Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи

Читайте также:
  1. Анализ результатов исследования принципиальных схем термодинамических циклов ЯЭУ.
  2. Будова світловодів та фізичні принципи їх роботи
  3. Бухоблік як джерело даних в прийнятті управлінських рішень: поняття, принципи, мета.
  4. Бюджетна система України та принципи її побудови
  5. Бюджетна система України: принципи побудови
  6. В основу ЄТС, що розглядається, покладено чотири принципи.
  7. Важливе значення в проектному аналізі має підхід, при якому розрізняєтьсяекономічний і фінансовий аналіз проекту.
  8. Великі географічні відкриття та їх вплив на економічний розвиток Європи
  9. Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація
  10. Вихідні принципи аналізу культур. Критика попередніх напрямків
  11. Вихідні принципи й основні поняття концепції культури
  12. Вопрос № 2. Разработка принципиальной схемы технологического процесса

Лекція 1.

ТЕМА 6. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

1. Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи

2. Динаміка економічного розвитку та його фактори

3. Економічне зростання, його критерії та показники

4. Ресурси економічного зростання

 

У сучасній економічній літературі існує багато тлумачень сутності поняття економічний розвиток [1], однак більшість дослідників наголошують на комплексному, багатомірному характері цього процесу, що включає в себе глибокі зміни в технічній, економічній, соціальній, політичній, інституціональній сферах, у галузі інфраструктури, технологій, освіти, а також у головних факторах виробництва – капіталі, природних ресурсах, праці тощо [2].

Для розуміння діалектики взаємозв’язку і відмінностей між економічним розвитком та економічним зростанням слід враховувати загально філософське трактування поняття розвитку, як незворотної, спрямованої, закономірної зміни матеріальних та ідеальних об’єктів [3]. Унаслідок розвитку виникає новий якісний стан структури, спрямованості руху, можливостей функціонування певної соціальної (економічної) системи. Отже, термін “ розвиток ” переважно вживають для окреслення довготривалого процесу пов’язаного із якісною трансформацією усієї сукупності економічних і соціальних структур суспільства, зокрема, усіх елементів його продуктивних сил та економічних відносин. На думку багатьох вчених, економічний розвиток може розглядатися також як досягнення економічного зростання на основі якісного перетворення економічної діяльності, системи правил та способів її забезпечення. Адекватність економічного зростання економічному розвитку залежить від ряду обставин, серед яких ключовими є джерела економічного зростання та його наслідки у широкому значенні [4].

Дослідження концептуальних проблем сутності розвитку започаткувала німецька класична філософія, зокрема, визначний її представник – Гегель. Спираючись на відкриті закони діалектики: єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, він сформулював такий важливий принцип розвитку, як універсальність,* визначив його механізм і джерело – виникнення, боротьбу та подолання протилежностей [5].

Складність дослідження закономірностей суспільного розвитку і, зокрема, розвитку економічного, пов’язана із тим, що це дійсно діалектичний процес, у якому переплітаються, як об’єктивні тенденції розвитку життєвого циклу суспільства, так і суб’єктивні дії окремих людей, соціальних прошарків і груп, кожна з яких має власні інтереси, цілі, мотиви, своє розуміння ефективності тих чи інших інституціональних форм та інструментів, за допомогою яких ці цілі та інтереси можуть бути реалізовані. За цих умов процес розвитку і, зокрема, економічного, не є однорідним в один час для усіх країн, регіонів планети, або навіть окремої країни (для більш глибокого розуміння такої особливості можна згадати, наприклад, принципи та моделі формування Західної та Східної цивілізацій, у тому разі й економічних).



Отже, розуміння принципів, форм і моделей розвитку вимагає дослідження принципів організації та механізмів функціонування певний соціальних (еко­номічних) систем. Водночас, така необхідність поглиблює, за певних умов, скла­д­ність дослідження закономірностей та чинників економічного розвитку, оскільки породжує певний розрив у діалектиці взаємозалежності функціонально-факторного (кількісного) та якісного аналізу сутності, принципів і закономірностей економічного та соціального розвитку.

Безперечно, не може бути економічного розвитку без економічного зростання, як і зростання без розвитку. Однак, якщо зростання можна характеризувати кількісними показниками, то аналіз розвитку поза використанням якісних оцінок неможливий. Тільки такий аналіз дозволяє визначити, чи можна вважати зростання ідентичним прогресу*. Фр. Сл.. 1, с. 572-573). Отже, економічний розвиток – процес зміни структур суспільства, пов’язаний із економічним зростанням.

Аналіз сутності та змісту категорії розвиток привів дослідників цієї проблеми до висновку, згідно якого вона виступає основним поняттям системного світогляду де займає центральне місце [6]. Загальна теорія систем розглядає розвиток, по-перше, як взаємозв’язок функції, структури та процесу, а, по-друге, як множинність усіх цих елементів в економічному житті. Відповідно до цього будь-яка модель економіки повинна розглядатися як цілеспрямована, соціокультурна, інформаційно пов’язана система, яка здатна до самовідтворення та розвитку за допомогою нових функцій, структур і процесів, що ство­рюють нові способи організації на більш високому рівні впорядкованості та складності. За цих умов процес економічного розвитку, по-перше, завжди по­в’язаний із формулюванням і досягненням певних стратегічних цілей, по-дру­ге, забезпечує цілеспрямований перехід економічної системи до більш високого рівня інтеграції та диференціації одночасно, по-третє, уявляє собою послідовний перехід від одного способу організації економічного життя до іншого [7].

Аналіз особливостей сучасних підходів до розуміння суті змін, що відбу­ва­ю­ть­ся у спрямованості та механізмах функціонування світової еко­но­мі­ки свідчить про те, що економічне зростання, яке не супроводжується покращенням становища більшості на­се­лення, інвестиціями у людський капітал, ліквідацією бідності, не розгля­да­є­ться більше як Розвиток з великої літери, оскільки воно залишає в стороні більшу частину населення та здійснюється за її рахунок.

Одним із перших, серед західних учених, до такого висновку прий­шов шведський економіст Гуннар Мюрдаль, аналізуючи у своїй трьохтомній праці “Азійська драма: дослідження бідності народів” (1968 р.) специфіку взаємо­в­­пливів традиційних економічних інститутів у країнах Азії та Аф­ри­ки. Головними причинами економічної відсталості країн, що розвиваються, Г. Мюрдаль вважав навіть не господарську систему традиційного типу, а, насам­пе­ред, колосальну глибину нерівності у суспільстві, що заважає проведенню спра­вжніх системних реформ, оскільки не забезпечує ефективних мотивів і мотивації до продуктивної праці. Тому, розвиток, на його думку, слід розуміти як підви­ще­н­ня ступеню задоволення основних потреб усіх членів суспільства.

Подібний погляд на сутність та залежності економічного розвитку поді­ля­ють і лауреати нобелівської премії Теодор Шульц та Уільям А. Л’юїс. Доречи, са­ме Т. Шульц, одним із перших у світі серед економістів, не тільки ввів у на­у­ко­вий обіг поняття людський капітал, але й обгрунтував тезу, згідно з якою, інве­с­ти­ції у людський капітал, зростання цінності людської праці, стають у сучасних умо­вах найважливішими факторами перетворення економіки, модер­ні­зації еко­но­міч­них та юридичних інститутів ("Інвестиції в людей: економіка якості насе­ле­н­ня", 1981 р.).

Тому, говорячи про цілеспрямованість економічного розвитку ми повинні розрізняти у цьому процесі дві сторони: з одного боку, будь-яка форма розвитку у соціальній (економічній) системі має свої внутрішні закони, які визначають його спрямованість, динаміку незалежно від бажань, мотивів діяльності людини. Така спрямованість формується на основі ендогенних (внутрішніх) закономірностей процесу суспільного розвитку, які зумовлюють факт незворотності прогресу у людському суспільстві.

Водночас, як вже зазначалося, в економічній системі, на економічному полі функціонує величезна кількість суб’єк­тів економічної діяльності, інтереси та потреби яких не завжди збігаються, а дуже часто, навпаки, виявляються протилежними, або, як мінімум, досить далекими один від одного. За цих умов визначення цілей економічного розвитку для суспільства, певної соціальної групи на конкретному етапі функціонування еко­номічної системи передбачає необхідність узгоджень і переговорів, поза якими неможливо скоординувати інтереси окремих суб’єктів, отже забезпечити мотивацію їх діяльності, економічне зростання, сталий економічний розвиток.

Методологія визначення цілей економічного розвитку будь-якої національної економічної системи передбачає проходження досить складної та тривалої процедури вибору на основі врахування величезної кількості чинників, визначення доцільності і оптимальності тих чи інших дій, адже вибір передбачає початок цілого ланцюга наступних політико-економічних рішень і тенденцій.

Для чіткого та глибокого розуміння механізмів і принципів визначення цілей економічної діяльності варто з’ясувати основні поняття та категорії, які виступають базою теоретичного аналізу першорядних цілей та методів їх досягнення. Серед них такі як: процедура - (від лат. - просуваюсь) - 1. складова частина операції, процесу; 2. офіційно встановлений, передбачений правилами спосіб та порядок дій при здійсненні, веденні різного роду справ; вибір - одна з найбільш важливих стадій процесу прийняття економічних рішень, яка полягає у відборі одного з варіантів дій із набору можливих варіантів (альтернатив); власне цілепокладання - фундаментальне поняття в теорії діяльності, пов’язане з вибором та реальним визначенням цілі, яка являє собою образ майбутнього результату діяльності [8].

Цілепокладання виступає в якості реального інтегратора різноманітних дій у конкретну систему мети, засобів і результату. Центральним пунктом цілепокладання є визначення мети через засіб. Мета без визначення засобом не виступає ще справжньою метою, в цьому стані вона є лише первісним проектом у думці. Тільки одержавши визначення через конкретний засіб досягнення в процесі цілепокладання мета набуває закінченої форми і стає дійовим фактором людської діяльності.

Отже, мета - поняття, що виражає ідеальне передбачення результату діяльності. Виділяють різні типи цілей: конкретні та абстрактні, стратегічні і тактичні, індивідуальні, групові та громадські, поставлені самим суб’єктом діяльності та задані йому ззовні. Мета, як майбутній стан соціального об’єкта, може і повинна розглядатися з урахуванням його минулого становища, теперішнього стану, тенденцій розвитку.

Ще у ХУІІІ столітті почали закладатися наукові основи теорії раціонального вибору, згідно з якою раціональність, якщо її розглядати відповідно до поведінки індивідуума в ринковій економіці може виглядати таким чином: Су­б’єкт (1) ніколи не вибере альтернативу Х, якщо в той же самий час (2) доступна альтернатива У, яка, з його погляду (3) має переваги перед Х [9].

Згідно з теорією суспільного та конституційного вибору (Джеймс Б’юке­нен) процес прийняття рішень, вибору цілей економічного та соціального розвитку, засобів їх досягнення повинен базуватися на обов’язковому врахуванні позицій, інтересів і прагнень кожного індивідуума, суб’єкта соціально-еконо­міч­них відносин, сили та суб’єктивних поглядів на характер цілей та засобів їх досягнення певних економічних , соціальних, політичних груп, партій, узгод­жен­ня переваг окремих суб’єктів і цілісних груп суб’єктів на основі загальновизнаної, раціональної та оптимальної процедури.

Найбільш відомими та загальноприйнятними сьогодні концепціями, в яких формулюються основні принципи визначення процедури прийняття рішень, є концепції, запропоновані В. Парето, лауреатами Нобелівської премії Дж. Хіксом та К. Ерроу. Серед цих принципів можна виділити, наприклад, такий: коли всі учасники ринку , пориваючись кожен до своєї вигоди, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарне задоволення (загальна функція корисності ) досягає свого максимуму. Такі зміни називають поліпшенням за Парето. Коли ж немає подальших змін, які б могли поліпшити становище одних без одночасного погіршення інших, говорять, що даний розподіл ресурсу ефективний за Парето, або оптимальний за Парето.

Отже, висновок, який можна зробити з усього вищесказаного: важливою умовою та принципом економічного розвитку є формування таких цілей функці­онування національної економічної системи, завдяки ре­а­лізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови численних суб’єктів ринку, тобто створені умови для якісної, ефективної конкуренції та досягнення загальної зба­лансованості у функціонуванні ринкового механізму, усієї ринкової системи, але й системна соціальна рівновага у суспільстві.

Оскільки одним із визначальних принципів* розвитку є його універсальність, тобто всезагальність і різнобічність, економічний розвиток можна класифікувати, визначати та оцінювати за різними підходами та критеріями. Зокрема, у науковій та навчальній літературі виділяються такі підходи: за критерієм панівної форми власності – первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична економіка; за критерієм ступеню розвитку товарно-грошових відносин – натуральне, просте та капіталістичне товарне виробництво, а в його межах – вільну ринкову, ринкову, соціально-орі­єн­товану ринкову економіку; за критерієм розвитку технологічного способу виробництва – доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний етапи економічного розвитку.

Водночас, таке розуміння критеріїв, підходів і суспільних форм економічного розвитку дозволяє визначити ще один його важливий принцип прояву: це наявність певного життєвого циклу у кожної із зазначених суспільних форм, в яких він відбувається на певному історичному етапі розвитку людського суспільства. Саме завершення того чи іншого циклу і перехід до нового, вищого за якістю та ефективністю суспільних форм та механізмів здійснення розвитку й означає суть прогресу в усіх його соціально значущих проявах.

Принцип універсальності, усебічності економічного розвитку дозволяє нам говорити про можливість і доцільність системного розвитку, який охоплює усі елементи способу виробництва, суспільства. Звичайно, така форма економічного розвитку в практиці економічного життя можлива лише на окремих етапах руху суспільства, коли складаються умови для одновекторної спрямованості впливу найрізноманітніших чинників, що забезпечують економічне зростання та трансформацію його наслідків у нову якість економічного та соціального буття. Однак уява про економічний розвиток як про системний процес дозволяє окреслити певні його принципи та закономірності, притаманні саме системам: це історичність, цілісність, інтегративність, самоорганізація, адаптивність, комунікативність, ієрархічна впорядкованість, здатність до внутрішньої трансформації мети та технологічного способу її реалізації, динамічність.

Водночас, ще раз підкреслимо, що системний економічний розвиток надто складне суспільне явище, його неоднорідність визначається, насамперед, реальним існуванням двосекторної моделі економіки *, обмеженими ресурсами, низкою суперечностей між різними суб’єктами економічної діяльності та між різними соціальними групами, національними економічними системами тощо, що часто густо викликає порушення не лише макроекономічної, але й соціальної, отже системної рівноваги. Такі особливості економічного розвитку вимагають звернути особливу увагу на чинники, які забезпечують його динаміку та системність.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Наявність розвиненої соціальної сфери | Динаміка економічного розвитку та його чинники

Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 4995; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.003 сек.