Склад, будову і історію розвитку Землі вивчає наука геологія. Об’єктами в геології є гірські породи, органічні речовини та сучасні геологічні процеси

Геоморфологія і основи геології. Життя і діяльність людини відбувається на поверхні земної кулі. Рельєф виступає в якості складової частини цієї поверхні та її характеристикою. Рельєф представляє собою сукупність усіх нерівностей за розмірами. Якщо гірські породи літосфери є немовби тілом Землі, то рельєф – зовнішнє відображення внутрішньої будови планети, що виникає завдяки спільній дії внутрішніх та зовнішніх сил Землі. Рельєф утворюється внаслідок взаємодії літосфери з гідросферою і атмосферою.

На випадок критичних ситуацій важливо мати запасний, безпечніший варіант маршруту. В разі необхідності слід припинити роботи чи просування за маршрутом, вийти на безпечне місце, або чекати на допомогу, про яку треба заздалегідь потурбуватись.

При подоланні водних маршрутів необхідно знати особливості орієнтування на невеликих річках та інших дрібних водоймах. Плавання на великих річках – це, з погляду орієнтування, рух за орієнтиром. З водної поверхні, особливо на річках, що протікають у лісистій місцевості, огляд дуже обмежений. Іноді з човна не видно населеного пункту, позначеного на карті біля самого берего річки. Факт його існування підтверджується додатковими ознаками: витягнуті на берег човни, містки для прання білизни, водоплавна домашня птиця, облаштування місць для купання тощо.

Шлях пересування, що, як правило, проходить уздовж хребтів і через долини (взимку – переважно долинами) легко піддається контролю за допомогою визначення точок місцезнаходження способом зворотних засічок. Як допоміжний матеріал для орієнтування в горах можуть прислужитися панорамні замальовки і фотографії.

За сприятливих обставин походи здійснюються як влітку, так і взимку. При цьому умови подорожі і способи пересування значно відрізняються в залежності від пори року, а прийоми і тактика орієнтування мають багато спільного. На більшій частині гірських маршрутів, особливо в літню пору, видимість залишається хорошою, відкриваються широкі краєвиди, що охоплюють відразу кілька вершин. При цьому слід пам’ятати, що через підвищену прозорість повітря і крупні форми рельєфу відстані здаються значно меншими від реальних.

Специфіку орієнтування в зимовий період визначає перш за все наявність снігового покриву і льодоставу на водних об’єктах. З настанням зими літні ґрунтові дороги і стежки в горах і лісах перестають бути скільки-небудь надійними орієнтирами. Непрохідні влітку водойми і болота стають найбільш зручними для пересування, особливо на лижах. Крім того, сніг на них більш щільний, ніж у лісі, вони дають можливість рухатись навпростець, що значно скорочує шлях.

Орієнтування на місцевості в кожному конкретному випадку має специфічні особливості, пов’язані з характером місцевості, сезоном, способом пересування. При орієнтуванні влітку під час піших переходів особливу увагу слід приділяти лінійним об’єктам - дорожній мережі, системі лісових просік, річковій мережі, береговій лінії озер тощо. Ґрунтові дороги і стежки в процесі орієнтування допомагають мало, оскільки вони не завжди відображаються на карті, а ті, що на ній позначені, недостатньою мірою деталізовані. До того ж ґрунтові дороги і стежки (особливо в степах і на луках) є найбільш змінним елементом місцевості. Лісові просіки менш зручні для пересування, хоча є більш надійними орієнтирами в лісовій місцевості. Встановити місцезнаходження при наявності робочої карти лісовпорядкування досить просто за допомогою написів на квартальних, візирних і дільничних стовпчиках.

Робота з картою включає її читання, навички орієнтування (за компасом, місцевими об’єктами), визначення точки знаходження. Робота з компасом передбачає визначення сторін горизонту і азимутів на місцевості, орієнтування карти і визначення азимутів на ній. До важливих елементів техніки орієнтування на місцевості відносяться також орієнтування карти за точками і лініями на місцевості, визначення точки знаходження методом засічок або зіставлення карти з місцевістю.

Основними приладами, що забезпечують точне орієнтування на місцевості, служать геодезичні бусолі, компаси (Адріанова, рідинні, спортивні, туристські тощо). Додатковим засобом орієнтування, без точного визначення азимутів, може бути визначення сторін горизонту за допомогою небесних тіл (Сонця, Місяця, Полярної зірки та ін.). Використання з метою орієнтування природних ознак (більш швидке висихання об’єктів з південної сторони, наростання мохів і лишайників з північної сторони, поведінка рослин - “компасів” тощо) дозволяє лише приблизно визначити сторони горизонту і виступає в ролі як додаткового засобу тільки при загальному орієнтуванні. Для успішного орієнтування необхідно мати навички роботи з картою і компасом.

Щодо матеріалів для орієнтування, то найкраще використовувати великомасштабні топографічні карти. Доповнюють картину матеріали аерофотозйомки, схеми земле- і лісовпорядкування, лоції водних об’єктів, туристські карти і схеми. Мало придатні для орієнтування рукописні копії, фрагменти карт чи їх любительські фотокопії без позначення масштабу, матеріали окомірної зйомки, зарисовки, виконані по пам’яті, тощо. При користуванні додатковими картографічними матеріалами необхідно знати (чи мати можливість встановити) їх масштаб, перевірити точність, докладність інформації, характер вибірковості зображення, умовні позначення, рік видання тощо.

При детальному орієнтуванні точно визначаються точка перебування спостерігача (групи), сторони світу і азимут руху, досліджуються навколишні географічні об’єкти, встановлюються орієнтири для подальшого руху.

Загальним називають таке орієнтування, при якому відомі напрямок руху, район перебування, відстань до найближчих значних об’єктів. Загальним орієнтуванням обмежуються тоді, коли нема необхідності в детальному вивченні території, точному визначенні точки перебування чи в разі, коли група прямує до конкретного орієнтира.

Орієнтування на територіях з різною мірою вивченості має значні змінності, обумовлені його складністю, обсягом і змістом. Орієнтування на добре знайомій території обмежується розпізнаванням об’єктів-орієнтирів і вибором найзручнішого шляху для продовження маршруту. На територіях, знайомих за описами і з вивчення картографічних джерел, а також тих, за якими наявні великомасштабні топографічні карти чи аерофотознімки, орієнтування вимагає детальної ідентифікації об’єктів, зображених на карті, і постійного орієнтування карти відносно сторін світу. Найбільш складно орієнтуватись на зовсім незнайомих територіях, покладаючись на розповіді місцевих жителів, рукописні схеми тощо.

Зорове сприйняття місцевості взимку відрізняється від літнього: на безлісній заплаві слабко простежується русло річки; важко відрізнити озеро від болота, а болото – від плоскої низини. Різкішими стають обриси пагорбів і гірських вершини, відсутність листя на деревах значно покращує видимість у лісі.

Основним засобом орієнтування на таких водних об’єктах є чітке фіксування часу і швидкості руху з паралельною ідентифікацією орієнтирів, коли це можливо. Окремі ділянки великих річок, озер і водосховищ з регулярним, а подекуди навіть інтенсивним судноплавством мають плавуче і берегове судноплавне обладнання. В таких випадках необхідно заздалегідь вивчити правила і розклад руху водного транспорту, освоїти основні технічні прийоми плавання у відкритих водоймах: рух у створі, навички читання карти і лоції, пересування за “орієнтиром в азимуті” за допомогою компаса. Лоції містять великий обсяг інформації щодо орієнтирів, розміщених на березі. Їх слід не випускати з поля зору, постійно спостерігаючи за ними з метою загального орієнтування чи визначення азимуту (пеленг) для детального орієнтування і визначення точки свого місцезнаходження.

Грунтовна топографічна підготовка і володіння прийомами техніки орієнтування дозволяють розв’язувати не лише завдання тактичного порядку, а й проблеми, пов’язані з безпекою учасників експедиції чи подорожі.

Основними правилами орієнтування на місцевості, яких слід неухильно дотримуватись, є такі:

- необхідно добре знати картографічний матеріал і мати навички роботи з ним, уміти користуватись компасом, визначати сторони горизонту, азимути і румби;

- в польових умовах необхідно тренувати свій окомір, визначати на око відстань до видимих орієнтирів і звірятися з картою;

- не повинен стати причиною розгубленості виявлений на місцевості “зайвий” струмок чи інший новий об’єкт: чим дрібніший масштаб карти, тим менше деталей вона містить;

- ідентифікувати на карті наявні на місцевості об’єкти можна за допомогою правильного розрахунку пройденого шляху. При цьому слід пам’ятати про те, що подорожуючі схильні перебільшувати фактичну швидкість свого пересування;

- рухаючись за азимутом, напрямок витримує провідник групи, а відхилення від нього частіше помічає замикаючий, тому на найбільш відповідальних ділянках необхідна тісніша взаємодія між ними;

- маршрути слід прокладати через найбільш безпечні ділянки території, фіксуючи на них усі значимі орієнтири. Довжина і складність маршрутів повинні бути посильними для всіх учасників походу;

Дата добавления: 2014-01-11