Соціально-економічні відмінності регіонів та причини їх виникнення

Ринкові механізми регіонального розвитку.

З позицій макроекономіки будь-яка країна розглядається у вигляді точки, яка характеризується певним набором характе­ристик.

Основні макроекономічні характеристики:

§ ВНП;

§ економічне зростання;

§ повна зайнятість;

§ економічна ефективність;

§ рівень інфляції;

§ економічна свобода;

§ справедливий розподіл доходів;

§ економічна забезпеченість;

§ екологічна безпека.

Для аналізу соціально-економічного розвитку регіонів мо­жна використати таку саму систему показників. Порівняння соціально-економічних характеристик регіонів дає підставу стверджувати: фактично будь-якій країні властиві різні рівні соціально-економічного розвитку її регіонів.

Причиною тому є те, що, крім загальнодержавних, існують регіональні чинники формування соціально-економічного се­редовища територій.

До регіональних чинників формування соціально-економічного середовища територій належать:

¾ економіко-географічне положення території;

¾ природно-кліматичні умови;

¾ природно-ресурсний потенціал;

¾ стан виробничого сектора території;

¾ виробнича інфраструктура;

¾ демографічна ситуація і пов'язані з нею кількісно-якісні характеристики трудових ресурсів;

¾ екологічна ситуація.

Усі ці чинники характеризують стан регіону і в даний мо­мент мають об'єктивний характер. Крім них, можна виділити чинники регіонального розвит­ку, які мають суб'єктивний характер. До них, зокрема, можна віднести компетенцію регіональної влади в сфері регіонального управління і здатність окремих посадових осіб ефективно дія­ти в межах цієї компетенції.

В умовах ринкової економіки вільний рух капіталів і трудових ресурсів спрямовується в напрямку тих територій, які мають найкращі перспективи сталого економічного роз­витку.

Таким чином, внаслідок дії ринкових механізмів економічні ресурси перерозподіляються не тільки між суб'єктами еконо­мічної діяльності, а й між територіями.

Ринок, крім своєї економічної сутності, є просторовим по­няттям. Він завжди визначений межами руху товарів та послуг і може бути розподілений на локальний, регіональний, націо­нальний і світовий.

Локальний ринок пов'язаний з виробництвом і обміном то­варів та послуг, призначених для задоволення внутрішнього попиту. Сукупність локальних ринків формує регіональний ри­нок, група останніх - міжрегіональний, національний.

Регіональний ринок логічно розглядати як територіальну організацію сфери обігу, де відбувається узгодження інтересів споживачів і виробників.

Умови нормального функціонування регіонального ринку:

1. Вільна конкуренція виробників продукції.

2. Вільне ціноутворення.

3. Послідовне дотримання прав власності, свободи підприємницької діяльності, відмова від адміністративного диктату з боку місцевої влади.

4. Наявність державних гарантій підприємцям.

5. Розвиток позикових установ і компаній, банківської системи, регіональних бірж тощо.

6. Організація всім доступної й достовірної ділової ін­формації про стан ринкового середовища.

7. Організація системи соціального спокою на терито­рії.

8. Порядність агентів ринку.

Основною проблемою формування регіональних ринків є те, що ринкові відносини неможливо сформувати в умовах, коли переважна більшість населення має доходи, менші за прожит­ковий мінімум. В таких умовах дуже важко замінити старе ди­рективне планування господарської діяльності новими ринко­вими механізмами державного регулювання.

Аналіз регіональних ринків України викриває їх загальні недоліки. Так, поспішно і непрозоро проведені приватизація та акціонування підприємств не дали очікуваних результатів. Ступінь монополізації досягла максимальних масштабів і під­тримується в новій формі створенням концернів і об'єднань.

При формуванні регіональних ринків дуже важливу роль мають відігравати місцеві адміністрації. При цьому на адміністра­цію покладається досить складне завдання: не протистояти створенню умов рівноваги регіонального ринку і одночасно піклуватися особами, які фізично не можуть існувати в умовах цієї рівноваги.

Найважливішим елементом розвинутого ринкового середо­вища є біржова діяльність. З відомою часткою припущень функції регіональних бірж можна порівняти з діяльністю колишніх органів планування. Дійсно, на фоні постійної невизначеності ринку саме біржа здійснює реєстрацію ссредньострокового відношення попиту і пропозиції і таким чином стає для товаровиробників необхід­ним інструментом ринкового регулювання своєї діяльності.

У межах конкретного регіону біржа виконує функцію пере­вірки ефективності роботи місцевих суб'єктів підприємниць­кої діяльності.

Біржа цінних паперів (фондовий ринок) допомагає оцінити загальну ефективність підприємницької діяльності, сприяє за­лученню капіталів, їх акумуляції в найбільш успішних фірмах і в цілому сприяє встановленню атмосфери партнерства та взаємозалежності, що є необхідним для здорової конкуренції.

Товарна біржа допомагає підприємцям планувати свою ді­яльність на перспективу. Вона є індикатором майбутнього по­питу, що є важливим для розвитку багатьох галузей народного господарства, а для деяких (наприклад, сільське господарство) необхідною умовою розвитку.

Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну дія­льність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції на това­ри, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ними торговельних операцій.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господар­ської самостійності, є юридичною особою, має відокремле­не майно, самостійний баланс, власні поточні і вкладні (де­позитні) рахунки в банках, печатку зі своїм найменуван­ням. Товарна баржа не займається комерційним посередниц­твом і не має на меті одержання прибутку.

Діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до цього Закону та чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу. Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути
органи державної влади та управління, а також державні установи і організації, що перебувають на державному бюджеті.

Регіональна біржа праці фіксує стан попиту і пропозиції на ринку праці як на окремих територіях, так і за відповідною кваліфікацією. Таким чином, її інформація дає змогу планува­ти на перспективу фахову підготовку і перепідготовку, перед­бачати зміни на ринку житла тощо.

Дуже важливим фактором регіонального розвитку в ринко­вих умовах є залучення інвестиційних ресурсів. У зв'язку з цим особливого значення набуває вивчення основних факто­рів, які переконують потенційного інвестора на користь того чи іншого інвестиційного рішення. В цьому процесі, крім галу­зевих чинників, важливу роль відіграють регіональні чинники інвестиційної привабливості.

Серед головних складових інвестиційного клімату регіонів виділяють: інвестиційний потенціал, інвестиційний ризик і ін­вестиційне законодавство.

Інвестиційний потенціал регіону - це сукупність ха­рактеристик, які враховують основні його економічні параметри, насиченість території факторами виробниц­тва, споживчий попит населення та ін. Вважається, що інвестиційний потенціал регіону форму­ється принаймні з таких окремих потенціалів:

- виробничий - сукупний результат господарської діяльності населення;

- кадровий - наявність професійно навченої робочої сили, інженерно-технічного і управлінського персоналу;

- ресурсно-сировинний - забезпеченість балансовими запа­сами основних видів природних ресурсів;

- споживчий - сукупна купівельна спроможність населення;

- інфраструктурний - рівень розвитку виробничої і соціаль­ної інфраструктури;

- інституційний - забезпеченість основними інститутами ри­нкової економіки;

- інтелектуальний - освітній рівень населення;

- інноваційний - міра впровадження досягнень науково-технічного прогресу і ступінь модернізації виробництва;

- кліматичний;

- економіко-географічний - положення відносно економіч­них центрів, транспортних комунікацій тощо.

Інвестиційний ризик зазвичай оцінюється з урахуванням таких обмежень: економічного, соціального, політичного, еколо­гічного, кримінального. Таким чином, висока ступінь економіч­ного спаду і соціального напруження, високий рівень злочин­ності і деградації природного середовища, консерватизм і корумпованість осіб, що очолюють місцеву адміністрацію, роб­лять високою вірогідність фінансових втрат.

Інвестиційне законодавство формується зі спеціальних нормативних актів державного та регіонального рівнів, які ре­гулюють інвестиційну діяльність. Так, на території України діють Закон України „Про інвестиційну діяльність" від 18.09. 1991 р. Ж60-ХІІ зі змінами і доповненнями, Закон України „Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р №3/96 - ВР зі змінами і доповненнями, „Бюджетний кодекс України" від 2001 р. Наприклад, Бюджетним кодексом регламентується процедура отримання суб'єктами регіонального управління внутрішніх і зовнішніх позик.

Для детальнішого аналізу поведінки інвесторів на україн­ському ринку розглянемо механізм залучення внутрішніх і зо­внішніх інвестицій.

Внутрішні інвестиції становлять основу розвитку будь-якої держави. У відповідності до теорії Дж. Кейнса, інвестиції збігаються із заощадженнями населення. Очевидно, що фор­мування легальних заощаджень населення є базою легального інвестування національної економіки. Заощадження можуть формуватися лише за умов перевищення доходів населення над витратами, а їх легалізація відбувається лише за умов до­віри до банківської системи і привабливих умов розміщення заощаджень.

Зрозуміло, що іноземні інвестори надають перевагу регіо­нам з високим інвестиційним потенціалом, незначним ризи­ком і надійним інвестиційним законодавством. Українські ре­гіони конкурують з іноземними регіонами за отримання інвес­тицій, і, на жаль на даний момент іноземні інвестиції в еконо­міку України незначні порівняно з багатьма країнами Східної Європи, не кажучи вже про країни Західної Європи. Певним знаком для іноземних інвесторів має стати надан­ня Україні статусу країни з ринковою економікою, якого поки що вона не має.

Дата добавления: 2014-01-11