Суспільний лад. Поділ римського населення

Поділ римського населення. Стародавній Рим був рабовласницькою державою. Основним поділом людей був поділ на вільних і невільників (рабів). Вільні люди, у свою чергу, поділялись на громадян і негромадян, чужинців. Громадяни — на повноправних і неповноправних.

Усією повнотою цивільних і політичних прав спочатку користува­лися тільки патриції.

В міру посилення впливу плебеїв поряд з патриціанськими з'явля­ються впливові плебейські династії, політика яких нагадує політику патриціанських родів. Римська знать була тісно пов'язана з аристократичними родами латинських і деяких інших італійських народів.

Повну правоздатність мали тільки римські громадяни, вільнонароджені. Для цього треба було відповіда­ти трьом статусам: статусу волі (status libertatis), статусу громадянства і статусу сімейному. Статус волі вважа­ли чи не найголовнішим, бо раби, наприклад, були не суб'єктами права, а об'єктами. Дуже важливим був і статус громадянства. Воно набувалося: а) народженням від шлюбу римських громадян або хоч від матері-римлянки; б) звільненням римським грома­дянином свого раба; в) усиновленням (удочерінням) римським грома­дянином чужоземця; г) наданням державою громадянства цілим об­щинам чи окремим особам.

Громадянство втрачалося: а) якщо громадянин потрапив у рабство за борги чи у полон, де став рабом; б) був засуджений за тяжкі кримі­нальні злочини Маючи іноді вибір — смерть чи втрата громадянства — вони завжди вибирали смерть.

Що ж означала повна правоздатність. Це: a) jus conubii — право шлюбу, тобто право брати квіритський шлюб, який супроводжувався певними юридичними наслідками (батьківська влада, право дітей на спадщину батька сімейства та ін.); б) jus commercii — повна майнова правоздатність із правом звертатися до римського суду для захисту своїх матеріальних інтересів; в) jus suffragii — право подання голосу, тобто право участі у Народних зборах; г) jus honorum — право висувати свою кандидатуру на магістратські та інші посади.

З найбільш багатих і знатних патриціанських та плебейських родів-династій з кінця IV і у III ст. до н.е. став формуватися так званий благо­родний стан, або "нобілі "(nobilitas). Саме нобілітет, ця нова (май­нова) аристократія, захопила управління державою. Згодом їх стали називати сенаторським станом. Цей стан мав різні почесні звання, права (зокрема, право носити спеціальний золотий перстень, право мати почесні місця на видовищах, урочистостях, свя­тах, право виставляти на похоронах зображення своїх предків). Для сенаторського стану згодом був встановлений майновий ценз у 1 млн сестерцій.

З II ст. до н.е. формується ще один стан — вершники. До нього зачисляли громадян, майно яких становило не мен­ше ніж 400 тис. сестерцій. Це були здебільшого крупні торговці, банкі­ри, лихварі, землевласники. З них комплектували штат вищих і середніх магістратур, вони брали участь у судових коміціях (див. далі), мали де­які почесні права (носити золотий перстень, мати почесні місця на ви­довищах, у театрі тощо).

Категорію неповноправних громадян:

1) вільновідпущеники. Вони не мали права на шлюб з повноправними громадянами, не могли бути магі­стратами і мали обмеження щодо права голосу­вання. Вони брали участь лише у трибутних коміціях.

2) чужоземці. З найдавніших часів визнавались деякі права за латинами, найближчими сусідами римлян. З часом за чужинцями починають визнавати певну, обмежену правоздатність.

Латини (latini). Це поняття спершу стосувалося жителів вільних латинських міст — общин, що входили до складу Лація ще до підко­рення його Римом. Після їх завоювання чи добровільного входження до складу Римської держави вони не набували прав громадянства, а зберігали своє. У Римі їм надавалося право jus commercii (майнова пра­воздатність), право виступати в суді, іноді jus conubii (право на шлюб з римлянами), проте вони не брали участі у політичному житті Риму.

Перегрини (peregrini). До категорії перегринів належали: 1) жителі провінцій, котрі входили до складу Римської держави, які не набули ні прав громадянства, ні прав латинів, зокрема, ті, що без бою здалися на милість римлян (dediticii); 2) жителі общин і держав, незалежних від Риму, але чимось з ним пов'язані, які дістали в Римі майнову право­здатність; 3) римські громадяни, засуджені на вигнання з втратою гро­мадянства.

Перегрини у своїй общині зберігали громадянство, жили за своїми звичаями і правом. Правове становище їх у Римі визначалося конкрет­ними договорами Риму з тим чи іншим народом (общиною, містом). Згодом для регулювання правових та інших відносин перегринів з рим­лянами чи між самими перегринами на території Риму було створено спеціальну правову систему — " право народів" (jus gentium), обирались і спеціальні магістрати, які розв'язували правові проблеми перегри­нів — praetor peregrinus.

Раби. Рабство виникло у Римі ще до утворення держави. Раби перебували у приватній і державній власності.Джерела рабства: 1) військовий полон; 2) народження від рабині, навіть якщо батько був вільним (окрім випадку усиновлення ним цих дітей); З) купівля рабів за кордоном; 4) у стародавньому праві—продаж римсь­кого громадянина у рабство (за межі Римської держави) у випадку скоє­ння особливо тяжких злочинів або віддання в рабство при несплаті боргів.

Способи припинення рабства були такі: 1) відпущення на волю раба його господарем. Це робили в при­сутності магістрату, який оголошував раба вільним. Господар міг звільнити раба й своїм заповітом. 2) звільнення з рабства державою.

Правове становище відпущених з рабства людей (libertini) визна­чалось положенням їх попереднього господаря. Вони набували його родового імені й потрапляли у правову категорію вільновідпущеників. У всіх випадках їх правоздатність була обмеженою. Вільновідпущени­ки не могли обіймати виборних посад у державі, брати шлюб з вільно-народженими.

4. Державний устрій в період республіки

Народні збори (називали їх коміціями (comitia)), вважалися носієм вищої влади.

У період республіки існувало три види Народних зборів:

1) куріатні коміції (comitia curiata);

2) центуріатні коміції (comitia centuriata);

Дата добавления: 2014-01-11