Платник податку на прибуток

Поняття платника податку на прибуток є родовим, адже включає окремі види платників, перелік яких міститься у ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В основі їх розмежування лежить критерій резидентства.

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств» резидентами є юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають ста­тусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які ство­рені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодав­ства України з місцезнаходженням на її території; диплома­тичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійсню­ють господарської діяльності.

З числа резидентів платниками податку є суб'єкти госпо­дарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприєм­ства, установи та організації, що здійснюють діяльність, спря­мовану на одержання прибутку як на території України, так і за її межами.

Платниками податку визнаються філії, відділення й інші відокремлені підрозділи платників податку—резидентів, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішен­ня щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами зазначено­го Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бю­джетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Суму податку на прибуток філій за відповідний звітний (по­датковий) період розраховують виходячи із загальної суми по­датку, нарахованого платником податку, розподіленого про­порційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортиза­ційних відрахувань, нарахованих за основними фондами такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відра­хувань цього платника податку.

Платниками податку на прибуток від господарської діяль­ності залізничного транспорту є управління залізниці. Перелік робіт і послуг, що належать до господарської діяльності заліз­ничного транспорту, затверджує Кабінет Міністрів України. Доходи залізниць, одержані від господарської діяльності залі­зничного транспорту, визначаються у межах доходних надход­жень, перерозподілених між залізницями в порядку, затвер­дженому Кабінетом Міністрів України. Платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності за­лізничного транспорту, є підприємства залізничного транспор­ту та їх структурні підрозділи.

Як специфічних платників цього податку можна визначи­ти Національний банк України та установи пенітенціарної си­стеми.

Національний банк України та його установи (крім госпроз­рахункових, що оподатковуються у загальному порядку) спла­чують до Державного бюджету України суму перевищення ва­лових доходів над валовими витратами та частиною валових витрат років, що передують звітному року (якщо їх не відшко­довано валовими доходами таких років) після закінчення фінансового року.

Установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують дохо­ди, отримані від діяльності, визначеної Державним департа­ментом України з питань виконання покарань, на фінансуван­ня господарської діяльності таких установ та підприємств, з включенням таких сум доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених Державним департаментом Ук­раїни з питань виконання покарань.

Інша група платників податку на прибуток — нерезиденти. Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств» нерезидентами визнаються юри­дичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави; розташовані на території України дипломатичні пред­ставництва, консульські установи та інші офіційні представ­ництва іноземних держав, міжнародні організації та їх пред­ставництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законо­давства України.

З числа нерезидентів платниками податку є фізичні чи юри­дичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний ста­тус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом. Платниками податку також є постійні представницт­ва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

§ 3. Об'єкт оподаткування

Об'єктом оподаткування, відповідно до ст. З Закону Украї­ни «Про оподаткування прибутку підприємств», є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Однією зі складових при визначенні об'єкта оподаткування є поняття «валовий доход». Валовий доход — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отрима­ного (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій,

матеріальній або нематеріальній формах як на території України, Ті континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає:

1) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації);

2) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

3) доходи від операцій особливого виду, передбачених ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

4) доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння бор­говими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди);

5) доходи, не враховані в обчисленні валового доходу пе­ріодів, що передують звітному, та виявлені в звітному періоді;

6) доходи з інших джерел, закріплені підпунктом 4.1.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 4.2 ст. 4 цього Закону закріплено перелік грошо­вих сум, що не включаються до складу валового доходу.

Наступним поняттям, зміст якого безпосередньо впливає на визначення об'єкта оподаткування є валові витрати. Валові витрати виробництва та обігу — це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематері­альній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються:

1) суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протя­гом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, ве­денням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охо­роною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, пе­редбачених законом;

2) суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добро­вільно перераховані (передані) протягом звітного року до Дер­жавного бюджету України або бюджетів місцевого самовряду­вання, до неприбуткових організацій, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань, визначених пунктом 5.8 цієї статті, та внесків, передбачених законом;

3) суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнсь­ких об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75% таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх бла­годійної діяльності, але не більше 10% оподатковуваного по­датком прибутку попереднього звітного періоду;

4) суми коштів, внесених до страхових резервів;

5) суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язко­вих платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 ст. 5 За­кону.

Для платників податку, основною діяльністю яких є вироб­ництво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті;

6) суми витрат, не віднесені до складу валових витрат мину­лих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищен­ням або зіпсуттям документів, встановлених правилами подат­кового обліку, і підтверджені такими документами в звітному податковому періоді;

7) суми витрат, не враховані в минулих податкових періо­дах у зв'язку з допущеними помилками і виявлені в звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання;

8) суми безнадійної заборгованості в частині, що не віднесе­на на валові витрати, у разі коли відповідні заходи щодо стяг­нення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк по­зовної давності;

9) суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу у визначено­му порядку;

10) деякі інші витрати, передбачені пунктом 5.2 ст. 5 Зако­ну України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У пункті 5.3 ст. 5 Закону законодавець установив перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат.

Поряд із валовими доходами та валовими витратами для обчислення об'єкта оподаткування необхідно з'ясувати суму амортизаційних відрахувань. Під терміном «амортизація» ос­новних фондів і нематеріальних активів слід розуміти посту­пове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платни­ка податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати:

1) на придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання;

2) на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких ос­новних фондів;

3) на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модер­нізації й інших видів поліпшення основних фондів;

4) капітальні поліпшення якості земель, не пов'язані з бу­дівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Не підлягають амортизації та повністю належать до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на:

— придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

— вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

— придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх викорис­тання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;

— утримання основних фондів, що перебувають на консер­вації.

Не підлягають амортизації та здійснюються за рахунок відповідних джерел фінансування:

— витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліо­течних і архівних фондів;

— витрати бюджетів на будівництво та утримання автомо­більних доріг загального користування;

— витрати на придбання та збереження Національного ар­хівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що фор­мується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;

— витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модерні­зацію або інші поліпшення невиробничих фондів.

Відповідно до підпункту 8.2.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди підляга­ють розподілу на чотири групи. До першої групи віднесено бу­динки, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального полі­пшення землі. Основні фонди цієї групи мають мінімальну (по­рівняно з іншими групами) квартальну норму амортизації -2%. Друга група включає автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них. Квар­тальна норма амортизації основних фондів другої групи стано­вить 10%. Третю групу складають будь-які основні фонди, що не включені до першої, другої та четвертої груп. До четвертої групи належать електронно-обчислювальні машини, інші ма­шини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Норми амортизації третьої і четвертої груп основних фондів становлять відповід­но 6% та 15%.

Платник податку може прийняти рішення про застосуван­ня інших норм амортизації, що не перевищують встановлені. Зазначене рішення приймає платник податку до початку звітного податкового року, і його не може бути змінено протягом такого року, а також воно доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації за перший квартал тако­го звітного податкового року.

Для платників податку, визнаних монополістами згідно із законом, сума амортизаційних відрахувань не є обов'язковою складовою тарифів, інших видів цін на їх послуги.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визна­чається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітно­го періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), ви­значаються шляхом застосування норм амортизації до балан­сової вартості груп основних фондів на початок такого розра­хункового кварталу. Суми амортизаційних відрахувань вилу­ченню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов'язкових пла­тежів).

Для суб'єктів космічної діяльності тимчасово, до 1 січня 2009 р., встановлено щорічну 20-процентну норму прискоре­ної амортизації основних фондів групи 3.

Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з по­ліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вар­тості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1, пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об'єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.

Виведення з експлуатації основних фондів будь-якої групи здійснюється на підставі наказу керівника платника податку або у разі їх примусового відчуження чи конфіскації згідно із законом.

Проведення будь-яких робіт, пов'язаних з поліпшенням ос­новних фондів, без наявності вказаних вище документів не є свідченням про виведення таких основних фондів з експлуа­тації.

Дата добавления: 2014-01-11