Економічна рента та її види

У широкому економічному розумінні рента є результатом власності та її економічної реалізації. У науковій літературі найглибше розглянуті питання земельної ренти. Це цілком природно, бо земля є не лише фактором виробництва, але й унікальним ресурсом. Так, вважається, що монополія приватної власності на землю, надра та інші природні ресурси обумовлює виникнення абсолютної ренти, або при привласненні земельним власником надлишку ринкової вартості над ціною виробництва. У сільському господарстві та добувних галузях ця ціна визначається витратами в гірших природних умовах з додаванням середнього прибутку на авансований капітал. Тому, утворюється диференційна рента як різниця в рівні витрат при використанні кращих та гірших природних ресурсів.

Рента, на думку економістів, у першу чергу виникає в тих галузях, де земля виступає формою основного капіталу (сільське господарство, будівництво, добувна та гірнича промисловість). У цьому сенсі рента завжди є «земельною», незважаючи на умовний поділ. З такою думкою можна погодитись, оскільки в науці вона стала аксіомою. Проте рента виникає і успішно розвивається не лише у вищезазначених сферах діяльності. Рента як економічне явище означає постійне отримування власником частини доходу з капіталу, майна чи землі, причому такої частини, що не потребує для свого одержання будь-якої підприємницької діяльності. Сучасна наука крім земельної ренти визначає ще й політичну ренту, яку урядова бюрократія отримує, як правило незаконним шляхом, як компенсацію за надання певних послуг; наукову ренту, як таку, коли вчений отримує певну частину доходу не за здійснену діяльність, а за визнання і певне соціальне становище; раціоналізаторська рента (не плутати з раціоналізаторським доходом), коли винахідник одержує доход за використання його ноу-хау в різних сферах виробництва; авторська рента, коли автор отримує частину доходів від видання чи перевидання своїх творів (така практика набула широкого використання в сфері шоу-бізнесу, театрального мистецтва і літератури). Економічна рента включає також доходи від облігацій та акцій, від здавання в оренду рухомого і нерухомого майна та ін. Земельна рента у цьому контексті є лише однією із форм розподілу створеного продукту відповідно до використаних факторів виробництва. Тому і виникає питання дії (поведінки) власника майна або ресурсу в системі рентних відносин.

Теорія рентоорієнтованої поведінки або теорія пошуку ренти останнім часом набула доволі широкого розвитку і застосування в сфері економічного аналізу, зокрема при вивченні трансформаційних економічних процесів. Поняття рентоорієнтованої поведінки або поведінки зорієнтованої на пошук ренти було введено в науковий обіг в 1974 році А.Крюгер у праці «Політична економія рентоорієнтованого суспільства».

Проте Гордон Таллок ще у 1967 році в статті «Благо цінових тарифів, монополій та крадіжок» зауважив, що факт утворення ренти дозволяє власнику ресурсів шукати варіанти її найбільш ефективного розміщення і використання, створює стимули для пошуку та інвестицій. Проте досягнення визначеної мети може забезпечуватись різними способами, в залежності від обраних способів. Цілком очевидним є те, що власник прагне до максимуму від отримання ренти. Так, у праці «Ренти та пошук ренти» Г.Таллок зауважує про необхідність моральної сторони такої поведінки. Він говорить про необхідність чіткого розрізнення понять «гарний пошук ренти» та «поганий пошук ренти». Тому в одному випадку рентоорієнтована поведінка розглядається як благо, а, в іншому – як зло. У випадку, коли пошук ренти збільшує кількість благ, такий пошук ренти трактується як продуктивна діяльність і найчастіше визначається терміном «пошук прибутку». Цей пошук може включати будь-яку діяльність, що сприяє розширенню пропозиції товарів та послуг. Як підтверджує практика пропозиція ресурсів не є абсолютно еластичною, внаслідок чого вони у процесі свого використання мають у структурі виручки рентну складову, частка якої тим вища, чим нижча еластичність їх пропозицій. Будь-яке вдосконалення ресурсів робить їх відносно рідкісними. Такий підхід досить позитивно впливає на суспільний добробут, а додаткова рента (квазірента), яка виникає в результаті застосування більш ефективних ресурсів чи технологій має тимчасовий характер. За відсутності штучно створених бар’єрів ринкова конкуренція сприяє їх розмиванню та призводить до нормального рівня. Звідси й виходять умови інвестування ресурсів для створення таких штучних бар’єрів, тобто налаштовуватись на «поганий пошук ренти», коли існує відповідна можливість та необхідність.

На думку Р.Толлісона «пошуком ренти» є «витрати рідкісних ресурсів заради загарбання штучно створеного трансферту». Дж.Б’юкенен «пошук ренти» формулює для характеристики поведінки в інституційних утвореннях, де зусилля індивідів, що спрямовані на максимізацію цінності, призводять до втрат, а не до суспільних надбань.

Отже, пошук прибутку має місце тоді, коли розміщення ресурсів заради отримання ренти генерує зростання суспільного добробуту, а пошук ренти – коли розміщення ресурсів заради її отримання зумовлює втрати суспільства.

Щодо питання формування квазіренти, то воно, як вважає український вчений–економіст Л.Шостак, тісно пов’язане не лише з інституціональним механізмом доданої вартості або національного доходу, але й з певною поведінкою політичної і бізнесової еліти та стратегічними фінансовими інтересами міжнародних гравців у певному геополітичному просторі. І тут проблема земельної ренти набуває великого значення, оскільки специфіка її визначається особливостями землі, як фактора економічного розвитку. Земля (природні ресурси), що використовується в системі господарської діяльності, дає дохід у формі власне економічної ренти, яку обертають на свою користь власники земельних ділянок або ті, хто ними користується. Тому у трансформаційних економічних процесах питання здійснення відповідної рентоорієнтованої поведінки у площині природноресурсного комплексу набуває не лише економічного, а й політичного забарвлення.

Специфічність ренти визначається особливостями ресурсу. Земельні ресурси, наприклад, є абсолютно обмеженими. Тому у цьому зв’язку, як справедливо вважає вітчизняний вчений І.Й.Малий, жодним чином не можна погодитись з думкою Н.Менк’ю, що, розглядаючи залежність ціни ренти від попиту та пропозиції землі, графічно зобразив можливу еластичність пропозиції землі (рис. 4.1.1.)

Рис. 4.1.1. Залежність розміру ренти від попиту та пропозиції

(за Н.Менк’ю).

Розуміння ж того, що нееластичність пропозиції землі становить важливий методологічний принцип особливостей не лише ціноутворення на землю, а й формування та здійснення відповідної рентоорієнтованої поведінки суб’єкта (держави, підприємства, індивіда). Саме внаслідок негативного впливу техногенних факторів на навколишнє природне середовище спричиняє зменшення земельних (природних) ресурсів. Тому пропозиція землі залишається незмінною (а часто у випадках техногенних забруднень така пропозиція зменшується), тоді як попит на неї постійно зростає. Таким чином, недостатність земельних (природних) ресурсів призводить до зростання ціни, як видно з рисунку 4.1.2., одиниці земельної площі та природного ресурсу. Тому, залежно від якості землі і природного ресурсу та місця їх знаходження (наприклад, центр міста чи околиця) і буде формуватись відповідна рентна плата та рентоорієнтована поведінка суб’єкта.

Розмір земельної ренти   S ₁S   D     Кількість землі  

4.2..Місце і роль держави у формуванні рентоорієнтованої поведінки.

4.3. Адміністративні бар’єри в економіці як джерело рентного доходу.

4.4. Оцінка негативних наслідків рентоорієнтованої поведінки

.

Рисунок 4.1.2. Залежність розміру ренти від попиту на землю (природний ресурс) за незмінної пропозиції (за І.Й.Малим)

Рис 4.1.2.

У нинішній час природні ресурси (особливо – невідновні і вичерпні) стають дедалі дефіцитнішими, що дозволяє їх власникам одержувати зростаючу природноресурсну ренту. Так, дослідження українських вчених у сфері економіки природокористування стали основою для твердження, що існує певна екологічна рента, пов’язана з економічною ємністю природно-антропогенних ландшафтів або їх здатністю асимілювати виробничі та побутові відходи. Проте тут варто ще враховувати, що утворення такої ренти пов’язане з певними політичними і господарськими рішеннями щодо розташування виробництв на певних територіях та визначенням механізмів самоочищення і природного відтворення ландшафтів. Саме останнє і дає підстави для віднесення реального (або потенційного але втраченого) доходу до квазідоходу, який начебто існує, якось розпливчасто і незрозуміло. Цілком логічно з цього приводу вважає Л.Шостак, що він з’являється лише за умови адекватних вартісних оцінок природного капіталу та наявності інституту фінансової відповідальності за його втрати, який виникає на основі жорсткого екологічного законодавства у легальному і легітимному просторі національного господарювання. Основними факторами утворення неявного доходу є насамперед інституціональний механізм розподілу додаткової вартості, створеної використанням природного капіталу; по-друге, вартість природних ресурсів суспільного використання та її врахування в оцінках додаткової вартості; по-третє, національних стандартів, норм і правил на вартісні оцінки природного капіталу (див. рисунок 4.1.3.). Критерієм ефективності розподілу екологічної квазіренти між суспільством і власником природного ресурсу повинно бути її соціально оптимальне використання, незалежно від форми власності на даний ресурс. З точки зору сталості екологічного і економічного розвитку, таким критерієм є ефективне і бережливе використання природного капіталу держави.

Сучасні процеси виснаження природних ресурсів і зростаючого забруднення навколишнього природного середовища сприймаються, насамперед ліберальними економістами, як умова впровадження широких прав власності на природні ресурси. У цьому вони вбачають загальний спосіб ефективного природокористування. Звичайно, що трансформування прав власності певною мірою дозволяє використовувати ринкові механізми регулювання проблем ресурсного розподілу. Проте контролююча і регулююча функція у цьому плані знову лягає на плечі держави.

Рис. 4.1.3. Механізм виникнення квазіренти (за Л.Шостаком)

Щодо природно ресурсної ренти, то її утворення і суспільний розподіл відбуваються відповідно до наявного інституціонально-правового механізму під впливом певного лобіювання перерозподілу додаткової вартості через стягнення політичної ренти. Остання за своєю природою також є квазірентою, оскільки виникає за певних політичних обставин у просторі тіньових суспільно-економічних відносин. Екологічна рента породжується насамперед господарським використанням природних ресурсів різної екологоємності та здатності до утилізації відходів господарювання. Різні умови асиміляції виробничих відходів і різна здатність до природного відновлення порушених ландшафтів приводять до того, що додержання екологічних стандартів господарської діяльності може відбуватись неодночасно: чим більшою є здатність природного середовища до утилізації відходів, тим коротшим є строк досягнення стандарту за відсутності втручання до цього процесу людини. За умови визначення необхідного строку, протягом якого якість навколишнього природного середовища повинна відповідати визначеним стандартам, стандарт якості за даний строк у гірших умовах асиміляції досягнутий не буде, інакше кажучи, виникне ситуація надлімітного забруднення. За таких умов чітко вираженої екологічної ренти не існує, проте має місце збиток власника внаслідок сплати за над лімітне забруднення. Оскільки додаткові витрати у кращих умовах господарювання не входять до системи ціноутворення на продукцію, то ця перевага зміцнює як конкурентні позиції суб’єкта виробництва на ринку, так і фінансовий стан власника або орендаря природного ресурсу. У системі координат ринку, за наявності схем торгівлі над лімітними викидами і скидами, а також за умови встановлення строку досягнення стандарту якості у гірших або середніх умовах асиміляції власник (користувач) кращих ресурсів може одержати реальні доходи (екологічну ренту) від продажу дозволів на забруднення.

Дата добавления: 2014-01-11