через даний заземлювач або систему заземлювачів, або так звана земля відне­сення. Властивості заземлень при протіканні постійного або змінного струму частотою 50 Гц називаються статичними властивостями, а опір заземлення - статичним опором.

Припустимі значення статичного опору визначаються нормами та рекомендаціями й стосуються як вимог до заземлень, які забезпечують захист від ураження електричним струмом, так й заземлювачів систем захисту від блискавки. Деякі значення статичного опору заземлення згідно з вітчизняними нормами наведені у таблиці 9. 1.

a) b)

Рисунок 9.1 – Шпильовий (a) та горизонтальний заземлювач (b) довжиною l

Таблиця 9.1 – Допустимі значення опору заземлення

Вид заземлення	Допустимі значення опору заземлення, Ом	Нормативний документ
Захист від статичної електрики	£ 100,0	ДНАОП 0.00-1.24-97 «Правила захисту від статичної електрики»
Робоче заземлення	£ 4,0	ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок»
Медичні установи:
повторне заземлення	£ 10 (4,0)	СНиП 2.08.02-89
технологічне для медустаткування	£ 2,0	СНиП 2.08.02-89

h

9.2.1 Технологія монтажу заземлюючих пристроїв КТП

Вертикальні заземлювачі з'єднують один з одним за допомогою круглої або смугової сталі зварюванням на хльост. Величина нахльосту - не менш шести діаметрів круглої сталі або подвійної ширини смуги. Проводку, що заземлює, усередині будинку (внутрішній контур заземлення) приєднують до зовнішнього контуру не менш чим у двох протилежних місцях.

Протяжні горизонтальні заземлювачі (промені) прокладають на глибині не менш 0,5 м, на орній землі - 1 м. Вони раціональні в тих випадках, коли електропровідність верхнього шару ґрунту забезпечує потрібну провідність променевого заземлювача. Перевіряють це виміром електричного опору заземлення. Якщо опір струму розтікання при вимірі в найбільш несприятливий час року виявляється в межах норм, то не слід робити зайвої роботи з пристрою додаткових заземлювачів.

У сухих пісках і інших погано провідних ґрунтах контури заземлення з вертикальних електродів малої довжини (2-3 м) і променевих заземлювачів виходять громіздкими й трудомісткими. Застосування глибинних електродів скорочує витрата металу і засобів у багато разів. При цьому найбільш раціональна глибина занурення може скласти в суглинку 5 - 6 м, у сухому піску 10 - 18 м, у скельному ґрунті 20 - 25 м.

Роботи по споруді заземлюючої системи закритого розподільного пристрою КТП складаються з двох основних етапів: монтажу зовнішнього заземлюючого контуру і монтажу смуг (шин) заземлення усередині будівлі.

При пристрої зовнішнього заземлюючого контуру спочатку розмічають і влаштовують траншеї. Відстань від стін будівель до центру траншеї повинна бути не меншого 2-2,5 м, глибина траншеї - 0,6-0,7 м. Після пристрою траншеї занурюють електроди - заземлювачі в ґрунт. Найбільш продуктивним є спосіб, заснований на застосуванні як електроди сталевих стрижнів діаметром 12 мм, що вкручуються в ґрунт на глибину приблизно 5 м. Для занурення стрижнів служить пристосування ПЕВ, показане на мал. 138. Як електроди - заземлювачі застосовують також кутову сталь розміром 50 x 50 мм і завдовжки 2,5-3 м. Електроди цього типу занурюють в ґрунт електровібратором або автоямобуром з приставкою для забивання електроду.

Як стрижні, так і кутову сталь вводять в ґрунт так, щоб їх кінці виступали над дном траншеї на 150-200 мм. До виступаючих кінців електродів приварюють стрічкові заземлювачі. Стрічковим заземлювачем зазвичай є смугова сталь розміром 40X4 мм, яку виправляють, укладають в траншеї на ребро, прикріплюють до забитих в землю електродів хомутами і приварюють. Якість приварювання стрічкових заземлювачів до електродів перевіряють ударами кувалди масою до 2 кг Введення в будівлі укладають у відрізки сталевих труб.

Дата добавления: 2014-01-11