Загальні особливості річок

Озера та болота, підземні води

Загальні особливості річок

ПОВЕРХНЕВІ І ПІДЗЕМНІ ВОДИ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

Лекція 5

If conversion leads to a numerical enlargement of the English vocabulary, reconversion only brings about a new meaning correlated with one of the meanings of the converted word. Reconversion only operates with denominal verbs and deverbal nouns.

MISCELLANEOUS SUFFIXES

-arium, - orium “locative, a place for or connected with”, e.g. aquarium

-ess “feminine of X”, e.g. stewardess

-let “diminutive”, e.g. leaflet

b) Conversion (zero derivation, root formation, transposition or functional change).

11. Conversion is the process of coining a new word in a different part of speech without adding any derivative element, so that the basic form both of the original and derived words are homonymous.

E.g.: We don’t have any doubt it’s correct. (n.) We don’t doubt that it’s correct. (v.); My account is overdrawn. (n.) I can’t account for where the money went. (v.)

It is the context that shows whether a word is to be taken as a noun or as a verb.

. Conversion can be described as a morphological way of forming words. Conversion may be considered to be the predominant method of English verb-formation. (must v., n.; why adv., particle)

Verbs converted from nouns (denominal verbs).

The semantic relations between the nouns and verbs vary greatly. If the noun refers to some object of reality (animate or inanimate) the converted verb may denote:

1. Action characteristic of the object: butcher n. – butcher v. to kill animals for food, cut up a killed animal;

2. Instrumental use of the object: whip n. – whip v. To strike with a whip;

3. Acquisition or addition of the object: fish n. – fish v. to catch fish;

4. Deprivation of the object: dust n. – dust v. to remove dust from something.

Nouns converted from verbs (deverbal substantives)

The converted nouns may denote:

1. Instance of the action: jump n. – v. jump “sudden spring from the ground”

2. Agent of the action: bore n. – v. bore “a person that bores”

3. Place of the action: drive n. – v. drive “a path or road along which one drives”

4. Object or result of the action: peel n. – v. peel “the outer skin of fruit or potatoes taken off”

. Traditional conversion refers to the accepted use of words which are recorded in dictionaries, e. g. to age, to cook etc. The individual or occasional use of conversion is also very frequent, it serves to bring out the more vivid meaning in a give context only e. g. when his guests had been washed, mended brushed and brandied

Українські Карпати мають значно густішу сітку річок, ніж рівнинні простори України. Переважна більшість річок належить до басейну Чорного моря. Лише в північно-західній частині гір невелика кількість водних потоків належить до системи річки Сан - притоки Вісли, яка впадає у Балтійське море. По вододілу Чорного і Балтійського морів - частині Головного Європейського вододілу на деякому протязі проходить державний кордон України.

Карпатський головний вододіл, який розділяє річки північно-східного та південно-західного макросхилів Українських Карпат, поблизу Ужоцького перевалу стикається з Головним Європейським вододілом. Далі на південний схід він проходить по гребеню Вододільного хребта. Вважають, що у недалекому геологічному минулому головний вододіл Карпат проходив по Полонинському хребту, а пізніше змістився на північ. Це відбулося за рахунок того, що верхів'я приток Тиси перерізали Полонинські хребти. У міжгірних улоговинах вони перехопили частину річок, які раніше текли на північ.

Отже, сучасний Карпатський головний вододіл розділяє гірську систему на два великі макросхили. Річки північно-східного макросхилу належать до систем Вісли, Дністра і Дунаю (його великих приток Пруту і Сірету). Річки південно-західного макросхилу Українських Карпат теж несуть свої води в Дунай через систему його найбільшої притоки - Тиси. Витоки і притоки цих великих річок у горах течуть впоперек хребтів. Притоки нижчого порядку мають долини, витягнуті вздовж гірських хребтів. У результаті сформувалося, так зване, решітчасте розчленування Українських Карпат найбільшими гірськими річками та їх притоками.

Річки кожної річкової системи в Карпатах мають певні свої особливості. Поруч з цим для них властиві і спільні риси. Так, верхів'я всіх карпатських річок розміщені високо в горах. Вони починаються здебільшого з джерел або із заболочених ділянок гірських схилів. Вздовж течії головний витік зливається з дедалі більшою кількістю струмків і скоро перетворюється у повноводну річку.

Гірські річки завжди стрімкі. Похил (різниця абсолютних висот русла річки на певній ділянці поділена на довжину цього відтинку течії) у гірських річок у верхів'ях (на висоті 700-1300 м над рівнем моря) досягає 100 м/км. їхні долини часто врізані на глибину до 700 м. На виході з гір на прилеглі рівнини похил річок знижується до 10-20 м/км, а глибина врізу - до 150 м.

Для гірських частин річок характерна і своєрідна форма долин - чергування ущелиноподібних ділянок при перетині хребтів з розширеними улоговиноподібними відтинками долин у міжгірних зниженнях (Стрий, Теребля, Чорна Тиса, Прут та інші). Кам'яні скелі і виступи інколи нависають над течією річки, перегороджують її у вигляді порогів. В окремих місцях формуються величні водоспади. Річки, які течуть вздовж хребтів, мають вузькі днища долин, які встелені уламковим матеріалом - заплави. Тераси (залишки давніших заплав) зустрічаються тут тільки фрагментами. Більш виражені вони у частинах долин великих річок на виході їх з гір.

Річки, що протікають у передгір'ї, відрізняються від гірських меншим похилом (1-8 м/км), менш глибокими і більш виробленими долинами. Найбільші річки мають добре виражені заплави і звивисті, розгалужені русла. Швидкість течії річок тут вже повільніша і становить від 0,5-1 до 2-3 м/сек.

У живленні карпатських річок беруть участь дощові, талі води із сезонних снігів, ґрунтові та підземні води. Роль цих джерел для різних річок неоднакова. При збільшенні висоти водозбору відбувається перерозподіл окремих джерел живлення - зростає частка снігового і підземного живлення і дещо скорочується роль дощового. У цілому річки басейну Тиси, праві притоки Дністра, витоки Прута і Сірету відносять до річок змішаного живлення з переважанням дощового.

Режими річок залежні також від висоти місцевості, де вони протікають. Найбільше виражені ці відмінності у формуванні льодоставу, скресанні, початку весняної повені на південно-західному макросхилі Українських Карпат. Відчутний вплив на режим річок мають і особливості гірського рельєфу з характерним чергуванням підвищень, плоскогір'їв, різноорієнтованих і неоднаково зволожених міжгір'їв і улоговин.

Характерною рисою річок Карпат є добре виражений паводковий режим з різкими коливаннями об'єму стоку, а, отже, і інтенсивності процесів розмивання русла. Невеличкі річки під час паводку за короткий час перетворюються в бурхливі потоки, які руйнують береги, дороги, прилеглі будівлі.

Ще одна характерна риса режиму річок Українських Карпат - нестійкий і нетривалий льодостав на ріках. Часто він переривається великими відлигами.

В середньому за рік на річках Карпат спостерігається 25-35 піків підняття рівня води. Більшість їх припадає на весняно-літній час. Повінь на карпатських річках настає навесні (у кінці лютого - на початку березня, в горах запізнюється приблизно на 15 днів), коли тане сніг. У період повені річки Карпат несуть дуже багато води. Максимальні рівні спостерігаються в середині - кінці березня. Каламутними і бурхливими потоками води вирують у кам'янистих руслах, заливають низинні береги. Часто весняна повінь доповнюється дощовими паводками, тоді високі рівні в річках затягуються до кінця квітня - початку травня. У цей час загальне підняття рівня води досягає 3 м і більше. Повінь, поєднана з паводком, може набувати катастрофічної сили. Особливо це проявляється там, де води, при виході з гір, розтікаються по низинному просторі. Щоб запобігти затопленню поселень, посівів та сіножатей, транспортних шляхів, русла рік обваловують земляними насипами, укріплюють камінням та бетонними спорудами.

Ще більше підвищуються рівні води в карпатських річках під час літніх паводків, коли в окремі роки йдуть затяжні і сильні дощі. Так, уже у травні внаслідок зливових дощів рівні води в річках часто знову різко піднімаються. Впродовж усього літа здебільшого буває 15-20 та більше піків дощових паводків. Найвищі літні підняття рівнів води сягають 4-5 м і більше. Спостерігаються вони найчастіше у червні та серпні. У середньому паводки тривають від 5-15 днів до місяця.

Пізнього літа річки міліють, вступаючи у період літньо-осінньої межені. Тоді навіть найбільші з них на перекатах не затоплюють каміння, яке нагромадилось в руслах. Межень здебільшого триває з вересня по листопад, але часто порушується менш інтенсивними осінніми дощовими паводками.

Дата добавления: 2014-01-11