Поняття бюрократії

Типи цільових організацій

Люди входять до цільових організацій з різних причин. Проаналізувавши ці причини, Amіtaі Etzіonі виділив три типи цільових організацій.

Перший тип - це добровільні організації, об’єднання, до яких люди можуть вільно приєднуватися і вільно їх залишати. Прикладами добровільних організацій є релігійні і професійні об’єднання, політичні партії (у демократичних державах), різні клуби за інтересами, самодіяльні колективи. Члени таких організацій не отримують платні за своє членство. Навпаки, вони часто самі сплачують за своє членство, тому що найчастіше до добровільних організацій люди приєднуються для того, щоб заповнити свій вільний час, мати задоволення від спілкування з однодумцями, щоб надати тим, хто цього потребує, ту чи іншу допомогу, ті чи інші соціальні послуги.

Коли добровільні організації досягають своїх цілей, їх реорганізовують, знаходячи для них нові завдання, щоб виправдати їх діяльність. Наприклад, коли вакцини поклали край дитячому паралічу, американська організація, що займалася допомогою паралізованим дітям, змінила формулювання своїх цілей так, щоб взяти на себе нові обов’язки надання допомоги хворим.

Для багатьох добровільних організацій суттєвою умовою є нездійсненність їх програм, тому що повне вирішення проблем, якими вони займаються, усунуло б підстави для їх існування.

Другий тип цільових організацій - це примусові організації - такі об’єднання, до яких людей примушують входити, навіть коли вони цього не бажають. Прикладом таких організацій є обов’язкова школа, обов’язкова (не добровільна) армія, психіатрична клініка, тюрма, різні організації примусових робіт і т. ін.

І третій тип цільових організацій - це організації утилітарні, ті об’єднання, до яких люди вступають з практичних причин. До таких організацій належать, наприклад, підприємства, університети, профспілки, урядові організації та інші, які люди створюють для задоволення життєвих потреб. Можна помітити, що членство у таких організаціях не є ані повністю добровільним, ані повністю примусовим. Наприклад, у нетоталітарному суспільстві людину не можуть примушувати найматися на роботу, але якщо людина не має інших джерел доходу, вона вимушена це робити, щоб забезпечити себе засобами існування.

Чим більша і складніша цільова організація будь-якого типу, тим більша потреба не тільки у координації діяльності її членів, але й у впорядкуванні самої координуючої діяльності. Ця потреба задовольняється тим, що соціологи називають бюрократією –специфічною соціальною структурою, що створюється ієрархією статусів і ролей, яка базується на розподілі функцій і влади, і функціонує за певними правилами та процедурами.

Поняття бюрократії соціологи вживають у нейтральному значенні, без того негативного навантаження, яке це слово має у повсякденному вжитку, коли ми використовуємо його для позначення, наприклад, організаційної неефективності.

Бюрократ, в американському варіанті повсякденної свідомості, найчастіше уявляється як офіціозний, зосереджений на правилах, заплутаний у канцелярських формалізмах клерк, що ухиляється від відповідальності і займається малопродуктивною роботою.

У західному світі, за оцінками американських соціологів, бюрократія у двадцятому сторіччі набула розгалуженості через те, що зростання та ускладнення соціальних організацій зробили необхідним створення в них великої кількості структурних одиниць і підрозділів. А щоб контролювати їх різноманітну діяльність і регулювати її, став необхідним відповідний соціальний механізм. Забезпечуючи виконання завдань на регулярних і упорядкованих підставах, бюрократія у великій організації робить можливими ефективне планування і ефективну координацію дій. Крім того, бюрократичні організації прагнуть усунути будь-який сторонній вплив на поведінку своїх членів, щоб вони діяли, перш за все, на користь організації. У наш час найбільші і найскладніші організації будуються саме як бюрократії - у соціологічному значенні цього слова.

Вперше аналіз бюрократії як специфічної системи соціальної регуляції здійснив видатний німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920). Вебер вважав головною тенденцією нової і новітньої історії процеси раціоналізації (ratіonalіzatіon), а саме - процеси заміщення традиційних, базованих виключно на досвіді методів соціальної організації, методами теоретично обґрунтованими, із явно сформульованими, старанно розрахованими правилами і процедурами. Вебер аналізував не конкретні існуючі бюрократичні організації, а як він це називав, ідеальний тип (іdeal type) бюрократії.

Що таке ідеальний тип?

У соціології ідеальний тип - це абстрагований опис певного явища, сконструйований з даних аналізу багатьох реальних випадків цього явища так, щоб зафіксувати його головні характеристики та суттєві особливості. Наприклад, соціологи відшукують спільні елементи у структурах державних міністерств і комітетів, церков, профспілок, університетів, концернів і конструюють модель цільової організації взагалі. Але треба пам’ятати, що така модель не є реалістичним зображенням жодної конкретної бюрократичної структури, яка дійсно діє у певних умовах. Така модель має зовсім інше призначення. Вона використовується, щоб з’ясувати механізми функціонування відповідних організацій і пояснити вже з’ясоване тим, хто тільки починає дослідження таких організацій, або лише готується для того, щоб такі дослідження проводити.

Це треба мати на увазі при ознайомленні з ідеальним типом бюрократії, розробленим Максом Вебером - як повністю раціоналізованої організації, зусилля якої сконцентровані на відборі найбільш відповідних - із доступних - засобів для досягнення певної цілі.

4. Особливості бюрократії (за М.Вебером)

За Вебером, ідеальній бюрократії властиві такі 7 особливостей:

1. Функціональна спеціалізація. Серед посадових осіб існує чіткий поділ функцій. Кожний член організації спеціалізується на виконанні певної роботи і зосереджується на певних завданнях.

2. Ієрархія влади. Усі посади поєднуються у ієрархічну систему влади у вигляді піраміди. Посадові особи відповідають перед начальником не тільки за свої дії і рішення, але й за дії і рішення своїх підлеглих. Обсяг влади окремої посадової особи чітко визначається: кожна така особа має виконувати розпорядження безпосередньо вищої посадової особи і має право віддавати розпорядження тільки своїм безпосереднім підлеглим.

3. Регуляція дій. Вся діяльність бюрократії спрямовується системою взаємопогоджених правил та інструкцій (в більшості у письмовій формі). Ці правила визначають також відповідальність посадових осіб та відносини між ними. Вони забезпечують координацію виконання суттєвих завдань і одноманітність цього виконання незалежно від змін у складі персоналу.

4. Кваліфікованість персоналу. Усі посади потребують певної кваліфікації і заповнюються на підставах компетенції кандидатів, а не будь-чиїх особистих суджень. Компетенція визначається сертифікацією (наприклад, ступенем, отриманим у коледжі) або через іспити, чи тестування у самій організації.

5. Забезпечення. Призначених на посади організація забезпечує усім, що необхідно для виконання їх службових обов’язків.

6. Кар’єра. Створюються умови, щоб наймані працівники розглядали свою роботу в організації як особисту кар’єру. Для цього підвищення у ієрархії здійснюються або за старшинством, або за заслугами, або з урахуванням того й іншого. Після випробувального періоду призначені на посади особи набувають гарантії зайнятості і захисту від довільного звільнення з роботи.

7. Архівація документів. Адміністративні рішення, правила, процедури і дії організації занотовуються документально і зберігаються постійно в архіві.

Вебер був переконаний, що бюрократія - це невід’ємна складова сучасного капіталізму. Але, він також стверджував, що соціалізм збільшить, а не зменшить бюрократичні структури. Визначаючи обмеженість капіталізму, Вебер, тим не менше, вважав, що саме капіталізм надає кращі можливості для захисту особистої свободи і творчого лідерства у світі, де домінують цільові організації.

Дата добавления: 2014-01-11