Лекція 5. Склад і будова гідросфери. Водні ресурси на Землі та в Україні. Система водопостачання. Раціональне водокористування

Л е к ц і я 2. Основні поняття в екології. Екологічна система, біогеоценоз та його структура. Трофічні ланцюги живлення. Екологічні фактори. Лімітуючий фактор. Біотичні та абіотичні фактори.

Природне середовище – це все живе й неживе, що оточує організми і з чим вони взаємодіють. Розрізняють повітряне, водне та ґрунтове середовище, таким середовищем може бути і тіло іншого організму (для паразитуючих організмів).

Вид (біологічний) – сукупність організмів із спорідненими морфологічними ознаками, які можуть схрещуватись один з одним та мають спільний генофонд. Це основна структурна одиниця в системі живих організмів (в біології).

Популяція – сукупність особин одного виду з однаковим генофондом, яка живе на спільній території протягом довгого часу.

Стабільний стан в екології називають гомеостазом. Гомеостаз – це стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним відновленням її основних елементів і речовинно-енергетичного складу, а також постійним функціональним саморегулюванням компонентів.

Основною елементарною (функціональною) одиницею екології є екосистема.

Екосистемою називають будь-яку сукупність організмів і неорганічних компонентів, в якій може здійснюватись кругообіг речовин. Термін „екосистема” був запропонований у 1935 р. англійським екологом А. Тенслі.

Розрізняють мікроекосистеми (пеньок з грибами, болітце), мезоекосистеми (ділянка лісу, озеро), та макроекосистеми (континент, океан). Глобальною екосисте­мою є біосфера нашої планети.

Угруповання живих організмів утворює з неорганічним середовищем певну систему, в якій потік атомів, викликаний життєдіяльністю організмів, має тенденцію замикатися як кругообіг (закон біогенної міграції атомів – Вернадського). Для підтримання круговороту речовин в системі необхідна наявність запасу неорганічних молекул в освоюваній формі і трьох функціонально різних екологічних груп організмів: продуцентів, консументів і редуцентів:

Продуцентами виступають автотрофні організми, які здатні будувати своє тіло за рахунок неорганічних сполук (в основному, рослини).

Консументи – це гетеротрофні організми, які вживають органічну речовину продуцентів або інших консументів і трансформують її у нові форми (більшість тварин).

Редуценти живуть за рахунок мертвої органічної речовини, переводячи її знову в неорганічні сполуки (переважно, мікроорганізми та гриби).

Для екологічної системи характерні наступні ознаки:

1) екосистема обов'язково складається з живої та неживої складових;

2) у рамках екосистеми відбувається повний цикл, починаючи з утворення органічної речовини та закінчуючи його розкладанням на неорганічні складові;

3) екосистема зберігає стійкість протягом певного часу, що забезпечується певною структурою біотичного та абіотичного компонентів;

4) більш прості екосистеми входять у більш складно організовані. При цьому реалізується ієрархія їх організації. Важливим наслідком ієрархічної організації екосистем є те, що у ході організації окремих компонентів екосистеми у більш складні блоки, які, в свою чергу, об'єднуються в системи, у цих нових функціональних одиниць утворюються нові властивості, яких не було на попередніх рівнях. Така наявність у системного цілого особливих ознак, яких немає у підсистемних блоків, називають емерджентністю.

Коротко закон емерджентності можна сформулювати так: ціле більше, ніж сума його частин. Тому емерджентність екосистем означає не просто перехід кількості в якість, а являє собою особливий тип інтеграції. Емерджентні властивості певного екологічного рівня не можна передбачити, знаючи лише ознаки та властивості компонентів, які складають цей рівень – його потрібно вивчити безпосередньо. Наприклад, молекула має інші властивості, ніж атоми, що її складають. Тому, вивчаючи скупчення атомів, ми не зможемо передбачити властивості молекул, що можуть з них утворитися. Так само, скупчення окремих молекул (або навіть органів) не дасть властивостей цілого організму і т.д.

Принцип емерджентності має важливе значення для екологічного мислення: так, єдине дерево не може скласти лісу, декілька дерев – також. Ліс виникає тільки при певних умовах – достатній густині деревостою, певній флорі та фауні, сформованих співтовариствах певних організмів, які живуть на його території та багатьох інших умовах. Таким чином, емерджентні властивості виникають в результаті зміни природи компонентів, а не в результаті зміни кількості компонентів. Частини не злипаються, а інтегруються, забезпечуючи виникнення нових, відсутніх до цього властивостей.

Таким чином, структуру природи слід сприймати як єдине ціле, що складається з вкладених одна в одну екосистем, найбільшою з яких є глобальна екосистема – біосфера. У її межах відбувається постійний обмін речовиною та енергією між всіма живими та неживими компонентами в планетарних масштабах.

Паралельно розвиткові концепції екосистем успішно розвивається вчення про біогеоценози, автором якого був академік В.М. Сукачов (1942). "Екосистема" та "біогеоценоз" – близькі за своєю суттю поняття, однак якщо перше з них придатне для позначення систем, які забезпечують кругообіг будь-якого рангу, то " біогеоценоз" – поняття територіальне і вживається для позначення ділянок суші, зайнятих певними одиницями рослинного покриву – фітоценозами. Наука біогеоценологія виросла з геоботаніки і спрямована на вивчення функціонування екосистем у конкретних умовах ландшафту, залежно від властивостей ґрунту, рельєфу, а також характеру оточення біогеоценозу і, зокрема, його первинних компонентів – гірської породи, тварин, рослин, мікроорганізмів.

Біогеоценологія розглядає поверхню Землі як мережу біогеоценозів-сосудів, пов'язаних між собою через міграцію речовин, але хоч і не однаковою мірою, та все ж автономних і специфічних за своїми кругообігами. Конкретні умови ділянки, зайнятої біогеоценозом, надають їй своєрідності, вирізняючи з-поміж інших, схожих за типом.

Компоненти біогеоценозу – біотоп та біоценоз. Біотоп – однорідний за біотичними факторами середовища простір, зайнятий біоценозом, а біоценоз – спільнота організмів, що мешкають у межах одного біотопу. Поняття „біоценоз” є умовним, так як поза середовищем існування організми жити не можуть, але ним зручно користуватися в процесі вивчення екологічних зв'язків між організмами.

Трофічні ланцюги живлення

Ряди, в яких можна простежити шляхи витрачання початкової дози енергії, називають ланцюгами живлення – система передачі та перерозподілу речовини та (частково) енергії, яка реалізується шляхом поїдання одних видів організмів іншими.

Місце кожної ланки в ланцюгу живлення називають трофічними рівнем:

I трофічний рівень – це завжди продуценти, створювачі органічної маси;

II трофічний рівень – рослиноїдні консументи (консументи I порядку);

Ш трофічний рівень – м'ясоїдні консументи, які живуть за рахунок рослиноїдних форм (консументи II порядку);

IV трофічний рівень – консументи, що живляться іншими м'ясоїдними (консументи Ш порядку).

Енергетичний баланс консументів: Р = П + Д + Н, де Р – раціон консумента, тобто кількість їжі, спожитої ним за певний період часу; П – продукція, тобто витрати на ріст; Д – витрати на дихання, тобто на підтримання обміну речовин за той же період, а Н – енергія незасвоєної їжі.

Основна частина спожитої з їжею енергії іде у тварин на підтримання їхньої життєдіяльності, і лише порівняно невелика – на побудову тіла, ріст і розмноження. З цього факту випливає дуже важливий висновок, а саме: більша частина енергії при переході з однієї ланки ланцюга живлення в іншу втрачається, тому що до наступного споживача може надійти лише та енергія, що міститься в масі з'їденого організму.

Отже, запас енергії, накопичений зеленими рослинами, в ланцюгах живлення швидко вичерпується. Тому ланцюги живлення не можуть включати в себе більше 4-5 ланок. Втрачена в ланцюгах живлення енергія може бути поповнена тільки надходженням нових її порцій. Ось чому в екосистемах не може бути кругообігу енергії, аналогічно до кругообігу речовин. Екосистема функціонує лише за рахунок спрямованого потоку енергії, постійного надходження її ззовні у вигляді сонячного випромінювання або готових запасів органічної речовини.

Трофічні ланцюги, які починаються з фотосинтезуючих організмів, називають ланцюгами виїдання (або пасовищними ланцюгами, або ланцюгами споживання), а ланцюги, що починаються з відмерлих решток рослин, трупів і екскрементів тварин – детритними ланцюгами розкладання. Таким чином, потік енергії, що входить в екосистему, розбивається далі мовби на два основних русла, надходячи до консументів через живі тканини рослин або через запаси мертвої органічної речовини, джерелом якої є фотосинтез.

Швидкість, з якою продуценти екосистеми фіксують сонячну енергію в хімічних зв'язках синтезованої органічної речовини, визначає продуктивність угруповань. Органічну масу, створювану рослинами за одиницю часу, називають первинною продукцією угруповання. Продукцію виражають кількісно сирою чи сухою масою рослин або в енергетичних одиницях – еквівалентному числі джоулів.

Валова первинна продукція – кількість речовини, створюваної рослинами за одиницю часу при даній швидкості фотосинтезу. Частина цієї продукції іде на підтримання життєдіяльності самих рослин (витрати на дихання). Частина створеної органічної маси, що лишилася, характеризує чисту первинну продукцію, яка являє собою величину приросту рослин. Чиста первинна продукція – це енергетичний резерв для консументів і редуцентів. Перетворюючись у ланцюгах живлення, вона йде на поповнення біомаси гетеротрофних організмів.

Приріст за одиницю часу маси консументів – це вторинна продукція угруповання. Вторинну продукцію обчислюють окремо для кожного трофічного рівня, оскільки приріст маси на кожному з них відбувається за рахунок енергії, яка надходить з попереднього.

Екосистеми дуже різноманітні щодо порівняння швидкості створення і витрачання як первинної продукції, так і чистої вторинної продукції на кожному трофічному рівні. Однак всім без винятку екосистемам властиві певні кількісні співвідношення первинної і вторинної продукцій, які дістали назву правила пірамід: на кожному попередньому трофічному рівні кількість біомаси, створюваної за одиницю часу, більша, ніж на наступному. Графічно це правило виражають у вигляді пірамід, які звужуються вгору і утворені поставленими один на одного прямокутниками однакової висоти, довжина яких аналогічна масштабам продукції на відповідних трофічних рівнях. Розрізняють 3 типи екологічних пірамід: біомас, чисел та продуктивності.

Пр – продуценти;

РК – рослиноїдні консументи;

МК – м'ясоїдні консументи;

ФП – фітопланктон;

ЗП – зоопланктон.

Піраміда продукції відображає також закони витрачення енергії у ланцюгах живлення. Тому, якщо піраміди чисел та біомас можуть мати різний (звичайний та перевернутий) вигляд в угрупованнях з певною трофічною структурою, то піраміда продукції має лише універсальний характер.

Екологічні фактори

Екологічні фактори (ЕФ) – всі складові (елементи) природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування. Усю сукупність ЕФ поділяють на3 групи: абіотичні (неорганічні умови: хімічні й фізичні, такі як склад повітря, води, ґрунтів, температура, світло, вологість, радіація, тиск тощо); біотичні (форми взаємодії між організмами, хазяїн-паразит) та антропогенні (вплив людської діяльності).

Лімітуючим фактором може виступати не лише недостатність, але і надлишок будь-якого ЕФ, наприклад, загибель врожаю від частих дощів, перенасичення ґрунтів добривами і т.д. (закон толерантності–Шелфорда).

Широку екологічну валентність виду по відношенню до абіотичних факторів середовища позначають, додаючи до назви цього фактора приставку „еври”. Наприклад, тварини, які здатні переносити широкі коливання:

ü температури, називають еври т е р м н и м и;

ü солоності – еври г а л і н н и м и;

ü освітлення – еври ф о т н и м и;

ü будь-яких абіотичних факторів – еври б і о н т н и м и (таргани, колорадські жуки, вовки, миші, очерет, пирій).

Нездатність переносити значні коливання факторів або низька екологічна валентність позначається приставкою „стено”, наприклад тварини, які не здатні переносити широкі коливання:

ü температури, називають стено т е р м н и м и;

ü солоності – стено г а л і н н и м и;

ü освітлення – стено ф о т н и м и;

ü будь-яких абіотичних факторів – стено б і о н т н и м и (орхідеї, форель, далекосхідний рябчик, глибоководні риби).

Оскільки у природі всі фактори діють сумісно, то оптимальна зона та межі витривалості організму по відношенню до певного фактору середовища можуть зміщатись в залежності від того, в якому сполученні діють одночасно інші фактори (закономірність взаємодії та компенсації екологічних факторів). Однак взаємна компенсація має певні межі і повністю замінити один із факторів іншим неможливо. Отже, у сі умови середовища, необхідні для підтримки життєдіяльності, є рівнозначними для живого організму, будь-який фактор може обмежувати можливості існування організмів (закон рівнозначності усіх умов життя).

Екологічна ніша – це загальна сума всіх вимог організму до умов існування, включаючи простір, який він займає, функціональну роль в товаристві (наприклад, трофічний статус) та його толерантність відносно факторів середовища – температури, вологості, кислотності, складу ґрунту тощо.

Три критерії визначення екологічної ніші можна визначити як просторову, трофічну та багатовимірну.

Просторова ("адреса" проживання) – місцезнаходження організму у просторі.

Трофічна ніша ("професія" організму) – характеризує особливості живлення і, відповідно, роль організму у співтоваристві.

Багатовимірна ніша – це ділянка гіперпростору, вимірами якої є різні екологічні фактори.

Два види не можуть займати одну й ту ж саму екологічну нішу (принцип Гаузе).

біотичні екологічні фактори

Тип взаємодії	Результати взаємодії для виду	Загальний характер взаємодії
А	В
1. Конкуренція	–	–	Взаємне пригнічення обох видів
2. Хижацтво	+	–	Взаємодія сприятлива для популяції хижака А та несприятлива для популяції жертви В
3. Паразитизм	+	–	Взаємодія сприятлива для популяції паразиту А та несприятлива для популяції хазяїна В
4. Аменсалізм	–		Популяція В пригнічує популяцію А, але сама не отримує при цьому користі
5. Симбіоз (мутуалізм)	+	+	Взаємодія сприятлива для обох популяцій
6. Коменсалізм	+		Популяція коменсала А отримує користь від об’єднання, а для популяції В це об’єднання байдуже
7. Нейтралізм			Жодна популяція не впливає на іншу

Екологічна ніша як функціональне місце виду у системі життя не може також довго залишатися порожньою – про це говорить правило обов’язкового заповнення екологічних ніш: порожня екологічна ніша завжди природно заповнюється.

висновки:

1) відношення між живими організмами є одним з регуляторів чисельності та просторового розподілу організмів в природі;

2) негативна взаємодія між організмами проявляється лише на початкових стадіях розвитку співтовариства або при порушенні природних умов; у щойно сформованих або нових асоціаціях ймовірність виникнення сильних негативних відносин є більшою, ніж у старих асоціаціях;

3) в процесі еволюції та розвитку екосистем простежується тенденція до зменшення ролі негативних взаємовідносин більше, ніж у старих асоціаціях.

Гідросфера – це водяна сфера нашої планети, сукупність океанів, морів, вод континентів, льодовикових покривів. Загальний об'єм природних вод становить близько 1,5 млрд. км³ (1/800 об'єму планети). Води вкривають 71% поверхні планети (361 млн. км²).

Вода виконує чотири дуже важливі екологічні функції:

а) є найважливішою мінеральною сировиною, головним природним ресурсом споживання (людство використовує її в тисячу разів більше, ніж вугілля чи нафти);

б) є основним механізмом здійснення взаємозв'язків усіх процесів у екосистемах (обмін речовин, тепла, приріст біомаси);

в) є головним агентом-переносником глобальних біоенергетичних екологічних циклів;

г) є основною складовою частиною всіх живих організмів.

Для величезної кількості всіх живих організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була середовищем зародження та розвитку. Величезну роль відіграють води у формуванні поверхні Землі, її ландшафтів, у розвитку екзогенних процесів (схилових, карстових), переносі хімічних речовин в глиб Землі та на її поверхні, транспортуванні забруднювачів довкілля. Водяна пара в атмосфері виконує функцію потужного фільтра сонячної радіації, а на Землі – нейтралізатора екстремальних температур, регулятора клімату.

Основну масу води на планеті становлять солоні води Світового океану. Середня солоність цих вод – 3,5 % (тобто в 1 л океанічної води міститься 35 г солей). Найсолоніша вода в Мертвому морі – 26 % (у Чорному – 18 %, Балтійському – 0,7 %).

Хімічний склад океанічних вод, як вважають спеціалісти, дуже схожий на склад людської крові – в них містяться майже всі відомі нам хімічні елементи, але, звичайно, в різних пропорціях. Частка кисню, водню, хлору та натрію становить 95,5 %.

Хімічний склад підземних вод дуже різноманітний. Залежно від складу вміщуючих порід та глибини залягання води змінюються від гідрокарбонатно-кальцієвих до сульфатних, сульфатно-натрієвих і хлоридно-натрієвих, за мінералізацією – від прісних до рапи з концентрацією 60 %, часто з наявністю газової компоненти. Мінеральні та термальні підземні води мають велике бальнеологічне значення, є одним з рекреаційних елементів природного середовища.

З газів, розчинених в водах Світового океану, найбільш важливими для біоти є кисень та вуглекислий газ. Загальна маса вуглекислого газу в океанічних водах перевищує його масу в атмосфері приблизно в 60 разів.

Запаси води на Землі – 1,46∙10⁹ км³ (0,025% усієї маси Землі). Абсолютна більшість цієї маси – гірко-солона морська вода, непридатна для пиття та технологічного використання. Маса прісної води на планеті – 31∙10⁶ км³ (2% її загальної кількості).

Основна кількість (96%) прісної води зосереджена в льодових щитах Антарктиди та Гренландії, гірських льодовиках, айсбергах, у зоні вічної мерзлоти. Із усієї кількості прісної води лише 0,6–1% перебуває в рідкому стані (річки, прісноводні озера, частина підземних вод). Саме ця вода і використовується людством для своїх численних потреб. 80% усієї прісної рідкої води Землі зосереджено у сибірському озері Байкал. У надрах Землі зв'язаному вигляді (у складі мінералів) також містяться запаси води. За даними В.І. Вернадського, в земній корі у зв'язаному стані міститься щонайменше 1,3 млрд. км води, тобто приблизно стільки ж, як у Світовому океані.

Основним джерелом водопостачання для людства є річковий стік. Серед країн світу перше місце за цим показником посідає Бразилія з її гігантською річкою Амазонкою. Річковий стік України становить у середньому 83,5 млрд. м³, а в маловодні роки зменшується до 48,8 млрд. м³. По території України цей стік розподілено вкрай нерівномірно: 70% припадає на Південно-Західний економічний район (45% території), де мешкає лише 40% населення. На Донецько-Придніпровський та Південний економічні райони, де живе 60% населення і де розташовані найбільш водоємні галузі народного господарства, припадає всього 30% стоку.

Головним джерелом води в Україні є Дніпро. Дніпровська вода використовується для пиття і технологічних потреб. Іншими річками, що забезпечують потреби населення України в воді, є Дністер, Південний Буг, Західний Буг, Тиса, Прут та ін. Стан води й повноводдя великих річок України залежить від стану їх приток і малих річок, яких в Україні налічується понад 63 тис. Більше 20 тис. з них вже зникло, тобто висохло.

Вода може використовуватися з різною метою: для потреб промисловості, сільського, комунального господарства, транспорту та для господарсько-питних потреб тощо.

Промисловість використовує близько 20% загального рівня прісної води й її споживання. Кількість води, що споживається тим чи іншим промисловим підприємством, залежить від типу продукції, що випускається, технології виробничого процесу, системи водопостачання (прямоточної чи оборотної), кліматичних умов тощо.

У разі застосування проточної системи вода з водного джерела подається на промисловий об'єкт, використовується в процесі виробництва продукції, потім надходить в очисні споруди й після відповідного очищення скидається в водотік чи водойму. При такій системі використовується велика кількість води, але частка необоротного водоспоживання невелика.

При оборотній системі водопостачання відпрацьована вода після відповідної очистки не скидається у водойму, а багаторазово використовується в процесі виробництва. Витрати води в цьому разі набагато нижчі. Наприклад, якщо ТЕС потужністю 1 млн. кВт при прямоточному водопостачанні щорічно споживає 1,5 км води (головним чином для охолодження агрегатів), то при оборотній схемі – лише 0,12 км³, тобто в 13 разів менше.

Найбільшим споживачем води в промисловості є атомна енергетика – АЕС використовують в середньому вдвічі більше води на 1 кВт виробленої електроенергії, ніж ТЕС.

Сільське господарство є основним споживачем прісної води (70% усього її використання). Питоме водоспоживання під час зрошення залежить від виду сільськогосподарських культур, фізико-географічних умов району, технічного стану зрошувальних систем і способів поливу. Деяка кількість води після зрошення повертається у водойми у вигляді зворотних вод, які, за своїм хімічним складом значно відрізняються від вод, що використовувалася для зрошення, бо мають великий вміст солей.

Водопостачання населення задовольняє потреби в питній воді й комунально-побутові потреби (робота підприємств побутового обслуговування, полив вулиць та зелених насаджень, протипожежні заходи тощо). Існує поняття питоме водоспоживання, тобто добовий об'єм води у літрах, який необхідний для задоволення всіх потреб одного жителя населеного пункту. Питоме водоспоживання у містах більше, ніж у селах і значною мірою залежить від ступеня благоустрою (наявності водопроводу, каналізації, центрального водяного опалення тощо).

Забруднення гідросфери поділяють на хімічне, фізичне, біологічне і теплове.

Хімічне забруднення води відбувається внаслідок надходження у водойми з стічними водами різних шкідливих домішок неорганічної (кислоти, мінеральні солі, луги тощо) й органічної природи (нафта і нафтопродукти, органічні сполуки, поверхнево-активні речовини, миючі засоби, пестициди тощо). Більшість з них є токсичними (отруйними) для мешканців водойм. Це – сполуки миш'яку, свинцю, міді, кадмію, хрому, фтору тощо. Вони поглинаються фітопланктоном і передаються далі по харчових ланцюжках до більш високоорганізованих організмів, що супроводжується кумулятивним ефектом, який полягає в прогресуючому збільшенні вмісту шкідливих сполук у кожній наступній ланці трофічного ланцюга.

Згубно впливають на стан водойм стічні води, що містять розчинені органічні речовини або суспензії органічного походження. Більшість цих речовин сприяє зниженню вмісту кисню в воді. Особливої шкоди завдають нафта і нафтопродукти, які утворюють на поверхні води плівку, що перешкоджає газообмінові між водою та атмосферою та знижує вміст кисню в воді.

Осідаючи на дно водойм, органічні суспензії замулюють його й затримують або повністю припиняють життєдіяльність донних мікроорганізмів, які беруть участь у самоочищенні, під час гниття донних осадків, забруднених органічними сполуками, утворюються шкідливі й отруйні сполуки, зокрема сірководень, що забруднює всю воду у річці або озері.

Основними постачальниками органічних речовин у стічних водах є підприємства целюлозно-паперової промисловості (одне з „найбрудніших" виробництв, створених людиною), нафтопереробні заводи, великі тваринницькі комплекси тощо.

Велику кількість органічних сполук, яких раніше не було в природі містять стоки хімічних підприємств. Багато з цих речовин біологічно активні, дуже стійкі і важко видаляються із стоків. Останнім часом особливе місце серед них посідають синтетичні миючі засоби – детергенти. Більшість з них містить фосфор. Зростання кількості фосфатів у річках, озерах і морях спричинює інтенсивний розвиток синьо-зелених водоростей, „цвітіння" водойм, що супроводжується різким зменшенням вмісту кисню в воді, „заморами" риб, загибеллю інших водних тварин. Детергенти також надзвичайно утруднюють роботу каналізаційних споруд, уповільнюючи процеси коагуляції під час очищення стічних вод.

Фізичне забруднення води пов'язане із зміною її фізичних властивостей – прозорості, вмісту суспензій та інших непрозорих домішок, радіоактивних речовин і температури. Суспензії (пісок, намул, глинисті частки) потрапляють у водойми, головним чином, за рахунок поверхневого змиву дощовими водами з сільськогосподарських полів, особливо тоді, коли ділянки землі розорюються до самого урізу води.

Багато суспензій потрапляє у водотоки з підприємств гірничодобувної промисловості (промивні установки, драги тощо). Пил надходить у водойми також з сильними вітрами, особливо в суху погоду. Тверді частки різко знижують прозорість води, пригнічуючи процеси фотосинтезу водяних рослин, забиваючи зябра риб та інших водяних тварин, погіршують смакові якості води.

Особливу небезпеку для всього живого становлять радіоактивні домішки, що потрапляють у водойми завдяки викидам АЕС (особливо під час аварій), з частками золи від працюючих ТЕС тощо.

Теплове забруднення водойм є особливим видом забруднення гідросфери. Воно спричинене спуском у водойми теплих вод від різних енергетичних установок. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами в ріки і озера, істотно змінює їх термічний і, як наслідок, біологічний режими. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають АЕС.

Біологічне забруднення водного середовища полягає у надходженні до водойм із стічними водами різних видів мікроорганізмів, рослин і тварин (віруси, мікроскопічні гриби, бактерії, черви, личинки паразитів), яких раніше тут не було. Багато з них є хвороботворними для людей, рослин і тварин. Серед біологічних забруднювачів перше місце посідають комунально-побутові стоки, особливо коли вони надходять у водойми без очищення. Проте навіть за наявності очисних споруд деяка кількість вірусів, бактерій все ж не затримується фільтрами і потрапляє у водойми. До промислових підприємств, що забруднюють воду біологічними типами забруднювачів, належать підприємства шкірообробної промисловості, м'ясокомбінати, цукрові заводи. Особливої гостроти біологічне забруднення водойм набуває у місцях масового відпочинку людей (рекреаційні та курортні зони, узбережжя морів та озер).

Дата добавления: 2014-01-11