Правове регулювання мисливського господарства і полювання

Законодавством України про тваринний світ, а також Законом України «Про мисливське господарство і полювання» визначаються особливості здійснення цієї діяльності в Україні. Так, у ст. 12, 13 цього закону визначається право на полювання і особливості його здійснення.

Право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку, одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозволяється лише особам, які в установленому порядку одержали дозвіл органу внутрішніх справ на право користування цією зброєю.

До полювання прирівнюється:

– перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання;

– перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до зазначеного закону. Документи на право полювання, видані відповідними органами інших держав, чинні на території України. Умови організації та здійснення полювання іноземцями, розмір плати за надані послуги і добуту продукцію полювання визначаються відповідними договорами, що укладаються між іноземцями або юридичними особами, які організовують для них полювання, та користувачами мисливських угідь.

Перелік документів на право полювання визначено в ст. 14 Закону України «Про мисливське господарство і полювання».

Документами на право полювання є:

– посвідчення мисливця;

– щорічна контрольна картка обліку здобутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита;

– дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо);

– відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю;

– паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання.

Зазначені документи мисливець зобов’язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред’являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання. Посвідчення мисливця та щорічна контрольна картка обліку здобутої дичини і порушень правил полювання видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або його місцевими органами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розмір державного мита, а також порядок стягнення платежів за видачу посвідчення мисливця та щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання встановлюються у порядку, передбаченому законодавством. Розмір плати за видачу посвідчення мисливця та щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань фінансів.

При отриманні необхідних документів і дозволів полювання може здійснюватися такими способами:

– індивідуальне полювання;

– колективне полювання;

– колективне полювання з нагоничами (облавне полювання).

Полювання може здійснюватися з використанням:

– мисливської вогнепальної зброї;

– собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів (за наявності паспортів на них з допуском до полювання в поточному році);

– сіток і пасток для відлову тварин живцем;

– пасток для здобування хутрових звірів з науковою метою та для переселення;

– вишок;

– пахучих неотруйних приманок.

Полювання може здійснюватися з мисливською зброєю, що належить іншій фізичній особі, лише в її присутності і за наявності у мисливця та власника зброї відповідних дозволів, виданих органом внутрішніх справ.

Законодавством про тваринний світ встановлюються ліміти використання мисливських тварин.

Так, полювання на парнокопитних тварин, ведмедя, куниць лісову та кам’яну, норку американську, тхора лісового, бобра, нутрію вільну, ондатру, бабака, білку здійснюється відповідно до лімітів, що затверджуються на мисливський сезон спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання на підставі пропозицій користувачів мисливських угідь, погоджених з місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання.

Полювання на інших мисливських тварин регулюється нормами відстрілу, що встановлюються на мисливський сезон спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища разом із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за поданням їх органів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Крім того, на добування мисливських тварин потрібно отримати дозвіл (ліцензію або відстрільну картку).

За ліцензією здійснюється полювання на ведмедя, кабана, лань, оленів благородного та плямистого, козулю, лося, муфлона, білку, бабака, бобра, нутрію вільну, куниць лісову та кам’яну, норку американську, тхора лісового.

За відстрільною карткою здійснюється полювання на пернату дичину, кроля дикого, зайця-русака, єнотоподібного собаку, вовка та лисицю.

Добування вовка дозволяється здійснювати також за наявності у мисливця ліцензії або відстрільної картки на добування інших мисливських тварин.

Ліцензії видаються мисливцям користувачем мисливських угідь, який отримує їх у спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або визначеного ним органу.

Відстрільні картки видаються мисливцям користувачем мисливських угідь.

Ліцензії та відстрільні картки видаються мисливцям із зазначенням у них терміну та місця здійснення полювання з урахуванням лімітів добування мисливських тварин та пропускної спроможності мисливських угідь.

Вартість ліцензій на добування мисливських тварин визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади мисливського господарства та полювання за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань фінансів.

Вартість відстрільних карток встановлює користувач мисливських угідь за погодженням з місцевим органом центрального органу виконавчої влади з питань фінансів.

Полювання може здійснюватися тільки у такі строки:

– на норця великого, качок (крім гоголя, черні білоокої, савки, огара, галагаза, гаги звичайної, лутка, крохалів), лиску, курочку водяну, пастушка, куликів (крім кулика-сороки, ходуличника, шилодзьобки, кроншнепів, чайки, лежня, дерихвостів, поручайника, крем’яшника, чорниша, перевізника, фіфі, зуйків морського, малого, великодзьобого, галстучника), голубів (крім голуба-синяка) – у серпні – грудні;

– в на самців крижня, тетерука, вальдшнепа та гусок: сіру, білолобу велику, гуменника – у березні – квітні, серпні – січні;

– на куріпку сіру, кеклика, фазана, рябчика – у жовтні - грудні;

– на перепела – у серпні – жовтні;

– на самця козулі – з 1 травня по грудень включно;

– на самців кабана, лані, оленів благородного та плямистого, лося, муфлона – у серпні – січні;

– на самок кабана, лані, оленів благородного та плямистого, козулі, лося і муфлона та на молодняк (до двох років) зазначених видів – у вересні – січні;

– на ведмедя – у жовтні – грудні;

– на білку, нутрію вільну, єнотоподібного собаку, лисицю, куниць лісову і кам’яну, тхора лісового – з 15 жовтня по лютий включно;

– на бобра, ондатру, норку американську – з 1 листопада по лютий включно;

– на кроля дикого і зайця-русака – з 1 листопада по січень включно; на бабака – у липні – вересні.

Полювання протягом мисливського сезону може здійснюватися в усі дні тижня.

Строки полювання (конкретна дата відкриття та закриття полювання на той чи інший вид мисливських тварин, дні полювання) та порядок його здійснення визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, з іншими заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади, що доводиться до відома користувачів мисливських угідь і громадськості.

Важливим для виконання є встановлені законодавством заборони щодо здійснення полювання.

Законом України «Про мисливське господарство і полювання» встановлено (ст. 20), що метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється:

1) полювання без належного на те дозволу, а саме:

– без документів, визначених ст. 14 цього закону;

– полювання на тварин, які не зазначені у дозволах на добування мисливських тварин або понад встановлену в цих дозволах норму;

2) полювання в заборонених для цього місцях, а саме:

– в на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках;

– в межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад;

– в угіддях, не зазначених у дозволі;

– на відстані ближче ніж 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей;

3) полювання у заборонений час, а саме:

– в не дозволені для полювання строки на відповідні види тварин;

– в темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу);

4) полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забороненими способами, а саме:

– клеїв, петель, підрізів, закотів, гачків, самострілів, ловчих ям;

– отруйних та анестезуючих принад;

– живих сліпих чи знівечених тварин як принади;

– звуковідтворювальних приладів та пристроїв;

– електричного обладнання для добування тварин;

– штучних світлових джерел, приладів та пристроїв для підсвічування мішеней, у тому числі приладів нічного бачення;

– дзеркал та інших пристроїв, що осліплюють тварин;

– вибухових речовин;

– з під’їзду на автомототранспорті, а також на плавучих засобах з працюючим двигуном;

– літаків та вертольотів;

– немисливської (у тому числі військової) вогнепальної, пневматичної та іншої стрілецької зброї, а також нарізних вкладок, напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш як на два патрони;

– руйнування жител тварин, бобрових загат, гнізд птахів;

– газу та диму;

– заливання нір звірів;

а також:

– на тварин, які зазнають лиха (переправляються водою або по льоду, рятуються від пожежі, повені тощо);

– на пернату дичину з нарізною вогнепальною зброєю;

– на хутрових звірів (крім вовка та ведмедя) з нарізною вогнепальною зброєю калібром більш як 5,6 міліметра;

– на копитних тварин та ведмедя з використанням малокаліберної гвинтівки під патрон кільцевого запалювання або набоїв, споряджених картеччю та шротом;

– полювання з мисливськими собаками, ловчими звірами і птахами без наявності на них паспорта з допуском до полювання;

5) транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту у дозволі на їх добування;

6) допускання собак у мисливські угіддя без нагляду;

7) полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання;

8) полювання на заборонених для добування тварин;

9) збирання яєць птахів, загиблих тварин або їх частин, руйнування, нищення або псування штучних гніздищ, солонців, годівниць для звірів і птахів, посівів кормових рослин, мисливських вишок, вказівних знаків, відповідних вивісок та інших атрибутів мисливського господарства.

Дії, зазначені в пунктах 1-8, відповідно до законодавства кваліфікуються як незаконне полювання. Особи, винні у незаконному полюванні, несуть відповідальність згідно із законами.

Порушення законодавства України про тваринний світ тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність. Основою для застосування таких видів юридичної відповідальності є правопорушення в цій галузі, перелік яких визначено ст. 58 Закону України «Про тваринний світ», а саме: порушення порядку надання об’єктів тваринного світу в користування; незаконне вилучення об’єктів тваринного світу з природного середовища; самовільне спеціальне використання об’єктів тваринного світу та інші, передбачені в законі про тваринний світ ще дванадцять видів правопорушень.

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини в цій галузі передбачена Кримінальним кодексом України.

Ст. 161 Кримінального кодексу України передбачає як злочин незаконне полювання, тобто полювання в заборонений час або в недозволених місцях, або забороненими знаряддями і способами, якщо за такі ж дії протягом року було застосовано адміністративне стягнення. Такий злочин карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати, з конфіскацією всього здобутого і знарядь полювання.

Друга частина цієї статті передбачає підвищену відповідальність за незаконне полювання і встановлює покарання позбавленням волі на строк до двох років, виправними роботами на такий же строк, штрафом від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією всього добутого і знарядь полювання.

Кримінальна відповідальність передбачена за жорстоке поводження з тваринами (ст. 207¹ КК України). Жорстоке поводження з тваринами, що спричинило їх загибель або каліцтво, а так само мучення тварин, вчинені особою, до якої протягом року було застосовано адміністративне стягнення за такі ж дії, караються виправними роботами до шести місяців або штрафом до сорока мінімальних розмірів заробітної плати.

Ст. 162 КК України передбачає, що незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом без належного дозволу, чи в заборонений час, або в недозволених місцях, чи забороненими способами та знаряддями лову – карається позбавленням волі на строк до одного року, або виправними роботами на той же строк, або штрафом з конфіскацією всього здобутого, знарядь лову та плавучих засобів з їх майном або без конфіскації.

Друга частина цієї статті передбачає підвищену відповідальність позбавленням волі на строк до чотирьох років та інших видів потрапляння за ті ж самі діяння, вчинені на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду та ряду інших обтяжуючих обставин.

Ст. 163 КК України передбачає покарання виправними роботами на строк до шести місяців або штрафом від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати за проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про тваринний світ передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Так, порушення правил полювання, рибальства, здійснення інших видів спеціального використання об’єктів тваринного світу, як це передбачено ст. 85 КУпАП, тягне за собою накладення штрафу на громадян до п’яти, на посадових осіб від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією рушниць та інших знарядь і засобів вчинення правопорушення та незаконно добутих об’єктів тваринного світу чи без такої.

Ст. 85¹ КУпАП встановлює відповідальність за виготовлення та збут заборонених знарядь добування об’єктів тваринного або рослинного світу, а також збут незаконно добутої продукції у вигляді штрафу з конфіскацією цих знарядь, матеріалів та засобів їх виготовлення.

Адміністративна відповідальність передбачена також за ряд інших екологічних правопорушень у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу, а саме за:

– експлуатацію на водних об’єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням (ст. 86¹ КУпАП);

– порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин (ст. 87 КУпАП);

– незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу (ст. 88 КУпАП);

– порушення порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах (ст. 88¹ КУпАП);

– порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій та торгівля ними (ст. 88² КУпАП);

– порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України (ст. 90 КУпАП).

Жорстоке поводження з тваринами, їх мордування або вчинення інших дій, що призвели до їх мучення, каліцтва чи загибелі, як це передбачено ст. 89 КУпАП, тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, в Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність (ст. 107) за порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог.

Право накладати адміністративні стягнення за зазначені екологічні правопорушення мають органи Міністерства екології та природних ресурсів (ст. 242¹ КУпАП), органи мисливського господарства (ст. 242 КУпАП), органи рибоохорони (ст. 240 КУпАП) та органи державного ветеринарного контролю (ст. 238 КУпАП) відповідно до наданих їм повноважень.

Притягнення до зазначеної адміністративної відповідальності і порядок виконання рішень про накладення стягнень здійснюється на загальних підставах, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення (розділи І У-У).

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення, які вчинені працівниками під час виконання трудових обов’язків, передбачена і настає за нормами трудового права. До правопорушника, як це передбачено Кодексом законів України про працю (ст. 147), може бути застосовано такі стягнення, як догана або звільнення з роботи. Порядок застосування оскарження і виконання дисциплінарних стягнень визначається Кодексом законів про працю.

Матеріальна відповідальність за збитки, завдані екологічними правопорушеннями в галузі охорони тваринного світу, застосовується за загальними нормами цивільного права.

В той же час розмір відшкодування шкоди обчислюється за спеціальними таксами та критеріями, які встановлюються Кабінетом Міністрів України або іншими органами. Так, такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (зберігання) або знищення цінних видів риб та інших об’єктів водного промислу, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1994 р. № 41.

Розміри компенсацій за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1993 р. №399.

Такси для нарахування розміру стягнення за збитки, заподіяні незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), їх жител, біотехнічних споруд, затверджені наказом Мінлісгоспу України та Мінекобезпеки від 12 березня 1996 р. № 24/32.

Завдані тваринному світу збитки відшкодовуються добровільно, або за нормами Цивільного кодексу України (ст. 440 та інші).

Контрольні питання:

1. Поняття тваринного світу як об’єкта правового регулювання.

2. Які є основні джерела законодавства про тваринний світ?

3. У чому полягає державне регулювання рибного господарства і рибальства?

4. Як здійснюється державне регулювання мисливського господарства і мисливства?

5. Які особливості юридичної відповідальності за порушення

6. законодавства про тваринний світ?

Тема 11. Правовий режим територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні.

√ Поняття і види територій та об’єктів заповідного та іншого природоохоронного призначення.

√ Законодавство про природно-заповідний фонд України та території іншого природоохоронного значення.

√ Державне регулювання і контроль на природно-заповідних територіях.

√ Юридична відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України.

З метою забезпечення сприятливої екологічної обстановки, запобігання та стабілізації негативних природних процесів і явищ в Україні, як і в багатьох країнах світу, беруться під особливу охорону природні території та об’єкти, які мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси. Такі території та об’єкти складають в Україні єдину систему, що включає об’єкти природно-заповідного фонду, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи об’єктів і територій, а також різні види тварин і рослин.

1) Природно-заповідний фонд України. Особливій державній охороні підлягають насамперед території та об’єкти природно-заповідного фонду України. Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня1992 р. із наступними змінами.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-заповідного фонду України належать і складають його систему такі сім видів природних територій та об’єктів: природні заповідники; біосферні заповідники; національні природні парки; регіональні ландшафтні парки; заказники; пам’ятки природи; заповідні урочища. До складу системи природно-заповідного фонду входять також чотири види штучно створених об’єктів: ботанічні сади; дендрологічні парки; зоологічні парки; парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Природні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів. Вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об’єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Згідно з Указом Президента України «Про біосферні заповідники в Україні» від 26 листопада 1993 р. затверджений Перелік біосферних заповідників в Україні, що включені Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників, створеної з метою збереження природи і проведення наукових досліджень у найцінніших екосистемах Землі, до якого увійшли «Асканія-Нова»і Чорноморський біосферний заповідник (Херсонська область), а також Карпатський біосферний заповідник (Закарпатська область).

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

– збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів;

– створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів;

– проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

– проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення..

На регіональні ландшафтні парки покладаються:

– збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів;

– створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об’єктів;

– сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. Пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

До природно-заповідного фонду належать також: штучно створені об’єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Парками – пам’ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. На території парків–пам’яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймає Кабінет Міністрів України. Рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій і об’єктів, що підлягають особливій охороні, приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради в межах своєї компетенції. При цьому вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду мають право громадські природоохоронні об’єднання.

2) Курортні і лікувально-оздоровчі території (зони). Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей.

З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню і виснаженню встановлюються округи їх санітарної охорони.

У межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан територій, що підлягає особливій охороні.

Оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законодавства України.

3) Рекреаційні території (зони). Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення та туризму.

На території рекреаційних зон забороняються:

– господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;

– зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Режим використання цих територій визначається Верховною Радою України, Верховної Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами відповідно до законодавства України.

4) Рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тварин і рослин. Рідкісні і такі, що перебувають (зростають) під загрозою зникнення у природних умовах на території республіки, види тварин і рослин підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України. Положення про Червону книгу України затверджується Верховною Радою України.

З метою збереження рідкісних видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, а також видів, відтворення яких у природних умовах неможливе, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення охорони зазначених видів тварин і рослин, поліпшення належних умов для їх розмноження або розведення та розселення.

Основним актом природоохоронного законодавства в цій сфері є Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. Цей закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання та відтворення природно-заповідного фонду України, його природних комплексів та об’єктів. За своєю структурою та змістом закон про природно-заповідний фонд складається з 67 статей, які розподілені в одинадцяти самостійних розділах. Крім того, в третьому розділі виділено одинадцять окремих глав.

В законі визначаються поняття та види природно-заповідного фонду, який становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність.

В окремих розділах закон про природно-заповідний фонд передбачає систему і повноваження органів управління в цій галузі, режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду та охоронні зони, науково-дослідні роботи та економічне забезпечення організації та функціонування природно-заповідного фонду. Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охорона та контроль за додержанням встановленого режиму, а також відповідальність за порушення законодавства в цій галузі та міжнародне співробітництво в галузі використання та охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» містить самостійний розділ XII про природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні (ст. 60-64).

До системи джерел законодавства про природні території та об’єкти особливої охорони також належать затверджені Верховною Радою України:

– Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники») (постанова від 22 вересня 1994 р.);

– Положення про Червону книгу України (постанова від 29 жовтня 1992р.).

Крім того, до джерел заповідно-охоронного законодавства належать укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств, а також Ряд міжнародних договорів і угод з зазначених питань.

Серед останніх слід назвати Конвенцію про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі від 19 вересня 1979 р. (м. Берн, Швейцарія), Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів від 21 лютого 1971 р. (м. Рамсар, Іран) та ряд інших.

Серед нормативно-правових актів, прийнятих Президентом України:

– Указ від 26 листопада 1993 р. № 563/93 «Про біосферні заповідники України»;

– Указ від 10 березня 1994 р. «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій»;

– Указ від 29 листопада 1994 р. «Про створення заказників загальнодержавного значення», а також укази: від 27 червня 1996 р. «Про створення національного природного парку «Подільські Товтри»; від 17 липня 1996 р. «Про створення природного заповідника «Єланецький степ»; від 11 квітня 1997 р. «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника» та інші.

Кабінетом Міністрів України прийняті постанови: від 28 грудня 1996 р. «Про затвердження населених пунктів, віднесених до курортних», від 13 травня 1996 р. «Про національний заповідник «Софія Київська» та інші.

Серед відомчих нормативно-правових актів можна назвати:

– Інструкцію про порядок видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, затверджену наказом Мінприроди (нині – Мінекоресурсів) від 1 лютого 1993 р. № 3.

– Положення про екологічні фонди природних заповідників, біос-ферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків, затверджене наказом Мінприроди (нині – Мінекоресурсів) від 26 лютого 1993 р. № 16.

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. передбачені повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад щодо природно-заповідного фонду. Законом передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні, встановлює додаткові категорії. Ст. 15 цього закону передбачає, що місцеві ради приймають рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.

Метою органів управління відповідно до зазначеного закону є реалізація законодавства у сфері охорони природного середовища, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання тощо. Державне управління здійснюють Кабінет Міністрів України, місцеві ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи. Так, ст. 17 передбачає повноваження Кабінету Міністрів України приймати рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Аналогічне повноваження закріплене уст. 19 закону і за місцевими радами, але вони організовують заповідники та природоохоронні території та об’єкти місцевого значення.

Керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги України (ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природнього середовища») покладено на Міністерство екології та природних ресурсів України. Вносити пропозиції до відповідних, органів про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду згідно зі ст. 21 мають право громадські об’єднання в галузі охорони навколишнього природного середовища. У Законі України «Про природно-заповідний фонд України» є розділ, який стосується управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду (розділ II).

Спеціально уповноваженим органом такого управління є Міністерство екології та природних ресурсів України.

Управління природними об’єктами загальнодержавного значення здійснюється їх адміністраціями, до яких входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарське та інше обслуговування. Управління об’єктами, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у віданні яких перебувають ці об’єкти.

Право на участь в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду мають об’єднання громадян, статутами яких передбачена діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища. Це право вони здійснюють шляхом:

– внесення пропозицій щодо організації нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів;

– сприяння державним органам в їх діяльності у цій сфері; участь у проведенні екологічної експертизи;

– участь у контролі за додержанням режиму таких територій та об’єктів;

– здійснення відповідно до законодавства України інших заходів.

Такі основні вимоги правового регулювання правовідносин, що створюються в сфері управління у галузі природно-заповідного фонду.

Правові засади функціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду і завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до закону і затверджуються спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, яким є Мініеко ресурсів.

Управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологічними парками і зоологічними парками загальнодержавного і місцевого значення та парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають, здійснюється їх спеціальними адміністраціями.

До складу спеціальної адміністрації по управлінню територіями та об’єктами природно-заповідного фонду входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування.

Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду – це сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів. Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду визначається відповідно до зазначеного закону з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.

Завдання, особливості природоохоронного режиму пам’яток природи та заповідних урочищ визначаються безпосередньо в їх первинних облікових документах.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам, національним природним паркам, ботанічним садам, дендрологічним та зоологічним паркам у порядку, встановленому зазначеним законом та іншими законодавчими актами України. При цьому проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів може бути передбачено виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається також виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу – відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, та здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об’єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, використання і відтворення природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:

заповідна зона – включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

буферна зона – включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

зона антропогенних ландшафтів – включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюються з урахуванням міжнародних програм. Диференційований режим щодо їх охорони, використання та відтворення згідно з функціональним зонуванням встановлюється і на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей, а саме:

заповідна зона – призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог встановлених для природних заповідників;

зона регульованої рекреації – в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони;

зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку;

господарська зона – у її межах проводиться господарська Діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Рекреаційна діяльність на території національних природних парків організується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку.

У межах ботанічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання можуть бути виділені зони:

експозиційна – її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду;

наукова – до складу зони входять колекції, експериментальні ділянки тощо, на відвідування її мають право лише співробітники ботанічного саду у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду;

заповідна – відвідування її забороняється, крім випадків, коли воно пов’язано з проведенням наукових спостережень;

адміністративно-господарська.

Зонування території ботанічних садів проводиться відповідно до Положення про ботанічний сад та Проекту організації території ботанічного саду, що розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває ботанічний сад, за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України – щодо ботанічних садів загальнодержавного значення або органами цього Міністерства на місцях – щодо ботанічних садів місцевого значення.

На території дендрологічних парків також може бути проведено зонування відповідно до вимог, установлених для ботанічних садів. При цьому на території ботанічних садів та дендрологічних парків забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.

На території зоологічних парків з метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяють такі зони, як:

експозиційна – призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях;

наукова – у її межах проводиться науково-дослідна робота; відвідування зони дозволяється у порядку, що встановлюється адміністрацією парку;

рекреаційна – призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

господарська – зона, де розміщуються допоміжні господарські об’єкти.

Зоологічні парки можуть організовувати пересувні експозиції тварин, мати у своєму складі підсобні господарства, які створюються для забезпечення тварин кормами.

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів У їх власників або користувачів. Але в разі необхідності таке вилучення провадиться в порядку, встановленому законодавством.

На території регіональних ландшафтних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, істори-кокультурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей може проводитися зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків.

Без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів провадиться також оголошення заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ. При цьому власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказниками, пам’ятками природи, заповідними урочищами, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

На території пам’яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків – пам’яток садово-паркового мистецтва може провадитись як з вилученням у встановленому порядку, так і без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів або користувачів. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених парками – пам’ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Зонування на території парків – пам’яток садово-паркового мистецтва може провадитись відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

На території парків – пам’яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав’яних газонів.

У межах територій природно-заповідного фонду встановлюють ліміти на використання природних ресурсів. Це питання регулюється затвердженою наказом Мінприроди України (нині – Мінекоресурсів України) від 12 березня 1993 р. № 19 інструкцією про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Ця інструкція визначає єдиний порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів для всіх підприємств, установ та організацій. Об’єктами встановлення лімітів є всі природні ресурси в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Ліміти визначають обсяги природних ресурсів, в межах яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів. Установлення лімітів на використання природних ресурсів у науково-дослідних цілях передбачає визначення певної частини природних комплексів, на яких проводитимуться такі роботи. При цьому уточнюються окремі теми наукових досліджень з метою визначення обсягів природних ресурсів, які можуть бути вилучені з природного середовища для використання програм цих робіт. Як правило, ліміти на використання природних ресурсів в даному випадку встановлюються на період виконання тієї чи іншої наукової тематики.

Встановлення лімітів у оздоровчих, рекреаційних та освітньо-виховних цілях передбачає визначення меж територій та кількості рекреантів із урахуванням ступеня рекреаційного навантаження на цій території. Ліміт на це може бути короткостроковим (до одного року) та довгостроковим (до десяти років), залежно від категорії території чи об’єкта. Встановлення лімітів на використання тваринного світу, за винятком видів, занесених до Червоної книги України,передбачає визначення кількості голів та загальної маси (для рибних запасів), яка буде вилучена з території встановлення лімітів на використання природних ресурсів шляхом заготівлі лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, проведення сінокосіння передбачає визначення обсягів, які будуть вилучені з природного комплексу в процесі вищезгаданої діяльності. Встановлення лімітів на використання природних ресурсів у порядку заготівлі деревини передбачає зазначення певних обсягів рубок головного використання на природно-заповідних територіях, ліміт встановлюється на деякий вид діяльності щорічно. Встановлення лімітів на використання природних ресурсів шляхом добування живиці передбачає визначення площ насаджень для заготівлі живиці на основі матеріалів лісовпрорядкування.

Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони. У разі необхідності охоронні зони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків–пам’яток садово-паркового мистецтва.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.

Охорона природних заповідників національних парків загальнодержавного значення покладається на служби їх охорони, які здійснюють контроль, створюються у складі адміністрації заповідних територій зазначених категорій. Охорона територій та об’єктів природно-заповідного фонду, інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на адміністрації розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних парків та регіональних ландшафтних парків. Місцеві ради, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об’єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

До складу служб охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду входять керівники адміністрацій природних заповідників, національних парків загальнодержавного значення, працівники охорони, а також інших підрозділів цих адміністрацій. Служби охорони очолюють керівники адміністрацій територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Працівники служб охорони територій та об’єкти природно-заповідного фонду мають право: вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв’язку з порушенням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон; перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності в межах відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду і доставляти порушників установленого режиму з метою з’ясування особи; складати протоколи про порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних осіб до відповідальності; вилучати у порушників предмети та знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, відповідні документи; проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції, одержаної в результаті природокористування; безперешкодно відвідувати підприємства, установи, організації, судна та інші території в межах відповідних територій, об’єктів природно-заповідного фонду і їх охоронних зон для перевірки додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вносити пропозиції до відповідних державних органів про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що порушує вимоги законодавства про природно-заповідний фонд, давати обов’язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Працівникам служби охорони може бути надано у встановленому порядку носіння форми, а також зброї під час виконання службових обов’язків.

Державний контроль за додержанням режиму території здійснюється Міністерством екології та природних ресурсів України, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Громадський контроль за додержанням режиму території та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється громадянами та інспекторами охорони навколишнього природного середовища, які проводять свою діяльність відповідно до Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища.

За порушення законодавства про особливу охорону заповідних та інших територій та об’єктів настає дисциплінарна, адміністративна, кримінальна та матеріальна відповідальність. Підставами для такої відповідальності є факт вчинення екологічного правопорушення в цій сфері, перелік яких передбачається екологічним законодавством.

Так, у Законі України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. в розділі X (ст. 64) визначені такі правопорушення законодавства про природно-заповідний фонд:

– нецільове використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, порушення вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду;

– здійснення в межах територій та об’єктів, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності;

– організація на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків;

– невжиття заходів щодо запобігання і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об’єкти;

– порушення строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

– порушення вимог щодо використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

– перевищення допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушення вимог наданих дозволів на використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

– псування, пошкодження чи знищення природних комплексів територій та об’єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу;

– самочинна зміна меж, відведення територій та об’єктів природно-заповідного фонду для інших потреб.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Кримінальна відповідальність за порушення природоохоронних норм передбачена Кримінальним кодексом України.

Так, ст. 207 КК України передбачає відповідальність за знищення і зруйнування пам’яток історії і культури.

Умисне знищення, зруйнування чи зіпсування пам’яток історії і культури, взятих під охорону держави, або територій та об’єктів природно-заповідного фонду, – карається позбавленням волі на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від п’ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд передбачена в ряді інших статей КК України. Зокрема ст. 160 кодексу України передбачає як злочин незаконну порубку дерев і чагарників у лісах першої групи, що виконують захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, в лісах заповідників, національних і природних парків, заповідних лісових ділянках, що мають наукове або історичне значення, природних пам’ятках, лісопарках, якщо шкода перевищує двісті п’ятдесят мінімальних розмірів заробітної плати. Такий злочин карається штрафом, а якщо він вчинений повторно – позбавленням волі або виправними роботами.

Суспільна небезпечність незаконної порубки лісу полягає в тому, що ці дії завдають шкоди навколишньому середовищу в цілому, науково обгрунтованому, раціональному використанню, охороні і відтворенню лісів. Небезпечність цього злочину посилюється і тим, що порубка призводить до ерозії грунтів, виснаження річок, погіршення життя людини.

Ст. 161 КК України передбачає як злочин незаконне полювання. З об’єктивної сторони цей злочин включає в себе полювання у не дозволених місцях, тобто полювання, де воно взагалі заборонене (заповідники, заказники тощо).

Такі дії караються виправними роботами або штрафом з конфіскацією всього добутого і знарядь полювання.

Якщо ж такі дії завдали значної шкоди або ж вчинені особою, яка раніше була засуджена за незаконне полювання, полювання на звірів і птахів, полювати на яких заборонено, або полювання на території державного заповідника або інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду – покарання настає у вигляді виправних робіт (до двох років), позбавлення волі, штрафу з конфіскацією всього добутого і знарядь полювання.

Ст. 162 передбачає, що незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом без належного дозволу чи в заборонений час, або в не дозволених місцях, чи забороненими способами та знаряддями лову – карається позбавленням волі, виправними роботами, штрафом з конфіскацією всього добутого, знарядь лову та плавучих засобів з їх майном або без конфіскації.

В ч. 2 ст. 162 передбачається покарання за такі ж дії, вчинені на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або якщо воно завдало значної шкоди, або вчинюване систематично, чи особою, раніше судимою за незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промисло

Дата добавления: 2014-01-11