Принцип свободи творчості

Сорт вважається охороноздатним,тобто придатним для набут­тя права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за про­явом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сор­ту для комерційного використання: на території України - за рік до цієї дати; на території іншої держави - щодо деревних та чагарнико­вих культур і винограду - за шість років і щодо рослин інших видів -за чотири роки до цієї дати.

На відміну від патентного права при визначенні новизни селекцій­них досягнень у рослинництві до уваги береться не відомість об'єкта суспільству, а поширення його селекціонером. Тому новизна сорту не втрачається, якщо навіть до зазначених дат будь-який його матеріал збувався: із зловживанням на шкоду заявнику; на виконання догово­ру про передачу права на подання заявки; на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробуван­ня, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва іншого сорту; на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біоло­гічної безпеки чи формування Реєстру сортів; як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання,

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загально­відомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що про­тиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо: він поширений на певній території у будь-якій державі; відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації; він представлений зразком у загальнодоступній колекції; йому надана правова охорона і (або) він внесений до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до Реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схо­жими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначе­ні в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового роз­множення чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

Сорту присвоюється назва, яка повинна його однозначно іденти­фікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого в Україні і державах-учасницях сорту того ж чи спорідненого виду. Назва сор­ту включає його родове чи видове позначення і власну назву.

Сорт може бути внесений до Реєстру сортів, якщо він є охороноздат-ним, придатним для поширення в Україні, та йому присвоєно назву.

У місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт цен­тральним органом виконавчої влади з питань сільського господар­ства і продовольства авторові видається свідоцтво про авторство на сорт, а якщо у заявці було виражене прохання видачі охоронного до­кумента, то заявникові видається патент. Якщо авторів декілька, то кожен із них отримує свідоцтво про авторство на сорт. Якщо майнове право на сорт мають кілька осіб, то патент на сорт рослин видається особі, яка зазначена у заявці першою, якщо договором між заявника­ми не передбачено інше.

Патенти на сорти, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявників за відповідність сорту кри­теріям, визначеним законодавством. У таких патентах відзначається, що вони мають деклараційний характер.

Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначаєть­ся сукупністю ознак, викладених у занесеному до Реєстру патентів описі сорту.

Селекційним досягненням у тваринництві є створена в резуль­таті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі гене­тичні ознаки та стійко передає їх нащадкам.

Племінна тварина - чистопородна або одержана за затвер­дженою програмою породного вдосконалення тварина, що має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в се­лекційному процесі відповідно до діючих загальнодержавних про­грам селекції,

Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата ху­доба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутро­ві звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є: власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з пле­мінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підпри­ємства, установи, організації, незалежно від форм власності.

Стосовно селекційних досягнень законодавство передбачає реє­страційний принцип для племінних тварин та племінних стад. Однак єдиний реєстр відсутній. Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до дер­жавних книг племінних тварин, а племінних стад - до Державного племінного реєстру.

Закон «Про племінне тваринництво» на відміну від ЦК не передба­чає можливості видачі патенту на селекційні досягнення у тварин­ництві та надання відповідних прав.

Власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати пле­мінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин.

Племінне свідоцтво (сертифікат) - це документ встановленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної кла­сифікації (оцінки) за типом. Зазначений документ є основою для ви­значення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує певний рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених названим Законом. Зразки племін­них свідоцтв (сертифікатів) затверджуються спеціально уповноваже­ним центральним органом виконавчої влади, до відання якого відне­сені питання сільського господарства.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тва­рин за ЦК становлять: особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом; майнове право інтелек­туальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, за­свідчене державною реєстрацією.

Суб'єктами права на сорт рослин, породу тварин є автор сорту рослин, породи тварин та інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рос­лин, породу тварин, засвідченими патентом, є: право на використан­ня сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тва­рин; виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке викорис­тання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені за­коном.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено до­говором чи законом, і є чинними з дати, наступної за датою їх дер­жавної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповід­но до закону.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять ро­ків, а щодо дерев та винограду - через тридцять п'ять років, що від-ліковуютьсяз 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Чинність виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може бути припинено достроково або по­новлено у випадках та у порядку, встановлених законом.

Право на поширення сорту рослин, породи тварин є чинним з дати, наступної за датою його державної реєстрації, та діє безстроково за умови підтримання чинності цього права відповідно до закону.

2. Поняття та система правової охорони об'єктів авторського права.

Авторське право — один з інститутів цивільного права, що регулює майнові і особисті немайнові відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва. Як самостійний інститут, авторське право вирішує конкретні задачі, що включають всесвітню охорону особистих і майнових прав і законних інтересів авторів; забезпечує правову охорону для створених добутків, а також умови для створення нових наукових і художніх творів. Забезпечує широке використання їх суспільством.

Поняття «авторське право» вживається в двох аспектах, оскільки слово «право» має два значення: в об'єктивному розумінні «право» є сукупністю правових норм, а в суб'єктивному значенні право розуміється як конкретні правомочності, що належать тій чи інші особі.

Авторське право в об'єктивному розумінні є сукупністю правових норм, що регулюють відносини, що складаються в зв'язку зі створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право — ті особисті майнові й особисті немайнові права, що належать особам, що створили твори літератури, науки і мистецтва.

Своєю спрямованістю на створення нематеріальних творчих результатів авторське право зближається з аналогічними інститутами права, що охороняють результати творчої діяльності: з винахідницьким правом, що охороняє винаходи і раціоналізаторські пропозиції, із правом на наукові відкриття, із правом на промислові зразки і з правом на знаки для товарів і послуг.

Принципи авторського права схожі з принципами однойменного цивільно-правового інституту, у якому виявляються і конкретизуються як загальногромадянські, міжгалузеві, так і міжінститутські і специфічні принципи тільки цього інституту.

Єдиної думки, як показує найпростіше порівняння в авторів монографій по авторському праву, у відношенні принципів немає. Так, якщо В.В. Залеский до принципів авторського права відносить: «I) сполучення особистих інтересів авторів з інтересами всього суспільства; 2) оплату творчої праці відповідно до його якості і кількості; 3) широку охорону особистих немайнових і майнових інтересів автора».

На думку В.П. Мозоліна, це: «I) принцип свободи творчості; 2) принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства; 3) принцип матеріальної зацікавленості автора в створенні і використанні добутку; 4) принцип всебічної охорони прав і законних інтересів автора».

А.К. Юрченко, у свою чергу, вважає, що в основі правового регулювання авторського права лежать такі загальні принципи правий, як: «I) сполучення особистих і суспільних інтересів; 2) рівність прав і обов'язків; 3) гарантованість прав громадян».

Э.П. Гаврилов вважає, що авторське право засноване на наступних принципах: «Автор — творець твору — наділяється винятковими авторськими правами. Особисті немайнові авторські права, як правило, не можуть перейти до інших осіб, а майнові хоча і можуть перейти, але лише в обмежених межах і на певний строк. Законодавство докладне регламентує зміст авторських договорів. Розміри авторської винагороди за різні випадки використання добутків визначаються за розсудом сторін, однак вони не повинні бути менше ставок, встановлених у нормативних актах».

З усього вищесказаного можна вивести основні принципи авторського права, що і лягли в основу нині діючого закону:

Дата добавления: 2014-01-11