Економічна інтеграція. Економічні союзи

III. Країни з перехідною економікою.

Складно вписуються у попередні групи, бо існує диспропорція в їхньому розвитку: Україна та Росія за виробничим потенціалом входять до десятки європейських країн, а за рівнем ефективності виробництва та прибутків на душу населення — до країн, що розвиваються. Країни Східної Європи більше тяжіють до країн середнього рівня розвитку (Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія), хоч ряд ознак радше відповідає країнам, що розвиваються.

Більшість цих країн, з одного боку, тяжіють до розвинених: вони мають досить високий економічний потенціал, кваліфіковані кадри, високий освітній рівень, в них є всі галузі виробництва, притаманні розвиненим країнам. З другого боку, в цих країнах низький ВВП на душу населення (менше 2-3 тис. дол.), спад виробництва, інфляція, безробіття, старе устаткування, низька продуктивність праці, екстенсивне сільське господарство — як у більшості країн, що розвиваються. Перехід цих країн від планового соціалістичного господарства до ринкового капіталістичного дає змогу виділити їх в окрему групу "країн перехідної економіки". Це країни Східної Європи, Прибалтики, СНД, Монголія, В'єтнам, Китай. Хоча останній повинен розглядатися окремо з соціалістичними країнами (Кубою та КНДР), бо ринкові реформи тут провадяться під керівництвом компартії Китаю, а роздержавлення промисловості недостатнє. Проте сучасні темпи ринкових відносин, зокрема в Східному поясі з зонами спільного підприємництва, дають змогу не ставити цю країну на один рівень із суто соціалістичними.

Економічна інтеграція — це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави. Економічна інтеграція — форма інтернаціоналізації господарської діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії національних економік. Вона зумовлена зростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та науково-технічною революцією. Економічна інтеграція виявляється у державних формах об'єднання країн. Наприклад, Європейський Союз, ОПЕК, Всесвітня торгова організація, Європейська асоціація вільної торгівлі тощо. Одначе при цьому економіка інтегрованих країн втрачає своє національне обличчя, самобутність.

Економічна інтеграція сприяє посиленню взаємозв'язку та взаємодоповнюваності національних господарств на основі міжнародного поділу праці. Інтеграційний процес характеризується:

1) планомірною зміною структури окремих країн, координацією співпраці держав, узгодженою ув'язкою асортименту продукції у країнах співдружності, а також спільним використанням науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці. Внаслідок цього прискорюється науково-технічний процес, повніше використовуються сировинні ресурси, підвищується ефективність функціонування національних господарств;

2) створенням та удосконаленням міжнародної співпраці, що поглиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

3) активізацією ролі внутрішньої економічної політики у створенні умов для поглиблення ефективності господарських зв'язків з іншими країнами. Це виражається у перебудові економік поєднаних країн, скерованій на реалізацію взаємних і міжнародних норм якостей та стандарту. Інтеграція передбачає не тільки використання тих або інших особливостей галузевої структури виробництва у окремих країнах для взаємовигідного обміну діяльністю, але й цілеспрямовану перебудову структури національних господарств, що забезпечує значно вищий ступінь їхньої взаємодії та розширення можливостей міжнародного поділу праці.

Творення економічних спілок — один з шляхів інтеграції країн, завдяки якому здійснюється міжнародний поділ праці та у кожної з країн з'являються додаткові можливості для розвитку. Економічні спілки або союзи можуть бути регіональними (Європейський союз, Латиноамериканська асоціація інтеграції. Організація Центральноамериканських держав тощо); спеціальними, наприклад МАГАТЕ, товарно-виробничими (ОПЕК, Міжнародна спілка електрозв'язку); інвестиційними — Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Союзи також бувають військово-політичними: НАТО, СЕНТО, СЕАТО.

Регіональні економічні спілки. Європейський союз утворився 1994 року, до його складу увійшли 12 країн ЄЕС і 3 країни з ЄАВТ. Європейська економічна спільнота — ЄЕС — заснована у 1957 році Римським договором, у якості основної ідеї задекларувала: сталий збалансований зріст, гармонійний економічний розвиток та підвищення рівня життя населення. При цьому був створений спільний ринок промислових та сільськогосподарських товарів, лібералізовано вивезення капіталу, створено єдиний ринок робочої сили, усунуто митні бар'єри.

ЄЕС — регіональна організація, до якої входили 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія. Основний напрям діяльності ЄЕС — формування єдиного внутрішнього ринку. Банки країн ЄС можуть на основі єдиної банківської ліцензії безперешкодно створювати філії та надавати послуги, на території спільноти розширена сфера дії єдиного ринку страхових послуг, без обмежень всі авіакомпанії країн ЄС можуть обслуговувати будь-які авіалінії.

Європейська асоціація вільної торгівлі створена 1960 року для задоволення спільних інтересів країн, які не ввійшли до "Спільного ринку". До асоціації входять: Австрія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Норвегія та Ісландія. Їхнє населення становить 1% жителів Землі, а торгівельний оборот — 6% світового. Між учасниками асоціації нема митних податків та обмеження у експорті чи імпорті товарів. Загальний обсяг торгівлі країн ЄС становить 40% світового. Продовжені роботи по створенню Європейського союзу: перехідний період подовжений до 1999 р. Він має нібито завершитися створенням економічного простору — Єдиної Європи. До цього часу країни ЄС повинні зменшити свій державний борг, знизити рівень інфляції.
Для розв'язання фінансових питань створений Європейський банк у Франкфурті-на-Майні.

Теоретики Об'єднаної Європи розробили концепцію " технологічної Європи", що передбачає поглиблення науково-технічної інтеграції. Основою її стане спільна науково-технічна політика країн-членів спільноти. До ЄС дотепер увійшли: Австрія, Бельгія, Великобританія, ФРН, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція — разом 15 країн. В майбутньому до ЄС можуть увійти ще 25 країн Західної та Східної Європи, а на перспективу — всі європейські країни. Норвегія після референдуму з цього питання не вступила до ЄС, вважаючи, що цей інтеграційний союз зачепить її економічні та національні інтереси.

З 1 січня 1994 року набрала чинності угода про вільну економічну зону між СІЛА, Канадою, та Мексикою — Північно-Атлантична зона вільноїторгівлі, що охоплює територію понад 20 млн кв. км з населенням 360 млн чол. У світі є чимало інших економічних, політичних, фінансових спілок.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ) створена у 1980 р.; входять Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі та Еквадор. Мета — ліквідація торговельно-митних обмежень усередині регіону, стимулювання індустріалізації, формування передумов спільного ринку. Штаб-квартира — у Монтевідео.

Латиноамериканська економічна система — "Панамський договір" (ЛАЕС) — створена у 1975 р. 26 країнами Латинської Америки. Штаб-квартира — у Каракасі (Венесуела). Ліга арабських держав (ЛАД) створена у 1945 р.; входять Алжир, Бахрейн, Джібугі, Єгипет, Йорданія, Ірак, ЙАР, Катар, Ліван, Лівія, Мавританія, Марокко, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Сомалі, Судан, Туніс, Палестина. Мета — зміцнення політичної, економічної та культурної співпраці арабських країн; координація їхньої політики щодо захисту спільних інтересів. Штаб-квартира — в Тунісі.

Організація американських держав (ОАД) — створена у 1948 р. Входить 31 латиноамериканська держава, СІЛА та Канада. Мета — координація торгівлі, співпраця. Штаб-квартира — у Вашингтоні.

Організація центральноамериканських держав (ОЦАД) — створена у 1951 р.; входять Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор. Організація економічної співпраці (ОЕС) — створена у 1964 році; входять Іран, Пакистан та Туреччина. Мета — регіональна економічна співпраця. Штаб-квартира — у Тегерані.

Організація економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) — створена у 1961 р.; входять Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, СІЛА, Туреччина, Фінляндія, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція та Японія — 21 держава. Мета — координація економічної та фінансової політики, розвиток торгівлі. Штаб-квартира — у Парижі.

Рада співпраці арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) — заснована у 1981 р. Мета — координація та інтеграція країн, зміцнення зв'язків у економіці, політиці, освіті та культурі. Входять: Бахрейн, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія. Штаб-квартира — в Ер-Ріаді.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) створена у 1967 р.; входять Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Малайзія, Бруней. Мета — сприяння розвитку соціально-економічної співпраці країн. Штаб-квартира — у Джакарті.

Асоціація регіональної співпраці Південної Азії (СААРК) — створена у 1985 р. Входять: Бангладеш, Бутан, Пакистан, Індія, Мальдівська Республіка, Непал, Шрі-Ланка. Мета — сприяння соціально-економічному та культурному розвитку країн, розширення багатосторонньої співпраці. Штаб-квартира — в Катманду.

БЕНІЛЮКС — економічна спілка Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, підписано у 1958 р. на 50 років; мета — створення єдиної валюти, усунення митних бар'єрів.

Дата добавления: 2014-01-11