Лекція - 8

^ Виправна (пенітенціарна) ПСИХОЛОГІЯ

Пенітенціарна в перекладі з латинської означає: покаянна, виправляти або виправна психологія, яка вивчає психологічні особливості засуджених з метою їх подальшої ресоціалізації - відновлення раніше порушених якостей особистості, необхідних для її повноцінної життєдіяльності в суспільстві. Вона досліджує проблеми ефективності покарання, динаміку особистості засудженого в процесі виконання покарання, формування її поведінкових особливостей в різних умовах табірного і тюремного режиму. Вивчає особливості ціннісних орієнтацій і стереотипів поведінки малої групи в умовах соціальної ізоляції, відповідність поточного виправного законодавства задачам виправлення і перевиховання засуджених. Тісно взаємодіючи з виправним правом, ПП розробляє психологічні методи і прийоми психологічної корекції особистості злочинців, основні шляхи для розробки практичних рекомендацій щодо їх ресоціалізації.

Тому ПП тісно пов'язана з виправно-трудовим правом, психологією праці, педагогічною і соціальною психологією. У виправно-трудових установах вона покликана вирішувати надзвичайно складні завдання з перевиховання осіб, які вчинили злочини, прилученню їх до суспільно корисної трудової діяльності та адаптації в суспільстві.

Кожен засуджений, потрапляючи у ВТУ, планує для себе тільки закінчення терміну. А перед вихователями УТУ стоїть набагато складніше завдання - виховати (перевиховати) людини, домогтися, щоб засуджений сам прагнув до перевиховання, до переробці своєї особистості.

У злочинця (бандита, злодія, грабіжника) при тривалому занятті злочинною діяльністю виробляється своєрідні звички та навички, тобто виробляється своєрідний динамічний злочинний стереотип. Людина звикає до відсутності постійного житла, перестає самостійно працювати і втрачає свої трудові навички, зате набуває злочинні, розглядаючи кожну навколишню його ситуацію тільки під одним кутом зору - чи можна тут безкарно скоїти злочин.

ПП повинна досліджувати динаміку особистості засудженого, фактори, що впливають позитивно на засудженого та сприяють активній перебудові його особистості, а це режим, праця, колектив, виховний вплив, а також такі факультативні фактори, як сім'я, дружні зв'язки з особами, які перебувають на волі, навчання, захоплення самодіяльністю, хобі.

Знаходження в місцях позбавлення волі не може не відбитися на психології людини. Однак загальні умови, які є в місцях позбавлення волі і постійно порушуються з боку адміністрації, по різному впливають на засуджених і впливають на зміну їх психології. Знання особливостей психології засуджених є необхідною і важливою передумовою для правильної організації взаємин з ними, для досягнення цілей перевиховання. Основними факторами, що впливають на формування психолог. особливостей у позбавлених волі, є:

- Наявність режиму місця позбавлення волі;

- Обмеження потреб;

- Зміна сформованого стереотипу життя;

- Переживання, пов'язані із засудженням до позбавлення волі.

Психологія засудженого багато в чому визначається його ставленням до самого факту позбавлення волі.

Особливості психології засуджених проявляються в певному комплексі психічних станів, які розвиваються в місцях позбавлення волі. До найбільш типовим з них (особливо в перший час) слід віднести: стан очікування змін (перегляду справи, расконвоірованія, звільнення) і стан нетерпіння. Як те, так і інше стан може характеризуватися підвищеною напруженістю, що часто приводить до різких зривів у поведінці. Може розвиватися і стан безнадійності, приреченості, що тягне за собою апатію, пасивність у всіх діях.

Пригнічений стан посилюється якщо воно малося у засудженого і раніше. Воно є наслідком невіри в свої сили, невіри в можливість знову знайти нормальне життя. Воно посилюється від свідомості своєї провини перед суспільством, сім'єю. Зазвичай ці засуджені не порушують режиму, навіть по можливості виконують трудову норму і всі вимоги вихователя. Однак постійна пригніченість не сприяє створенню повноцінної особистості і обов'язково повинна бути знята. Особистість повинна активно, творчо ставитися до праці, до виховного впливу. Для цього необхідно з'ясувати і ліквідувати причини пригніченості, створювати умови для перемикання цілеспрямованого уваги на інші процеси і об'єкти. Повинна порушуватися активна діяльність, спрямована на ліквідацію даними засудженим наслідків скоєного ним злочину, на його самовиховання.

Основне і типове психологічний стан для більшості засуджених - це туга за домівкою, за свободу, за улюбленим людям, що виражається в відчуженості та заціпенінні. Під впливом туги і пригніченого стану, що сприяють нагромадженню негативних емоцій, вдруге може розвинутися дратівливість і підвищена збудливість, які можуть також проявитися в афектах і емоційних вибухах. У всіх без винятку укладених спостерігається стан фрустрації, яка може сприяти переходу в агресію.

Ті чи інші зміни в психічному стані засуджених пов'язані з певними періодами перебування в місцях позбавлення волі. Більшість авторів виділяють чотири основних періоди:

1. ^ Період адаптації, звикання до нових умов життя, який триває від 3-4 місяців і більше. Це найбільш складний і психологічно важкий період. Детальніше на його розгляді ми зупинимося нижче.

2. ^ Період появи, розвитку інтересів у нових умовах життя. Цей період пов'язаний з появою і розвитком позитивних емоцій і станів, що викликають у засуджених підвищену психічну активність. Інтереси, які викликають такі стани, можуть бути самими різними: створення мікрогрупи, участь в житті колективу засуджених, виконувана робота, культурне дозвілля, навчання, побачення з родичами і т.д. Поява нового кола інтересів, розширення структури виконуваних соціальних ролей сприяє зміні психології засудженого.

3. ^ Період поєднання зовнішнього впливу з самовихованням. Він характеризується появою цілей в житті, виробленням шляхів їх досягнення. Тут найбільшою мірою проявляються каяття у скоєному злочині, переживання його в поєднанні з прагненням відшкодувати завдану шкоду. Для цього періоду характерна переоцінка ціннісних характеристик в житті, а часто і світогляду.

4. ^ Період, що передує звільненню ув'язненого. Очікування звільнення часто переживається дуже важко. І це не парадокс. Це пов'язано з болісним переживанням труднощів, які очікують його у нових умовах (взаємостосунки в сім'ї, на роботі тощо). З цієї причини можливий розвиток психічних станів від пригніченості до підвищеної дратівливості, запальності, як на початковому періоді адаптації.

Після короткого екскурсу в основні періоди, пов'язані з тими чи іншими змінами психічного стану, повернемося до першого, найбільш складного періоду адаптації. Тут слід особливо підкреслити, що на тлі випробовуваних засудженими почуття пригніченості, відчуженості та підвищеної тривожності, їх адаптація до теремной життя проходить двома основними способами: адекватним і неадекватним чином.

По поведінці, відповідному режимові відбування покарання, інформації про перспективи, вимогах адміністрації, контролю над своєю поведінкою можна судити про рівень і адекватність їх адаптації. Якщо поведінка засудженого відповідає стану та виконання режимних вимог, то говорять про нормальну адаптації. Якщо відбуваються порушення в поведінці, аж до психопатологічних його ознак, то говорять про дезадаптированности про суджень.

Засуджені, які мають аномалії психіки, справляють істотний вплив на стан внутрішнього розпорядку у ВТУ. Ці явища мають «психічну заразливість» (Є.К. Краснушкіна), яка може проявлятися в групових ексцеси.

Особливо часто дезадаптивних поведінка спостерігається в перші 0,5 року перебування у ВТУ, і проявляється у вигляді різних фобій, тривожно-депресивних, негативно-депресивних і негативно-істеричних реакціях.

Саме в цій - першій фазі адаптації - і спостерігається феномен зараження. Це несвідома, мимовільна схильність людини певним психологічному стану, яке виникає в масі людей і (по типу «синдрому натовпу») діє як механізм взаємного посилення емоційного впливу. При зараженні неможливо бути стороннім спостерігачем. Тому при зараженні велику роль відіграє установка особистості, оцінка і думка.

Звичайно зараження є результатом великої скупченості проживання осіб в обмеженому просторі. Проживання в подібних «гуртожитках» завдає істотної шкоди особистості, сприяючи розвитку психологічної відчуженості, тривожності і пригніченості, призводять до нервово-психічних перевантажень і зривів.

Тому, особливо в перший час, у ВТУ при розміщенні в'язнів за первинним колективам, необхідне створення психологічно позитивної атмосфери з урахуванням психологічних і кримінальних особливостей ув'язнених. При цьому встановлено, що чим менше мала група, тим більше значення має сумісність її членів по індивідуально-психологічним особливостям.

Друга фаза адаптації засудженого - фаза нівелювання - настає при ліквідації особистісних реакцій на соціальну ізоляцію. Тут поступово формується «синдром позбавленої волі», що виявляється в стереотипізації моделей поведінки, жестів, міміки. В особистісної динаміці засудженого тут можуть дві тенденції: одні пристосовуються до умов ув'язнення, а інші проявляють негативне ставлення до них.

Третя фаза адаптації - це етап її завершення, коли засуджений пристосовується до висновку, починає жити справжнім і надією на майбутнє.

Є вікова специфіка процесу адаптації. Особливо негативно умови укладання позначаються на неповнолітніх злочинців. Вибір стратегії поведінки в перші дні ізоляції в чому визначається ними розумінням сенсу правообмеження, усвідомленням свого нового статусу, ступеня включеності в нове середовище. Потім адаптація проходить такі ж стадії як і у дорослих злочинців. Але за 3-5 місяців до «закінчення» терміну ізоляції у неповнолітніх знову наростає тривожність, яка може провокувати асоціальну поведінку.

Тяжкість вчиненого злочину також відкладає свій відбиток на психологію засудженого. Так, у осіб, які вчинили декілька умисних вбивств і відбувають довічне ув'язнення за 5-8 статтями КК, вимальовуються такі психологічні характеристики.

Зазвичай це особи 35-37 років, раніше 1-2 рази судимі, в тому числі за насильницькі злочини (рецидивісти), схильні до вживання алкоголю, до імпульсивних і конфліктних дій. За характером замкнуті, аутичного (занурені в себе), песимістичні, відчувають труднощі в спілкуванні і адаптації. У них завищено почуття провини, вони дратівливі, недовірливі, тривожні, схильні до афектних реакцій, замкнуті на чуттєвому сприйнятті реальності, зі зниженим, часто пригніченим настроєм. Загальна агресивність зазвичай постійно контролюється, і в цілому знижена, але проявляється в схильності до словесної агресії. Рівень еротизму завищений, рівень інтелекту нижчий середнього, розумова діяльність знижена, логічне мислення часто блокується афективними переживаннями. Виявляється боязкість. Невпевненість у собі, занижена самооцінка поєднується з переоцінкою особистих страждань з метою уникнути або зменшити відповідальність за скоєне.

Однак вони схильні нехтувати морально-правовими нормами, орієнтовані в першу чергу на отримання особистої вигоди. Внутрішньо недисципліновані, поведінка часто мотивується випадковими, індивідуальними потягами, зневагою колективних інтересів. Рівень самоконтролю знижений, прагнуть пристосуватися до умов строго режиму позбавлення волі. Необхідність постійного стримування і самокотроля часто викликає тривожні, невротичні та психопатичні реакції.

Для всіх без винятку засуджених характерна наявність важких психотравм, викликаних вчиненим злочином, арештом, винесенням вироку від короткострокового позбавлення волі до смертного вироку (у недавньому минулому) або тривалого (довічного) укладення. Для смертників - це завжди психологічно болісна дилема: чи буде їхній вирок приведений у виконання чи ні (надія завжди залишається). В окремих випадках це очікування в камері смертників могло тривати до 5 років.

Найбільш важкі переживання осіб, які відбувають довічне покарання, за даними психологічного обстеження, викликають наступні обставини:

- Почуття провини перед потерпілим та їх рідними - 32,8%;

- Почуття провини перед собою та своїми рідними - 37,2%;

- Відсутність спілкування, розрив стосунків з родичами - 56,3%;

- Факт утрати волі - 46,9%;

- Переживання особистої неспроможності - 42,2%;

- Відсутність перспектив звільнення - 59,4%;

- Обмеження спілкування з іншими засудженими - 17,2%;

- Зміна звичного способу життя, одноманітність життя в колонії - 43,8%.

Крім цього, в психологічному портреті укладених нерідко виявляється феномен «інституціоналізації», який схожий медичному, психіатричного, терміну «госпіталізму». Він означає тривале перебування у закритих установах, що призводить до розвитку своєрідної психологічної залежності від цих умов, безвілля, апатії, інших психічних розладів і стійким поведінковим стереотипам.

Порушення поведінки засуджених, які виявляються в закритих установах, можуть бути обумовлені не лише віковими, індивідуально-психологічними особливостями, тяжкістю скоєного злочину і вагою психічних розладів, але і полою приналежністю. Так, у жінок відзначається відмінна від чоловіків тенденція до реагування на ситуацію ізоляції. У них більше значення мають чинники навколишнього середовища, ніж особливості особистості і особистісні розлади. Тому в жіночих колоніях превалюють індивідуальні порушниці тюремного режиму, а більшість жінок охоче демонструють «ритуальне згоду», залишаючись в хороших відносинах з персоналом та іншими ув'язненими, але при цьому активно не включаються до норми установи.

Базові соціально-психологічні профілі у жінок і чоловіків в цілому виявилися ідентичними (освітній рівень, кримінальний анамнез, соціальні чинники, інституціоналізація, психіатричні діагнози, судово-психіатричні рішення). Однак, були виявлені і певні відмінності: у жінок переважали негативний емоційний досвід дитинства, схильність сексуальному насильству в дитинстві, безробіття, суїцидальну поведінку), у чоловіків же зазначалося достовірно більше насильницьких правопорушень у минулому.

Разом з тим, жінки у в'язниці традиційно вважаються більш важким і нестабільним контингентом в порівнянні з чоловіками. Однак, колективні демонстрації і бунти серед них - незвичайне і вельми рідкісне явище. Більшість порушень правил і порядків тюремного режиму відбувається на індивідуальній основі. У жінок у в'язницях виявляється цілий ряд порушень поведінки - самокаліцтва, підпали, баррікадірованіе, нападу, пошкодження одягу, меблів, більшість з яких спрямовані на прагнення полегшити або зняти напругу, що пов'язано з нудьгою, малою активністю і тюремними обмеженнями. В основному це псіходезадаптаціонние і психопатичні реакції протесту.

У в'язницях Англії існують значні відмінності в умовах перебування для чоловіків і жінок. Закриті жіночі в'язниця забезпечують значну свободу руху всередині безпечного периметра, в них відсутні також пролонговані періоди закриття, які характерні для багатьох чоловічих в'язниць. На противагу чоловікам, які представляють небезпеку для оточуючих (агресивність, жорстокість, нападу, пагони), жінки, в основному, становлять небезпеку для себе. Вони схильні до самоушкодження (проковтування або введення в тіло різних предметів, самопорізи та інші демонстративні псевдосуіціальние вчинки), що і є частою причиною їх приміщення в лікарню. За даними зарубіжних досліджень рівень психічних розладів і розладів поведінки у жінок, що знаходяться в ув'язненні значно вище, ніж у чоловіків. У жінок, схильних до аутоагресії і самоушкодження, виявляються важкі депривації в дитинстві і юності, негативний досвід фізичного та сексуального насильства над ними. У дорослому житті вони виявляють ненормальне психосексуальний розвиток, відзначається ранній кримінальний анамнез з раннім його початком. У цих жінок виявляються виражені особистісні розлади психопатичного рівня зі схильністю до імпульсивної і антисоціальної поведінки.

Дата добавления: 2014-01-11