Одеса – 2011

ПЛАН

1. Поняття та кримінологічна характеристика організованої злочинності.

2. Причини та умови (детермінанти) організованої злочинності.

3. Запобігання (попередження) організованої злочинності.

Вступ

Питання запропоноване на розгляд надзвичайно важливе і гостре. Організована злочинність стає все більш загрозливою і набуває характеру транснаціональної організованої злочинності. А тому, звичайно, протидія даного виду злочинності досить актуальна.

Здавна в злочинному світі багатьох країн помітно виявляли себе особи, які багаторазово вчиняли крадіжки, шахрайство та інші корисливі злочини, досягаючи певної майстерності. При цьому вони проявляли впертість і небажання відмовлятися від такої поведінки, бо вона була для них джерелом засобів існування. Спираючись на свій багаторічний кримінальний досвід, вони розраховували на безкарність. Таких людей називали то стійкими, то хронічними і невиправними злочинцями. Наприкінці XIX та початку ХХІ століття у кримінологічній літературі закріпився для їх позначення термін “професійні злочинці”. Природно, термін цей умовний. Його застосування можна пояснити тим, що стійка злочинна поведінка зовні схожа з будь-якою іншою професійною діяльністю.

Під фахом (професією), як відомо, відповідно до загальноприйнятого вжитку цього слова розуміють вид трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і дає матеріальний прибуток. Професіонал у будь-який галузі діяльності досягає певних необхідних навичок і вміння у своїй роботі, завдяки чому й виділяється з числа інших працівників. Це притаманне і кримінальному професіоналу. Він впродовж декількох років оволодіває злочинними навичками, вдосконалює той чи інший спосіб вчинення злочинів, що дає йому матеріальне збагачення, а інколи і низьке задоволення.

Особливої уваги також потребує і рецидивна злочинність, яка поряд з груповою та організованою буде розглянута на лекції.

1. Поняття і кримінологічна характеристика групової, організованої та рецидивної злочинності

Організована злочинність є сумною реальністю сучасного життя багатьох країн світу, у тому числі і України. Нею уражені практично всі регіони, всі галузі господарства і сфери управління країною.

Організована злочинність являє собою відповідним чином згуртоване кримінальне середовище для ведення кримінального протиправного способу життя в умовах глибокої конспірації протягом тривалого часу.

Організована злочинність не вписується в рамки групової та рецидивної злочинності, відомої чинному законодавству. За своєю суттю – це надзвичайно негативне самостійне явище, яке виникло в процесі розвитку самої злочинності. Вона є не що інше, як злиття різних видів злочинів в єдину кримінальну діяльність. При цьому окремі суспільне небезпечні діяння є лише певними операціями більш складної злочинної діяльності. Тут є система багаторівневих, усталених злочинних зв'язків, що ведуть до концентрації злочинності.

Стрижень організованої злочинності становить корислива мотивація поведінки окремих осіб та соціальних груп. Мета організованої злочинності полягає в одержанні за будь-яку ціну постійного та максимального прибутку.

Організована злочинна діяльність здійснюється в галузі економіки, фінансово-банківській сфері, системі зовнішньоекономічної, торгівлі, різного роду посередницьких підприємницьких структур, підпільному виготовленні та збуті спиртово-горілчаних виробів, наркобізнесі тощо.

Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без корупції представників державних, господарських, контролюючих органів. Йдеться найчастіше не про їх співучасть у конкретному злочині, а про потенційну можливість вчинити дії або утриматися від вчинення дій, що є вигідними для учасників даних злочинних угрупувань, опосередковано сприяти їм, прихильно ставитися до них.

Незважаючи на переважно корисливу спрямованість організованої злочинності, вона разом з тим нерідко змикається з насильством, найбільш тяжкими його формами - вбивствами, заподіянням тілесних ушкоджень, вимаганнями, незаконним позбавленням волі тощо. При цьому насильство стає своєрідним прийомом у конкурентній боротьбі злочинних груп між собою, засобом залякування і фізичного усунення "неугодних" людей, свідків, журналістів, політичних діячів та ін. Внаслідок цього відбувається зрощення незаконних економічних способів витягування нелегальних доходів із загально кримінальними насильницькими злочинами.

Суб'єктами організованої злочинної діяльності є члени організованих злочинних угруповань, яким притаманні значний склад (причому це не звичайна група осіб, а своєрідне ієрархічно побудоване злочинне об'єднання); усталеність, згуртованість, розподіл ролей між їх членами; їх зорієнтованість на тривалу спільну злочинну діяльність, її планування, розподіл сфер впливу; інформаційна та технічна забезпеченість.

Залежно від спрямованості, змісту, характеру та способу злочинної діяльності виділяють три види організованих угруповань-спільнот: а) спільноти, які створюються і спеціалізуються на вчиненні загально кримінальних злочинів у поєднанні з організацією азартних ігор, вимаганням, викраданням людей, наркобізнесом тощо; б) спільноти господарської, комерційної, фінансової спрямованості, що паразитують на офіційних ланках економічних, банківських та організаційних структур суспільства; в) спільноти змішаного типу, які сполучають у собі риси вищезазначених організованих злочинних спільнот.

Організовану злочинність можна визначити як згуртування кримінального середовища у масштабі певного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об'єднань) або у деяких сферах управління шляхом створення усталених, згуртованих злочинних угруповань (спільнот), зорієнтованих на тривалу спільну діяльність, з метою отримання постійних значних доходів, нерідко із замаскованим використанням офіційних економічних та організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апарату.

Дане визначення має описовий характер, що задовольняє вимоги кримінологічної науки. Між тим на його підставі можна сконструювати кримінально-правову дефініцію, ядром якої має стати правова характеристика організованого злочинного угруповання. Адже злочинна спільнота — це одна з форм співучасті. Тому КК повинен будувати питання відповідальності за організовану злочинну діяльність у рамках інституту співучасті і відповідних у цьому зв'язку кваліфікованих обставин, які визначатимуться в конкретних складах злочинів.

Певний пізнавальний інтерес становить розуміння організованої злочинності в законах і практиці Італії та США, де здавна існує це складне соціально-правове явище.

В Італії розроблена широка і гнучка модель визначення організованої злочинності, під якою розуміється діяльність осіб, причетних до злочинних об'єднань мафіозного типу, по витягуванню прибутку в сфері виробництва, обміну та споживання різних товарів і благ, яка поєднана з активним використанням державних та інших соціально-політичних структур, рекетом, а в разі необхідності - й складних фінансових операцій (статті 416, 416¹ Кримінального кодексу Італії).

Відповідно до федерального Закону США 1970 року "Про контроль за організованою злочинністю..." її визначення також має широкий описовий характер. Тут організована злочинність розглядається як "поле активної діяльності членів високоорганізованих асоціацій, які одержують значну частину своєї влади, використовуючи гроші, здобуті від таких видів незаконної діяльності, як синдиковані азартні ігри, вимагання позик, крадіжки і торгівля викраденим, ввезення і розповсюдження наркотиків та інших небезпечних лікарських засобів, а також за допомогою інших форм соціальної експлуатації". Законодавство окремих штатів тією чи іншою мірою конкретизує перелік кримінальних діянь, що вчиняються членами організованих злочинних асоціацій, а саме: викрадання людей, грабежі, вбивства, відмивання злочинне здобутих грошей тощо.

Організована злочинність в Україні характеризується низкою кримінологічне негативних показників, їй притаманні високий статистичний рівень та тенденція до зростання. Так, у 1995 році було виявлено 871 ОЗГ, члени, яких вчинили 4556 злочинів; у 1996 році - відповідно 953 ОЗГ та 6241 злочин; за 1997 рік зареєстровано 7434 злочини, вчинені 1079 ОЗГ; у 1998 році виявлено 9273 злочини, які вчинили 1157 ОЗГ. Таким чином, кількість злочинних організованих угруповань за чотири роки в Україні зросла на 25 %, а кількість вчинених і ними злочинів збільшилась на 51 %. Це без урахування показників латентності. Найбільш уражені організованою злочинністю Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Закарпатська області, Київ та Автономна Республіка Крим.

Слід зазначити, що оприлюдненні статистичні матеріали потребують критичного осмислення.

По-перше, на практиці організована злочинність розуміється надто широко. Це є наслідком того, що чинне кримінальне законодавство не дає чіткого її визначення. Сталося так, що в країні було оголошено війну організованій злочинності, а що слід розуміти під цим особливо небезпечним явищем в його точному правовому значенні, в законі не визначено. Тлумачення організованої злочинності, що міститься в Законі Україні від ЗО червня 1993 року "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", позбавлено юридичної визначеності. У ньому не вказані конкретні якісні ознаки, за якими організоване угруповання відрізняється від співучасті у вчиненні злочинів за попереднім замовленням групою осіб.

По-друге, за офіційною кримінально-правовою статистикою у структурі злочинів, вчинені організованими злочинними угрупованнями, переважають передусім загально-кримінальні злочини - крадіжки, грабежі, розбої та ін. Виникає питання: а де ж злочини в економічній, банківській, зовнішньоторговельній, підприємницькій, приватизаційній сферах тощо? Адже саме на названі об'єкти передусім спрямована організована злочинність.

По-третє, у статистичних зведеннях, на жаль, немає відомостей про юридичні наслідки, які настали після реєстрації злочинів, вчинених організованими угрупованнями: чи було пред'явлено обвинувачення всім винним, чи передана справа до суду, чи застосував суд покарання, а якщо так, то яке.

Внаслідок зазначених обставин виникають труднощі при вирішенні деяких кримінологічних питань, що стосуються у першу чергу особи винних. Тут доводиться оперувати вибірковими даними, відповідно до яких можна стверджувати що учасники організованих злочинних угруповань за соціально-демографічним статусом та соціально-ролевими ознаками не схожі між собою. Серед них зустрічаються люди зрілого і молодого віку, як правило, матеріально забезпечені; ділки "тіньової" економіки та кримінальні авторитети; хабарники-чиновники і працівники контролюючих та правоохоронних органів, колишні спортсмени та військовослужбовці, що вибилися з життєвої колії; безробітні фахівці-виробничники; валютники, вимагателі, контрабандисти; люди високої кваліфікації, що займають відповідальні посади в управлінському апараті і мають великі ділові зв'язки, та ін. Що стосується їх морального обличчя, то їм притаманні такі риси, як правовий нігілізм, порочна правосвідомість, заперечення морально-соціальних цінностей, всепоглинаюче прагнення до збагачення тощо.

Вивчення організованої злочинності в Україні свідчить, що в останні роки ще інтенсивніше, ніж колись, простежується процес подальшої консолідації організованих злочинних угруповань. Вони зараз прагнуть до зміни тактики, форм та стратегічних цілей своєї протиправної діяльності. На розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, яке відбулося у листопаді 1997 року, відзначалося зокрема, що криміналітет проникає в легальні комерційні структури, намагається встановити контроль за бізнесом розваг, активно залучає до своєї роботи корумпованих чиновників, працівників правоохоронних, податкових та митних органів, які б захищали його інтереси щодо функціонування "тіньової" економіки, відмивання незаконно одержаних грошей, забезпечували його повну безпеку. Створюються стійкі й багаторівневі міжрегіональні кримінальні структури, є факти зв'язку окремих українських злочинних угруповань з міжнародною організованою злочинністю. Викликає тривогу політизація вітчизняної організованої злочинності. Її організатори і керівники переслідують мету розширити свою не тільки економічну, а й політичну владу шляхом проникнення в ешелони влади різних рівнів, з тим щоб там були "свої люди", щоб певні політичні структури лобіювали їх інтереси.

Рецидивна злочинність – це сукупність вчинених на певній території протягом певного часу злочинів особами, раніше судимими.

Як і злочинність взагалі, рецидивна злочинність має кількісні та якісні показники. Кількісним показником традиційно вважають рівень рецидивної злочинності. Він визначається у відсотках до загального числа зареєстрованих злочинів у відповідному регіоні чи країні. Наприклад, в Україні протягом 1996 року було розкрито близько 400 тис. злочинів. Серед них 72 тис. вчинені раніше судимими особами.

Рівень рецидивної злочинності також вираховується у відсотках від кількості осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності. Так, у 1996 році було виявлено майже 340 тис. злочинців, в числі яких 50 тис. рецидивістів.

Відсоткові кількісні показники приваблюють простотою розрахунків. Разом з тим, можна помітити, що відсотки рецидивної злочинності залежать не лише від кількості рецидиву та рецидивістів, а й від загального числа розкритих злочинів і виявлених осіб. Тому точнішими показниками рецидивної злочинності є її коефіцієнти, що розраховуються на 10 чи 1 тисячу мешканців регіону, які мають судимість. Наприклад, у регіоні "А" серед 20 тис. розкритих злочинів З тис. вчинені особами, які мали судимість, а в регіоні "Б" зареєстровано за той же час 30 тис. злочинів, з них 4 тис. рецидивних. Де вищий рівень рецидивної злочинності, якщо відомо, що в регіоні "А" проживають 15 тис. раніше судимих осіб, а в регіоні "Б" - 20 тис.?

Користуючись відсотковим показником, ми впевнимося, що рівень рецидивної злочинності в регіоні "А" буде майже на 2 % вищим, ніж у регіоні "Б" (15 % проти 13,3 %). Інший висновок дає порівняння коефіцієнтів рецидивної злочинності в цих регіонах.

Отже, в обох регіонах рівень рецидивної злочинності однаковий, хоча відсоткові показники помітно відрізняються.

Якісним показником рецидивної злочинності є її структура, тобто співвідношення між різними видами і групами злочинів. Треба відрізняти структуру рецидиву (послідовність злочинів, вчинених рецидивістом) від структури рецидивної злочинності як множини рецидивних злочинів, зафіксованих на певній території за певний час.

Будучи частиною усієї розкритої злочинності, рецидивна в основному має таку ж структуру, що й загальна: переважають чоловіки; жінки-рецидивістки серед засуджених до позбавлення волі становлять лише 5 - 7 %. Нагадаємо, що жіноча злочинність займає до 20 % усієї зареєстрованої злочинності. Серед рецидивістів значно менше неповнолітніх (до 1 %). Це пояснюється тим, що до другого засудження більшість підлітків встигає стати повнолітніми. Рідко зустрічаються в рецидивній злочинності посадові й необережні злочини, тоді як частішими є крадіжки, грабежі, розбої, торгівля наркотиками, фальшивомонетництво, а також агресивні насильницькі злочини.

Структурні особливості рецидивної злочинності відображають не стільки кримінальний професіоналізм рецидивістів, скільки соціальне відчуження та маргіналізацію їх особи. Злочинна кар'єра рецидивістів після 40-річного віку завершується тим, що більшість з них або відмовляється від злочинної діяльності, або переходить до менш небезпечної "тіньової" діяльності чи перетворюється у "бомжів". Неодноразове перебування у місцях позбавлення волі та втрата сімейних та інших корисних зв'язків обумовлює низький соціальний статус рецидивістів, а звідси - труднощі в їх ресоціалізації.

Кожен четвертий повторно засуджений має три і більше судимостей. Причому понад 25 % звільнених з місць позбавлення волі новий злочин вчиняють протягом перших шести місяців, майже 45 % - протягом першого року, дві третини повертаються до місця позбавлення волі протягом двох років, а 80 % - п'яти.

Всупереч поширеній думці, рецидивісти рідше беруть участь у групових злочинах: мають значення вік і кримінальний досвід. Серед них багато професійних злочинців. Але не слід ототожнювати рецидивну злочинну діяльність із професійною: більшість неодноразово судимих за крадіжки, грабежі та розбої вчиняє злочини без попередньої підготовки, ситуативно, у нетверезому стані.

Динаміка рецидивної злочинності протягом перших шести років незалежності України (1992-1997) відзначалася щорічним зростанням кількості повторних злочинів: із 40 до 72 тис., тобто на 80 %. Водночас, завдяки загальному збільшенню злочинності, їх частка у відсотках за ці роки майже не змінилася. Зросло і число виявлених рецидивістів: від 37 - до 50 тис., а відповідні відсоткові показники зменшилися від 18 до 14,5 %. Ці дані наочно підтверджують недостатню репрезентативність відсоткових вимірів рецидивної злочинності.

Дата добавления: 2014-01-11