Сучасне розуміння ергономіки

В загальному розумінні ергономіка (від грецької ergon робота та nomos закон) – науково-прикладна дисципліна, що займається вивченням і створенням ефективних систем, якими керують люди.

Російські вчені В.Зінченко та В.Муніпов дають таке визначення: „ергономіка – галузь науки, що вивчає людину (або групу людей) та її (їх) діяльність в конкретних умовах виробництва і робота якої (яких) пов’язана з використанням машин (технічних засобів) з метою удосконалення засобів, умов та процесу праці”[1].

Відповідно до даного визначення, ергономічні дослідження обмежуються сферою виробництва. Проте з технікою ми маємо справу постійно: не лише на роботі, але й вдома, подорожуючи кудись. Крім того, згадане визначення акцентує увагу на вивченні людини та її діяльності в певних умовах виробничого процесу, що, більше є об’єктом дослідження фізіології праці. В той же час, чимало ергономічних досліджень присвячено вдосконаленню засобів праці.

В економічному словнику для юних бізнесменів можна зустріти таке визначення: „ергономіка – дисципліна, що вивчає рухи людини в процесі виробничої діяльності, затрати її енергії, продуктивність й інтенсивність при конкретних видах робіт” (Є.В.Савицка, О.В.Євсєєв). Таке визначення також обмежує сферу досліджень ергономіки: вивченням анатомічних, фізіологічних, а також психічних змін, яких зазнає людина в процесі праці. Позитивним є те, що автори наголошують на тому, що результати ергономічних досліджень використовуються не лише при організації робочих місць, а також в промисловому дизайні.

Дуже часто ергономіку розглядають як суміжну науку інженерній психології, що пов’язано з розвитком Інтернету, як технічної системи, й тим, що інженерні психологи - спеціалісти по взаємодії людини з технікою. Такий підхід дуже вузький. Розвиток будь-якої соціотехнічної системи вимагає широкомасштабного обліку людських факторів у даній галузі, з чого випливає, що потрібні не лише інженерні психологи, але і ергономісти, в ролі яких можуть бути і інженери-проектувальники, і медики, і фізіологи, і біологи, і художники-конструктори, і маркетологи, і взагалі, спеціалісти з людських факторів. Інженерні психологи, безперечно, серед спеціалістів з ергономіки грають провідну роль, оскільки в ергономіці широко використовується весь потенціал інженерної психології. Але наголосимо, що ергономіка в сучасному розумінні є більш широке поняття, ніж інженерна психологія, між ними неможна ставити знак рівності.

В західній літературі також не існує єдиного визначення категорії „ергономіка”. Іноді цю категорію замінюють синонімами: інженерна психологія, проектування людських факторів, антропологія, біомеханіка, індустріальна ергономіка, фізіологія. Так, наприклад Спенсер Р. розглядає ергономіку як дисципліну, яка охоплює частину психології, фізіології та анатомії, що дозволяє проектувати робочі місця, машини, оточуюче середовище[2]. Гранджин Є. писав, що „ергономіка – галузь інженерної психології, яка вивчає відносини між людьми в процесі будь-якої роботи та їх оточуючим середовищем з метою полегшення її адаптації до нього, проектування будівель та обладнання, що відповідатиме людським параметрам, характеристикам”[3].

Таке різноманіття визначень пов’язано перш за все з тим, що різні автори орієнтувалися на аудиторію для якої готували ті чи інші матеріали, адже, зрозуміло, визначення повинно бути зрозумілим для людини з певним рівнем фахової підготовки, а також достатнім для розуміння і подальшого використання в професійному спілкуванні. По-друге, ергономіка –міждисциплінарна наука, яка отримує знання, методи дослідження і технології проектування з наступних галузей людських знань та практики:

- Інженерна психологія;

- Психологія праці, теорія групової діяльності, когнітивна психологія;

- Гігієна та охорона праці, наукова організація праці;

- Антропологія, антропометрія;

- Медицина, анатомія і фізіологія людини;

- Теорія проектування, конструювання;

- Теорія управління, інше.

Якщо узагальнити, то ергономіка тісно переплітається практично з всіма науками, які описують, моделюють систему „людина – техніка – оточуюче середовище”, оскільки всі вони можуть мати спільні завдання.

Отже, для економістів – менеджерів персоналу, спеціалістів з організації виробництва ергономіка – це наука, яка перш за все надає знання щодо організації ефективної праці людей, груп людей, які в процесі трудової діяльності використовують різноманітні технічні засоби та пристрої, працюють в інформаційних системах. Для економістів – фахівців з маркетингу ергономіка – система знань, які дозволяють формувати активну і ефективну рекламну кампанію, орієнтуватися в різноманітті товарної продукції з тим, щоб придбати найякіснішу або, враховуючи життєвий цикл товарів, вчасно запропонувати новий привабливий для споживачів. Для інженерів, техніків ергономіка – це зведення правил, законів розробки, проектування, моделювання нових виробів, в т.ч. техніки.

Підсумовуючи, зазначимо, в більш широкому значенні ергономіка –міждисциплінарна наука, яка досліджує елементи системи „людина – машина – зовнішнє середовище” та їх взаємозв’язки з метою оптимізації діяльності системи в цілому, максимізації соціально-економічного ефекту, збереження здоров’я людини та безпечності життєдіяльності.

При цьому, соціально-економічний ефект передбачає не лише покращання економічних показників діяльності системи, але й підвищення продуктивності кожного з активних елементів системи та посилення надійності, безпечності системи, комфортності праці. Активними елементами системи варто вважати людину і техніку, оскільки вони найбільш мобільні й скоріше реагують на будь-які зміни, фактори впливу.

Ергономіка спрямована на вирішення наступних завдань:

- Економічні – раціоналізація трудового процесу; підвищення продуктивності системи в цілому та її активних елементів; раціоналізація трудового і виробничого процесів; підвищення якості та конкурентоспроможності продукції.

- Психофізіологічні – збереження здоров’я і працездатності людини; забезпечення максимальної адаптації людини до системи та комфортності, безпечності, змістовності її праці.

- Соціальні – забезпечення всебічного розвитку людини; формування дбайливого ставлення до оточуючого середовища та інших людей.

Рішення цих завдань неможливе без проведення досліджень за певними напрямками:

- Вивчення взаємопереходів від одного рівня праці до іншого, що пов’язані зі зміною якісних і кількісних характеристик елементів системи.

- Аналіз діяльності людини в системі.

ü перцептивні процеси (вхідні) – зір, слух, інше;

ü центральні процеси - короткотривала і довготривала пам’ять, прийняття рішень, увага, інше;

ü основні моторні процеси – стеження, рухові навички, інше;

ü перцептивно-моторну діяльність та фактори, що впливають на неї – час реакції на подразнення, обробка та передача інформації; навантаження, монотонність, готовність до праці тощо;

ü основні фізіологічні процеси – функціональна рухливість нервової системи, рефлекси, координація рухів, терморегуляція, обмін речовин, інше;

ü умови праці – статичне і динамічне навантаження;

ü антропометричні та біомеханічні дані - розміри частин тіла людини в статиці й динаміці;

ü основні данні фізіології органів чуттів та фактори, що впливають на фізіологічні та біомеханічні функції – втома, стрес тощо.

- Аналіз якості техніки.

ü засобам взаємодії людини і техніки в системі: візуальним, слуховим апаратам та іншим індикаторам, що передають інформацію;

ü органам управління та спеціальним вхідним пристроям, які регулюють діяльність апаратури;

ü сумісності, зв’язку індикаторів та органів управління, щоб не було конфліктів в системі та техніка адекватно і швидко реагувала на команди людини;

ü плануванню робочого простору з метою раціонального розміщення всіх технічних та інших засобів праці, інструментів;

ü конструюванню обладнання, інструментів, механізмів, машин, спеціального і захисного знаряддя, щоб забезпечити максимальну їх відповідність фізіологічним, психологічним, антропометричним, біомеханічним параметрам людини, вимогам безпеки праці тощо;

ü фізичним факторам оточуючого середовища (в результаті діяльності машин, техніки), що впливають на характеристики людини та процес праці – освітленість, вібрація, шум, температура, атмосферні умови, інше.

- Оцінка організації системи.

Ергономіку можна розглядати як багаторівневу науку. Практики – фахівці з ергономіки умовно поділяють її на три рівні:

§ Мікро-ергономіка – дослідження та проектування системи „людина – машина”. На цьому рівні, як правило, досліджуються моносистеми, де людина працює з певним технічним пристроєм, наприклад, інтерфейси „людина – комп’ютер” (комп’ютер розглядається як частина машини, наприклад, в кабіні винищувача є дисплеї), а також апаратні та програмні інтерфейси. Відповідно, ергономіка програмного забезпечення – це підрозділ мікро ергономіки. До цього рівня відносять також системи „людина – комп’ютер – людина”, „людина – комп’ютер – процес”, „людина – програма, програмне забезпечення, основні пристрої”.

§ Міді-ергономіка – дослідження і проектування систем „людина – робоча група, колектив, екіпаж, організація”, „колектив – машина”, „людина – мережа, оточення мережі”, „колектив – організація”. До цього рівня входять також і проектування організацій, планування робіт, заселеність робочих приміщень, гігієна праці, проектування автоматизованих робочих місць та залів з дисплеями загального користування, проектування інтерфейсів програмних продуктів мережі, та інше. Визначальним для міді – ергономіки є те, що досліджується взаємодія всіх елементів системи на рівні робочих місць та виробничих задач.

§ Макро-ергономіка – дослідження та проектування систем „людина – соціум, суспільство, держава”, „організація – система організацій”.

Як зазначалося вище, все більше набуває поширення такий напрямок ергономіки як usability. Деякі науковці розуміють цей термін як якість роботи користувача в певному інтерактивному середовищі, деякі як споживчі якості продукту. Найбільш розповсюдженим і обґрунтованим є визначення usability як сукупності властивостей інструменту, які впливають на ефективність його використання в конкретній предметній діяльності, та які проявляються через рівень використання даного інструменту, задоволеності, легкості у освоєнні роботи з ним, низьку частоту помилок, тощо. Usability, як напрямок ергономіки, намагається вивести ергономічні підходи у масове виробництво, тобто зорієнтувати підприємців – виробників товарів на потреби, благо споживачів.

Проте, не можна не зазначити, що ергономіка та usability різні. Якщо метою ергономіки є економічна ефективність системи, яка досягається шляхом оптимізації всіх компонентів системи, в тому числі, шляхом оптимізації властивостей самої людини, то метою usability є надання системі, перш за все, максимальної комфортності, а потім ефективності, незважаючи на економічний ефект. Прикладом ергономічних рішень може бути радянський танк. Він є ефективною бойовою машиною, потужною, із доброю бронею, але існує висока ймовірність того, що танкіст втратить свідомість після трьох годин маршу від психофізіологічного навантаження. Прикладом рішень - usability може бути американський Каділлак Лінкольн, в якому можна прийняти ванну, випити кави, продивитися кінофільм або попрацювати в Інтернеті й у той же час пересуватися в просторі.

Таким чином, якщо для ергономіки головним є ефективність системи, то для usability – її зручність, комфортність. В свою чергу це ніяк не свідчить про те, що ергономічні високоефективні системи обов’яково є незручними, або комфортна система неефективною. Просто ергономіка при проектуванні систем зважує на її економічну ефективність, безпечність, якість в першу чергу. А usability ставить на перше місце комфорт людини в системі.

Дата добавления: 2014-01-11