Виникнення культури

По-перше, відзначимо, що проблему співвідношення біологічної та культурної еволюції можна поставити таким чином.

Якщо порівняти підстави відмінностей соціальних відносин у різних угрупуваннях людей, з одного боку, і підстави відмінностей відносин у різних угрупуваннях тварин, з іншого боку, то можна чітко зафіксувати ту якісну межу, яка їх розділяє.

Як випливає з даних біології та етнології, суттєві відмінності відносин у різних угрупуваннях тварин пов’язані з відмінностями у природних властивостях, у біологічній організації цих тварин, або з відмінностями у природних умовах їх життя.

В той же час, як випливає з даних етнології і соціології, суттєві відмінності відносин у різних угрупуваннях людей можуть існувати навіть тоді, коли ці угрупування не відрізняються одне від одного ані природними умовами свого життя, ані біологічними властивостями тих індивідів, з яких вони складаються.

Більш того, відносини у людських угрупуваннях змінюються навіть без будь-яких змін у біологічних якостях членів цих угрупувань, тобто, поза зв’язком з біологічною еволюцією.

Цей факт говорить про надбіологічну історичність суспільних відносин та змушує замислитися над тим, що саме зумовлює можливості розвитку таких відносин.

Пошук відповіді на це питання привів свого часу до розгляду відносин між людьми через призму взаємозв’язків людей і природи. Тобто до розгляду соціальних, суспільних відносин як частин цілісної системи взаємозв’язків людей з навколишнім світом.

Яким же чином взаємодія людей та природи зумовлює розвиток їхніх відносин між собою? Основна ідея полягає в тому, що джерелом розвитку є праця та практична діяльність людей, завдяки якій вони забезпечують себе засобами до життя. Механізм впливу зв’язків з природою на стосунки між людьми схематично може бути окреслений так. На певному етапі розвитку взаємодії з природою стародавні пращури людей навчилися виготовляти знаряддя своєї діяльності, а потім і зберігати знаряддя для багаторазового використання. Між індивідами й їхніми знаряддями складався стійкий зв'язок: зовнішній щодо індивіда предмет ставав інструментом його діяльності, свого роду додатковою частиною природних органів його тіла.

З розвитком первісної виробничої діяльності наших пращурів вони створювали навколо себе дедалі складніші штучні неорганічні елементи свого безпосереднього оточення: знаряддя, одяг, житло та ін. Через це, залежність способів взаємодій між індивідами від їхньої біологічної, тілесної структури зменшувалася, а від небіологічних, створених самими індивідами структур, зростала. Розвиток цих штучних, по суті надбіологічних, структур індивідів та їхніх угрупувань в кінцевому підсумку вів до зміни способів їхньої взаємодії, а тим самим й до розвитку їхніх відносин між собою.

Найдавніші небіологічні органи нашого пращура - це знаряддя полювання. Такі знаряддя є засобами впливу не тільки на природу, але й на інших індивідів, тобто є одночасно і зброєю. Створюючи в процесах праці нові види зброї, індивіди змінювали тим самим способи силової взаємодії одним з одним і змінювали відповідно свої відносини. Тому, в часи після появи перших знарядь розвиток форм цих відносин безперечно залежав уже не тільки від біологічної еволюції індивідів, але й від первісної культурної еволюції - від розвитку створених не природою, а працею предметів, що опосередковували ці відносини.

Необхідно зауважити, що мова йде про дуже давні часи, коли ще не існувало не тільки неоантропів (людей сучасного фізичного типу), але й навіть пітекантропів. Річ в тому, що первісні знаряддя вироблялися гомінідами (найстарішими нашими пращурами) не менш ніж 6 мільйонів років тому, а неоантропи сформувалися тільки приблизно 4-5 тисяч років тому. Тобто, після появи перших знарядь біологічна еволюція гомінідів тривала, принаймні, ще близько 5-ти мільйонів років, але в ці часи вже разом та у взаємодії з культурною еволюцією, яка на цьому етапі була в основному еволюцією матеріальної культури.

Не виключено, що виникнення та поступовий розвиток первісної культурної еволюції відіграв певну роль у прискоренні темпів біологічної еволюції гомінідів. Найважливішим, однак, є те, що створення знарядь праці зрештою привело до перетворення і тих відносин, в яких індивіди не руйнують, а виробляють, відтворюють особистісні і речові складові своїх суспільств - самих себе, своє потомство, предметні умови свого існування.

На певному етапі ускладнення знарядь праці та їх ефективне використання почало вимагати розширення рамок первісного, ще природного поділу праці, який виникає внаслідок відмінностей статі й віку, тобто в основному - на фізіологічному ґрунті. На якомусь етапі подальше ускладнення знарядь діяльності стало неможливим без переходу до такої диференціації соціальних функцій, розвиток якої не обмежувався б рамками біологічних відмінностей індивідів.

Але доки розподіл функцій ґрунтується лише на природних відмінностях індивідів, він може мати застиглий характер незмінно відтворюваних форм сумісної поведінки, які успадковуються молодшими поколіннями шляхом імітації, простого повторювання того, що роблять старші. При такому відтворюванні поведінкових форм будь-який вихід за рамки тих форм, що склались, будь-який новий елемент в розподілі функцій неминуче порушує стабільний плин сукупного процесу праці.

І тому, накопичення нових елементів у системі наявного поділу праці та її прогресуючий розвиток можливі лише тоді, коли здійснюється ще й додаткова, окрема діяльність, а саме - координація дій окремих індивідів.

Але для здійснення координації необхідні засоби зовсім іншого типу - якісно відмінні від знарядь первісної праці. Ці знаряддя, як відомо, були засобами силової (механічної) взаємодії, а необхідні були засоби комунікації, тобто засоби їх інформаційної взаємодії.

Засоби інформаційної взаємодії існують, звісно, й у світі тварин, однак там вони розвиваються тільки у процесі еволюції видів. Якими б складними не були, наприклад, засоби стадної комунікації приматів, вони, по-перше, не здатні позначати тих речей, властивостей і відносин, яких немає у наявній ситуації спілкування істот. А, по-друге, ці засоби успадковуються лише біологічно. Такі засоби спілкування можуть забезпечити координацію спільних дій лише в рамках наявного аудіовізуального контакту. Вони непридатні для передавання і набування досвіду минулих взаємодій за межами наявних ситуацій. А тому, вони непридатні для попереднього узгодження дій різних індивідів.

Зрозуміло, що без цього розвиток поділу праці неможливий. Для переходу до прогресуючої диференціації функцій потрібні були такі інформаційні засоби, які могли б розвиватися так само необмежено і незалежно від біологічної еволюції, як і засоби речовинно-енергетичні. Тобто, такі засоби, які були б продуктами творчої діяльності самих індивідів.

Певна річ, відповідні засоби спілкування виникли не відразу, їх становлення було, очевидно, складним і тривалим процесом та відбувалося у взаємозв'язку з розвитком засобів праці і з біологічною еволюцією гомінідів. Сучасні реконструкції цього процесу свідчать, що на певному етапі розвитку гомініди набули здатності створювати і застосовувати для впливу на психіку одне одного специфічні засоби - мовні знаки. А коли вони набули здатності до членороздільної мови, тоді, фактично, склалися достатні умови для становлення власне соціального поділу праці.

Це пов'язано з тим, що здатність до членороздільної мови означає здатність створювати не тільки окремі знаки, але й їх сполучення (синтагми, як кажуть лінгвісти), мовні знакові системи, тобто такі засоби інформаційної взаємодії, що можуть ускладнюватися в принципі необмежено.

Зі створенням мовних засобів спілкування наступні покоління отримали можливість успадковувати досвід діяльності попередніх поколінь не тільки з допомогою наслідувальної поведінки, як це відбувається в угрупуваннях вищих тварин, але й за допомогою знакових систем.

Таким чином, в угрупуваннях гомінідів крім біологічних каналів спадковості (хромосомного і поведінкового), сформувався інший (після речового) канал культурної, тобто соціальної спадковості - знаковий (соціально-інформаційний).

Оскільки знакові системи є продуктом діяльності самих людей і піддаються практично необмеженим модифікаціям і ускладненням, то кожне наступне покоління могло не тільки успадковувати знакові системи своїх предків, а й змінювати їх і творити нові, відповідно до потреб розвитку їхньої діяльності. А це означає, що з появою мовного спілкування з’явився необмежений (біологічно) засіб узгодження дій окремих індивідів, і тим самим було забезпечено другу необхідну умову прогресуючого розвитку поділу праці та диференціації перших соціальних функцій незалежно від біологічної еволюції індивідів.

Крім того, є підстави припускати, що ця умова була вже не тільки необхідною, але й достатньою.

По-перше, через те, що штучних засобів інших дій одної на одну, окрім дій речовинно-енергетичних та інформаційних, люди, як відомо, не створили.

По-друге, через те, що видова еволюція гомінідів фактично припинилася саме з появою виду Homo sapіens, здатного до зв’язного (синтагмічного) мовлення, тобто до членороздільної мови.

Збіг процесів завершення становлення членороздільної мови і завершення видової еволюції гомінідів дає підстави припускати, що створення мовних знакових систем завершило процес формування достатніх передумов надбіологічної історичності суспільства.

Це означає, що виникнення мовних знакових систем довершило той процес соціогенезу, початок якому за кілька мільйонів років до того було покладено створенням перших знарядь праці. Таким чином, якщо початок соціогенезу почався з появою штучних засобів творення матеріальної культури, то завершення процесу соціогенезу пов’язано з появою штучних засобів творення також і нематеріальної культури, а отже - з появою достатніх передумов розвитку культури як такої. Тобто, з появою не тільки необхідних, але й достатніх елементів механізму власне культурної еволюції.

Дата добавления: 2014-01-11