Міжнародна організація праці

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

Адміністративно-правове регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б)встановлення міграційних квот;

в)встановлення рамок можливостей щодо міграції (кримінальні норми).

Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в: а)встановленні митних внесків чи бар’єрів;

б)встановленні відповідних візових ставок;

в)регулювання зарплати мігрантів;

г)запровадження різного роду штрафних ставок.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні зумовлюється процесом міжнародної економічної інтеграції, як вищого рівня міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торгівельно-економічної, фінансової та соціальної політики.

Далі розкрита сутність, призначення процесу міжнародної інвестиційної взаємодії, методи його регулювання, форми, принципи, сфери, існуючі антиподи та місце цього процесу в Стратегії Національної безпеки, а головне, його роль в економічному розвитку України:

В процесі інвестування з використанням експортних та імпортних ре­сурсів міжнародний та національний капітал утворюють на деякий час певну цілісність, сутністю якої є інвестиційна взаємодія, що може надати вітчизняній економіці необхідного імпульсу розвитку за умов впровадження Державної інвестиційної стратегії. Остання, як системний елемент національного інвес­тиційного клімату, є єдиним регулятивним механізмом загальнодержавних ін­тересів України, який регулює і узгоджує взаємодію економічних суб'єктів Ук­раїни і міжнародних інвестиційних інститутів. В умовах інвестиційного глобалізму національна економіка як базовий структурний елемент світової еконо­міки характеризується як ступенем залучення до міжнародного поділу праці так і здатністю ефективно використовувати процес міжнародного інвестування ж фактор, що може регулювати взаємодію національних економік. Так міжна­родний поділ праці є підґрунтям: а) у формуванні структурної рівноваги необ­хідних пропорцій міжнародного обміну; б) у доцільності інвестиційного спів­робітництва; в) для взаємної зацікавленості і балансу інтересів сторін процесу міжнародного інвестування. Сьогодні інвестиційна взаємодія, змістом якої є інвестиційні відносини — відносини власності, відбувається тоді, коли взаємні інтереси суб'єктів цих відносин є складовою процесу інтернаціоналізації капіталу і можуть трансформуватись в удосконалення виробничих структур з по­дальшою їх дієздатністю, що формує канали інвестиційної взаємодії. Тобто, інвестиційна взаємодія - це процес в основу якого покладено принцип взаємовигідності сторін. Саме тому для України стратегічного значення набуває процес міжнародного інвестування, в якому через єдиний регулятивний меха­нізм на підставі економічно оптимального і взаємовигідного використання екс­портно-імпортних інвестиційних ресурсів, закладаються передумови підклю­чення національних економічних суб'єктів до каналів інвестиційної взаємодії.

Вимоги процесу інвестиційної взаємодії спрямовані на формування сприятливого інвестиційного економічного середовища, яке характеризується: прогнозованим інвестиційним кліматом, розвиненою мережею інфраструктурних елементів ринку, законодавчою базою, що відповідає національним цілям розвитку, так і мотивації діяльності іноземних інвесторів. Виконання Україною вимог названого процесу зумовлює її залучення до міжнародного поділу праці, визначаючи її участь у міжнародних фінансово-інвестиційних потоках. Між їм, мляве просування ринкових перетворень є сьогодні основним стримую­чім чинником формування названого середовища, що позбавляє країну певної дієздатності як суб'єкта названого процесу, зменшуючи цим можливості участі у інвестуванні майже для всіх економічних суб'єктів України, оскільки загальносвітовий рейтинг інвестиційного клімату України стрімко падає. За даними ЄБРР по су­купним ПІІ на душу населення Україна займає серед 26 країн з перехідною економікою 24 місце, випереджаючи Таджикистан та Білорусь. Входження Ук­раїни у міжнародні фінансово-інвестиційні потоки призвело до зростання її зовнішнього боргу, що є небезпечною тенденцією, яка супроводжується падінням реальних доходів і руйнацією інвестиційного потенціалу держави. Отже, ступінь дієздатності національної економіки зумовлюється ступенем еконо­мічної залежності країни. Енергозалежна економіка України набуває статусу кредитно-залежної країни. Ціна державних позик за умов незмінних параметріів бюджету стабільно зростає, що свідчить про відсутність Державної інвести­ційної стратегії, що призводить до неконтрольованого впливу нерезидентів на національну економіку і «ефекту витіснення» реального сектору економіки з ринків капіталу, де повинно відбуватись утворення національного капіталу.

Інвестиційно-інтеграційний процес - це злиття національного і міжна­родного інвестиційних процесів в певній юрисдикції. Якщо цей процес сприяє утворенню національного капіталу, даючи цим позитивний ефект від міжна­родних інвестицій, ми розглядаємо його як процес інвестиційної взаємодії; як­що відбувається поглинення міжнародними фінансово-інвестиційними пото­ками національного капіталу; то такий процес визначається як інвестиційна експансія. Хибне державне регулювання зазначеного процесу призводить до інвестиційної інтервенції, що веде до руйнації економіки країн-реципієнтів і відповідно надходженням до цих країн однобоко орієнтованих інвестицій.

Інвестиційна стратегія України повинна бути спрямована на розвиток національного капіталу в реальному секторі економіки і відповідно спрямовувати саме у це русло взаємодію в процесі міжнародного інвесту­вання. Це дозволить не тільки уникнути дефолту, а у співпраці з міжна-родними фінансовими організаціями досягти і реструкторизації боргів, і зменшення держборгу. Для цього необхідно: а) враховувати сукупність факторів, які впливають на прийняття опти-мальних рішень в процесі інвестиційної взаємодії; б) розкрити зміст причин переміщення та пере-розподілу міжнародних інвестиційних потоків ка­піталу в країні (у т.ч. втеча капіталу за кордон); в) виявити сфери, в яких існує можливість прояву конкурентоспроможності національної економіки; г) визна­чити сукупність державних органів, які згідно своїх повноважень координують відповідний сегмент вітчизняного ринку міжнародних інвестицій, забез­печуючи цим розвиток системи багатосторонніх зв'язків і відносин. Тобто, виявляти суб'єкта відповідальності за напрями інвестиційно-інтеграційного процесу в Україні, а також за результативність політики, яку згідно своїх повноважень, проводять відповідні державніоргани. Виходимо з того, що процес інвестиційної взаємодії може бути і передумовою, і наслідком успіху економічних реформ, оскільки взаємодія процесів інвестування і ринкових трансформацій перебувають у динамічній взаємозалежності.

Система національного законодавства і сукупність державних органів, як організаційно-інституційна інфраструктура системи міжнародного інвес­тування в Україні, проводить через уповноважених агентів і кодифіковане законодавство політику по координації міжнародних кредитно-фінансових потоків, регулюючи включення економічних суб'єктів України у процес інвестиційної взаємодії. Межі компетенції нормо утворення агентів визначеної інфраструктури зумовлюють ієрархію їх взаємодії та регламентують поведінку економічних суб'єктів України, створюючи певні підстави для інвестиційної взаємодії цих суб'єктів і міжнародних інвестиційних інститутів. Функції та завдання, що виконують визначені агенти, та політика, яку вони проводять в даній сфері, безпосередньо впливають на розвиток інститутів грошового ринку, права власності та інституту законодавства про іноземні інвестиції. Останній має певну специфіку, яка дає підстави розглядати це законодавство як підсистему загальнодержавної системи права, що потребує відображення в єдиному нормативному кодифікаційному акті. До того ж зазначимо відсутність в національному законодавстві правових норм, які б регламентували питання корпоративних відносин, що призводить до відсутності чіткого розмежування прав власності суб'єктів інвестиційно-інтеграційного процесу. Цим, по-перше, "розмивається" як персоніфікація прибутку, так і майнова та інша відпові­дальність, що надає можливість для безкарної міграції фінансових потоків, які є наслідком протиправної поведінки економічних суб'єктів (у т.ч. відмивання "брудних грошей"). По-друге, пригальмовується розвиток перспективних форм господарювання - ТНК, ТПФГ, що є економічними суб'єктами України в процесі інвестиційної взаємодії. Остання розглядається нами процесом, в якому національні економічні суб'єкти взаємодіють через відповідні національні інститути з міжнародними інвестиційними інститутами. Отже, процес інвестиційної взаємодії переходить у економічне зростання за умов орієнтації уряду на відповідне інституційне забезпечення.

Інституційне забезпечення - це фундамент сучасного інвестиційного механізму, де процес регулювання, який здійснюють відповідні національні інституційні структури, доповнюють міжнародні інвестиційні інститути. По­казником ступеня цього забезпечення є результативність інвестиційно-інтег­раційного процесу, в якому система інститутів грошового ринку і власності визначає організаційно-правові форми регулювання взаємодії суб'єктів зазна­ченого процесу, їх права та обов'язки, а головне виявляє суб'єктів відпо­відальності.. (Критерій результативності цього процесу - це використання міжнародних ресурсів для розширеного відтворення виробництва ВВП). Таким чином, може відбуватись регламентація інвестиційної взаємодії економічних суб'єктів України і міжнародних інвестиційних інститутів. Отже, рівень інституційного забезпечення в названому процесі обумовлює перехід економічних суб'єктів України з позиції споживача на позицію партнера, що передбачає взаємовигідність для сторін, яка покладається в основу інвестиційної взаємодії. Життєздатність цього принципу забезпечує інститут права власності, рівень розвитку якого є основним фактором дієздатності країни в процесі взаємодії, а саме: а) зумовлює ступінь взаємодії суб'єктів інвестиційно-інтеграційного процесу; б) персоніфікує прибуток, розмежо­вуючи права власності учасників; в) виявляє майнову відповідальність. Разом з інститутом права власності, основою побудови ринкових відносин є фінансово-кредитні інститути як універсальні, так і спеціалізовані, що виступають основ­ними фінансовими посередниками та дійовими суб'єктами процесу міжнарод­ного інвестування. Так, банки в Україні як найбільш розвинуті ринкові інсти­тути мають стати провідною складовою інвестиційної інфраструктури через яку відбуватиметься взаємозв'язок структурно-інвестиційної політики уряду і грошово-кредитної політики НБУ. Обов'язковою складовою інвестиційної ін­фраструктури є інститути фондового ринку, що формуються в Україні, орієн­туючись на світові стандарти. Цим створюються можливості для економічних суб’єктів України безпосередньо через фінансові інструменти залучатись до процесу міжнародної інвестиційної взаємодії, чим і зумовлена логіка становлення інститутів грошового ринку та розвитку інституту права власності.

В основу державного регулювання процесом міжнародної нвестиційної взаємодії покладено Метод селективного регулювання за допомогою якого регламентують:

1. Співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування

2. Розмір, термін конкретних інвестицій

3. Інституціональну природу інокапіталів

4. Джерела, види інвестицій

Форми інвестиційної взаємодії:

1. Співробітництво з міжнародними фінансовими центрами

2. Співробітництво приватних інвесторів

3. Співробітництво через ТНК та ТФПГ (діагональні інвестиційні відносини)

4. Інвестиційне підприємництво "стратегічне партнерство"

5. Інвестиційний кредит

Принципи інвестиційної взаємодії:

1. принцип розвитку міжнародного поділу праці

2. принцип взаємної вигоди сторін

3. принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин

4. принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації

5. принцип персоніфікації права власності

6. принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків

7. принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природними та інвестиційними ресурсами

8. принцип національного режиму

9. принцип сумлінного виконання інвестиційних зобов'язань

Сфери інвестиційної взаємодії:

1. З міжнародними фінансовими центрами

2. У спеціальних економічних зонах

3. У стратегічних альянсах

4. У спільних підприємствах

5. В системі міжбанківської діяльності на ринку капіталів

6. На біржовому фондовому ринку

7. На ринку консалтингових послуг

8. Уявне інвестиційне співробітництво

Тепер детально розкриємо кожну з виділенних сфер:

- перша сфера - інвестиційне співробітництво з міжнародними фінансовими центрами (СБ, МВФ, МАР, МФК, ЄБРР та інші) - найбільший за (обсягом фінансово-інвестиційний потік, де НБУ, уряд України виступають як економічні суб'єкти, формуючи сталий канал взаємодії. Названі суб'єкти повинні забезпечити ефективність взаємодії у випадку наявності: а) послідовної політики по обслуговуванню зовнішнього боргу; б) юридичних підстав для вдалого сполучення рівня бюджетного дефіциту з темпами економічного зростання; в) інституціональної сили державних органів управління, що розглядається як основна детермінанта ефективності управлінських структур. За інших умов – відбувається безконтрольне зростання зовнішнього боргу;

- друга сфера - інвестиційне співробітництво у спеціальних економічних зонах(ВЕЗ) - дає змогу концентрувати інвестиційні потоки на економічних пріоритетах (окремих видах діяльності) та посилює взаємозв'язок ВЕЗ із внутрішньою економікою. Економічними суб'єктами тут виступають суб'єкти спільної підприємницької діяльності на конкретно означе­ній території (підприємства з певним режимом функціонування) на строк, що визначає ВР України шляхом прийняття окремого закону для кожної ВЕЗ;

- третя сфера - інвестиційне співробітництво у "стратегічних альянсах" (ТНК, ТПФГ), де на довгостроковій основі координується виробнича і ринкова діяльність двох і більше компаній. Інвестиційні потоки формує консолідація наявних матеріальних і фінансових ресурсів для реалізації крупних інвестиційних проектів в межах альянсу. Механізмом консолідації (на прикладі ТПФГ) слугує система угод про спільну діяльність, де сторони представляють такі економічні суб'єкти: потужний банк, який об'єднує фінансових посередників, а також галузеві холдинги, торговий дім тощо. Формування транснаціональних корпоративних структур та участь у цих структурах дає змогу укріпленню позицій в інноваційній конкуренції. Цей союз є новою формою інтернаціоналізації ринкових відносин;

- четверта сфера - інвестиційне співробітництво у спільних підприємствах (СП) - довгострокова форма, що пов'язує партнерів, зокрема: у майні, управлінні, розподілі доходів і ризиків; у об'єднанні зусиль в інвестуванні на підставі поєднаних сторонами активів, що формують інвестиційні потоки. Економічні суб'єкти всіх форм власності є сторонами (партнерами) СП, яке можна систематизувати таким чином: за часткою участі партнерів; за місцем реєстрації ПІІ; за розмірами; за сферами, видами діяльності; за способом організації (правові форми);

- п'ята сфера - інвестиційне співробітництво в системі міжбанківської діяльності на ринку капіталів. Економічними суб'єктами України стають ті банки, що отримали кредитний рейтинг від іноземних рейтингових агентств (IBCA, Ваnk Watch та інші), а інвестиційні інститути представляють міжнародні спеціалізовані банки, банківські синдикати, LEASEUROP (штаб-квартира в Брюсселі) тощо. Фінансово-інвестиційні потоки складають: пряме фінансування комерційно-ефективних проектів (приватних і тих, що привати­зуються); синдицировані, консорціальні кредити; лізингові операції тощо;

- шоста сфера - інвестиційне співробітництво на біржовому фондовому ринку, яке має дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну. Перша (об'єк­тивна) пов'язана з вкладанням капіталу в цінні папери, через які здійснюється фінансування економіки. Друга (суб'єктивна) - обумовлена можливостями отримувати доходи, що не пов'язані з реальними інвестиційними процесами. Сучасні біржові технології інвестування формують світові фінансово-інвестиційні потоки, чим поглиблюється процес глобалізації інвестиційних ринків, де економічними суб'єктами можуть бути емітенти всіх форм власності, всіх сфер і видів діяльності. Фондовий ринок - сфера фінансової дальності, відбиває реальний стан в економіці, чим зумовлюється ефективність співробітництва;

- сьома сфера - інвестиційне співробітництво на ринку консалтингових послуг, що сьогодні є каталізатором розвитку економіки західних країн, де інвестиційні потоки формуються за рахунок інтелектуального капіталу, зокрема, впровадження економічної науки у практику. В Україні - це кредитні лінії технічної допомоги, де економічними суб'єктами виступають фірми «Укрконсалтингу». Останній є членом Європейського Союзу консалтингових асоціацій (ФЄАКО), який проводить політику спільного використання іноземних і місцевих консультантів в реалізації міжнародних програм;

- восьма сфера - уявне інвестиційне співробітництво, де економічними суб'єктами виступають експансіоністські ринкові елементи, представниками яких, в основному, є закриті АТ та корпорації ресурсних галузей України, що формують фінансові потоки, які "інвестують" економіку інших країн. А відсутність в Україні необхідного законодавства дає змогу названим суб'єктам уникати контролю податкового та антимонопольного, чим допускається монополізація і концентрація капіталу, набутого внаслідок деформації привласнення, тобто на межі правомірної та протиправної поведінки.

Проте, в умовах певного економічного середовища існують антиподи інвестицій взаємодії – це: експансія інокапіталу (захоплення ринків через набуття іноземним економічним суб’єктом ресурсних джерел) та інвестиційна інтервенція (економічний вплив інозем-ного суб’єкта на дії національного контрагента через проникнення у сферу його справ шляхом розміщення особистих грошових коштів або фінансових активів – ЦП та інше)

Подібні процеси в Україні мають місце і для запобігання подальшого розвитку цих негативних явищ необхідно: 1. Розробити Цілісну концепцію інвестиційної взаємодії економічних суб’єктів України і міжнародних інвестиційних інститутів, яка має бути спрямована на взаємозалежний і взаємо узгоджений розвиток національних процесів інвестування, інтегрування та інституційних змін з урахуванням генези відповідних міжнародних норм на світовому ринку капіталів, що повинні становити основу Стратегії Національної безпеки в частині інвестиційної політики в період ринкових трансформацій; 2. Впровадити національний механізм регулювання процесу міжнародної інвестиційної взаємодії як систему організаційно-економічних та юридичних стимулів, обмежень (стримувань), противаг (за принципом зворотнього та системно-функціонального зв’язку).

Дата добавления: 2014-01-11