Інфляція, її суть та причини. Антиінфляційна політика

Інфляція (від лат. inflation – роздування) є однією із важливих макроекономічних проблем, що за своєю природою зв"язана з рухом грошей. Вперше цей термін став уживатись у Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і обозначав розбухання паперово-грошового обігу.

Інфляція – це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них, що зумовлює зростання загального рівня цін. Однак це не означає, що підвищуються обов"язково всі ціни. Деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші навіть знижуватись.

Інфляція вимірюється при допомозі індексу цін:

Ціна ринкової корзини даного року

І_ц даного року = ––––––––––––––––––––––––––––––

Ціна аналогічної ринкової корзини

базового року

Механізми інфляції пов"язані, перш за все, з сукупним попитом і сукупною пропозицією. Проникаючи в економіку, інфляційна грошова маса осідає на боці попиту, а він у свою чергу давить на ціни в сторону їх підвищення.

На практиці розрізняють два типи інфляції:

Інфляція попиту (інфляція з боку покупців). Надлишковий попит приводить до підвищення цін при постійному реальному обсязі продукції. Найбільш влучно інфляцію попиту характеризує така фраза: "Велика кількість грошей полює за малою кількістю товарів".

Інфляція витрат. Цей тип інфляції зумовлений зростанням витрат на одиницю продукції. Ріст витрат виробництва генерують два фактори – зростання номінальної заробітної плати та ріст цін на сировину, паливо, матеріали тощо. Як результат зменшується пропозиція товарів і послуг, а відтак зростають ціни.

Інфляція може бути у відкритій або подавленій формі. Це залежить від характеру державного втручання в економіку і інструментів антиінфляційної політики. Процес інфляції у відкритій формі протікає в умовах вільного руху цін. Він вимірюється темпом приросту рівня цін, зниження курсу національної валюти і т.д. Відкрита інфляція буває трьох видів:

1) Помірна (повзуча) інфляція – для неї властиве поступове (менше 10% в рік) зростання цін. Вартість грошей зберігається.

2) Галопуюча інфляція – ціни зростають до 100% в рік. Більшість контрактів "прив"язується" до іноземної валюти.

3) Гіперінфляція – кількість грошей в обігу і ціни зростають астрономічними темпами (1-2% в день). Розходження цін і заробітної плати стає катастрофічним. Спостерігається масова втеча людей від грошей, їх трансформація у нерухомість.

Причини інфляції:

Ÿ порушення пропорцій суспільного виробництва;

Ÿ надмірна емісія паперових грошей;

Ÿ дефіцит державного бюджету;

Ÿ мілітаризація економіки;

Ÿ зростання державного боргу;

Ÿ недосконалість податкової системи;

Ÿ кризвові явища у фінансово-кредитній системі;

Ÿ монополізація виробництва;

Ÿ зовнішньоекономічні фактори.

Економічні наслідки інфляції:

F руйнуються нормальні господарські зв’язки, посилюються диспропорції в економіці;

F капітали переливаються із виробництва у сфери обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки;

F порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи;

F згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на оснвові бартерних угод;

F негативний вплив на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни.

Соціальні наслідки інфляції:

F знижується життєвий рівень населення, особливо тих, які мають фіксовані доходи;

F знецінюються грошові заощадження населення в банках та інші паперові активи;

F посилюється безробіття, соціальна диференціація населення і соціальна напруга.

Антиінфляційна політика. Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

Þ зростання виробництва і насичення ринку товарами;

Þ обмеження емісії грошей;

Þ скорочення дефіциту державного бюджету;

Þ стимулювання нагромаджень та інвестицій;

Þ проведення обгрунтованої кредитної та податкової політики;

Þ збільшення безготівкового обігу;

Þ скорочення ставок податків;

Þ регулювання валютного курсу;

Þ проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою показує, що успіх у боротьбі з інфляцією досягають уряди тих країн, які гнучко поєднують коротко і довготривалу антиінфляційну стратегію, що включає: гасіння інфляційних очікувань, перш за все, цінових; здійснення грошової політики – що передбачає встановлення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси; скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації; зведення до мінімуму впливу на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів.

Дата добавления: 2014-01-11