Управління кредитним портфелем банку

Управління кредитним портфелем є складовою кредитної політики банку і полягає у:

• визначенні основних параметрів кредитного портфеля;

• диверсифікації портфеля за галузями кредитування, термінами, обсягами кредитних угод, механізмами погашення та ставками;

• створенні та управлінні портфелем.

Ефективне управління портфелем передбачає правильний вибір основних характеристик портфеля, його диверсифікацію щодо ринків та їх сегментів, параметрів кредитів і позичальників, кредитних інстру­ментів. При виборі конкретних характеристик портфеля важливо правильно оцінити притаманні їм ризики — як поточні, так і очіку­вані в майбутньому. Будь-яким змінам у структурі кредитного порт­феля мають передувати зміни в кредитній політиці банку, в систе­мах контролю та нагляду за кредитами.

До основних характеристик портфеля належать:

– цільові ринки кредитування,

– види позичальників,

– види кредитів та кредитних інстру­ментів.

Цільові ринки можуть класифікуватись як за галузевими, так і за географічними ознаками. Це можуть бути підприємства, що на­лежать певній галузі чи розміщені на визначених територіях.

Пози­чальниками банку можуть бути як малі підприємства, так і великі компанії, приватні особи чи іноземні учасники ринку.

Види кредитів, що надає банк, значною мірою залежать від вибору цільових ринків кредитування та позичальників. Так, підприємства сільського господарства потребуватимуть насамперед сезонного кре­дитування. Фінансування банком купівлі нерухомості викличе по­яву в портфелі іпотечних кредитів. Засобами надання різних видів кредиту є різноманітні кредитні інструменти — кредитні лінії, акре­дитиви, векселі, факторингові, лізингові операції тощо.

Диверсифікація кредитного портфеля проводиться з метою міні­мізації ризиків за портфелем. Ризики мають бути такого рівня і ха­рактеру, щоб банк міг не тільки прийняти їх на себе, а й кваліфікова­но управляти ними.

До основних методів формування диверсифікованого кредитного портфеля, що відповідає поточним потребам кре­дитного ринку та вимогам конкурентного середовища, є структурування та лімітування позик.

Лімітуванням позик називають спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позиках конкретно­му позичальнику, що здійснюється через встановлення лімітів кредитування.

Структуруванням позик називають процес визначен­ня основних характеристик позики, які б відповідали цілям креди­тування та потребам банку. Потреби банку будуть задоволені, якщо структура кредиту задовольнятиме вимоги до параметрів кредитно­го портфеля та вимоги щодо розміру кредитного ризику, який зго­ден прийняти на себе банк.

Мистецтво ефективного управління кредитним портфелем поля­гає в формуванні оптимального за рівнем ризику та диверсифікації портфеля. Надзвичайна диверсифікація кредитного портфеля на відміну від диверсифікації портфеля цінних паперів може приводи­ти до негативних наслідків і втрат по кредитах. До негативних наслідків може призвести також значна концентрація портфеля кре­дитів щодо цільових ринків чи конкретних видів кредитів. Звичай­но, банки, що мають значний досвід роботи в певному секторі еконо­міки чи з певною категорією позичальників, можуть підвищувати концентрацію кредитного портфеля до певного рівня, підвищуючи при цьому якість та ефективність кредитування.

Можливості у формуванні якісного кредитного портфеля значно вищі у банків, які мають добру репутацію і займають відповідну пози­цію на ринку банківських послуг. Для диверсифікації ризиків банки можуть тримати в кредитному портфелі визначені частки позичальни­ків різного кредитного рейтингу. Таку саму диверсифікацію банки можуть здійснювати за галузевою, регіональною, строковою ознаками.

Недиверсифіковані ризики мають правильно оцінюватись та конт­ролюватись. Відповідно до Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджений постановою Правління НБУ від 14 квітня 1998 р. № 141, для вітчизняних банків встановлені такі нормативи ризику.

1. Максимальний розмір ризику на одного позичальника Н

H_l = Сукупна заборгованість позичальника * 100%: Капітал банку,

де сукупну заборгованість позичальника обчислюють, як суму всіх його балансових та позабалансових зобов'язань. Значення показни­ка Н₁ не має перевищувати 25%.

2. Норматив великих кредитних ризиків Н₂

Н₂ = Сукупний розмір великих кредитів: Капітал банку,

де великий кредит — це сукупний розмір кредитів, наданих одному позичальнику або групі споріднених позичальників, що перевищує 10% капіталу банку. Сукупний розмір великих кредитів розрахо­вується на основі як балансових, так і позабалансових зобов'язань. Максимальне значення нормативу Н₂ не має перевищувати 8, або сума всіх великих кредитів не повинна перевищувати восьмикратного розміру капіталу банку. У разі порушення цього нормативу підви­щуються вимоги до платоспроможності банку.

3. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру Н₃, не повинен перевищувати 5%:

Н₃ = Сукупна заборгованість інсайдера * 100%: Капітал банку.

4. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих усім інсайдерам банку Н₄:

Н₄ = Сукупні зобов'язання інсайдерів банку * 100%: Капітал банку,

де сукупні зобов'язання є сумою всіх балансових та позабалансових зобов'язань інсайдерів банку. Максимальне значення нормативу Н₄ не має перевищувати 40%.

5. Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик Н_ь (не має перевищувати 200%):

Дата добавления: 2014-01-11