Соціальні інституції

Соціальні групи

Соціальні ролі, їх виконання зв’язують людей певним соціальними відносинами. У даному випадку маються на увазі такі форми соціальної взаємодії, що продовжуються досить довго для того, щоб серед учасників цієї взаємодії склалася відносно стала сукупність очікувань щодо поведінки стосовно один одного.

Коли ці відносини підтримуються у часі, вони перетворюють їх учасників - з певного боку цих відносин - на соціальну групу.

Найчастіше соціальною групою у соціології називають двоє чи більше людей, що взаємодіють між собою упорядкованим шляхом на основі спільних експектацій щодо поведінки один одного. Але деякі соціологи вважають таке визначення недостатнім, і соціальною групою вони називають двоє чи більше людей, які не тільки взаємодіють між собою упорядкованим шляхом на основі експектацій щодо поведінки один одного, але ще й поділяють почуття єдності.

Інше визначення, яке теж є досить поширеним у західний соціології: соціальна група - це кілька осіб, що мають взаємовідносні статуси та ролі.

Соціальні групи мають дуже важливе значення у нашому житті. Найперший та найближчий досвід - це той, що людина отримує у невеликих групах: у родині, у дитячій групі товаришування, у сусідському колі. У дорослому віці свій досвід людина найчастіше набуває також у спілкуванні з відносно невеликою кількістю людей, навіть коли вона працює у великих організаціях: фабриках, заводах, інститутах.

Соціальні групи - відносно стабільні форми взаємодії між її членами і завдяки цьому мають декілька важливих характеристик.

1. По-перше, вони мають певні межі: ми відрізняємо людей, які є “всередині” та “зовні” групи.

2. Ми надаємо групі об’єктивного існування, коли ставимося до неї й поводимося з нею як з існуючим предметом. В цьому розумінні соціальні групи - це соціально створювані реальності.

3. Група завжди має певну сукупність унікальних норм та цінностей, тобто певну субкультуру або контркультуру (тобто таку субкультуру, що є для більшості суспільства чудною або химерною).

4. У членів групи формується почуття відданості або вірності групі, завдяки якому її члени відчувають, що разом вони становлять одиницю з певною ідентичністю.

Один з основних процесів, що забезпечують задоволення суспільних потреб, - це формування соціальних інституцій (іnstіtutіons, not іnstіtute), хоча українською їх нерідко називають “інститутами”.

Що таке соціальна інституція?

Ми вже говорили про те, що соціальні групи складаються з людей. У взаємодіях один з одним люди керуються певними елементами культури - нормами і цінностями, які вони передають один одному за допомогою знаків (symbols), і якими вони визначають ту поведінку, що очікується від людей у певних соціальних статусах. Коли ми досліджуємо багато таких відносин, ми можемо виявити те сполучення елементів культури, що лежить в основі цих відносин і яке спрямоване на досягнення досить узагальнених та важливих соціальних цілей. Через те, що деякі соціальні відносини є критичними для відтворення суспільства і його груп, вони зберігаються у відносно тривалих соціальних утвореннях, які отримали назву інституцій.

Соціальна інституція - це стале сполучення цінностей, норм, статусів, ролей і груп, що складається та відтворюється у зв’язку з вирішенням певної соціальної потреби. Інституції забезпечують людей встановленими методами розв’язання тих проблем життя, що періодично повторюються. І вони визначають, як саме відповідна діяльність має бути організована, спрямована і виконана.

Зв’язок інституцій суспільства з особистим життям його членів, їх поведінкою здійснюють ті соціальні ролі, що формуються певною інституцією. Соціальні ролі, таким чином, здійснюють зв’язок макросоціального і мікросоціального рівнів життя.

Завдяки інституціям, люди можуть відчувати, що їх повсякденна діяльність має певну регулярність, ефективність і визначеність. Якщо ми хочемо з’ясувати, як “працює” те чи інше суспільство, одним з перших об’єктів відповідного дослідження мають бути соціальні інституції цього суспільства.

Які соціальні інституції розглядаються як основні?

Традиційно виділяють п’ять головних сфер соціетального функціонування. І як головні, розглядаються інститути, сформовані для стандартизованого розв’язання основних проблем, що зустрічаються в кожній з цих сфер. Це - сім’я, економіка, політика, релігія, освіта.

1. Головними функціями інституції сім’ї є народження дітей, а також задоволення особистих потреб членів сім’ї.
2. Інституція економіки забезпечує виробництво, обмін і розподіл товарів і послуг.
3. Інституція політики виконує функцію захисту громадян один від одного і від іноземних ворогів.
4. Інституція релігії забезпечує сукупність цінностей, які поділяють люди, та виконання ритуалів, які у традиційному, одно конфесійному суспільстві підтримують солідарність та згоду.
5. Інституція освіти забезпечує передавання наступним поколінням набутків культури, знання, здобутого предками.

Ця класифікація, безумовно, спрощує реальну ситуацію. Більш повні класифікації, крім названих п’яти, додають ще чотири інституції - це:

1. Медична система, головна функція якої - лікування хворих та охорона здоров’я.
2. Наука, функція якої - здобуття знання про природу і соціальний світ.
3. Правова система, головна функція якої - встановлення соціального контролю.
4. Військова система, функція якої - напад або захист від нападу зовнішніх ворогів суспільства.

Деякі науковці додають ще спорт, як інституцію, що забезпечує відпочинок і фізичне тренування.

Треба також зауважити, що в дійсності кожна інституція може виконувати більш, ніж одну функцію. А з іншого боку, декілька інституцій можуть брати участь у виконанні однієї функції.

Основні соціальні інституції виробляють у своєму складі більші спеціалізовані підсистеми, певні підрозділи. Наприклад: система дошкільного виховання, середньої освіти, вищої освіти у сфері освіти.

У різних культурах соціальні інституції можуть виконувати свої функції зовсім по-різному (наприклад: сім'я буває моногамною і полігамною), і, відповідно, можуть по-різному будуватися. Але соціальні інституції, що існують у різних культурах та суспільствах, мають певні загальні властивості.

По-перше, інституції мають тенденцію чинити опір змінам. Цю їх властивість називають інерційністю. Вона пов'язана з тим, що соціальна поведінка стає “інституалізованою” тільки тоді, коли вона закріплюється у звичаях і традиціях. А люди схильні протидіяти намаганням змінювати їх звичаї і традиції.

По-друге, інституції мають тенденцію бути взаємозалежними. З часом різні інституції поділяють спільні цінності та норми - наприклад: вільна капіталістична економіка створила політичну систему, що підтримує капіталізм, і релігію (або систему переконань), що підтримує вільне підприємництво, а також відповідну освітню систему.

По-третє, інституції мають тенденцію змінюватись, так би мовити, паралельно, у зв’язку один з одним. Це особливо стосується тих змін, що йдуть від економіки. Наприклад, під час індустріальної революції переважно сільське суспільство змінилося на урбанізоване, сім’ї стали меншими, уряди - більшими, діти стали вчитися більше, впливовість релігій зменшилась, а науки - збільшилась, і наука набула значного розвитку.

Дата добавления: 2014-01-11