Військові дії 1649—1653 рр. Зборівський мирний договір

На початку літа 1649 р. війна розгорілася заново. Багато­тисячне польське військо вторглося в Україну, 25-тисячна польська армія на чолі з королем Яном Казимиром йшла з Волині, а через Галичину рухалося 15­тисячне військо під командуванням Яреми Вишневенького. Армія Б. Хмельницького спільно з татарським військом Іслам Гірея на почат­ку липня 1649 р. оточила велику частину польсько-шляхет­ського війська під Збаражем і тримала її в облозі півтора місяця. У боях біля міста було знищено велику частину польської армії, серед шляхти почалися паніка та дезертир­ство. Не обійшлося без тяжких втрат і в повстанській армії:

тут загинули відомі полковники С. Морозенко і К. Бурляй.

Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, які очолював король Ян Казимир. Непомітним маневром Хмельницький зняв частину війська з-під Збаража і вирушив до Зборова назустріч полякам. Несподіваним ударом гетьман відрізав частину польської армії від головних її сил і 5 серпня 1649 р. під час перепра­ви через річку Стрипу завдав їм великих втрат. Наступного дня почався генеральний бій, який загрожував немину­чою капітуляцією короля з усією його армією. Але в найкритичніший момент канцлер Оссолінський підкупив татарського хана, і той категорично зажадав від Хмельницького припинити бій та почати переговори.

8 березня 1649 р. було підписано Зборівський договір, за яким козаки здобували численні права. Влада козацького гетьмана поширилася на територію Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств. Тут встановлювався реєстр — 40 тис. чоловік. Ця територія ділилася на округи-полки, полки ділилися на сотні. Всі урядовці — як централь­ної управи (генеральні старшини: писар, обозний, хорун­жий і осавул), так і полкової та сотенної — мали військові ранги й поруч з військовими обов'язками виконували ци­вільну службу щодо адміністрації, фінансової управи й суду.

На всі урядові посади могли претендувати тільки особи пра­вославної віри. Мала бути скасована унія, православний митрополит діставав місце в польському сеймі.

Зборівський трактат не відповідав ні фактичному успі­хові національно-визвольної боротьби, ні тим широким надіям, які плекали народні українські маси в цій боротьбі. За Зборівською угодою велика частина селян поверталася в кріпацтво. На феодальне гноблення була приречена ко­зацька міська біднота. Так замість повного звільнення всього українського народу і створення своєї власної держави до­водилося задовольнятися національно-територіальною ав­тономією, і то лише для козацької верстви. Це викликало в Україні надзвичайне обурення, і всі відчували, що незаба­ром виникне нова хвиля ще запеклішої народної війни.

Відчуваючи неминучість нової війни з Польщею, Хмельницький шукав союзу з іншими державами. Він далі звер­нув увагу на Крим. Хотів налагодити зв'язки з Молдавією, бо розумів її значення як торговельного шляху до Туреччини. У серпні 1650 р. з 70-тисячними загонами україн­ського війська і татар Б. Хмельницький вирушив на Молдавію і змусив молдавського правителя Василя Лупула укласти договір. Поряд з цим, Лупул погодився віддати свою дочку Розанду за гетьманського сина Тимоша. Наприкінці 1651 р. Б. Хмельницький уклав договір з Туреччиною, плануючи використати його для розвитку торгівлі з балканськими країнами і на Чорному морі.

Ці події насторожували Польщу, і навесні 1651 р. гетьман Калиновський несподівано напав на містечко Красне, де в бою з поляками загинув один з найкращих козацьких полководців Данило Нечай. Під Вінницею поляків відбив з великими втратами Іван Богун. Вирішальні бої розгорну­лися у червні 1651 р. на Волині під Берестечком. Перші два дні бої були успішними для народної армії. Але зрада татарського хана поставила повстанців у скрутне станови­ще. Було арештовано Б. Хмельницького, і в найвідповідальніший момент він не зміг очолити військо. У цих складних умовах командування прийняв І. Богун, який 30 червня вивів з оточення основні бойові сили. Однак під Берестеч­ком загинуло близько 30 тис. селянсько-козацького війська.

Поразка під Берестечком була тяжким ударом для україн­ського народно-визвольного руху. Становище ускладнювалося ще й тим, що литовському князеві Радзивіллу вдалося придушити повстання в Білорусії, прорватися в північні райони України і захопити Київ. Просування шляхетського війська вглиб України було зупинено біля Білої Церкви. Проте сил для наступу і дальшої боротьби у повстанців не вистачало, що змусило Хмельницького погодитися на переговори з польським урядом 18 ВЄРЄСНЯ 1651 р. було підписано Білоцерківську угоду, за якою влада гетьмана зменшувалася до одного Київського воєводства. Обмежувалися й інші пра­ва гетьмана, йому заборонялося вступати у зовнішні відноси­ни, особливо з татарами. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис., польська шляхта мала право повертатися на Україну, більшість селян і козаків опинилася перед загрозою закрі­пачення. Все це негативно вплинуло на становище України, яке мало чим відрізнялося від того, що було перед 1648 р.

Народні маси з обуренням відгукнулися на Білоцерків­ську угоду. Тисячі людей втікали за московський кордон — на Слобожанщину. В Україні знову почалися повстання проти польської шляхти.

Б. Хмельницький розглядав Білоцерківський договір як тимчасовий перепочинок для відновлення сил. У квітні 1652 р. на таємній раді гетьмана з провідними козацькими ватажками було вирішено зібрати нове військо і відновити воєнні дії проти поляків. Через кілька тижнів війська Б. Хмельницького напали на 30-тисячну польську армію і в бою на рівнині Батіг, (над Бугом) 1 травня розгромили її. У помсту за Берестецьку поразку повстанці вбили усіх польських полонених. Тут Б. Хмельницький здобув велику пе­ремогу, яку сучасники порівнювали з перемогою Ганнібала під Каннами. Українські війська знову зайняли свою етнічну територію до ріки Случ.

Однак надалі Б. Хмельницького чекали нові невдачі. Зазнала краху його балканська політика. Він планував по­садити на молдавський престол сина Тимоша, а його тестя Лупула зробити волоським, а згодом — семигородським князем і, отже, забезпечити Україні надійний західний кор­дон. Проти цього виступила коаліція волоського, семигородського, а пізніше і трансільванського князів. Вони ски­нули з престолу Лупула, обложили стару столицю молдавських господарів — Сучаву. Тиміш на чолі 9-тисячного козацького війська у серпні 1653 р. вирушив на допомогу своєму тестю. Він пробився в Сучаву, але під час облоги вересня 1653 р. був смертельно поранений. Козаки про­трималися ще місяць і капітулювали на умовах вільного повороту в Україну.

Наприкінці серпня 1653 р. в похід на Україну вирушив польський король Ян Казимир. Восени 1653 р. під містеч­ком Жванець на Поділлі селянсько-козацька армія спільно з татарами оточила шляхетське військо. Значних боїв не було, але польська армія через пізню пору року дуже терпі­ла від холоду, хвороб і нестачі продовольства. Польське військо було готове капітулювати. Та поляків знову врятува­ли татари. Кримський хан, як колись під Зборовом, змусив Б. Хмельницького піти на перемир'я з королем, а для себе здобув право забирати ясир серед населення Галичини і Во­лині. Таке порозуміння між Польщею та Кримом при пасив­ності Туреччини ставило Україну в дуже тяжке становище.

Дата добавления: 2014-01-11