Результати факторної взаємодії суб’єктивних та об’єктивних умов здійснення крос-інвестицій в інтелектуальний капітал індивіда

Здійснення інвестицій	Наявність бажання індивіда до формування інтелектуального капіталу	Наявність природної здатності індивіда до формування інтелектуального капіталу	Результат факторної взаємодії
Ендогенні інвестиції
+	+	+	+
+	+	–	–
X	+	+	X
X	–	+	X
X	–	–	X
Екзогенні інвестиції
+	+	+	-t-
+	+	–	–
+	–	+	–
X	+	+	X
X	–	+	X
X	–	–	X

Примітка: «+» — позитивний вплив чинника або позитивне значення отриманого результату; «–» — негативний вплив чинника або негативне значення отриманого результату; «х» — відсутність дії чинника або відсутність результату.

ІЦодо вміння індивіда скористатися інвестиціями. Розвивати або знаходити у собі здатність до творчості, є якістю, що набувається головним чином завдяки отриманню тих благ, які надають освіта та інформація. Але, все ж таки з причини індивідуальних людських відмінностей результат формування інтелектуального (потенціалу) у кожному з випадків буде різним. Люди можуть отримати одну й ту саму освіту, користуватися однаковою інформацією, але при цьому одні з них на основі рівних за обсягом капітальних витрат здатні розвинути свої творчі якості, а інші ні. У випадку, коли індивід об’єктивно має умови для творчості (наприклад, у вигляді капіталу професійних знань, фактично сформованого на основі процесів навчання), але внаслідок недостатньої досконалості механізму творчої поведінки не в змозі скористатися нагромадженими ресурсами. Самореалізація індивіда, найбільш вірогідно, відбудеться в іншій формі, такій, що більшою мірою відповідає його можливостям.

Якщо інвестором при створенні інтелектуального потенціалу є сам індивід, то збалансування потреб і можливостей знаходиться лише в його компетенції. Найбільш поширеними є такі ситуації: (а) якщо наявні природні здібності, схильність до творчості та самореалізації, то цілеспрямоване формування людини за рахунок інвестицій, безумовно, принесе позитивний результат і у вигляді сформованого інтелектуального потенціалу; (б) якщо є лише бажання реалізувати себе у творчості, без наявності здатності до творення, витрати індивіда будуть марними; (в) якщо відсутні ендогенні інвестиції, то можливість людини реалізувати себе у певному виді творчості сформувати інтелектуально-творчий потенціал, придатний для використання, як правило, суттєво ускладнюється.

Екзогенні інвестиції, як і ендогенні є націленими на перетворення творчих здібностей людини на отримання компенсуючого ці витрати результату. Проте для екзогенних інвестицій, порівняно з • ендогенними, властивий більший ступінь ризику з причини відсутності повної визначеності інтересів, бажань і можливостей сторін, а також непередбаченості результату очікувань. Коли інтереси сторін («інвестиційного донора» і «інвестиційного реципієнта») співпадають і при цьому у суб’єкта (а) є природні інтелектуальні здібності і, він (б) сприяє їх розвитку — результат зроблених капіталовкладень буде найбільш оптимальним. Суспільство отримає працівника певної галузі з високим ступенем творчої віддачі, результати діяльності якого будуть об’єктивовані у вигляді новітніх знань та матеріально-речових інновацій.

Якщо ж позитивно орієнтований інтерес інвестора не співпадає з інтересом іншої сторони або людина неспроможна скористатися інвестиціями (сформувати себе як професіонала і розвинути свої творчі здібності) — зроблені витрати не виправдаються, оскільки індивід так і не стане продуцентом новацій. Випадки, у яких індивід певним чином проявляє свої можливості і бажання щодо творчої праці, але не має змоги зробити належні інвестиції сам і не отримує їх зовні, мають характер соціальних проблем. Причини їх виникнення, як правило, зумовлені устроєм соціуму, громадсько-політичним порядком у країні та можливостями, які надає рівень суспільного відтворення, що склався.

Узагальнююча модель оптимальних інвестицій у людський ресурс, передбачає, що загальний доход від інвестицій у людину залежить від обсягу зроблених вкладень та норм їх віддачі.

Причому, чим раніше будуть зроблені інвестиції, то більший доход вони принесуть у майбутньому.

Краще за все з активів, які має людина, оцінюванню піддається інтелектуальний потенціал на підставі того, що у його формуванні визначальну роль відіграє освіта. Інвестиції, спрямовані на отримання освіти легше піддаються обчисленню порівняно з іншими формами капіталовкладень у людину. Доход від вищої освіти обчислюється як різниця між заробітками тих робітників, які закінчили коледж, і заробітками, що за життя отримують робітники, які здобули освіту лише в середній школі, а норма віддачі розглядаєтеся як аналог норми прибутку і є регулятором розподілу інвестицій між різними типами та рівнями освіти.

Згідно з теорією людського капіталу заробітну плату робітника можна уявити як таку, що складається з двох частин: першою частиною є ті грошові надходження, які він може отримати взагалі не маючи освіти; другою — є доход на освітні інвестиції. Витрати у вигляді капіталовкладень також утворюються з двох компонентів: прямі витрати, які дорівнюють вартості навчання та непрямі — упущені можливості, які дорівнюють доходам, що їх може отримати індивід під час набуття-освіти. Внутрішньою нормою віддачі вважається така ставка дисконту, при якій приведені величини вигод та витрат, пов’язаних з освітою, стають рівними.

Інвестиції у людський капітал можуть здійснюватися фірмами, зацікавленими у підвищенні своєї конкурентоспроможності та результативності бізнес. Сучасний досвід організації та стимулювання праці є нагромадженням достатньої кількості прикладів, які відображають процеси підвищення кваліфікаційного рівня або навчання на робочому місці. За деякими джерелами інформації, у розвинутих країнах загальний обсяг інвестицій у підготовку на виробництві є порівняним із обсягом інвестицій у формальну освіту [ ].

б) інтелектуалізація праці

Найістотнішою «постіндустріальною» тенденцією в зміні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності, — інтелектуалізація праці. У країнах, які є економічними лідерами, на професії з переважанням інтелектуальної праці припадає основний приріст зайнятості: 85 % — у США, 89 % — у Великій Британії, 90 % — в Японії [, с. 84].
З формально-інтелектуалізації праці логічної точки зору процес може бути представлений наступним чином:

Рис. Етапи процесу інтелектуалізації праці

А — малий обсяг інтелектуальної праці, багаторазове домінування традиційної праці;

Б — значимий обсяг інтелектуальної праці при домінуванні традиційної праці;

В — обсяги інтелектуальної праці і традиційної праці приблизно рівнозначні, при деякому перевищенні обсягів традиційної праці;

Г — обсяги інтелектуальної і традиційної праці приблизно рівнозначні, при деякому перевищенні обсягів інтелектуальної праці;

Д — значимий обсяг традиційної праці при домінуванні інтелектуальної праці;

Е — малий обсяг традиційної праці, багаторазове домінування інтелектуальної праці:

— Традиційна праця;

— Інтелектуальна праця

Сучасні зміни в технологіях праці в «суспільстві знань» обумовлюють появу нових її змістових характеристик, серед яких у крайньому разі слід виокремити такі:

Перша: найзначнішого поширення в такому суспільстві набуває феномен «телепраці» (telework). Це діяльність, заснована на широ­кому використанні комп’ютерних технологій і телекомунікацій. її наслідком є принципова зміна змісту індивідуального трудового процесу і, головно, параметрів кооперації в рамках сукупного трудового процесу. Змінюється також характер організації робочого місця, контролю і керування, процесів передачі і використання продуктів діяльності, одержання сировини і т. ін. Діяльність стає децентралізованою, роз’єднаною, безособистісною тощо.

Друга є наслідком першої: трудова діяльність поступово переміщується зі спеціально створених підприємств (заводів, офісів) в індивідуальні помешкання працівників.

Третя: особливий характер техніко-виробничої організації (чи, точніше, технологічного боку) праці в новому суспільстві. Праця в цих умовах організовується особливим способом, створюються мережі (net-works), які є спеціальною формою кооперації праці, використання сировини, засобів виробництва і результатів діяльності.

Четверта: в умовах розвитку постіндустріальної — «нової»

економіки все більшого значення набуває й новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці («brainworkers»), робітники знань («knowledge workers»). Тоффлер О. Будущее труда // Новая технократическая волна на Западе. — М.: Прогресс, 1986. — С. 255. Працівників нового типу, зокрема, відрізняють винахідливість, наявність спеціальності, професійного знання; вони володіють майстерністю та інформацією, високоосвічені, мають схильність до творчої праці. Поділ працівників на так званих «синіх комірців» та «білих комірців», який застосовувався у недалекому минулому, сьогодні, як показує практика, вже не є достатнім. З’явилась нова категорія працівників. Вони отримали назву «золотих комірців» за здатність реалізовувати свої здібності до складної інтелектуальної праці у системі виробничих відносин із застосуванням ініціативи та творчості.

Якщо власність була критерієм членства в колишньому домінуючому класі (мається на увазі клас капіталістів — панівний клас індустріального суспільства), то в новому домінуючому класі критерієм є знання і рівень освіти.

Вищий менеджмент і інвестори все більшою мірою розділяють частину своєї влади з творцями інтелектуальної власності, чиї знання й ідеї є двигуном високотехнологічного інформаційного суспільства. Отже, не дивно, що в деяких галузях права на інтелектуальну власність стають навіть важливішими за фінанси.

Дата добавления: 2014-01-11