Гроші. Грошовий вимір вартості товару

1. Виникнення грошових відносин. Гроші виступають категорією товарного господарства й історія їхньої появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у різних груп людей внаслідок певного збігу обставин з’являлись надлишки окремих продуктів при нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби у обміні. Такий обмін виражається формулою: х товару А = у товару Б.

У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) для його власника виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який слугує лише засобом для вираження вартості першого товару. Відповідно до цього, розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в еквівалентній формі.

Оскільки на початковому етапі розвитку суспільства обмін носив епізодичний та нерегулярний характер, а ні товари, які обмінюються, ні самі пропорції обміну ще не були усталеними, то відповідна форма вартості (х товару А = у товару Б) отримала назву простої, одиничної чи випадкової, де одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі.

Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема поява ремісників, сприло подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної або розгорнутої. Її формулу можна виразити так:

х товару А = {

Отже, на відміну від простої форми вартості при розгорнутій формі еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов’язано зі зростанням регулярності обміну.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості.

В умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну. Сама поява такого товару, який виконував функції загального еквівалента усіх інших товарів є закономірною. Вона свідчить про перехід від повної чи розгорнутої форми вартості до загальної чи грошової. Отже загальна чи грошова форма вартості — це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться у еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється на загальний еквівалент та набуває властивості загальної обмінюваності. Формулу загальної чи грошової форми вартості можна виразити таким чином:

} = х товару А

2. Сутність та функції грошей. Розгляд історії появи грошової форми вартості дає можливість зробити певні узагальнення відносно того, що собою являють гроші. Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі сторін обміну, то можна прийти до висновку, що гроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить загальним еквівалентом усіх інших товарів. Якщо виходити з цього, то можна розкрити і функції грошей, які слугують способами реалізації їх сутності в певних умовах.

Являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступають засобом виміру вартості іншого товару у обміні. Тому, насамперед, вони виконують функцію міри вартості. Її здійснення має прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів.

У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки у тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. Тобто грошова одиниця для того, аби виражати вартість інших товарів, повинна уособлювати одиницю вартості. В цій ролі гроші є засобом представлення одиниці вартості. А сама вартість, представлена у найменшій грошовій одиниці, виступає як масштаб для цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався державою через золотий чи срібний вміст грошової одиниці, і вагова кількість металу була його основою. Наприклад, російський рубль 1897 р. вміщував 0,774234 г золота. А ціна будь-якого товару визначалась у певному числі одиниць цієї мінімальної вагової кількості металу.

Інакше кажучи функція міри вартості розпадається на дві підфункції: засобу вираження вартості інших товарів та засобу уособлення одиниці вартості, який використовується як лічильна одиниця при вираженні вартості цього товару.

Проте гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, переході від одного суб’єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті за отримання певних речей і послуг, тобто є купівельним засобом (засобом придбання необхідного товару). З появою кредитних відносин стає можливим спочатку отримати товар, а розрахуватись за нього пізніше. У такому випадку гроші стаають засобом платежу (засобом покриття наявних зобов’язань). Функція купівельного та платіжного засобів інтегрується у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.

Важливою є також така функція грошей як засіб збереження вартості. Хоча при цьому різні автори називають її по різному — засіб утворення скарбів, засіб заощадження, засіб нагромадження. Але суть цієї функції одна й та сама — збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді, коли гроші тимчасово випадають з обігу.

Узагальнюючи усе вищенаведене основні функції та підфункції грошей можна викласти таким чином:

1. Міра вартості:

а) засіб вираження вартості;

б) засіб уособлення одиниці вартості (масштаб цін);

2. Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу;

3. Засіб збереження вартості чи засіб нагромадження.

3. Еволюція та типи грошей. Як уже зазначалось раніше виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому потрібно зазначити, що у того товару, який стає ще і грішми, з’являється окрім основної споживної вартості як предмету побуту та споживання ще і додаткова споживна вартість — бути загальним еквівалентом.

На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей.

Проте худоба, зерно, хутро та інші види продуктових грошей мали певні вади у якості загального еквіваленту. Це в першу чергу неможливість довільного поділу таких продуктів без втрати ними своїх споживчих властивостей, а також неможливість тривалого зберігання деяких з цих продуктів. Саме через ці обставини поступово почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих. Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.

При цьому, якщо характеризувати систему організації металевого грошового обігу, то вона також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей у обігу знаходились зливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок металу), вага та проба яких іноді досить сутт’єво різнились (проба — вміст чистого металу у сплаві), то у подальшому їх замінила монета [6] (певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом). Монета з’явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від одного виду грошей до іншого приховується більш глибока відмінність, пов’язана з тим, що повноцінна монета — це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак вартості. У монеті не тільки міститься, а й зовні позначена наявність певної вартості чи певних витрат на її виробництво, що і надає їй можливості бути грішми як загальним еквівалентом.

У відповідності до розвитку грошової форми вартості можна говорити про те, що продуктові та металеві гроші є двома підвидами повноцінних грошей. Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовленню їх матеріалу на рівні номінального знака вартост, який на них позначений.

Повноцінна монета як певний вид грошей та форма прояву металево-грошової форми вартості являє собою зародок появи нового типу грошей — неповноцінних. Але власний розвиток останньої розпочинається тільки з моменту відокремлення грошового знака від повноцінних грошей. Її першим щаблем є обіг неповновагових монет з дорогоцінних металів, які втратили частину ваги внаслідок природнього стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновагова монета може представляти повновагову, потім була використана для цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з неблагородних металів, поява яких стала ознакою переходу до другого етапу. Через значно менші витрати виробництва на виготовлення неповноцінних монет їх реальний вартісний зміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак, який позначений на матеріальному тілі, яке просто нагадує матеріальне тіло попередника. З переходом до паперових грошей зникає і будь-який натяк на цю згадку, а грошовий знак остаточно відокремлюється від реальної вартості, позначуваної ним.

Паперові гроші — це такі гроші, які являють собою лише знаки вартості, що примусово випускаються в обіг при появі дефіциту державного бюджету, та є обов’язковими для приймання на території певної країни. Оскільки реальна вартість паперових грошей майже відсутня, то методом підтримання їх примусового курсу на початкових етапах їх запровадження було часткове збереження їх обміну на повноцінні гроші.

Паралельно з появою паперових грошей відбувалась поява іншого виду неповноцінних грошей — грошей кредитних. Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов’язання суб’єктів економіки, і завдяки цьому виконують роль знаків вартості у обігу. Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель — це комерційне боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи у даний момент грошей, зобов’язується сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші у нього з’являться. При цьому сам кредитор може розрахуватись за придбані ним товари у третіх осіб отриманим від власного боржника зобов’язанням, поставивши попередньо на векселі свій іменний підпис — індосамент. Таким чиним векселі (переміщаючи товари) самі переходять із рук у руки, виступаючи своєрідною формою грошей. Однак цей рух векселів має дуже вузькі межі, оскільки не всі продавці можуть погодитись отримати у сплату за свій товар боргове зобов’язання невідомої особи. Цю проблему вирішила поява банкноти — боргового зобов’язання (векселя) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розплачуювались за них своїми власними векселями. У цьому випадку векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин. Поступово банкнота починає функціонувати і як звичайний засіб обігу, витісняючи монети.

Таким чином монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей можна віднести до неповноцінних. Неповноцінні гроші — це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений.

4. Сучасні функціональні форми грошей. Можливість існування різноманітних функціональних форм грошей закладена в самій їхніх природі. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин. Окрім того різноманітність функціональних форм грошей визначається не тільки різноманітністю сфер їхнього застосування, а й тим фактом, що саме товарне господарство весь час розвивається, що обумовлює розвиток і тих форм в яких гроші у ньому застосовуються. При цьому застарілі функціональні форми грошей не завжди зникають повністю. Вони можуть досить тривалий час продовжувати співіснувати з новими формами.

Різні функціональні форми грошей поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угрупування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного об’єкту в ролі засобу обігу.

Першим угрупуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М0,який являє собою готівку чи гроші поза банками. Грошовий агрегат М0 має найбільшу ліквідність. Тобто його можна практично миттєво обміняти на будь-який товар. Тому здебільшого його використовують як загальний купівельний засіб. Сруктурними елементами агрегату М0 є:

- монети (серед них є як золоті та срібні, так і білонні, що виготовлені зі сплівін недорогоцінних металів), що карбуються в країні і є обов’язковими для використання у всіх розрахунках на її території;

- банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Національним банком). Банкнота має загальну оборотність і володіє як і монета абсолютною ліквідністю.

Другим угрупуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М1. Його ще називають грошовою масою у вузькому розумінні. Функціональні форми грошей, що поєднані у агрегат М1 використовується переважно у функції не тільки купівельного, а й платіжного засобу. Структурними елементами грошового агрегату М1 є готівкові гроші (агрегат М0) та трансакційні депозити.

Трансакційні депозити — це вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів. Трансакційні депозити являють собою вклади до запитання на поточні рахунки (для фізичних осіб) та розрахункові рахунки (для підприємств). Вони можуть не приносити відсотків, а лише дають змогу їхнім власникам користуватись чеками та електронними переказами (в тому числі і через різні види платіжних карток). За своїм обсягом трансакційні депозити, що забезпечують безготівковий обіг грошей, є найпоширенішими у економічно розвинутих країнах. За їх допомогою у країнах Заходу здійснюється понад 90 % усіх видів оплат. Нині система безготівкового обігу грунтується на використанні новітньої електронної техніки. Оскільки структура банківських та інших установ, які здійснюють відповідні операції, постійно розширюється, то це підвищує ліквідність трансакційних депозитів, наближаючи її до рівня ліквідності готівки.

Наступним угрупуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2. Його називають грошовою масою у широкому розумінні. Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки у якості засобу обігу, а й у якості засобу нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його структурними елементами є грошовий агрегат М1 та строкові депозити, що отримали назву “майже грошей” або “грошових активів”. Строкові депозити являють собою гроші, які зберігаються на безчекових ощадних рахунки в комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують певні свідотства — сертифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком. Гроші на таких рахунках застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження, а не засобу обігу, а тому їх ліквідність є більш низькою.

Ще нижча ліквідність у тих грошей, які клієнти зберігають на рахунках відкритих для ведення банками довірчих операцій. Сукупність цих активів та грошового агрегату М2 становить грошовий агрегат М3. У деяких країнах виділяється також агрегат L, який включає до свого складу агрегат М3, казначейські векселі та деякі інші грошові активи.

5. Закони грошового обігу. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб’єкта економіки до другого. Такий рух грошей прямо чи опосередковано обслуговує купівлю-продаж товарів, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.

Між процесами реалізацї суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв’язок, який отримав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин суть закону грошового обігу полягає у тому, що кількість грошей, які знаходяться у обігу, визначається сумою цін всіх товарів, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв’язок можна виразити формулою:

Причому Кгр — це кількість грошей, які знаходяться у обігу; Т — кількість товарів; Ц — ціни товарів; Шо — швидкість обігу грошової одиниці.

К Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю формулу ввівши у неї нові показники: К — сума цін товарів, проданих у кредит цього року; П — сума цьогорічних платежів за попередніми борговими зобов’язаннями; ВВ — сума взаємопогашених платежів. В результаті формула набула вигляду:

Проте потрібно окремо зазначити, що закони грошового обігу діють по різному при функціонуванні повноцінних та неповноцінних грошей. При функціонуванні повноцінних грошей, вартість яких визначається значними витратами на виготовлення їх матеріального тіла, поява у обігу певного надлишку таких грошей не викличе зміни загального рівня цін (за умови незмінності витрат виробництва як на виготовлення самих грошей, так і товарів). Такі гроші при появі їх надлишку в обігу просто тимчасово випадуть з нього, утворюючи скарб для своїх власників. Оскільки повноцінні гроші можуть зберігатись тривалий час без втрати своєї купівельної спроможності, то воні і лежатимуть у запасах до того моменту, коли у обігу не з’явиться дефіцит грошей, який призведе до їх зворотнього залучення у обіг. Тобто в умовах функціонування повноцінних грошей не рівень цін товарів залежить від кількості грошей у обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають у обігу залежить від рівня цін.

У той же час перехід до неповноцінних грошей зумовлює зовсім інші наслідки. Оскільки витрати виробництва на виготовлення матеріального тіла неповноцінних грошей є незначними, то випадіння їх з обігу та утворення скарбів з таких грошей при появі їхнього надлишку не відбувається. Тобто при появі надмірної кількості неповноцінних грошей, останні не зникають з обігу, а продовжують там знаходитись. Це призводить до того, що в умовах перевищення кількістю грошей потреби у них грошового обігу, відбувається загальна зміна номінального рівня цін. Тобто можна говорити про те, що з переходом до неповноцінних грошей відбулась зміна механізма підстроювання економічних параметрів та відновлення рівноваги, внаслідок чого змінюється не кількість грошей у обігу, а рівень цін товарів, що призводить до появи інфляції. Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін.

Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей у обігу перевищує потребу у них. Це і викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником появи інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси може і не спричиняти інфляції. Інфляція з’являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого і обслуговує грошова маса.

Саме тому до чинників інфляції окрім зростання грошової маси можна віднести зростання швидкості обігу грошової одиниці та зменшення загального обсягу суспільного продукту. Вплив кожного з цих чинників може призвести до порушення законів грошового обігу, внаслідок чого кількість неповноцінних грошей у обігу перевищить потреби у них, що і зумовить початок процесу інфляції чи знецінення грошей.

Дата добавления: 2014-01-11