Люблінська унія 1569р

Завоювання Галичини і Західної Волині поляками.

Входження українських земель до складу Великого князівства Литовського. Кревська унія 1385р.

План.

Українські землі у складі Польського королівства та Великого князівства Литовського.

Лекція 5

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО.

1.Тогочасне Велике князівство Литовське (ВКЛ) являло собою велику європейську державу, його кордони у ХV ст. Певний час майже сягали Калуги й Ржева на сході, Балтики і Галичини – на заході, Псковською та Тевтонського ордену на півночі.

2.Першим із відомих князів, який об’єднав литовські племена в єдину державу, був князь Міндовг (помер 1263р.).Саме за його князювання Литва почала загарбувати сусідні землі. Полоцьк, Вітебськ та ін. Міндовг здійснював походи також на Смоленськ,Чернігів. По смерті Міндовга державна влада в князівстві ослабла.

3. З князя Гедиміна (1316-1341 рр.)почалося нове розширення території держави ВКЛ захопило значні території на сході: Мінськ, Оршу, Берестя, Пінськ, Туров. Приєднання нових земель відбувалось шляхом завоювань, так і добровільним переходом руських княівств під зверхність великого князя литовського.

4.За синів князів Гедиміна, 0дьгерда та Кейстута, території ВКЛ значно розширились: у 13571358 рр. було включено ЧерніговоСіверщину, у 1363 р. – Поділля, у 13621363 рр.Київкину та Переяславщину. Саме з цього часу історія українських земель тісно пов’язана з історією ВКЛ, а згодом і Польського королівства.

5.Таким чином, 90% всіх земель ВКЛ складали тоді східнослов’янські землі, економіка та культура яких була значно вищого рівня ніж у Литві.

6.ВКЛ запозичило у руських систему адміністративного устрою судочинство, військову організацію, руську мову як державну. Населення що дотримувалося язичництва, прийняло християнство за православним зразком.

7.Отже, дослідники часто і не випадково ВКЛ називають Литовською Руссю.

8.Литовські князі до кінця XIVст. не порушували суспільнополітsчного ладу на українських землях. Місцеві князі ставали васалами або нових удільних князів, або Великого литовського князя на основі договорів (рядів), або присяжних грамот, за якими вони повинні були вірно служити сюзерену, оплачувати щорічну данину, брати участь у воєнних походах. Сюзерен визначав зовнішню політику держави, не втручаючись у внутрішнє життя удільних князівств.

9.Таким чином, ВКЛ було об'єднанням майже самостійних напівдержав пов’язаних між собою наявністю єдиного сюзерена та єдністю зовнішньополітичних інтересів.

10.Ранньофеодальна Литовська держава повела енергійну боротьбу з золотоординським пануванням на украінських землях. Це також схиляло на сторону ВКЛ руських князів ПівденноЗахідної Русі. Помітною віхою на цьому шляху стала перемога на Синіх Водах 1362р., де сильні литовськоукраїнськобілоруські війська на чолі з князем Ольгердом зуміли перехопити ініціативу і дощенту розгромити монголотатар. Після цієї битви кордони ВКЛ сягнули Надпоріжжя,берегів Чорного моря між гирлами Дніпра та Південного Бугу. Племінники 0льгерда. князі Юрій, Олександр, Костянтин Коріатовичі вибили ординців зПоділля.

Фактично влада Золотої Орди на українських землях була ліквідована за правління великого князя литовського Вітовта Кейстутовича. (13921430рр.). Цей князь здійснив два переможних походи проти Золотої Орди у 1397 і 1398рр., досяг гирла Дніпра та Дону, розбив ворожі війська у Криму. Але.третій похід князя Вітовта закінчився невдало. У серпні 1399р. у битві біля річки Ворскли переважаючі сили золотоординських ханів завдали військам Вітовта поразки. Однак через деякий час ВКЛ відновило успішну боротьбу з ординцями і навіть, розширило свої володіння на півдні.

Якщо у боротьбі з Золотою Ордою ВКЛ врештірешт вийшло переможцем, то складніше проходило відбиття ним агресії Тевтонського ордену. Литовські правителі шукали союзника у боротьбі з тевтонцями. Таким союзником через обставини стало Польске королівство, яке також наприкінці XIVст.опинилось у скрутному становищі,ставши залежним від Угорсьвого королівства.

11.14 серпня 1385р. у місті Крево було укладено угоду про об'єднання (унію) між ВКЛ та Польським королівством. Згідно з нею литовський князь Ягайло ставав одночасно польським королем одружувався на польській королеві Ядвізі, приймав католицьку віру та був повинен навернути у нову віру все населення держави. Князь мав на віки вічні приєднати до Польщі свої литовські та руські землі.

На початку 1386р. князь Ягайло одружився з Ядвігою та водночас коронувався. Цього ж року.Литва прийняла католицьку віру.

12.Значення Кревської унії є неоднозначним з одного боку, вона створила необхідні передумови для отримання агресії тевтонців на схід, але водночас ускладнила становите у ВКЛ, а також відкрила шлях до посиленої експансії польських феодалів на сході. Не випадково подальше суспільно-політичне життя в князівстві характеризувалось боротьбою між прихильниками давніх традицій литовськоруського союзу та прихильниками польсько-католицької орієнтації.

13.Уже у 1386р. проти Ягайла підняв повстання князь полоцький Андій 0льгердович, але він зазнав поразки. У 1388р. двоюрідний брат Ягайла, Вітовт Кейстутович очолив рух проти унії. Заручившись підтримкою рицарів, Вітовт примусив Яайла укласти у серпні 1392р. компромісну угоду в м.Острові. Офіційно Кревська унія була скасована в 1398р.,коли Вітовт став королем Литовським та Руським.

14. У роки ''Великої війни”(1409-1411рр.) Польща й Литва знову виступили союзниками у боротьбі проти Тевтонського ордену. Кульмінаційним моментом цієї війни стала Грюнвальдська битва (15липня 1410р.). Союзне військо, у складі якого були і полки з українських земель, розгромили хрестоносців.Але Ягайло та Вітовт не зуміли скористатись результатами перемоги повною мірою.Частині рицарів вдалося сховатися у Марієнбурзі, облога якого закінчилася невдачею. Брати посварились.Вітовт полишив табір.Історики пояснюють дії Вітовта прагненням не допустити посилення Польщі.

15.у 1413р. було підписано Городельську унію, за якою ВКЛ визнавалось незалежною державою, хоча зверхність Польші над ним залишалась. Литовські феодали-католики урівнювались у правах з польською шляхтою. Невдоволення православних феодалів змусило Вітовта стати в опозицію до Ягайла. У 1430р. немолодий вже Вітовт вирішив коронуватись. Але поляки ще не хотіли зростання ВКЛ та перетворення його у королівство, перехопили корону і порубали її на частини, а 27 жовтня 1430р, Вітовт раптово помер.

16. Наступником князя Вітовта став молодший брат Ягайла – Свидригило Ольгердович, сіверський князь.Він знову повів боротьбу проти посилення Польщі, за незалежність ВКЛ. Війна розгорнулась з новою силою. У своїй політиці князь Свидригайло спирався на феодалів-русинів, що зумовило невдоволення литовських феодалів-католиків. Останні проголосили Великим князем литовським стародубського князя Сигізмунда Кеистутовича (брата Вітовта). І наступні 4 роки в межах ВКЛ існувало дві держави: власне Литва і велике князівство Руське. Перше очолював Сигізмунд, а друге Свидригайло. Вирішальна битва між супротивниками відбулась у 1435р. біля Вількомиру, яку за масшта6ністю історики порівнюють з Грюнвальдською. Війська Свиригайдла були вщент розбиті. Самому князю вдалося врятуватись втечею.Він ще продовжував боротьбу, але поступово прихильники полишили його. Переможцем вийшов князь Сигізмуд. Не бажаючи його посилення, поляки дали можливість Свидригайлові влоодіти Луцьком та Волинню, який перед цим зробив надзвичайно ризикований крок: прийшов до польського короля і просив прощення та обіцяв покору. Тоді як князя Сигізмунда було забито замовниками у Тракайському замку, князь Свидригайло тихо помер у 1452р.

17.Великим князем Литовським було обрано сина короля Ягаила 13-річного Казимира Ягайловича (1440-1492рр.), який у 1444р. став польським королем, Понад півстоліття він залишався водночас королем польським та Великим князем литовським.

18.Протягом 50-70-х рр. було ліквідовано самостійність удільних князівств: Волинського та Київського. Спроба киян не допустити у місто великокнязівського воєводу зазнала невдачі. У 1481р. закінчилася поразкою і боротьба за київський престол брата померлого київського князя Семена Олельковича-Михайла. Змову, яку він очолював, було викрито його самого страчено. Лише двоюрідному братові Михайла – князю Бельському вдалося втекти до Московського царства.

19.Наприкінці ХVст. могутність ВКЛ стала слабнути, тоді як сила його східного сусіда – Московського царства зростала. Тому перша половина ХVІст. була відзначена війнами між Великим князівством Литовським та Московською державою. Остання заявила про свої споконвічні права на землі Південно-Західної Русі. Московський князь Іван III, прийнявши титул “держави всієі Русі”, відкрито заявив про свої права на українські землі у складі ВКЛ.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ.

1.Польське королівство було державою у Центральній Європі, у басейні рр.Вісла та Одра, між Балтійським морем на півночі та Судетами на півдні. Виникло у першій половині І тис.н.е. внаслідок консолідації західно-слов’янських племен і племінних союзів у межиріччі Вісли. й Одри. Об’єднання здійснило племінне князівство з центром у м.Гнездо у другій половині IХ першій половині Хст. за правління династії П’ястів. Першим достовірним князем Польської дєржави був Мешко I (963-992рр.). За нього держава прийняла назву Польща. 1025р. за Болеслава І Хороброго держава вже називалася Польським королівством. З середини ХІст. столицею стало м.Краків.

Зростаюча держава на сході стикнилася з об’єднавчими зусиллями Київської держави,котра консолідувала східно-слов’янські племена. Об’єктом суперечок були землі русько-польського порубіжжя, а саме Червенська Русь. Скориставшись послабленням Галииько-Волинської держави КазимирІІІ Великий у 1340р. захопив Галич, але боярство на чолі Дмитром Дядьком на деякий час зуміло відстояти самостійність князівства. Протягом 9-ти років Дмитро Дядько та Галицьке боярство робили відчайдушні спроби оборонити незалежність Галицько-Волинської держави, але врешті-решт зазнали поразки (1349).

2.Упродовж 1344-1349рр. польський король Казимир III захопив Перемиську і Сяноцьку землі, Галичину, частину Волині, приєднавши ці території до Польського королівства.Тут же спалахнула війна між Польщею та ВКЛ за переділ Галицько-Волинської держави, яка закінчилась тим, що Галичина з Бельзькою землею та Ходмщиною опинилися під владою Польщі, а Волинь під зверхністю Литви.

3. Після смерті Казимира III (1370р.) польським королем став Людовік Угорськй і Галичина опинилась у його володіннях. Через декілька років Людовік передав Галичину в управу угорським воєводам. Таким чином, західно-українські землі опинились під владою Угорщини. Лише після смерті в результаті воєнного походу 1387р. польській королівні Ядвізі вдалося повернути ці землі до складу Польщі. З того часу аж до 1772р. Східна Галичина перебувала безперервно у скаді Польщі.

4.Можновладці Польщі на загарбаних українських землях проводили двояку політику: деякий час зберігали “руську старовину” (залишили цій частині держави назву “королівство Русі”, дозволили вживання давньої української мови в діловодстві поряд з латинською, відновили галицьку православну митрополію), але разом з тим роздавали ці земліх іноземцям за зобов язання служити у війську польського короля, сприяли німецькій колонізації краю, підтримували польських купців та католицьких місіонерів, просили у Папи римського допомоги для боротьби з “невірними русинами”. У 1434р. польський король Владислав II Ягайло (одночасно правив Польщею та Литвою і був засновником династії Ягеллонів) остаточно скасував будь-які автономні права українських земель у складі Польського королівства (Галичини та Волині), поширив на них польське право, суд та адміністрацію.

5.Протягом ХV-ХVIст. Польське королівство перетворилось на шляхетську республіку. Влада короля обмежувалась сеймом, що складався з сенату, в якому засідали магнати (великі землевласники) та представники королівської адміністрації, і палати послів (складалась з посланців сеймиків, органів самоврядування феодалів воєводств). Виборному королю заборонялось приймати важливі рішення без згоди сейму.

6.Захопивши в XIVст. Галичину й Західну Волинь, а в ХVст. Західне Поділля, польські феодали намагалися оволодіти й іншими українськими землями, що перебували під зверхністю ВКЛ. Особливо ці прагнення посилились, коли Польща стала постачати продукцію сільського господарства у західноєвропейські країни.

7.На початку ХVIст. дедалі більше визрівали підстави для заключення тіснішої унії між Польським королівством та Великим князівством Литовським.

ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ

8.Важливими внутрішніми факторами підтримки польсько-литовської унії були: прагнення української, білоруської, литовської шляхти мати рівні привілеї з польською та обмежити сваволю магнатів, а також бажання полегшити свою військову повинність, яку вона відбувала у формі “посполитого рушення”, тоді як у Польші переважало наймане військо, на утримання якого сплачувався спеціальний податок кварта,тому воно й здобуло назву “кварцяне”. Унії спротивились литовсько-руські магнати, які не бажали обмеження своїх прав, привілеїв та земельних володінь. Проте іх опозиція виявилась недостатньо сильною, щоб не до пустити здійснення унії.

9.Крім внутрішньополітичних, були ще й зовнішньополітичні фактори які спонукали польсько-литовські правлячі кола до державного об'єднання. У першій половині ХVIст. віини між Литвою та Московською державою тривали одна за одною7 У Литва втратила Смоленськ, а у 1563 році - Полоцьк. На стороні Москви воювали Швеція та Данія. Становите Литви стало критичним. ВКЛ потребувало значної фінансової та військовеої допомоги. Перша спроба підписати унію у 1563р. не мала успіху Литовська делегація, що прибула на польський сейм, дізнавшись про поразку московитів на р.Улі, полишила переговори. Але вже у 1568р.нова делегація ВКЛ прибула на Люблінський сейм.

10.10 січня 1569. відкрилось засідання об’єднаного сейму, на якому зразу ж розгорілися суперечки між противниками та прихильниками унії.Прагнучи зберегти широку автономію ВКЛ, непогоджуючись з проектом унії, запропонованим польською стороною, литовські, українські та білоруські магнати таємно полишили сейм з метою зібрати шляхетське ополчення для боротьби за свої права. Серед них були: Микола Радзивілл, Костянтин Острозький, Ян Ходкевич, Євставій Волович. Але дрібна шляхта не підтримала князів і підтримала польського короля.

У 1569р. король Сигізмунд-Август видав універсали про приєднання до королівства Підляшшя та Волині. Литва, ослаблена Лівонською війною, не змогла чинити опір таким загарбницьким діям. Тоді король видав ще один такий універсал про приєднання до Польщі Київщини та Брацлавщини. Щоб задобрити шляхту цих земель та привернути їх на свій бік, вона урівнювалась у правах та привілеях з польською шляхтою. Перелякавшись, що втратить свої володіння і права, українські магнати: князь К.Островський, князь 0.Чарторийський, Богуш Корецький повернулись на сейм і склали присягу Польській короні.

11. У 1569р. депутати ВКЛ склали присягу на вірність державній унії та підписал'иакт про неї. Так утворилась держава Річ Посполита (дослівно з польської “спільна справа”) з виборним королем, спільним сеймом, спільною казною і монетою,єдиною зовнішньою політикою. Литва зберегла обмежену автономію у місцевому самоуправлінні. Майже всі укранські землі в литовську автономію вже не входили (крім Берестейщини та Пінщини.), а ввійшли до складу Польщі і були включені до шести воєводств: Руського (з центром у Львові), Бельзького, Волинського(з ценгром у Луцьку ), Київського, Подільського (з центром у Камянці) та Браттславського (з центром у Брацлаві). Воєводство очолював воєвода, який призначався довічно із магнатів. Посада воєводи надавалась як винагорода за службу. Ще однією територіально-адміністративною одиницею були старостсва, очолювані старостами, що призначались польським королем довічно і мали величезну судово-адміністративну владую. Функцією старост був нагляд за виконанням судових вироків, забезпечення інтересів шляхти, польського уряду.

12.Люблінська унія стала подією величезної політичної ваги, але для долі України мала серйозні суперечливі наслідки:з одного боку, вона сприяла посиленню польської експансії на українські землі, руйнівного наступу католицизму, наростання соціальної напруги, ополяченню тогочасної украінської еліти. Разом з тим, безумовно позитивним наслідком унії було возз'єднання українських земель, вихід їх на орбту західноєвропейської культури могутній спалах культурно-освітнього руху, який вперше обєднав представників усіх станів і започаткував народження українського народу як усвідомленої спільноти.

Дата добавления: 2014-01-11