Полтава - 2008

Курс лекцій

Економіка праці і соціально - трудові відносини

І економіки праці

студентам спеціальностей

(денної, дистанційної та заочної форми навчання)

6.050109 „Управління персоналом і економіка праці”

6.050107 „Економіка підприємства”

6.050102 “Економічна кібернетика”

6.050201 “Менеджмент організацій”

6.050103 “Міжнародна економіка”

6.050108 “Маркетинг”

6.050106 „Облік і аудит”

6.050104 „Фінанси і кредит”

6.050105 „Банківська справа”

Автор: Бенях Валентина Володимирівна, викладач кафедри управління персоналом і економіки праці ПУСКУ

Рецензенти: Песцова О.С., к.е.н, доцент кафедри економіки ПДАА,

Міняйленко І.В., ст. викладач кафедри економіки підприємства Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка

Розглянуто та затверджено на засіданні кафедри управління персоналом і економіки праці “6”листопада 2007 р., протокол № 3

Затверджено зав. кафедри: к.е.н., проф. Костишина Т.А.

ВСТУП

В умовах функціонування економіки України на ринкових засадах найбільш суттєві зміни відбуваються у сфері соціально-трудових відносин. Питання і проблеми, які тут виникають, надзвичайно гострі і складні, оскільки зачіпають інтереси всього населення країни. Вирішення цих питань потребує підготовки спеціалістів нового типу мислення, спеціалістів з економічним світоглядом, які були б здатні розуміти і осмислювати економічні процеси і явища, що відбуваються у соціально-трудовій сфері, володіти економічними методами регулювання трудових відносин.

Кожний суб’єкт ринкового господарства одночасно є і суб’єктом трудових відносин, тому від знання економічних законів і закономірностей функціонування ринку праці, зайнятості, організації і оплати праці великою мірою залежить ефективність використання такого важливого виробничого ресурсу, як робоча сила, а отже, і успіх підприємця, і рівень життя населення країни. Це обумовлює об’єктивну необхідність набуття ґрунтовних знань основних положень економіки праці майбутніми спеціалістами в галузі економіки, фінансів, маркетингу, менеджменту і бізнесу.

Курс лекцій містить основні теми з економіки праці та соціально-трудових відносин, що дає можливість самостійно вивчати її широкому колу читачів, насамперед, студентам економічних вузів.

Мета полягає в тому, щоб коротко ознайомити студентів із найбільш важливими явищами, що відбуваються в соціально-трудовій сфері; показати зміни у розвитку ринку праці і зайнятості, в організації і регулюванні заробітної плати; допомогти студентам навчитися самостійно економічно мислити і застосовувати знання з економіки праці для прийняття конкретних рішень щодо таких важливих питань як: визначення коштів на оплату праці; найм працівників; організація, нормування і умови праці; визначення заходів щодо підвищення ефективності праці, врегулювання трудових конфліктів тощо. Для ефективного засвоєння поданого матеріалу, рекомендації побудовано як опорний конспект лекцій. Відповідно до поставлених завдань він охоплює всі основні розділи, які передбачені навчальною програмою з економіки праці та соціально-трудових відносин. Завершується кожна тема списком рекомендованої літератури, що дасть можливість поглибити знання з викладених питань, запитаннями для контролю знань.

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Мета дисципліни – сприяти глибокому вивченню студентами теоретико-методологічних питань економіки праці та соціально-трудових відносин. Головною метою вивчення курсу є опанування основ економіки праці і створення тим самим відповідної теоретичної бази для подальшого вивчення економічних дисциплін.

Вивчення дисципліни дасть студенту можливість вивчити теоретично-методологічні та соціально-економічні питання трудових відносин у суспільстві, визначити роль економіки праці в системі наук про працю та визначити її місце в системі економічних знань, пояснити значення основних категорій та механізм дії функцій економіки праці та соціально-трудових відносин, засвоїти можливості застосування знань економіки праці й соціально-трудових відносин у професії бухгалтера, економіста, особливо економіста з оплати праці з метою використання її для прийняття управлінських рішень.

Завдання вивчення курсу „Економіка праці та соціально-трудові відносини” полягають у:

- вивченні основних категорій і термінів, що використовуються в економіці праці та соціально-трудових відносинах; особливостей формування зайнятості і ринку праці, механізму його дії; структури та порядку відтворення трудових ресурсів; загальних засад соціального захисту населення в умовах ринкових відносин;

- оволодінні методами вивчення витрат робочого часу, нормування, поділу й кооперації праці, організації робочих місць; раціоналізації трудового процесу;

- здобутті навичок визначати показники продуктивності праці, розраховувати резерви зростання продуктивності праці на підприємстві, планувати та аналізувати трудові показники, визначати заробітну плату працівника за різних форм і систем оплати праці;

- вивченні порядку формування фондів оплати праці підприємств і забезпечення ефективності їх використання; ознайомленні з основними нормативними документами щодо організації та оплати праці;

- з’ясуванні механізму виявлення і використання передового досвіду щодо забезпечення зростання продуктивності праці та прогресивних методів організації заробітної плати у країні та за кордоном.

ОСНОВНІ ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ, ЩО ОДЕРЖУЮТЬ СТУДЕНТИ ПРИ ВИВЧЕННІ ДИСЦИПЛІНИ

Вивчаючи дану дисципліну с тудент повинен знати:

- зміст і сутність економічної категорії „праця”, класифікацію праці;

- структуру розміщення населення України, його природний, механічний рух; типи, види і режими відтворення; трудові ресурси, їх структуру;

- класифікацію персоналу підприємства, порядок розрахунку його середньооблікової чисельності за визначений період;

- методи вимірювання продуктивності праці, класифікацію факторів і резервів зростання продуктивності праці;

- сутність сучасного ринку праці, умови його виникнення і ефективного функціонування;

- поняття зайнятості і зайнятого населення, сутність безробіття, його типи і форми, причини та наслідки безробіття, державні гарантії та допомоги по безробіттю;

- зміст і завдання організації праці, умови праці, що впливають на працездатність робітника;

- робочий час, його склад і структуру, причини регламентованих і нерегламентованих простоїв і перерв, види норм праці, методи нормування;

- сутність заробітної плати, її функції та принципи встановлення, державне регулювання оплати праці.

Студент повинен вміти:

- застосовувати знання з питань економіки праці та соціально-трудових відносин на практиці;

- професійно користуватися методами оцінки та вивчення проблем економіки праці та соціально-трудових відносин;

- визначати потребу підприємства в кадрах, планувати чисельність працівників в розрізі окремих спеціальностей;

- визначати механізм трудової адаптації працівників підприємства;

- аналізувати ефективність використання робочої сили на підприємстві, розраховувати показники продуктивності праці;

- виявляти резерви підвищення продуктивності праці, розраховувати доцільність заміни живої праці капіталом;

- стратегічно планувати ринок попиту та пропозиції трудових ресурсів;

- працювати з джерелами статистичної інформації, вибирати дані для аналізу зайнятості, безробіття населення, оплати праці, формування доходів і витрат населення;

- прогнозувати можливість безробіття та шляхи його подолання;

- підбирати оптимальні режими праці і відпочинку на виробництві;

- володіти методами вивчення витрат робочого часу, розраховувати раціональність його використання, пропонувати заходи скорочення втрат робочого часу;

- вибирати найбільш ефективну форму і системи оплати праці на підприємстві, аналізувати використання фонду заробітної плати;

- обґрунтовувати необхідність та ефективність преміювання працівників підприємства;

- запропоновувати прогресивну систему стимулювання праці, розкривши зміст основних функцій економічного контролю.

ТЕМА 1. ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ „ЕКОНОМІКА ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ”

1. Сутність, мета, завдання і функції дисципліни.

2. Поняття праці та особливості трудової діяльності людини.

3. Соціально – трудовий напрям економічної думки.

1. Метою навчальної дисципліни ”Економіка праці та соціально – трудові відносини” є формування системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення ефективної зайнятості населення та прогресивного розвитку соціально – трудових відносин в Україні на всіх рівнях.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв’язання комплексу завдань:

· дати загальні ґрунтовні навички наукового аналізу соціально – трудових процесів на всіх рівнях;

· сформувати науково обґрунтовані, адекватні реальності, раціональні знання про процеси, явища і тенденції у соціально – трудовій сфері: трудовий потенціал, людський капітал, людський розвиток, ринок праці, зайнятість і безробіття, соціально-трудові відносини, організаційні, економічні й соціальні компоненти процесу праці;

· навчити використовувати здобуті знання в конкретних процесах управління соціально – трудовими відносинами, організації праці та забезпечення її високої ефективності на всіх рівнях;

· вміння нарощувати й ефективно використовувати свій людський капітал, забезпечувати власну конкурентоспроможність на ринку праці тощо

Об’єктом вивчення дисципліни є система економічних, соціальних і організаційних відносин між людьми з приводу відтворення й ефективного використання людських продуктивних сил в процесі праці.

Предметом вивчення дисципліни є сукупність теоретичних і практичних проблем формування людського потенціалу, забезпечення ефективного використання його у сфері праці як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях

Час – це гроші людського життя, матеріал, з якого воно створене. Тому центральна проблема економіки праці – ефективність, продуктивність праці. Безпосередньо від продуктивності праці залежить зайнятість.

Економіка праці – це галузь економічної науки, яка вивчає закономірності і способи раціонального формування, використання, відтворення і розвитку головної виробничої сили суспільства – людини (людського ресурсу), організації та стимулювання ефективної трудової діяльності працюючих з метою максимального задоволення їх матеріальних і духовних потреб.

Соціальні відносини– це система відносин між окремими людьми, соціальними групами, що приймають неоднакову участь в економічному, політичному і духовному житті, мають відмінності у соціальному статусі, способі життя, джерелах та рівнях доходів особистого споживання тощо. Означені відносини складаються внаслідок суспільного становища суб’єктів, їхнього устрою життя, умов існування. Вони є одним зі способів вияву соціальності (спільності, відчуженості, конфліктності, партнерства) у суспільстві, в тому числі у трудовій сфері.

Трудові відносини – закономірна складова виробничих відносин в системі праці. Вони виникають між учасниками трудового процесу на основі поділу та кооперації праці у зв’язку з необхідністю обміну діяльністю та її продуктами для досягнення кінцевої виробничої мети.

Соціально-трудові відносини формуються також на основі функціональної діяльності, але зумовлюються наявністю „рівності – нерівності” соціального стану соціальних груп і окремих працівників, схожості і несхожості їхніх інтересів, їхньої трудової поведінки в конкретних ситуаціях.

Значна кількість соціально-трудових відносин та їх відмінності дозволяють провести певну класифікацію за їхніми характерними ознаками. Так, визначальними із них є: зміст діяльності, сфера поширення відносин, характер взаємозв’язків, наявність владної залежності, міра регламентованості, спосіб розподілу доходів, спрямованість інтересів, ступінь соціальної напруженості.

Теоретичною основою економіки праці є економічна теорія. Вона ґрунтується на основних економічних законах, що вивчає теорія і використовує властиві їй категорії. Крім цього, економіка праці має тісний зв’язок з цілою низкою дисциплін, що мають працю за об’єкт вивчення: нормування праці, наукова організація праці, статистика праці, соціологія праці, ергономіка праці, фізіологія і психологія праці, охорона праці, трудове право та інші.

2. Праця – це діяльність, у процесі якої з природних ресурсів продукуються матеріальні та духовні блага. Вона здійснюється людиною з примусу (адміністративного, економічного) чи за внутрішньою спонукою. Та чи інша конкретна праця в матеріальному виробництві характеризується насамперед своїми предметами і засобами.

Праця – це першооснова й необхідна умова життя людини та суспільства, його атрибут і невід’ємна складова. Протягом усієї історії людства змінювалися способи праці та виробництва, їх засоби, форми і типи власності. Але при всьому залишалась незмінною вирішальна роль праці в житті людини. Економічний і соціальний прогрес забезпечує людину гідною працею, та ніколи не звільнить її від роботи. Зрештою праця – не лише необхідність, а й потреба здорового організму та інтелектуально розвинутої особистості.

Робота – поняття фізичне і може виконуватися не лише людиною, а і машинами, тваринами.

Предмети праці – це все те, на що спрямована праця і що зазнає змін із набуттям корисних для задоволення людських потреб властивостей. Особливістю сільськогосподарської праці є те, що її предметами є живі організми – рослини і тварини, а також важливіший природній ресурс – ґрунт.

Засобами праці вважається те, за допомогою чого людини діє на предмети праці – машини, механізми, інструменти, різні пристосування, а також будівлі і споруди.

Зміст праці – це сукупність виконуваних працівником функцій. Він зумовлюється технікою та технологією виробництва та визначає місце працівника в системі суспільного виробництва.

Класифікація праці:

- жива і уречевлена;

- конкретна і абстрактна;

- фізична і розумова;

- ручна і механізована;

- проста і складна;

- кваліфікована і некваліфікована;

- рутинна і творча;

- управлінська і виконавча;

- постійна, сезонна, тимчасова;

- приватна і наймана;

- залежно від вікових і статевих груп.

Важливою характеристикою праці є її змістовність, що виражає ступінь складності та різноманітності виконуваних функцій, насиченість трудового процесу розумовою діяльністю, елементами творчості. Підвищення змістовності праці називають інтелектуалізацією праці.

Праця має дві сторони: природно-технічну (відношення людини до засобів виробництва) та соціально-економічну (відносини людей між собою у процесі праці). Перша не виходить за межі продуктивних сил. Друга, яка означається терміном характер праці, втілює специфіку тієї чи іншої соціально-економічної формації. Характер праці виражається через трудові відносини, тобто такі, що пов’язані або безпосередньо з працею, або з присвоєнням її результатів.

Людина може працювати:

а) з необхідності – щоб мати засоби для життя;

б) за бажанням – для задоволення тих чи інших потреб;

в) з примусу, принуки.

Мотиви трудової поведінки змінюються залежно від ті чи іншої соціально-економічної ситуації, у якій колектив або особистість опиняються у різні періоди життєдіяльності це в свою чергу визначає пріоритети у потребах та інтересах. У сфері праці до основних мотивів слід віднести:

- мотиви забезпеченості (формуються за допомогою заробітку);

- мотиви визнання (прагнення до професійного, кваліфікаційного, творчого зростання);

- мотиви особистого та суспільного престижу (оцінка суспільством результатів та місця прикладання праці).

3. Протягом тривалого періоду історії людського суспільства, аж до епохи високорозвиненого промислового виробництва, питання раціональної організації праці та управління людськими ресурсами не мали належного наукового обґрунтування. Проте проблеми природи і принципів справедливого й ефективного управління працею були предметом роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичних поглядів на процес забезпечення досягнення загальних цілей в ході спільної життєдіяльності людей беруть свій початок ще в античності.

В цілому до індустріальна епоха, включаючи рабовласницький лад, за якого переважали методи прямого примушення до праці, і епоху феодалізму з властивою їй відсутністю особистої свободи виробника в умовах натурального або дрібнотоварного виробництва, не потребувала особливих методів управління людьми для покращення економічних результатів.

Питання економіки праці, зокрема проблеми природи й організації заробітної плати, почали предметно досліджуватися представниками класичної буржуазної політекономії. Вперше проблеми, які формують предмет економіки праці, були глибоко проаналізовані у праці Адама Сміта „Багатство націй”, виданій у 1776 р. Зосередившись на дослідженні загальних закономірностей ринкової економіки, А.Сміт обґрунтовує зв’язок між економічним розвитком та процесом поділу праці. Показав об’єктивну необхідність існування та розвитку товарних ринків, що є незаперечною умовою підвищення продуктивності праці, наймання нових працівникі тощо. Однак цей підхід Адам Сміт є загальноекономічним, він не акцентує увагу на питаннях праці та зайнятості.

Підходи класичної буржуазної політекономії до проблем економіки праці, яка на той час ще не виділялася в самостійну науку, орієнтовані на дослідження та обґрунтування основоположної ролі ринкових механізмів у вирішенні господарських та економічно – трудових проблем.

Проблеми економіки праці були глибоко проаналізовані Марксом в багатьох працях. У своїх дослідженнях він дійшов висновку, що розвиток капіталістичної економіки обов’язково супроводжується посиленням експлуатації праці, що є вираженням класових суперечностей.

Розгляд Марксом проблем праці та зайнятості визначається логікою вирішення проблем, що виходять за межі економічної науки. Це твердження справедливе і для аналізу заробітної плати, так як ніяка формально – юридична рівність сторін не може приховати факт існування експлуатації найманих працівників, зумовленої підпорядкованістю їх у процесі праці та відсутністю у них власності на засоби виробництва.

Вищезгадані науковці досліджували проблему економіки праці в межах загальної економічної науки. Самостійною науковою дисципліною економіка праці стала лише близько століття тому. Розглянемо основні етапи її становлення:

Перший етап є періодом відгалуження економіки праці як самостійної науки, котрий тривав приблизно з останнього десятиліття ХIХ ст. до 20-х рр. ХХ ст. В цей період зникло тотальне державне регулювання господарського життя, було остаточно зруйновано систему ремісничих гільдій з властивою їм суворою регламентаціїю. З іншого боку, праця стала більш сурово підлягати технологічному регулюванню, водночас з цим з’явились орієнтовані на охорону праці профспілки, колективні договори, соціальне законодавство. Початок ХХ ст. характеризувався значним інтересом вчених до різних аспектів трудової діяльності людини, також було сформовано понятійно – термонологічний апарат, який виокремив нову науку із загальної економічної теорії та дав змогу адекватно визначити предмет її дослідження.

Другий етап полягав у становленні економіки праці як науки, що використовує економічні методи дослідження для виявлення економічних закономірностей у сфері праці. Він охоплює складний історичний період з 20-х рр. до кінця 60-х рр. ХХ ст. Цей етап проходив у високорозвинених країнах Заходу та в СРСР і країнах соціалістичного блоку.

У країнах Заходу основним змістом другого етапу було дослідження ринку праці. В другій половині 20-х рр. Пол Дуглас почав кількісні дослідження у сфері пропозиції праці, попиту на неї та реальної заробітної плати. Вони ґрунтувались на закономірностях та підходах, описаних у працях економістів класичної та неокласичної шкіл.

В СРСР цей етап проходив у абсолютно інших історичних умовах. На перший план тут було висунуто теорію трудового процесу, за межами котрої опинились усі проблеми функціонування ринку праці.

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуються праці патріарха кількох поколінь радянських економістів, академіка Станіслава Густавовича Струмиліна (1877 – 1974). Працюючи в жорстких умовах радянського тоталітарного режиму, він практично об’єктивно, майже без ідеологічних нашарувань, дослідив величезні масиви економічних проблем, постійно пов’язуючи свої наукові пошуки з вирішенням актуальних практичних проблем народного господарства країни.

Великим є внесок академіка Струмиліна і в розробку проблем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефективність нової техніки, він дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості. Лише в сучасних умовах ми можемо повністю оцінити значення ідеї вченого про необхідність врахування в показниках продуктивності праці економії не лише живої, але й уречевленої праці.

Так, західні та радянські підходи у своїй основі ґрунтувались на організаційній філософії Ф. Тейлора, основні принципи якої були такі: домінування системи постійної зайнятості; крупно масштабне виробництво; стандартизовані підходи до управління працею; жорсткі структури штатів підприємства; наявність чітких відносин підпорядкування та контролю; зв’язок із зовнішнім середовищем головним чином через керівництво підприємств. Ці ознаки сприяли конвергенції вітчизняних та зарубіжних концепцій економіки праці, яка переважно відбувалась в рамках наступного, третього етапу.

Починаючи з 60-х рр. ХХ ст., спостерігається друга велика хвиля зростання інтересу до проблем управління через систему взаємовідносин людей. Управління економічними процесами розглядається як цілеспрямований вплив на людей і лише через них – на виробничі відносини. Важливим об’єктом управління стають соціально-психологічні відносини.

Третій етап розвитку економіки праці почався в кінці 60-х – середині 70-х рр. ХХ ст. та пов’язаний з трансформацією фундаментальних основ управління трудовою діяльністю. Якщо раніше її основні параметри визначались керівництвом підприємства, виходячи з системи застосовуваних технологій, то тепер праця почала регулюватись не лише зсередини, але й зовні. Це зумовлено зростанням мобільності робочої сили, ускладненням проблем захисту довкілля, глобалізацією економіки, посиленням конкуренції на зовнішніх ринках, інноваціями, структурною перебудовою економіки.

В 70 – 80 рр. в науці управління розвинених країн поняття «людські ресурси», «людський капітал» і управління ними почали витісняти поняття «персонал», «управління персоналом», «робота з кадрами». Більшість фірм змінила також традиційні назви відділів кадрів на «відділи (служби) людських ресурсів», нова термінологія ввійшла і в службові документи, і в наукові праці, і в підручники, однак повної одностайності серед учених з цього приводу поки що немає.

Дослідження радянських учених у 70 – 80-х рр. в галузі управління людськими ресурсами проводиться передусім спеціалістами в галузі психології і соціології праці: В.А. Ядовим, А.Г. Здравомисловим, В.П. Ропсиною, В.Г. Підмарковим, Г.М. Зараковським, В.К. Тарасовим, Ю.М. Черновим, Є.А. Климовим, Б.А. Смирновим, Б.А. Леоновим, Ю.М. Забродіним та ін. Завдяки дослідженням Б.Ф Ломова, Б.Г. Анан’єва, В.П. Зінченка, А.Н. Леонтьєва в окремий напрямок науки управління виділилася ергономіка, що виникла на базі психології, психофізіології, наукової організації праці. Предметом цієї науки є дослідження різноманітних характеристик працюючої людини з урахуванням чисельних виробничих факторів для оптимізації знарядь, умов і процесу праці.

Іншим великим напрямком дослідження цього періоду стало вивчення інститутів ринку праці та його інфраструктури, яке і за кордоном, і у вітчизняній науці (хоча і під іншими назвами) було тісно пов’язане з дослідженнями соціальних процесів.

Четвертий етап розвитку економіки праці ще не завершився, тому ще рано давати оцінку йому та підбивати підсумки. Можна лише стверджувати, що він тісно пов’язаний з інформаційною революцією, розвитком мережених структур та глобалізацією.

Дата добавления: 2014-01-11