Категорії етики

Замечание.

Операторы

use dfimsl

use linear_operators

означают подключение библиотек стандартных подпрограмм dfimsl и
linear_operators, соответственно.

В библиотеке linear_operators возможно использовать стандартную подпрограмму определения собственных чисел и векторов eig в виде:

lambda=eig(a,v=y),

где

a – исходная матрица (двумерный массив nxn),

lambda – вектор собственных чисел (одномерный массив длиной n),

y – матрица собственных векторов, расположенных по столбцам (двумерный массив nxn).

Перечисленные массивы должны быть объявлены в программе.

Етика як наука вивчає, узагальнює і систематизує принципи і норми моралі, що діють в суспільстві, сприяє виробленню моральних уявлень, які в максимальному ступені відповідають історичним потребам, сприяючи тим самим вдосконаленню суспільства і людини. Етика як наука служить соціальному і економічному прогресу суспільства, твердженню в нім принципів гуманізму і справедливості.

Категорії етики — це основні поняття етичної науки, найбільш істотні елементи моралі, що відображають.

Виділяються загальновизнані, важливі в теоретичному і практичному відношенні категорії:

1. добро і зло

2. правда

3. справедливість

4. борг

5. совість

6. відповідальність

7. гідність і честь

8. гуманізм

9. етика ненасильства.

До категорій етики відносять також сенс життя, щастя і ін.

1. Добро і зло

1) Поняття добра і зла

2) Чеснота, благо, доброта

3) Концепції походження добра і зла

Добро і зло — найбільш загальні форми моральної оцінки, що розмежовують етичне і аморальне.

Поняття добра і зла:

• є узагальненими;

• позначають діаметрально протилежні характеристики;

• виражають найважливіші установки моральної свідомості.

Формування понять добра і зла йшло у процесі становлення моралі. Відбувалося усвідомлення добра і зла як цінностей, не пов'язаних з природними явищами (які можуть бути корисними і шкідливими, але знаходяться поза категорією моралі).

Добро і зло є характеристиками вчинків, тобто дії, здійснених навмисно, вільно, співвіднесених з ідеалом.

Зміст добра і зла обумовлений ідеалом моральності:

• добро - те, що прагне до ідеалу;

• зло - те, що віддаляється від ідеалу.

Добро — категорія етики, об'єднуюча все, що має позитивне етичне значення, що відповідає вимогам моральності, служить відмежуванню етичного від аморального, такого, що протистоїть злу.

Смислові відмінності у вживанні слова "добро".

Відносний сенс: хороше, корисне для даної людини в даних обставинах.

Абсолютний сенс: добро в абсолютному значенні - це:

• вираз самоцінного добра (досягнення мети, що не є засобом);

• вираз позитивного значення явища щодо вищої цінності (ідеалу).

Добро в абсолютному сенсі є етичним поняттям.

У буденній свідомості добро (благо) є результатом суб'єктивної оцінки людини.

У релігійній свідомості добро, благо:

• є характеристикою миру;

• задано Богом, існує об'єктивно;

• є самим Богом (високим благом).

Уявлення про добро і зло так сильно мінялися від народу до народу, від століття до століття, що часто прямо суперечили одне іншому.

Релігійна етика бачить добро як вираз розуму або волі Бога. У різних ученнях добро прийнято виводити з природи людини, з суспільної користі, з космічного закону або світової ідеї і т.д.

Зло — категорія етики, за своїм змістом протилежна добру, узагальнено виражає уявлення про аморальний, такий, що суперечить вимогам моралі, заслуговує засудження.

Походження зла пояснюється по-різному. У релігійних ученнях зло — фатальна неминучість людського існування. Іммануїл Кант вважав зло необхідним наслідком плотської природи людини. Французькі просвітителі пояснювали зло результатом нерозуміння людиною своєї справжньої природи. Марксисти пов'язують зло з антагоністичним пристроєм суспільства.

Види зла.

Зло асоціюється з руйнуванням, загибеллю. Можна виділити наступні види зла:

1. природне, природне зло (стихійні сили, хвороби і ін.) не залежить від волі і діяльності людини;

2. соціальне зло: є частиною історичного процесу; народжується під впливом діяльності людей; не може контролюватися людиною. Наприклад, бунти, революції, війни є результатом зіткнення інтересів і волі безлічі людей, є стихійною силою, не підвладній волі індивіда;

3. етичне (моральне) зло, яке твориться під дією:

* свідомості людини;

* воля людини;

* морального вибору людини.

Види морального зла, виражені в людських пороках (етично негативних якостях):

• ворожість - активне зло, направлене на інших людей, їх життя і благополуччя; свідомо заподіювана шкода (насильство і т. п.), що не є засобом оборони;

• розбещеність - зло, направлене на себе, пороки людини (лінь, обжерливість і т. д.).

Розбещена людина:

•стає рабом своїх пристрастей і тяги до задоволень;

•порушує соціокультурні заборони;

•не здібний до діяльної любові до ближньому.

З категорією добра пов'язано поняття чесноти — стійкі етично позитивні якості особи, вказуючі на її моральну цінність. Чесноті протистоїть порок.

Чесноти:

• відображають різні сторони добра;

• виховуються в людях.

Різним історичним епохам, культурам, моральним системам були властиві різні чесноти. Чеснота однієї системи могла бути пороком в іншій (стоїчна безпристрасність з погляду християнства є пороком).

Добродійна людина визнає позитивні етичні принципи і вимоги, творить добро, поступаючи відповідно до них (добродеять — робити добро). Уявлення про чесноту, як і про добро, історично змінювалися. У Ін. Греції відповідно до учення Платона чеснота зв'язувалася з такими етичними якостями, як мужність, помірність, мудрість, справедливість. Християнська віра в епоху середньовіччя висунула три основні чесноти: віру, надію, любов (як віру в Бога, надію на його милість і любов до нього).

При всій мінливості поглядів в різний час і в різних шарах суспільства чесність, гуманність, мужність, безкорисливість, вірність і т.п. оцінювалися і оцінюються позитивно. От як описаний в післямові до романа Э.М.Ремарка "Тіні в раю" своєрідний етичний кодекс позитивних героїв. "Будь добрий і мужній; свято виконуй обов'язок людського братерства і солідарності, не проходь байдуже мимо чужого горя; що терпить лихо прийди на допомогу навіть в збиток собі; будь вірний в любові і дружбі, непримиренний до підлості і нещадний до негідників; зробивши гідний вчинок, не пнися і не гордися, не вимовляй гучних фраз і благородних сентенцій; будь байдужий до багатства, влади, кар'єри і інших важелів особистого піднесення; не принижуйся і не принижуй, дотримуйся честі і гідності".

Чесноти іноді пов'язують з певним соціальним положенням осіб. Про військові чесноти А.В.Суворов в повчанні писав: " 1. Чеснота, що замикається в чесності, яка одна тверда. Вона: у сдержании слова, в безлукавствии і обережності, в безмщении. 2. Солдатові — бадьорість, офіцерові — хоробрість, генералові — мужність ".

У середньовічних лицарів існував цілий культ "важких чеснот", серед яких на першому місці були хоробрість і мужність, необхідні для захисту чести і достоїнства. Лицар віддавав перевагу скоріше смерті, чим приниження.

Поняття "добро" і "благо" часто вживають як синоніми. Благо — все, що сприяє людському життю, служить задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, є засобом для досягнення певної мети. Це природні блага, духовні (пізнання, освіта, предмети культурного споживання). Корисність не завжди співпадає з благом (мистецтво позбавлене утилітарної користі; розвиток промисловості, матеріального виробництва приводить людство на грань екологічної катастрофи).

Доброта. Добрим можна назвати людину, що творить добро.

Доброта:

· виражається в житті, практичній діяльності людей;

· властива цілісній особі (добра людина добра і в поведінці, і в думках);

· неегоїстична: добра людина жертвує приватними інтересами ради блага інших.

А. Швейцер: «Доброта повинна стати дійсною силою історії і проголосити початок століття гуманності. Тільки перемога гуманістичного світосприймання над антигуманизмом дозволить нам з надією дивитися в майбутнє».

Добро обов'язкове безкорисливо, тому відносини взаємної корисності не можуть вважатися добром, оскільки засновані на егоїстичних інтересах. Добро засноване на потребі людини дарувати добро іншим людям.

Добро і зло пізнаються тільки в єдності (добро через зло і навпаки). Для того, щоб бути діяльно добрим, людина повинна дізнатися зло. Недостатньо вивчати зло, щоб осягнути добро, злу необхідно чинити опір. Добро отримує значущість в протилежність злу, затверджується в протистоянні злу. Уявлення людей про добро і зло є неоднозначними, можуть міняти полюси. У різних культурах різні етичні оцінки одних і тих же явищ, вчинків. Етичні уявлення міняються в процесі зміни історичних епох.

Традиційному патріархальному суспільству були властиві:

• відтворення способу життя предків (відступ від традицій засуджувався);

• беззаперечне підпорядкування старшим;

• нетерпимість до інородців, іновірців, інакодумців і т.д.

У сучасному суспільстві багато чеснот минулого вважаються аморальними. Добром, цінністю стали:

• становлення нових ідеалів, відмова від деяких традицій;

• самостійність, свобода творчості, розвиток індивідуальності людини;

Концепції походження добра і зла

1. Етичний інтелектуалізм (просвітницька концепція). Зло пов'язано з незнанням. Сократ і Просвітителі вважали - досить удосконалити систему освіти, як зникне і зло. Необхідно розвивати інтелект,, удосконалювати науку.

2. Етичний оптимізм. Зло - це маленький фрагмент світу, в якому все прагне до добра (стоїки). Зло необхідно для затвердження добра. Все, що нам здається як зло, насправді служить порядку і красі миру як цілого. Мир як ціле добрий. Зло це тимчасове випробування, що служить цілям торжества справедливості і правди. (Дамб, Лейбніц).

3. Соціальний детерминизм. Джерело зла в соціальній недосконалості і несправедливості (марксизм). Причина зла - не в слабкості інтелекту, а в поганих соціальних умовах: убогість, погане виховання, важкі умови життя - все це створює грунт для здійснення порочних вчинків.

4. Теорії психоаналізу бачать джерело зла в природі людини, у сфері несвідомого (Шопенгауер, Фрейд, Ніцше, Фромм).

У кожному індивідові є зачатки зла, які пригнічуються культурою. Культура і мораль належать сфері соціальних вимог, що нав'язуються індивідові, забороняють йому реалізувати свої несвідомі ваблення і пристрасті і тому що роблять його нещасним і психічно хворим. Людина за природою порочена. Культура і мораль накладають жорсткі заборони на поведінку людини, виступаючи знаряддями збільшення його агресивності і деструктивности, які не зникають, але переносяться у внутрішній світ, виступаючи джерелом страждань.

5. Антропологічні теорії (М. Бубер, М. Шелер, Э. Фромм) продовжують лінію психоаналізу. Зло фундаментальна і первинна характеристика людини, що визначає його найбільш глибоку, але ретельно приховувану суть. Добро і зло не сприймаються людиною одночасно. Поняття про добро є вторинним, тоді як зло спочатку і первинно. Добро чоловік дізнається тільки тоді, коли він вже перебуває в злі. Людина розуміє, що таке добро, коли він вже зробив зло. Добро - це втрачений, але вже недоступний стан. У самій людині лежить джерело зла. Решта всього зла в світі - це ілюзія. У душі людини є демонічний початок, який жадає людину як жінка чоловіка.

Дата добавления: 2014-01-11