Операції з векселями

Одним із різновидів кредиту, який надає банк, є вексельний кредит. Власник векселя отримує від банку суму, вказану у векселі, за мінусом облікової ставки, комісійних платежів та інших видатків.

Вексельний обіг був і є невід'ємною частиною ділового життя суспільства. Розвиток вексельного обігу має ба­гатовікову історію. Винахідниками векселів вважаються середньовікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом грошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті з'явився перевідний вексель. З розвитком і ускладненням ринкових відно­син вексель як засіб переказу грошей поступово втратив своє зна­чення і став універсальним інструментом кредиту, платіжним за­собом, абстрактним цінним папером.

Вексель виконує дві функції:

- є інструментом кредиту, з його допомогою мож­на оформити різні кредитні зобов'язання (оплатити куплений то­вар, повернути отриману позику тощо);

- служить інструментом грошових розрахунків, будучи різ­новидом кредитних грошей.

Хоча вексель здавна використовувався в міжнародних розрахунках, національні законодавства, що регулюють вексель­ний обіг у різних країнах, суттєво відрізнялись між собою. У ре­зультаті цього було уніфіковано норми вексельного права на Же­невській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон про переказний і простий вексель.

В Україні обіг векселів теж здійснюється відповідно до Єди­ного вексельного закону. На відміну від російського законодавст­ва, українське не передбачає випуск векселів в електронній формі. Векселі також не можуть знерухомлюватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та організованих фондових ринках.

Вексель, відповідно до Закону "Про цінні папери і фондо­ву біржу", – це боргове зобов'язання, що дає її власнику безумов­не право вимагати при настанні терміну платежу від векселедав­ця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми. Тобто це зобов'язання, в основі якого лежать ли­ше гроші.

Предметом векселя не можуть бути інші зобов’язання, скажімо, розрахунок електроенергією, як у випадку з векселями НДЦ (електричні гроші). Розрахунок яким-небудь майном з векселетримачем може бути здійснено, але це виходить за рамки вексельного права і обумовлюється в окремому порядку господарськими угодами.

Векселі бувають прості (соло-вексель) і перевідні (тратта). У переказному векселедавець призначає платника за векселем і пропонує йому заплатити визначену суму за вимогою того, на кого він виписав вексель. У простому векселі векселедавець призначає платником самого себе і не пропонує, а зобов'язується заплатити.

Відмінною особливістю векселя є «вексельна мітка» – слово «вексель», – яка в сукупності з іншими реквізитами характеризує застосування цього боргового інструмента саме з характерними для векселя властивостями. Слово «вексель», як правило, пишеться два рази: перший – у назві документа, другий – у тексті векселя.

Пропозиція або зобов'язання заплатити вказану у векселі суму грошей повинна бути простою і нічим не обумовленою. Вне­сення в текст векселя угоди про те, що платіж (термін платежу) за­лежить від деякої події, яка може настати або ні, є порушенням ви­мог до форми векселя і призводить до його недійсності.

Особливістю векселів є передача його за індосаментом. Термін "індосамент" походить від лат. in dosso (на спині), так як за древньою традицією він надписується на звороті векселя. Індо­самент виконується на звороті векселя або на додатковому листі (алонжі). У випадку використання алонжу, останній повинен бу­ти приклеєний до векселя. Це викликано дією загального для век­селів правила – чого нема у векселі, того не існує.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: або іменним, або бланковим. Іменний індосамент повинен містити дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому шляхом цього надпису пере­дається право за векселем, що передує цьому підпису. Для пере­дачі векселя за бланковим індосаментом достатньо одного підпи­су індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен пред'явник векселя з бланковим надписом має право ви­моги без іншого засвідчення свого права на цей вексель.

Банки виконують з векселями наступні операції:

– Кредитні операції – операції з надання грошових коштів проти врахування векселів та надання кредитів під заставу векселів.

– Торговельні операції. – операції з купівлі та продажу векселів. Вони здійснюються банками на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору про купівлю (продаж) векселів.

– Гарантійні операції – операції з надання гарантій оплати векселів третіх осіб за певних обставин і в обумовлений строк: авалювання векселів, видача гарантій на забезпечення оплати векселів. Вони полягають у наданні банком забезпечення платежу за векселем за будь-яку із зобов'язаних ним осіб. Гарантування оплати векселів є формою кредитування банком суб'єкта господарювання і здійснюється на загальних принципах банківського кредитування за дорученням та за рахунок клієнтів.

– Розрахункові операції – операції з оформлення заборгованості векселями: прийняття до сплати переказних векселів, виданих на банк кредиторами; видача простих векселів кредиторам банку; видача переказних векселів на боржників банку; видача банку простих векселів боржниками банку; вексельні платежі.

– Комісійні та довірчі операції – операції з інкасування векселів; доміціляція векселів; зберігання векселів; купівля, продаж та обмін векселів за дорученням клієнтів.

– Врахування векселів – операція з кредитування банком суб'єкта господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя за номінальною вартістю. При цьому сума дисконту утримується наперед і вираховується відповідно із номінальної суми векселя, виходячи з кількості днів, що залишаються до строку платежу за ним з прийняттям до розрахунку дня врахування і дня платежу.

Розрахункова діяльність банків полягає у виконанні доручень клієнтів з оплати векселів шляхом проведення двох операцій: інкасування та доміціляції.

Інкасування векселя полягає у виконанні банком доручення векселеутримувача щодо стягнення платежу з боржника при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем – це інкасація векселя. Банківська черговість, яка по­лягає в отриманні банком грошей за різними документами (век­селями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, нази­вається інкасо.

За цю послугу банк стягує комісійну винагороду. Доручення на інкасування здійснюється передачею векселя банку з написом на зворотному боці "Сплатіть за наказом... банку. Валюта на інкасо" і підписом власника векселя. Банки приймають на інкасо тільки векселі з оплатою в місцях, де є заклади банків. Прийнявши такий вексель, банк повинен вчасно переслати його в банк за місцем платежу і повідомити платнику про інкасування векселя.

Оплативши вексель, банк платника письмово повідомляє про це банк векселеотримувача, а сам вексель вручає платнику. Якщо вексель не оплачений у строк, банк повинен наступного дня передати його нотаріусу (судовому виконавцю) для протесту. Банк несе відповідальність за наслідки ненадання векселя для протесту.

Усі видатки банку з пересилання протесту, збереження важелів відшкодовуються йому векселеотримувачем понад комісійної винагороди.

Доміціляція (від лат. domicilium – місцеперебування) вексе­ля – це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи. Іншими словами – це доручення векселедавця банку сплатити за векселем у встановлений термін за рахунок заздалегідь внесеної в банк суми чи за рахунок рештки грошей на його рахунку. За цю операцію банк може стягувати з платника комісійну плату, особливо якщо його розрахунковий рахунок знаходиться в іншому банку.

Вексель, за яким призначено платника, називається доміцільованим. Доміцільований вексель підлягає оп­латі третьою особою (доміціліатом) у місці проживання платни­ка або іншому місці. Як правило, платником за векселем призначається банк. У цьому випадку банк у протилежність інкасу­ванню векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тоб­то він виконує доручення платника за векселем здійснити платіж за даним векселем у встановлений термін.

Як доміціліат банк не несе ніякого ризику, тому що він оплачує вексель, якщо на рахунку боржника за векселем є необхідна сума грошей. У зворотному випадку він відмовить у платежі.

Розрізняють також таку операцію банку з векселем як авалювання. Авалювання – це взяття на себе зобов'язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов'язаних за ним осіб, якщо платник не оплатив вексель у строк. Як правило, можуть бути авальовані векселі з точно визначеним строком платежу.

Аваль векселя – це вексельне доручення, що забез­печує платіж за векселем. Таке забезпечення здійснюється третьою особою (авалістом). Авалістами, як правило, виступають банки та кредитні установи. Чим вище імідж аваліста, тим надійнішим вважається вексель. Аваль здійснюється у вигляді надпису на векселі або алонжі "Вважати за аваль" і підпису аваліста. В авалі має бути зазначена особа, на яку він виданий. Якщо вона не зазначена, вважається, що аваль наданий за векселедавця. Аваль може бути наданий у будь-який час: при складанні, видаванні та на будь-якому етапі обігу векселя. За видачу аваля стягується плата в процентах від суми векселя. Цей процент на­зивається надписним процентом. Підписавши вексель, аваліст відповідає за ним так само, як і той, за кого він підписався.

Також розрізняють таку операцію як акцепт векселя. Акцепт векселя – це підтвердження платником згоди на оплату за переказним векселем (тратті). Він висловлюється словами: "Акцептовано", "Прийня­то", "Заплачу", що зроблені на лицьовій стороні векселя. Векселя, акцептовані банком, тобто банківський акцепт, широко застосовуються у зовнішньоторговельних операціях. Акцепт банком термінових тратт, що виставляються на нього експортером або імпортером, розглядається як одна із форм кредиту. Це акцептований кредит. Акцептант несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін.

Розглянемо три основні способивизначення доходу за векселями та іншими дисконтними цінними паперами, які базуються на вико­ристанні формул простих та складних процентів. Дохід, обчислений цими трьома способами, називають відповідно банківсько-дисконт­ним, купонно-еквівалентним та ефективним.

Банківсько-дисконтний дохід k_B визначають за формулою

k_Б = (1)

де N — номінальна вартість векселя;

Р — ринкова вартість векселя;

Т — часова база;

t — термін погашення векселя, днів.

Процентну ставку k_B також називають обліковою. Якщо банк вказує таку ставку, то по ній можна розраховувати суму Р, яка буде сплачена банком власнику векселя при його обліку, та дохід банку — дисконт D від обліку векселя.

D = k_Б (2)

Розрахунок суми, яку належить сплатити пред’явнику векселя у момент його врахування банком обчислюється за формулою:

P = N – D = N (1 – k_Б) (3)

Дохідність операції по обліку векселя можна розрахувати як і дохідність будь-якої операції з фінансовими активами на вторинному ринку. Відповідний дохід назива­ють купонно-еквівалентним доходом:

k_K= (4)

За цією формулою можна визначити дохідність операції з купівлі-продажу чи купівлі з подальшим погашенням будь-якого дисконт­ного боргового зобов'язання. При цьому N – ціна продажу або номінальна вартість боргового зобов'язання, за якою відбудеться погашення,

Р — поточна ринкова вартість зобов'язання,

t — термін погашення, днів.

Ціна дисконтного зобов'язання на вторинному ринку, щоб забезпе­чити інвестору дохідність у розмірі k_K:

P = (5)

Залежність між банківсько-дисконтним та купонно-еквівалентним доходом:

k_{K =} (6)

Чим менша кількість днів t до погашення векселя, тим менше відрізняються ставки k_K та k_B незалежно від початкового терміну по­гашення векселя. В цілому ставка купонно-еквівалентного доходу k_K завжди перевищує ставку k_B.

Для того щоб зберегти реальну дохідність операцій на вторинно­му ринку на належному рівні в умовах інфляції, потрібно визначити процентні ставки k_K i k_B з урахуванням відповідних рівнів інфляції.

Припустимо, що рівень інфляції за період t дорівнює і. Щоб забез­печити реальну дохідність операції обліку векселя на рівні, що ви­значався величиною k_K, треба номінальну вартість векселя N скоригувати на множник (1 + і).

N₁= N (1 + і) = P (1 + )(1 + і) (7)

З іншого боку, скориговану величину N₁ можна подати у вигляді

N₁ = P (1 + k_K1 ) (8)

де k_K1 — ставка, що враховує інфляцію.

Отже

k_K1 = k_k (1 + і) + і (9)

k_K1 – номінальний купонно-еквівалентний дохід, який забезпечує інвестору реальну дохідність на рівні k_K при рівні інфляції за період і.

Аналогічно можна визначити облікову ставку k_B1, що компенсує інфляційні витрати і забезпечує реальну дохідність, яка визначаєть­ся обліковою ставкою k_B

k_B1 = (10)

Крім банківсько-дисконтного та купонно-еквівалентного доходу в фінансових розрахунках для визначення дохідності дисконтних боргових зобов'язань використовують також ефективний дохід. Відпо­відна процентна ставка визначається за формулою

k_E = (1 + )– 1 (11)

Ринкова вартість дисконтного зобов'язання, що забезпечує необхід­ний рівень ефективного доходу k_E, розраховується таким чином:

P = (12)

Дата добавления: 2014-01-11