Валовий внутрішній продукт та національний дохід

Підсумковим результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт або валовий суспільний продукт (ВСП). Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.

Система національних рахунків − це адекватний ринковій економіці національний облік, який ведеться на основі певного набору рахун­ків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’яз­ки у національному господарстві.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яка ґрунтується на таких принципах:

1 - продуктивною є будь-яка праця, що приносить дохід;

2 - грошові витрати і доходи в суспільстві еквівалентні, тобто витрати дорівнюють доходам;

3 - виробництво, розподіл, обмін продуктів розглядаються як взаємопов’язані сторони єдиного процесу відтворення;

4 - усі показники обчислюються лише у грошовій формі.

За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного виробництва.

Баланс народного господарства – це система взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту – сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

Для БНГ характерне розмежування двох сфер — матеріального виробництва і так званої невиробничої сфери. Матеріальне виробництво поділяється на виробництво засобів виробництва (І підрозділ) і виробництво предметів споживання (ІІ підрозділ). Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробниц­тва і предметів споживання. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництв. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств.

За СНР виробнича діяльність − це будь-яка законна діяльність, що приносить дохід. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає. Проте з часом метод БНГ може бути удосконалений, але з урахуванням досягнень СНР.

За системою балансу народного господарства валовий суспільний продукт (ВСП) обчисляється як сума всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об’єднань) за цей самий проміжок часу. Головним і вихідним показникам оцінки національного продукту (так у СНР називають суспільний продукт) є валовий внутрішній продукт (ВВП). Цей показник широко застосовується у світовій господарській практиці, міжнародній і національній статистиці для визначення рівня і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення. У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визначена не так давно − з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Для ВВП характерні такі загальні риси:

- є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в національній економіці;

- характеризує єдність взаємопов’язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;

- охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг, особистих підсобних господарств населення, окремих осіб, зайнятих бізнесом;

- є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;

- має кількісний, часовий вимір.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Під час розрахунку ВВП за виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.

У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рен­та), а також амортизаційні відрахування.

У таблиці 10.1 в узагальненому вигляді показані методи обчислення ВВП за витратами і за доходами.

За першим підходом валовий внутрішній продукт дорівнює сумі споживання домашніх господарств (С), валових приватних інвестицій (І), видатків держави (Д) і чистого експорту (Х), тобто:

ВВП = С + І + Д + Х (10.1)

Таблиця 10.1

Два підходи до обчислення ВВП − за витратами і за доходами

Огляд національних рахунків
ВВП як сума видатків	ВВП як сума доходів
Компоненти ВВП	Доходи як джерела ВВП
Споживання домашніх господарств	Заробітна плата
+ Валові приватні внутрішні інвестиції (І)	+ Процент, рента та інші майнові доходи
+ Видатки держави (Д)	+ Непрямі податки
+ Чистий експорт (Х)	+ Амортизація
	+ Прибутки
Дорівнює валовому внутрішньому продукту	Дорівнює валовому внутрішньому продукту

За другим підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків.

Кожен з підходів дає абсолютно однаковий результат. Для підприємств доходи домогосподарств є витратами виробництва.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП − це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування.

Реальний ВВП − це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

Співвідношення між номінальним і реальним ВВП утворює ще один показник − дефлятор ВВП, який визначається за формулою:

Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП (10.2)

На основі ВВП розраховується цілий ряд інших макроекономічних показників. Перший з них – валовий національний дохід (ВНД), який відрізняється від ВВП на величину сальдо первинних доходів, що виплачені чи одержані резидентами інших країн:

Сальдо Доходи, які отримали Доходи, сплачені

первинних = резиденти з-за кордону резидентам інших

доходів за їх участь у виробництві — країн за участь у

S _п.д. ВВП інших країн виробництві ВВП

даної країни

D _отр. D _спл.

S _п.д. = D _отр.– D _спл.

S _{п.д. >} 0 (10.3)

^<

ВНД дорівнює ВВП +/− S _п.д.

Оскільки сальдо первинних доходів має бути додатне або від’ємне, то ВВП може перевищувати ВНД або, навпаки, бути меншим, ніж ВНД. Ситуація, коли ВВП ледь перевищує ВНД, виникає, якщо сальдо первинних доходів є від’ємним. Це характерно для країн, що розвиваються, оскільки ці країни вимушені сплачувати доходи (відсотки, дивіденди) розвинутим країнам. І навпаки, для розвинутих країн характерним є додатне сальдо первинних доходів і перевищення ВНД над ВВП.

Наступним макроекономічним показником, розрахованим на основі ВВП є чистий внутрішній продукт (ЧВП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) − це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування. (10.4)

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес; (10.5)

або НД = ВВП – Амортизаційні відрахування – Непрямі податки на бізнес.

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі, підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

Національний дохід є дуже важливим показником результатив­ності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення.

До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід − це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв’язку (частково). Це звужений підхід до розуміння національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, тому там основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національ­ного доходу залишається за матеріальним виробництвом. Голов­ним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

Для розуміння національного доходу велике значення мають процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання.

Виробництво національного доходу відбувається в галузях матеріального виробництва і у сфері послуг.

Розподіл національного доходу веде до визначення частки кожного з учасників його виробництва через заробітну плату, прибуток, процент, ренту, дивіденд та ін. Ці доходи називаються первинними, або основними. Водночас їх можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов’язаний з певним фактором виробниц­тва. В результаті привласнення тієї чи іншої специфічної форми доходу і відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва. У результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників сфери виробництва.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внес­ки до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні доходи. Основними фор­мами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється через офіційні та неофіційні канали.

Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існування тіньової економіки, яка є сукупністю неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухилення від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо).

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за значну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін.

Використання національного доходу здійснюється за двома напрямами: на споживання і заощадження (нагромадження). Останнє необхідно для розширення масштабів національного виробництва і майбутнього зростання національного продукту.

Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід буде більший від створеного, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів і послуг, ніж вивозити.

Велике значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і заощадженням національного доходу. Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і заощадженням у пропорції 75:25. За час економічної кризи норма нагромадження в Україні значно скоротилася.

На основі показника національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (подат­ки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробниц­тва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати − виплати, які не пов’язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід − це одержаний дохід, а національний дохід − це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств − кінцевий показник системи національного рахівництва. Цей дохід використовується на споживання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

Дата добавления: 2014-01-11