Рекреаційне районування

В літературі є багато трактувань суті рекреаційного району, які можна звести до трьох основних класів:

1. Рекреаційний район - територія, придатна для органі­зації відпочинку і туризму (є в наявності рекреаційні ресур­си). Іноді приймається оцінка їх положення щодо місць форму­вання рекреаційних потреб і транспортна доступність. До цього класу слід віднести районування за принципом виключення те­риторії із користування чи затрат на меліорацію тощо.

2. Рекреаційний район - територія із спеціалізацією на рекреаційному обслуговуванні (це галузевий економіко-геогра­фічний район, і базується на теорії територіального розподілу праці).

3. Рекреаційний район як соціально-географічний (виді­лення грунтується на різних підходах: соціологічних чи соціаль­но-економічних).

Родоман Б.Б. з групою вчених виділяє три класи районування.

Перший клас районування представляє собою районування умов і ресурсів рекреації (природних і соціально-економічних). При районуванні природних ресурсів виділяють як однофакторні види районування (окремих видів ресурсів (бальнео- і кліматолікування, природних умов і ресурсів для різних видів оздоровлення чи навіть їх компонентів), так і багатофакторні сітки ресурсних районів для крупних підгалузей рекреаційного господарства (курортне лікування, туристсько-екскурсійне обслуговування тощо). В ряді випадків виникає потреба отримання синтезованої оцінки для часткового оцінювання рекреаційних ресурсів. Тоді постає завдання районування ресурсів і умов всієї сфери відпочинку і туризму. Складність району­вання умов і ресурсів рекреації в переході від диференційованих сіток до синтезованих, і в переході від оцінок інди­відуальних до групових, і до галузевих.

Другий клас районування - підпорядковує перший. В цьо­му класі розрізняють:

- часткові види районування підгалузей рекреаційного обслуговування (наприклад: курортне лікування, оздоровчий від­починок тощо),

- інтегральне економіко-географічне районування.

Вища ступінь в рекреаційному економіко-географічному районуванні - це кореляція галузевого районування з інтеграль­ним економіко-географічним.

Третій клас районування має на меті виявлення соціально-економічних районів. В ролі суб'єкта рекреаційної діяль­ності виступають соціальні групи (соціально-демографічні, соціально-психологічні тощо), народонаселення деяких районів і країн. Соціально-географічне районування виявляє регіональ­ну диференціацію рекреаційних потреб, здійснює виділення те­риторіальних систем відпочинку за соціологічними ознаками (струк­тура видів діяльності, оцінка їх за соціокультурною значимос­тю).

Але межі класів не постійні. Так, соціологічні аспекти пронизують всі види районування, так як кожен представляє со­бою соціальне питання (потреби людей). Соціологічні процеси можуть виступати і як самостійний об'єкт вивчення при районуванні.

Часто зустрічаються різні схеми рекреаційного районування однієї і тієї ж території, виконаних за різними критеріями, для різних цілей (аналіз природних, культурних і економіко-географічних передумов, стан і перспективи розвитку інфра­структури рекреаційних районів; на базі адміністративного поділу із врахуванням природного і соціокультурного потенціалу і ряду економіко-географічних чинників).

Виділяють типологічне і індивідуальне районування.Типологічне районування передбачає виявлення індивідуальних рис територіальних одиниць на основі певних ознак, а потім згру­пування їх за подібністю (наприклад, за рівнем рекреаційної ком­фортності).

В індивідуальному районуванні на першому місці принципи функціональної цілісності районів, їх територіальна організація (за ступенем освоєності райони поділяють на розвинені, ті, що формуються, і ті, що знаходяться на початковому етапі фор­мування.

В ряді робіт останніх років витримується принцип поєд­нання часткових і інтегральних схем районування (Преображенський В.С., Ступіна Н.М., Ведєнін Ю.А.). Ці сітки відображають тільки фактичний стан рекреаційних явищ і процесів, як перс­пективи розвитку. Один із методів коректування - порівняльний аналіз схем районування, які відносяться до різних вікових періодів.

При рекреаційному районуванні виникає проблема його масштабу (рангу). Особливу проблему складає мікрорайонування, яке є найбільш близьким до реальних територіально-виробничих процесів. Воно отримало назву зонування. Основною територіаль­но-планувальною одиницею є не окремий об'єм, а мікрорайонна одиниця, яка включає не тільки елементи рекреаційної системи, а й елементи її підсистем. Взаємозв'язки і взаємодії між сис­темами підвищують практичне значення зонування мікрорайонів (М:1:100 - 1:100 000), тобто розподіл мікрорайонів на функ­ціональні зони і підзони.

При аналізі мікрорайонів в їх межах виділяють: 1) ре­сурсну зону, що об'єднує території і акваторії, які мають рекреаційний потенціал; 2) зону проживання місцевого населення і тимчасового обслуговуючого персоналу. В її межах розташовується житло, ряд установ туризму і відпочинку, сфера обслуговування, тощо; 3) зону з господарськими функціями, яка може бути втягнута в попередні.

Виділені зони можна розбити на підзони (наприклад: відок­ремити підзону охорони природи).

Спостерігається і взаємопроникнення, накладання зон, що залежить від типів відпочинку: щоденного, щонедільного, відпускного, які тут найбільше спостерігаються. У відносно молодих рекреаційних районах курортні комплекси, турбази, дачні масиви відокремлені від населених пунктів. А в давньоосвоє-них районах, де нерідко проходить зміщування функціональних зон, виникає проблемна ситуація "місто-курорт". Зусилля про­ектувальників спрямовані на упорядкування і розмежування зон [29].

Котляров Є.А. [16] головними ознаками, на основі яких мож­ливе проведення рекреаційного районування, вважає:

- виражену спеціалізацію даної території при розвитку курортно-оздоров-чого господарства;

- виражений зв'язок галузевого матеріального виробництва з курортно-оздоровчим господарством;

- питома вага населення, зайнятого в курортно-туристсько-оздоровчому господарстві до загальної чисельності працюючого населен­ня.

Виділяються одиниці рекреаційного районування: країна (край, область) - район - рекреаційна місцевість - мікрорайон [16].

Рекреаційний район - цілісна територія, яка відрізняєть­ся сприятливою для рекреації сукупністю природних умов, що має рекреаційні об'єкти і спеціалізацію. В межах районів виділяють рекреаційні місцевості - які характеризуються за­гальними рисами географічного положення, однорідними природ­ними ресурсами і більш вузькою можливістю для спеціалізації рекреаційних установ. Це база для виділення курортів, зон від починку і туризму. Під рекреаційним мікрорайоном - сукуп­ність рекреаційних установ і різних супутних галузей, розта­шованих на. компактній території і пов'язаних між собою.

Преображенський В.С., Кривошеєв В.М. визначають рекреаційний район як економічний район і елементи рекреацій­ного районування. В першому випадку провідною в районі госпо­дарською функцією виступає обслуговування туристів, хворих і відпочиваючих. В другому випадку - це територія, в тій чи іншій мірі однорідна за характером рекреаційного використан­ня, яке характеризується ступенем рекреаційного освоєння і структурою виконуваних рекреаційних функцій.

В основу схеми покладено ступінь розвиненості рекреаційних функцій територій (територіальна концентрація підпри­ємств відпочинку і санаторіїв) - це зона. На наступному ета­пі увага звернена на переважання чи сукупність провідних функ­цій рекреаційних підприємств: лікувальна, оздоровча, туристсь­ка, екскурсійна - це райони (враховується і орієнтованість району, обслуговування населення району чи країни), одним з показників зрілості є ступінь агломерованості рекреаційних формувань [11]

.

Дата добавления: 2014-01-11