Основні поняття про етикет

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет - слово французького походження, що означає манеру поводження. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі своєї ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Розрізняють кілька видів етикету, основними з який є:

ü придворний етикет - строго регламентований порядок і форми обходження, установлені при дворах монархів;

ü дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

ü військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

ü загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами придается більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу чи країни її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

В міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніш вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншім місці і за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах.

Отже, етикет - дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність - в області моральної культури і про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності - в області культури матеріальної.

2. Місце і значення етикету в сучасному житті

Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід'ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого — зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.

Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної лю­дини стала результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхід­ності для неї співіснувати із собі подібними.

Історія етикету налічує багато століть. Витоки його спосте­рігаються в ритуалах родоплемінного ладу, де він був пов'яза­ний із звичаями і традиціями, з певними соціальними діями, які вимагали суворого дотримання форми.

Уже в античні часи філософськи осмислюються правила етикету. Наприклад, Плутарх (межа І—II ст. ст.) у «Рим­ських питаннях» поряд з коментарями звичаїв, що історично склалися, пояснює смисл етикетно-ритуальних форм поведін­ки, які були обов'язковими для усіх членів суспільства. Дотри­мання правил пристойності є умовою доброзичливих стосун­ків між людьми і, разом з тим, умовою особистої душі. Багато простих істин, які зустрічаються у висловлюваннях грецьких і римських мудреців про правила поведінки, не втратили свого значення і сьогодні, вони складають частину нормативних мо­ральних та етикетних вимог до сучасної людини.

Класичного вигляду етикет набуває в епоху феодалізму, аб­солютних монархій. Тут він пов'язаний із життям дворянства і набуває форми зводу правил поведінки і спілкування при дворі монарха, який регламентував ієрархічну залежність сво­го оточення від голови держави, а також внутрішньостанові відносини. Це був придворний протокол, суворо встановлені порядок і форма поведінки при дворі государя, а також у світ­ському суспільстві. Дотримання цих правил було обов'язко­вим для аристократії лише стосовно один одного. Від знання та вміння реалізувати етикет у відповідних колах залежали не тільки кар'єра, а й життя придворних і навіть самих мо­нархів. Ці правила етикету не поширювалися на нижчих за станом.

Слід відзначити, що етикет, який виник як суто класове, станове явище, за своєю суттю був ширше станових меж. Практично він базувався на більш загальних людських потре­бах (у чистоті, охайності, красоті, доцільності дії); в духовно-змістовому плані — зберігав давні традиційні форми спілку­вання і звертання один до одного (наприклад: шанування жінки, батька, гостинність, вітання тощо). Правила пристой­ності, гарного тону, що були створені дворянським станом, стали результатом свідомого перетворення «придворних норм» спілкування відповідно до ідеалів гуманності і вихова­ності. До норм етикету входили загальнолюдські ціннісні орієнтири, перш за все, ті, що відповідали потребам, які ви­никали щодо поваги гідності особистості і презентували куль­турний вигляд взаємодіючих індивідів.

У різні історичні часи етикет змінював свої риси, норми, значущість. Але завжди зберігав універсальні, загальновизнані форми ввічливості, такту, коректності, які мають значення ес­тетичних і моральних потреб людського співіснування. їх цін­ність перевірена часом. І в сучасному суспільстві етикет не втратив свого авторитету, більш того, він набув вигля­ду обов'язковості і став необхідністю для кожної сучасної людини.

Етикет (від франц. «etiguette» — «ярлик, етикетка») — це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні ви­яви людських стосунків.

В етикеті можна виділити ряд особливих видів: етикет дипломатичний, військовий, спортивний, етикет наукових спільнот, релігійний тощо, які регламентують поведінку і сто­сунки людей на прийомах, зустрічах у відповідних ситуаціях і мають специфічний кодекс необхідних норм.

Етикет сучасного суспільства — це, головним чином, фор­ма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві. Його вико­нання сприяє нормалізації людських стосунків.

Людське життя, діяльність різноманітні, багатопланові, що зумовлено індивідуальністю кожної людини, яка створює своє життя. І тому, напевно, не можна охопити правилами етикету всі види та умови здійснення людського життя. Але ж усвідомлення типовості сфер суспільного життя і визначених ситуацій дало можливість виділити і згрупувати ці норми. Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання, прощання; етикет різних видів спілкування; правила прий­ому, відвідування гостей, поведінки за столом; етикет стосун­ків між людьми різного віку, статі, соціального статусу, сімей­ний етикет. У кожній ситуації необхідно застосовувати певні норми і правила. В цілому ж, етикет виправданий єдиним мо­ральним змістом і своїм смислом.

Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю і спів­відношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної сві­домості суспільства й особистості. Мається на увазі те, що зов­нішні правила поведінки і спілкування базуються, перш за все, на моральних принципах. Найважливішим з них є «золо­те правило» моральності — поводитися з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою. Важливими принци­пами етикету є також пріоритет старшого, пріоритет жінки. Довершують етикет принцип гігієнічності та принцип есте­тичності.

Ці принципи конкретизуються загальними вимогами ети­кету, що задають нормативний зразок поведінки людини. До числа провідних вимог належать ввічливість, коректність, так-тдвність, делікатність, скромність, точність і обов'язковість.

Ввічливість полягає у доброзичливості, привітності. Сер­вантес колись писав: «Нічого не коштує нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість». Вона дійсно відкриває замки сердець людей для стосунків, спілкування. Привітний вираз обличчя, уважне, поважне, доброзичливе ставлення до людей забезпечують комфорт взаємних зв'язків, дають мож­ливість запобігти конфліктам і привернути до себе співбесід­ника. Зовнішніми виявами ввічливості є посмішка на обличчі, слова подяки, вибачення чи прохання, небайдужі очі, при­хильні жести і пози. Одним із головних елементів ввічливості вважають уміння запам’ятовувати імена. Ось як про це говорить Д. Карнегі: «Більшість людей не запам’ятовують імен із тієї причини, що не хочуть витрачати час і енергію на те, щоб зосередитися, затвердити, назавжди закарбувати ці імена у своїй пам"яті. Вони шукають для себе виправдань у тому, що занадто зайняті. Однак вони навряд чи більш зайняті, ніж Франклін Рузвельт, а він знаходив час для того, щоб запам’ятати і при нагоді воскресити в пам"яті навіть імена механіків, із якими йому випадало стикатися... Ф Рузвельт знав, що один із найпростіших, найдохідливіших і найдійовіших способів завоювати прихильність оточуючих — це запам’ятати їхні імена і навіяти їм усвідомлення власної значущості».

На жаль, не завжди маєш справу з людьми, що виклика­ють поважне ставлення. Або інша ситуація: людина може бу­ти чимось роздратована, засмучена, хвора. В подібних випад­ках на перший план має вийти коректність — вміння тримати себе у межах загальноприйнятих норм порядності в будь-яких ситуаціях. Грубість, нестриманість тільки шкодять стосункам, роблять неможливим спілкування.

Тактовність — це почуття міри, якої необхідно дотри­муватися у розмові, це вміння відчути межу, за яку не можна переступати у стосунках з людьми. Тактовна людина знає, від­чуває, що, в який час, в якому місці можна сказати, зробити або не можна.

Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого по­винні виявлятись дуже обережно, не надокучливо, тобто делі­катно. Ці вимоги етикету дають можливість попередити не­зручність ситуацій і досягти успіху навіть там, де не діє сила.

Важливою вимогою є скромність, тобто природність по­ведінки, що пристосована до оточуючих. Стримана, врівнова­жена поведінка є виявом вміння людини володіти собою, є показником самоповаги і поважного ставлення до інших. Крім усього, скромна людина завжди викликає в оточуючих почуття надійності, впевненості в людині й відповідну повагу. «Людина, що говорить тільки про себе, тільки про себе й думає — стверджу’ Д Карнегі. — А людина, що думає тільки про себе — безнадійно некультурна - Вона некультурна, якою б високоосвіченою вона не була».

Точність і обов'язковість як вимоги етикету вказують на пунктуальність, необхідність обов'язкового виконання обі­цянок, зобов'язань, справи. Точність і обов'язковість є зовніш­німи виявами таких рис особистості, як вміння аналізувати обставини, оцінювати свої вчинки, робити висновки, прогно­зувати майбутні дії, визначити міру своїх можливостей, не да­вати зайвих обіцянок, дотримуватися свого слова.

Принципи та вимоги етикету раціональні. Керуючись ни­ми, людина, навіть якщо не знає конкретних правил етикету за конкретних обставин має змогу завжди залишитись на ви­сокому рівні загальнопристойності.

Гарні манери

Одним із основних принципів сучасного життя є підтримка нормальних стосунків між людьми й прагнення уникнути конфліктів Взаєморозуміння й співробітництва можна домогтися лише в тому випадку, якщо кожен буде ввічливий, стриманий і делікатний. Але не завжди відбувається так, як хотілося б. Нерідко кожному з нас доводиться зіштовхуватися з брутальністю, різкістю, неповагою до особистості іншої людини. Причинами будь-якого конфлікту найчастіше є те, що опоненти недооцінюють або не враховують культуру й манери поводження один одного.

Що ж таке манера поводження? Манера — спосіб триматися, зовнішня форма поводження, обходження з іншими людьми, уживані в мовленні вирази, тон, інтонація, характерні для людини хода, жестикуляція і навіть міміка.

У товаристві гарними манерами прийнято вважати скромність і стриманість, уміння контролювати свої вчинки, уважно й тактовно спілкуватися з іншими людьми. Поганими манерами прийнято вважати безтактність, лихослів"я, звичку i?wocho розмовляти, не соромлячись у виразах, розв"язність у жестикуляції й Поводженні, невміння стримувати роздратування, брутальність, відкритий процес недоброзичливості до оточуючих, зневага до чужих інтересів, безсоромне вв"язування іншим своєї волі й бажань, навмисна образа гідності оточуючих людей, неохайність в одязі.

Манери належать до культури поводження людини і регулюються етикетом. Етикет — це доброзичливе й поважне ставлення до всіх людей, безвідносно до цього посади й суспільного становища. Він містить у собі загальноприйняті норми поводження й вітання, форми звертання до старшого за становищем, поводження з жінками, шанобливе ставлення до старшого за віком, правильне ведення розмови, поводження за столом. Загалом етикет у цивілізованому суспільстві збігається з загальними вимогами ввічливості, в основі яких лежать принципи гуманізму.

Обов"язковою умовою спілкування є делікатність. Делікатність не повинна перетворюватися на підлесливість, призводити до нічим не виправданого вихваляння побаченого або почутого. Не треба посилено приховувати, що ви вперше бачите щось, слухаєте, пробуєте на смак, боячись, що вас вважатимуть невігласом, саме ваш острах показати свою непоінформованість і буде оцінений як неуцтво

Усім відомий вираз «холодна ввічливість». Епітет «холодна» щодо прекрасної людської якості не тільки вбиває її сутність, але й перетворює її на повну протилежність.

Справжня ввічливість може бути лише доброзичливою, а не «крижаною», «презирливою» і т. ін., тому що вона є одним із проявів справді щирої і безкорисливої доброзичливості до людей, з якими доводиться зустрічатися на роботі, у родині, у громадських місцях.

Одним із головних елементів увічливості вважають уміння запам’ятовувати імена. Ось як про це говорить Д. Карнегі: «Більшість людей не запам’ятовують імен із тієї причини, що не хочуть витрачати час і енергію на те, щоб зосередитися, затвердити, назавжди закарбувати ці імена у своїй пам"яті. Вони шукають для себе виправдань у тому, що занадто зайняті. Однак вони навряд чи більш зайняті, ніж Франклін Рузвельт, а він знаходив час для того, щоб запам"ятати і при нагоді воскресити в пам"яті навіть імена механіків, із якими йому випадало стикатися... Ф Рузвельт знав, що один із найпростіших, найдохідливіших і найдійовіших способів завоювати прихильність оточуючих — це запам’ятати їхні імена і навіяти їм усвідомлення власної значущості».

Скромність

«Людина, що говорить тільки про себе, тільки про себе й думає — стверджу6 Д Карнегі. — А людина, що думає тільки про себе — безнадійно некультурна-Вона некультурна, якою б високоосвіченою вона не була».

Скромна людина ніколи не прагне показати себе кращою здібнішою розумнішою за інших, не підкреслює свою перевагу свої якості не вимагаючи себе ніяких привілеїв, не чекає особливих послуг.

Разом з тим, скромність не можна асоціювати ні і боязкістю ні з соромливістю, не можна також говорити про слабкість характеру. Це зовсім різні категорії. Дуже часто скромні люди виявляють твердість і активність у критичних обставинах, натомість у повсякденному житті вони не переконуватимуть кого-небудь у своїй правоті. Насамперед указівки на недоліки, помилки принижують людину, б"ють по її самолюбству Д.Карнегі писав «Якщо ви можете бути впевнені у своїй правоті хоча б у п"ятдесяти п’ятьох випадках зі ста то навіщо вам говорити іншим, що вони не мають рації»

Справді, багатьом доводилося бути свідками того як розпалюється суперечка, а третя особа, яка спостерігає за розлютованими сперечальниками, у прагненні зрозуміти погляди обох сторін, дружелюбним тактовним і точним зауваженням припиняє «баталію».

Скромна й тактовна людина ніколи не скаже «Зараз я вам доведу те й те» Психологи вважають, що це рівносильно заяві «Я розумніший за вас я збираю ся дещо вам сказати й змусити вас змінити свою думку» Це своєрідний виклик V співрозмовника такі слова викликають внутрішній опір і бажання змагатися самовпевненим опонентом, перш ніж він почав суперечку

Довести свою правоту можна, але потрібно зробити це настільки тонко и майстерно щоб ніхто цього навіть і не зрозумів

Д. Карнеп вважає одним із золотих правил таке «Людей треба вчити так ніби ви їх не вчили і незнайомі речі підносити як забуті». Спокій, дипломатичність, глибоке розуміння аргументів співрозмовника, добре продумані контр аргументи, що ґрунтуються на неспростовних фактах ось вирішення протиріччя між вимогами «гарного тону» і твердості у відстоюванні своєї думки.

У наші дні майже повсюдно відзначається прагнення до спрощення багатьох умовностей, що пропонуються загальногромадянським етикетом Це одне зі знамень часу. Багато чого з того, цю було прийнято ще на початку або в середині нашого століття, може видатися зараз абсурдним або смішним Проте основні, найкращі традиції загальногромадянського етикету залишаються жити Природність, невимушеність, почуття міри, вічливість тактовність, а головне доброзичливість щодо людей - ось якості, що безвідмовно допоможуть у будь яких життєвих ситуаціях.

Дата добавления: 2014-01-11