Поняття та класифікація цивільно-правових договорів

Договір є основною підставою виникнення зобов’язально-правових відносин (зобов’язань). Він встановлює певні суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки для сторін, які його уклали.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків

Предметом договору завжди є певна дія майнового характеру, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов:

· законність – дії, які сторони мають вчинити відповідно до договору, мають бути законними, тобто не порушувати вимог чинного законодавства;

· дієздатності сторін – переважна частина цивільно-правових договорів може укладатися лише особами з повною дієздатністю. Особами з неповною, частковою чи обмеженою дієздатністю можуть укладатися, як правило, лише дрібні побутові договори;

· волевиявлення сторін – зобов’язання, яке бере на себе особа за договором, має повністю відповідати її справжній волі (намірам) і не може бути прийнятим під впливом фізичного чи психічного примусу, погрози тощо;

· дотримання встановленої законом форми договору. Якщо законодавством передбачена та чи інша форма договору, він має укладатися саме у такій формі. Недотримання встановленої законом форми договору може тягти різноманітні юридичні наслідки, в тому числі і визнання договору недійсним.

Зміст договору, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Розрізняють такі категорії умов договору:

· істотні – це умови договору, які законом або самими сторонами визнані обов’язковими. За відсутності хоча б однієї з істотних умов договір не може бути укладено, а вже укладений договір визнається недійсним. Наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, тобто майно, що продається, ціна цього майна та строк передачі його продавцем покупцеві;

· звичайні – це умови, які зазвичай включаються до договору, але сторони можуть їх змінити або взагалі відмовитися від них. Звичайною умовою договору, наприклад, є місце виконання зобов’язання. Зокрема, продавець та покупець у договорі купівлі-продажу можуть визначити місце, в якому буде здійснюватися передача майна. Якщо ж у договорі ця умова не вказана, вважається, що зобов’язання має бути виконаним за місцем укладення договору;

· випадкові – це умови, які зазвичай не включаються до подібних договорів, але сторони виявляють своє бажання встановити їх. Зокрема, випадковою умовою договору найму житла може бути умова про обов’язок наймача чи наймодавця застрахувати це житло.

Існують різні підстави класифікації цивільно-правових договорів.

1. За кількістю зобов’язаних сторін договору:

· односторонні – це договори, в яких одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. Класичним одностороннім договором є договір дарування, згідно з яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. У цьому випадку дарувальник має обов’язок передати в дар певне майно, а обдаровуваний має право отримати це майно в дар, маючи при цьому жодних обов’язків;

· двосторонні – це договори, в яких правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Переважна більшість цивільно-правових договорів є саме такими. Наприклад, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму;

· багатосторонні – це договори, які укладаються більш як двома сторонами, наприклад, двома і більше продавцями чи двома і більше покупцями. До багатосторонніх договорів застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

2. За формою розрізняються усні та письмові договори, письмові, в свою чергу, можуть укладатися в простій та нотаріальній письмовій формах.

3. За моментом визнання договору укладеним:

· реальні – це договори, що вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід вважати укладеним не з моменту досягнення двома сторонами угоди щодо істотних умов позики, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей);

· консенсуальні – це договори, що вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найм, підряд тощо).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепт).

Законодавство допускає можливість укладення договорів в усній та письмовій (простій або нотаріальній) формах. За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори було укладено у певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він уважається укладеним, доки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інша форма не передбачена законом.

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, а також договорів юридичних осіб з громадянами (за винятком договорів, що виконуються під час їх укладення). У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми прямо передбачено законодавством (наприклад, договір найму (оренди) житла).

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду в такому випадку не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов’язкове у випадках, передбачених законом. Зокрема, нотаріального посвідчення вимагають договори про відчуження нерухомого майна (будинків, квартир, земельних ділянок).

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Нотаріальне посвідчення договорів здійснюється державними або приватними нотаріусами. За нотаріальне посвідчення стягується державне мито в такому розмірі:

Вид договору	Розмір державного мита
Договори відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження	1 % суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.)
Договори відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження	1 % суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.)
Договори застави	0,01 % вартості предмета застави, але не менше 5 і не більше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85-850 грн.)
Договір оренди (суборенди) об’єктів нерухомості (крім земельних ділянок)	0,01 % вартості предмета застави, але не менше 5 і не більше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85-850 грн.)
Договори оренди (суборенди) земельних ділянок	0,01 % від грошової оцінки земельної ділянки. У разі відсутності грошової оцінки земель – 1 % суми договору, але не менше одного мінімуму доходів громадян (17 грн.)
Договори поділу майна, договір поруки та інші договори, що не підлягають оцінці	0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (0,85 грн.)
Іпотечні договори, договори права вимоги за іпотечними договорами	0,01 % вартості предмета іпотеки, зазначеної в іпотечному договорі
Договори відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів:
- дітям, батькам, одному з подружжя;	1 % суми договору, не нижчої дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму;
- іншим особам	5 % суми договору, не нижчої дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму
Інші договори, що підлягають оцінці	1 % суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.)