Будова і властивості аналізаторів. Фізіологічні особливості організму людини

Фізіологічні особливості організму людини

Незважаючи на наявність різноманітних гіпотез про виникнення життя на Землі, вважають, що найвищою стадією розвитку життя є людина. Вчені встановили, що за всю історію еволюції людина в ана-томо-фізіологічному відношенні мало змінилася. Що ж являє собою організм людини? Це сукупність тілесних (соматичних) і фізіологіч­них систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, ди­хання, сенсорної, опорно-рухової та ін. Однією з найважливіших сис­тем людини є нервова система, що пов'язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле. Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції. Антропологи і фізіологи відзна­чають надзвичайно важливу фізіологічну особливість людського орга­нізму; його великі потенційні і часто незатребувані життям можливості.

Одним із основних завдань навчальної дисципліни «Безпека життєд­іяльності» є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини. Для вирішення цих завдань необхідно насамперед розглянути шляхи взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни навколишнього середовища відображаються в її свідомості.

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної сис­теми чи органів чуття..

З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи чуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки.

Сучасна наука про відчуття використовує декілька термінів, дуже близьких за значенням: «органи чуття», «аналізатори», «аферентні си­стеми», «сенсорні системи», що часто розглядаються як рівнозначні.

У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрі­зняють вісім аналізаторів. Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколиш­нього середовища головними або домінуючи­ми при виявленні небезпеки все ж таки виступають * зоровий, * слуховий та * шкірний аналізатори. Інші виконують допом­іжну, або доповнюючу, функцію. Водночас необ­хідно враховувати також: і ту обставину, що в сучасних, умовах, є ціла низка небезпечних чин­ників, що створюють надзвичайно важливу біо­логічну дію на людський організм, але для їхнього

сприйняття немає відповідних природних аналі­заторів. Це насамперед стосується іонізуючих випромінювань і електромагнітних полів надвисоких діапазонів частот (так звані НВЧ-випромінювання). Людина не спроможна їх відчути безпосередньо, а починає відчувати лише їх опосередковані (переважно дуже небезпечні для здоров'я) наслідки. Для усунення цієї прогалини розроблені різноманітні технічні засоби, що дозволяють відчувати іонізуюче випромінювання, «чути» радіохвилі та ультразвук, «бачити» інфрачервоне випромінювання тощо.

~ Аналізатори — це сукупність взаємодіючих утворень периферич­ної, центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

Структури аналізатора:

Рецептор [сприймаючий утвір] ---> Чутливі нейрони ---> Ділянка кори головного мозку

Розрізняють такі основні види ре­цепторів:

· механорецептори, що сприймають механічну енергію: до них належать рецептори слухової, вестибу­лярної, рухової, частково вісцеральної чутливості;

· хеморецептори — ню­ховий, смаковий;

· терморецептори, що мають шкірний аналізатор;

· фоторецептори — зоровий аналізатор та інші види.

Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів.

Абсолютна межа чутливості має верхній та нижній рівні.

Нижня абсолютна межа чутливості — це мінімальна величина подразника, що викликає чутливість.

Верхня абсолютна межа — максимально допусти­ма величина подразника, що не викликає в людини біль.

Диференційна чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відчути його зміну. Це положення вперше було введено німецьким фізіологом А.Вебером і кількісно описано німецьким фізи­ком Г.Фехнером.

Основний психофізичний закон фізіології Вебера—Фехнера: інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника.

У математічний формі закон Вебера-Фехнера виражається так:

S=C*lgI,

де S - інтенсивність (або сила) відчуття; І - величина чинного подраз­ника; С - коефіцієнт пропорційності.

Дата добавления: 2014-01-11