Об'єднання підприємств

Стаття 118. Поняття об'єднання підприємств

1. Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

2. Об'єднання підприємств утворюється підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити під¬приємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

3. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

4. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

5. Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до стат¬ті 58 цього Кодексу.

1. Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх діяльності для вирішення спільних завдань. Метою ство¬рення і діяльності об'єднання підприємств може бути координація будь-якої господарської діяльності (виробничої, наукової, комерційної, інвестиційної, інноваційної, іншої). Вид (ви¬ди) діяльності, які координуються підприємствами завдяки створенню об'єднання підпри¬ємств, визначаються залежно від виду об'єднання. Так, в асоціаціях відбувається координація виробничої діяльності, у корпорації - виробничої, наукової та комерційної діяльності, у кон¬церні - науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Види діяльності, координація яких відбувається в об'єднаннях підприємств інших видів, Кодексом не визначаються, отже, в інших видах об'єднань підприємств може відбуватися координація будь-якої господарської діяльності підприємств, якщо законом згід¬но зі статтею 127 цього Кодексу не встановлено певне регулювання щодо координації тієї чи іншої діяльності підприємств у інших формах об'єднання інтересів підприємств.

Координація господарської діяльності підприємств у рамках створеного об'єднання під¬приємств здійснюється для вирішення певних спільних економічних та соціальних завдань.

2. Об'єднання підприємств утворюється підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворюва¬ти об'єднання підприємств, - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання, компетентних ор¬ганів місцевого самоврядування.

В об'єднання підприємств, у тому числі промислово-фінансові групи, можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Це положення згід¬но зі статтею 119 цього Кодексу застосовується також до об'єднань інших суб'єктів господа¬рювання - юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб. Інше може бути передбачене законами.

3. Об'єднання може бути утворене на невизначений строк або як тимчасове. Тимчасовим об'єднанням згідно зі статтею 120 цього Кодексу завжди є консорціум. На певний строк, що визначається строком реалізації конкретної програми, створюються також промислово-фінансові групи. Інші об'єднання можуть створюватися згідно з договором або рішенням компетентного органу на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

4. За визначенням, наведеним у даній статті, об'єднання підприємств є юридичною осо¬бою. Це загальне правило поширюється на всі види об'єднань підприємств, окрім промисло¬во-фінансових груп. Статтею 125 цього Кодексу передбачена спеціальна норма, згідно з якою промислово-фінансові групи не є юридичними особами.

5. Згідно зі статтею 58 цього Кодексу суб'єкт господарювання підлягає державній реє¬страції, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Такий виняток передбачено статтею 125 цього Кодексу для промислово-фінансових груп.

Стаття 119. Види об'єднань підприємств

1. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

2. Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою під¬приємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою госпо¬дарську діяльність.

3. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

4. Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утво¬рене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішен¬ням компетентних органів місцевого самоврядування.

5. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворен¬ня об'єднання.

6. Положення цієї глави застосовуються також до об'єднань інших суб'єктів господа¬рювання - юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

1. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств поділяються на два види -господарські об'єднання та державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарські об'єднання утворюються на добровільних засадах підприємствами недер¬жавної та некомунальної форми власності. На добровільних засадах господарські об'єднан¬ня можуть утворюватися також державними та/або комунальними підприємствами чи за участі таких підприємств, якщо інше не передбачене законодавством для окремих видів під¬приємств чи для окремих галузей народного господарства та якщо це не заборонено їх уста¬новчими документами.

2. Господарські об'єднання утворюються за ініціативою підприємств, що об'єднують свою господарську діяльність на добровільних засадах. Підприємства незалежно від їх виду можуть виявити ініціативу та на договірній основі створити господарське об'єднання. Вид господарського об'єднання та інші особливості правового статусу об'єднання визначаються засновницьким (установчим) договором та/або статутом. У статутних об'єднаннях усі дого¬вірні умови створення об'єднання відображаються у статуті, який підписується всіма за¬сновниками (учасниками) об'єднання.

3. Установчими документами господарських об'єднань є установчий договір та/або ста¬тут, який затверджується їх засновниками. У тексті Кодексу для позначення договору, на основі якого створюється і діє об'єднання, використовуються терміни «установчий договір» і «засновницький договір». За встановленим у Кодексі регулюванням їх слід розглядати як синонімічні. Склад установчих документів господарських об'єднань визначається згідно із статтею 120 цього Кодексу залежно від виду об'єднання.

У судовій практиці до установчого договору застосовуються загальні норми законодав¬ства про угоди і зобов'язання (пункт 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 [123] із змінами, внесеними роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 р. № 04-5/609 [83]).

4. Державні господарські об'єднання утворюються державними підприємствами за рі¬шенням компетентного державного органу, а комунальні господарські об'єднання - кому¬нальними підприємствами за рішенням компетентного органу місцевого самоврядування.

Державне господарське об'єднання утворюється за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, за рішенням міністерств, інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання.

Згідно з чинним законодавством у директивному порядку створені державні об'єднання у вугільній, електроенергетичній та деяких інших галузях. Цей Кодекс передбачає право ство¬рювати державні господарські об'єднання, до складу яких входять державні підприємства та інші суб'єкти господарювання, засновані на державній власності, за рішенням компетентно¬го державного органу у будь-якій галузі економіки. Аналогічне право надане компетентним органам місцевого самоврядування щодо комунальних підприємств та інших суб'єктів гос¬подарювання, заснованих на комунальній власності.

5. Установчими документами державного (комунального) господарського об'єднання є рішення про його утворення, прийняте компетентним державним органом або органом міс¬цевого самоврядування, що вирішив його утворити, а також затверджений таким органом статут об'єднання.

Законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення об'єднання. Судова практика виходить з того, що рішення про ство¬рення об'єднання має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповно¬важеним ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством.

6. Положення глави «Об'єднання підприємств» застосовуються до об'єднань інших су¬б'єктів господарювання - юридичних осіб: господарських організацій, створених відповідно до Цивільного кодексу України, інших юридичних осіб, які здійснюють господарську діяль¬ність та зареєстровані в установленому законом порядку (кредитних спілок, благодійних та інших неприбуткових організацій).

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці, філії, представництва, інші відокремлені підроз¬діли господарських організацій (структурні одиниці) відповідно до цього Кодексу не можуть створювати об'єднання.

Стаття 120. Організаційно-правові форми об'єднань підприємств

1. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, кон¬церни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

2. Асоціація -договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господар¬ської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох ви¬робничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, орга¬нізації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матері¬альних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відно¬синах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

3. Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання ви¬робничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуван¬ням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

4. Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науко¬во-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної про¬грами, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його стату¬том. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

5. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організа¬цій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фі¬нансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у від¬носинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концер¬ну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

6. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

1. Ця стаття Кодексу передбачає низку організаційно-правових форм об'єднань підпри¬ємств і дає визначення таким із них: асоціація, корпорація, консорціум, концерн. Кодекс пе¬редбачає, що інші види об'єднання можуть бути передбачені законом.

2. За визначенням Кодексу асоціація є договірним об'єднанням, отже її установчими до¬кументами є установчий договір і статут.

Основною метою асоціації є постійна координація господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, яка забезпечується завдяки централізації однієї або кількох управлінських функцій (функції стратегічного планування тощо), розвитку спеціалізації і кооперації, орга¬нізації спільних виробництв для задоволення потреб учасників. Координація може забезпечу¬ватися використанням одного або двох із зазначених шляхів, або обох їх у сукупності. Орга¬нізація спільних виробництв відбувається на основі об'єднання учасниками своїх фінансових і матеріальних ресурсів і має за мету задоволення переважно господарських потреб учасни¬ків, а не отримання прибутку.

У статуті асоціації має бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Це необхідно для відмежування господарських асоціацій від асоціацій, які створюються у громадській сфері.

Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. Це слід враховувати при визначенні управлінських функцій, що централізуються в асоціації: вони не можуть торкатися питань оперативного управління поточною діяльністю підприємств.

За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у від¬носинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

3. Корпорація також є договірним об'єднанням. До числа установчих документів корпо¬рації входять установчий договір і статут.

Корпорація створюється на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інте¬ресів, на відміну від асоціації, де відбувається координація лише виробничої діяльності.

В об'єднанні підприємств даної організаційно-правової форми відбувається незначна централізація повноважень регулювання діяльності учасників.

Підприємства делегують органам управління корпорації окремі повноваження центра¬лізованого регулювання діяльності кожного з учасників, що закріплюється в установчих до¬кументах корпорації. Корпорація має право втручатися в господарську діяльність підприємств-учасників лише в межах делегованих їй повноважень.

4. Консорціум визнається статутним об'єднанням підприємств, що діє на основі статуту, в якому відображаються всі особливості правового статусу консорціуму. Статут має бути підписа¬ний уповноваженими представниками всіх підприємств, що входять до складу об'єднання.

Консорціум є тимчасовим об'єднанням, що створюється для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, буді¬вельних проектів тощо).

Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, може використовувати централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом.

У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність: ліквідуєть¬ся або реорганізується в інший вид об'єднання підприємств.

5. Концерн також визнається статутним об'єднанням підприємств, яке діє на основі стату¬ту об'єднання, де відображаються всі особливості його правового статусу.

До складу концерну входять підприємства, а також інші організації (наукові, проектно-конструкторські тощо), які об'єднують свою діяльність на основі фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання.

Суб'єкти господарювання, пов'язані відносинами фінансової залежності, укладають між собою установчий договір про створення концерну з метою централізації їх діяльності. Без такого договору асоційовані підприємства, пов'язані відносинами економічної залежності, не можуть визнаватися концерном.

Документальним оформленням установчого договору про створення концерну є статут. Статут є єдиним установчим документом, в якому відображаються всі особливості правово¬го статусу концерну: як ті, що передбачені законодавством, так і ті, що встановлені в дого¬вірному порядку.

У концерні відбувається значна централізація функцій. Централізуються функції науко¬во-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємства¬ми і організаціями.

Кодекс передбачає, що учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну. Право входити до складу об'єднань інших організаційно-правових форм не обме¬жується.

6. Кодекс передбачає, що державні і комунальні господарські об'єднання утворюються пе¬реважно у формі корпорації або концерну. Можуть використовуватися також інші організа¬ційно-правові форми об'єднань підприємств (асоціація, консорціум, інші організаційно-пра¬вові форми, передбачені законом, у тому числі промислово-фінансові групи). Державні корпорації, концерни тощо створюються з урахуванням особливостей створення державних гос¬подарських об'єднань, передбачених частинами 4 та 5 статті 119 цього Кодексу.

Такі економічні терміни, як «комбінат», «трест», «синдикат», «залізниця», «пароплавство» тощо, які використовуються у найменуванні об'єднання, не позначають організаційно-право¬вих форм об'єднання.

Стаття 127 цього Кодексу передбачає, що законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбаче¬ні у коментованій статті.

Стаття 121. Статус підприємства - учасника об'єднання підприємств

1. Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

2. Підприємство - учасник господарського об'єднання має право: добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим дого¬вором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким догово¬ром чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

3. Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господар¬ського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарю¬вання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

4. Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встанов¬леному законодавством.

1. Цей Кодекс встановлює, що підприємства, які входять до складу об'єднання, зберіга¬ють статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання під¬приємств і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулю¬вання діяльності підприємств.

2. Підприємство - учасник господарського об'єднання має право добровільно вийти з об'єднання. Рішення про добровільний вихід з об'єднання приймається компетентним орга¬ном підприємства. У концернах, де відносини будуються на основі фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, рішення про вихід з об'єднання приймається компе¬тентним органом підприємства у порядку, встановленому законодавством (загальними збо¬рами господарського товариства шляхом голосування тощо).

Вихід здійснюється на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання. На практиці можуть висуватися умови завчасного сповіщення про вихід з об'єднання тощо. Порядок виходу визначається установ¬чим договором чи статутом об'єднання з урахуванням регулювання, передбаченого стат¬тею 124 цього Кодексу.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право бути членом інших об'єд¬нань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше.

Згідно із статтею 120 цього Кодексу підприємство - учасник концерну не може бути учас¬ником іншого концерну. Інші обмеження цього права можуть бути встановлені установчим договором чи статутом господарського об'єднання.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право одержувати від господар¬ського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства. Порядок одержання інформації встановлюється установчим договором чи статутом з дотриманням гарантій права на інформацію, встановлених законом.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право одержувати частину при¬бутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені установчим договором чи статутом господарсько¬го об'єднання відповідно до законодавства (право на участь в управлінні об'єднанням, право на частину майна об'єднання у разі його ліквідації тощо).

3. Права та обов'язки підприємств, що входять до складу державних або комунальних гос¬подарських об'єднань, встановлюються статутом об'єднання та/або статутом підприємства з урахуванням регулювання, встановленого законом. Підприємство, яке входить до складу дер¬жавного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання ви¬ходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

4. Цим Кодексом передбачений обов'язок засновників об'єднання підприємств у всіх ви¬падках погоджувати рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому за¬конодавством. Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними акта¬ми Антимонопольного комітету України. У разі відмови Антимонопольного комітету Укра¬їни у наданні згоди на утворення об'єднання засновники останнього вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпоря¬дження) Антимонопольного комітету України.

У разі відсутності згоди Антимонопольного комітету України на створення об'єднання відповідно до Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію), затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р [201], акт державної реєстрації об'єднання визнається недійсним (п. 19 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств» [123]).

Стаття 122. Управління об'єднанням підприємств

1. Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасни¬ків) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

2. Вищий орган господарського об'єднання:

затверджує статут господарського об'єднання та вносить зміни до нього;

вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та ви¬ключення учасників з його складу;

утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;

вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господар¬ського об'єднання.

3. Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.

4. Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на поса¬ду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відпо¬відно до закону.

5. Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.

6. Спори, що виникають між учасниками об'єднання, вирішуються в порядку, перед¬баченому статутом об'єднання, або в судовому порядку відповідно до закону.

1. Управління господарським об'єднанням здійснюють органи об'єднання. Вищим орга¬ном господарського об'єднання є загальні збори учасників.

У господарському об'єднанні утворюється також виконавчий орган, передбачений стату¬том об'єднання (правління, дирекція тощо), якщо згідно із спеціальною нормою, передбаче¬ною частиною 5 статті 122 цього Кодексу, здійснення управління поточною діяльністю не до¬ручено адміністрації одного з підприємств.

2. Цим Кодексом визначаються основні повноваження загальних зборів учасників та за¬значається, що інші повноваження можуть бути передбачені установчими документами гос¬подарського об'єднання.

До повноважень вищого органу господарського об'єднання відносяться:

затвердження статуту господарського об'єднання та внесення змін до нього;

вирішення питань про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виклю¬чення учасників з його складу;

утворення виконавчого органу господарського об'єднання відповідно до його статуту чи установчого договору;

вирішення фінансових та інших питань відповідно до установчих документів господар¬ського об'єднання.

Кодекс не передбачає переліку повноважень, що становлять виключну компетенцію за¬гальних зборів учасників господарського об'єднання і не можуть передаватись на вирішення його виконавчого органу. Ці повноваження в установчих документах визначаються з ураху¬ванням норми частини 3 статті 122 цього Кодексу, яка регулює повноваження виконавчого органу господарського об'єднання.

3. Виконавчий орган господарського об'єднання створюється вищим органом об'єднан¬ня. Кодекс передбачає, що виконавчий орган об'єднання може бути колегіальним або одно¬особовим. Виконавчий орган вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або установчого договору віднесені до його компетенції. Питання, віднесені цим Кодексом та установчими документами господарського об'єднання до компетенції загальних зборів учасників, не можуть передаватися на вирішення виконавчого органу об'єднання.

4. Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють його правління і генеральний директор. Порядок формування правління державного (комуналь¬ного) господарського об'єднання, його склад та особливості правового стану визначаються органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання, у статуті об'єднання. На практиці до складу правління державного (комунального) об'єднання входять директори підприємств та інших суб'єктів господарювання, що є учасниками об'єднання. Генеральний директор призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішеная про утворен¬ня об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

5. Кодекс передбачає, що здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підпри¬ємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єд¬нання) на умовах, передбачених установчими документами об'єднання. Здійснення управління поточною діяльністю господарського об'єднання підприємств, створеного на добровільній основі, здійснюється за рахунок вступних та членських внесків учасників об'єднання, інших джерел фінансування. У статутних документах державних та комунальних господарських об'єд¬нань може передбачатися вилучення частини прибутку підприємств, інші джерела фінансування управління поточною діяльністю об'єднання.

6. Спори, що виникають між учасниками об'єднання, вирішуються в порядку, передбаче¬ному статутом об'єднання, або в судовому порядку відповідно до закону.

У статуті об'єднання може бути передбачений порядок вирішення спорів, що виникають між учасникам об'єднання, у третейському суді, у тому числі за кордоном. Оскільки в Укра¬їні відсутній законодавчий акт, який регулював би діяльність третейського суду, на її терито¬рії в частині, що не суперечить Конституції і законам України, діє Положення про третей¬ський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, органі¬заціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від ЗО травня 1975 р. № 121 [52] (з наступними змінами і доповненнями).

Стаття 123. Майнові відносини в об'єднанні підприємств

1. Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передба¬чених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

2. Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

3. Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (за¬сновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприєм¬ства діють відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та статуту підприєм¬ства, затвердженого об'єднанням.

4. Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не пе¬редбачено установчим договором або статутом об'єднання.

1. Установчі документи, що приймаються при створенні об'єднання підприємств, можуть передбачати внесення його учасниками майнових внесків (вступних, членських, цільових тощо). Установчими документами державних (комунальних) господарських об'єднань може передбачатися здійснення обов'язкових відрахувань до спеціальних фондів розвитку вироб¬ничої і соціальної інфраструктури.

2. Кодекс передбачає, що майно, яке передається об'єднанню його учасниками, може пе¬ребувати у господарському віданні або в оперативному управлінні. За підприємствами збе¬рігається право власності на передане об'єднанню майно. Правовий режим майна, що пере¬дається об'єднанню учасниками, визначається установчим договором чи рішенням про утво¬рення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

3. Господарським об'єднанням надано право утворювати унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворен¬ня унітарних підприємств, участь у заснуванні господарських товариств чи придбання час¬ток у господарських товариствах, утворення філій, представництв віднесене цим Кодексом до виключної компетенції вищого органу управління господарського об'єднання (загальних зборів учасників).

Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням. Майно утво¬рених господарським об'єднанням підприємств закріплюється за ними на праві господар¬ського відання або оперативного управління.

4. Стаття 123 передбачає загальну норму, згідно з якою об'єднання підприємств не відпо¬відає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зо¬бов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання. При застосуванні цієї норми слід враховувати спеціальне регулювання, встанов¬лене статтею 126 цього Кодексу.

Стаття 124. Вихід учасника з об'єднання. Припинення об'єднання підприємств

1. Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

2. Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднан¬ня здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

3. Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.

4. Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а реорганізація державного (комунального) господарського об'єднан¬ня -за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

5. Ліквідація господарського об'єднання провадиться за рішенням підприємств-учасників, а ліквідація державного (комунального) об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідація об'єднання підприємств здій¬снюється в порядку, встановленому цим Кодексом щодо ліквідації підприємства. Май¬но, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств чи договором.

1. Коментована стаття передбачає можливість виходу підприємств - учасників об'єднан¬ня із складу об'єднання. При цьому мають бути збережені взаємні зобов'язання та договори, укладені з іншими суб'єктами господарювання.

2. Учасник об'єднання може вийти із складу державного (комунального) господарського об'єднання лише за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Під¬приємства та інші суб'єкти господарювання, що входять до складу державного (комунально¬го) господарського об'єднання, не мають права добровільно виходити із складу об'єднання.

3. Частина 3 коментованої статті передбачає два способи припинення діяльності об'єднань підприємств: 1) шляхом реорганізації в інше об'єднання або 2) шляхом ліквідації. Не допус¬кається реорганізація об'єднання підприємств в інший вид суб'єктів господарювання.

4. Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників. Порядок і умови реорганізації об'єднань, створених на добровільних засадах, ви¬значаються установчими документами. Тому рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію таких об'єднань визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству (п. 11 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. №02-5/334 [123]).

Рішення про реорганізацію приймається загальними зборами учасників одноголосно, як¬що установчим договором чи статутом не встановлений порядок прийняття рішення загаль¬них зборів учасників з питання реорганізації простою або кваліфікованою більшістю голосів.

Реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рі¬шенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

5. Рішення про ліквідацію господарського об'єднання може бути прийнято лише підприємствами-учасниками.

Органи державного управління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єд¬нань підприємств, створених на добровільних засадах (п. 2 листа Вищого арбітражного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 «Про деякі питання практики вирішення господар¬ських спорів» [120]). Рішення державних органів, уповноважених управляти державним май¬ном, про ліквідацію об'єднань, створених на добровільних засадах, визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству (п. 11 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334).

Ліквідація державного (комунального) об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Стаття 125. Промислово-фінансові групи

1. Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або трансна¬ціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

2. Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабіне¬ту Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, вклю¬чаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою вироб¬ництва кінцевої продукції.

3. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші під¬приємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господар¬ських відносин.

4. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній ре¬єстрації як суб'єкт господарювання.

5. Порядок утворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп ви¬значаються законом про промислово-фінансові групи, іншими нормативно-правовими актами.

1. Ця стаття Кодексу закріплює право підприємств бути учасниками такого спеціального виду об'єднання підприємств як промислово-фінансова група. Таке право поширюється та¬кож на транснаціональні промислово-фінансові групи, до складу яких входять українські та іноземні юридичні особи.

2. Промислово-фінансова група створюється з метою реалізації державних програм роз¬витку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою вироб¬ництва кінцевої продукції. У зв'язку з цим створення промислово-фінансової групи здійсню¬ється за рішенням Кабінету Міністрів України та на певний строк.

Порядок створення ПФГ регламентується Положенням про створення (реєстрацію), реор¬ганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781 [221]. Питання про створення ПФГ порушує перед Кабміном уповноважена особа (особи) ініціаторів створення ПФГ, яка подає на ім'я Прем'єр-міністра: Генеральну угоду, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ; техніко-економічний проект обґрунтування створення ПФГ; висновки відповідного галузевого органу виконавчої влади, Фонду держмайна України, Антимонопольного комітету України, а також інші документи відповідно до закону. Найменування ПФГ повинно містити слово¬сполучення «промислово-фінансова група (ПФГ)». Кабмін приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації її кінцевої продукції буде ек¬вівалентним сумі 100 мільйонів доларів США за рік починаючи з другого року після ство¬рення ПФГ. Рішення про створення (реєстрацію) ПФГ оформляється постановою Кабміну України (про відмову у створенні - протокольним рішенням) у тримісячний строк, а в разі розгляду проекту транснаціональної ПФГ - у шестимісячний строк. Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ приймається лише за умови попереднього укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України.

Створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового об¬слуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг.

3. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприєм¬ства, наукові і проектні установи, інші установи та організації усіх форм власності, серед яких визначається головне підприємство, що має виключне право діяти від імені промисло¬во-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Головне підприємство ПФГ - це підприємство, створене відповідно до законодавства, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ. Інші учасники ПФГ виробляють проміжну продукцію, яка вико¬ристовується для виробництва кінцевої продукції ПФГ і реалізується виключно іншому учаснику чи головному підприємству ПФГ, або надають банківські та інші послуги учасни¬кам і головному підприємству. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до закону та укладеної Генеральної угоди про спільну діяльність.

Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне, транспортне підприємство, підприємство громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічно¬го постачання, банк, фінансово-кредитна установа.

Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяль¬ність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ (Генеральна угода), яка підлягає затвер¬дженню постановою Кабміну України. Генеральна угода включає: назву ПФГ; перелік за¬тверджених державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства; кандидатуру президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; строк дії уго¬ди; інші умови, передбачені законодавством або визнані необхідними ініціаторами створен¬ня ПФГ. Угода набирає чинності з дня прийняття постанови про створення (реєстрацію) ПФГ. Взаємні зобов'язання головного підприємства і учасників ПФГ щодо виробництва кін¬цевої продукції, а також взаємні зобов'язання учасників щодо виробництва проміжної про¬дукції оформляються також двосторонніми угодами про поставки проміжної продукції (на¬дання відповідних послуг). Цими угодами визначається взаємна відповідальність сторін за порушення зобов'язань. Спори, які можуть виникати між сторонами, вирішуються господарським судом у встановленому порядку. Головне підприємство або учасник ПФГ не несе від¬повідальності за зобов'язаннями держави. Держава не несе відповідальності за зобов'язан¬нями головного підприємства або учасника ПФГ.

4. Промислово-фінансова група визнається об'єднанням підприємств без прав юридичної особи. Вона не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання відповідно до стат¬ті 58 цього Кодексу.

5. Правовий статус промислово-фінансових груп в Україні, у тому числі транснаціональ¬них, визначений Господарським кодексом України, зокрема загальними положеннями гла¬ви 12 щодо об'єднань підприємств з урахуванням вимог статті 125, а також Законом України від 21 листопада 1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні» [424], іншими норма¬тивно-правовими актами.

Чинне законодавство встановлює, що головне підприємство та учасники ПФГ здійсню¬ють окремий бухгалтерський облік і ведуть статистичну звітність щодо виробництва і ре¬алізації кінцевої та проміжної продукції ПФГ згідно із законодавством. їм надаються перед¬бачені законом пільги. Державне регулювання цін на проміжну продукцію ПФГ не за¬стосовується. Реалізація проміжної та кінцевої продукції ПФГ шляхом бартерних операцій забороняється. Банк - учасник ПФГ має право проводити клірингові заліки заборгованості платежів за проміжну продукцію між головним підприємством і учасниками ПФГ, а також між учасниками ПФГ.

Реорганізацією ПФГ є зміна головного підприємства, перезатвердження переліку кінцевої продукції та (або) перезатвердження складу учасників, що потребує внесення змін до Гене¬ральної угоди. Виключення (вихід) головного підприємства або учасника із складу ПФГ здій¬снюється шляхом прийняття постанови Кабміном України. Виключення (вихід) із складу ПФГ головного підприємства тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію відпо¬відно до закону. Реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника із складу ПФГ Кабмін може здійснювати у випадках, передбачених законом.

Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабміном України: у зв'язку із закінченням затвердженого строку її діяльності; у зв'язку з неможливістю реорганізації ПФГ у випадках, передбачених законом; за ініціативою учасників ПФГ.

Стаття 126. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії

1. Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господа¬рювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або ор¬ганізаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. За¬лежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

2. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього під¬приємства кваліфікованою більшістю голосів.

3. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за раху¬нок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або за¬гальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокре¬ма володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

4. Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано в органах преси відповідно до статті 58 цього Кодексу.

5. Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього під¬приємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою ком¬панією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог цієї статті Кодексу та інших законів.

6. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство по¬винно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки.

7. Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у ста¬ні неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність пе¬ред кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

1. «Асоціація» у перекладі з латинської означає об'єднання, зв'язок. Стосовно асоційованих підприємств (господарських організацій) - це група суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (частіше - господарські товариства), що володіють повною господарською компетенцією і якостями юридичної особи (тобто господарських ор¬ганізацій), що дозволяє кожному з асоційованих підприємств самостійно брати участь у від¬носинах товарно-грошового обігу під власну відповідальність у зобов'язаннях. Будучи фор¬мально-юридично, майново і структурно відокремленими, такі суб'єкти, проте, характери¬зуються відносинами економічної та/або організаційної залежності, що може виражатися у двох формах: 1) участі одного суб'єкта господарювання в статутному фонді іншого та/ або 2) участі одного в управлінні іншим.

Господарські товариства, попри визнання їх формально самостійними суб'єктами госпо¬дарювання зі статусом юридичної особи, можуть опинятися в залежності від інших суб'єктів або набувати зв'язків з іншими товариствами, навіть не маючи такого наміру. Це може стати результатом дії економічних та/або організаційних чинників. До перших належить, насампе¬ред, участь у господарському товаристві, яка може бути неконтрольованою товариством (що притаманно відкритим акціонерним товариствам). Відтак, товариство може набути в ролі акціонера небажану особу з конкуруючими або навіть ворожими для товариства інтересами (наприклад, з наміром оволодіти комерційної таємницею, інсайдерською інформацією това¬риства чи навіть знищити його як конкурента). Організаційними чинниками набуття зв'язків між підприємствами (насамперед господарськими товариствами) може бути зосередження значної кількості голосів у однієї особи, яка не є учасником товариства і діє на підставі до¬віреностей акціонерів (так звані трасти для голосування, що поширені в країнах англо-саксонської системи права; у вітчизняних умовах це можуть бути посадові особи товариства, яким дрібні акціонери передають свої голоси, або банки, що зберігають акції за своєрідну компенсацію своїх послуг - передачі їм голосів з таких акцій). Крім того, досить поширеною є практика, коли одні й ті самі особи обіймають керівні посади у двох і більше підприємствах (товариствах).

Ступінь залежності між асоційованими підприємствами може бути меншою чи більшою, у зв'язку з чим закон розрізняє «просту» і «вирішальну» залежності.

2. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає в тих випадках, коли одне з них здатне блокувати прийняття рішень залежним підприємством з питань, що вима¬гають голосування кваліфікованою більшістю. Для цього перше підприємство повинно во¬лодіти значним за розміром пакетом акцій (значною часткою у статутному фонді) та/або та¬кою кількістю голосів, що дозволяє блокувати на загальних зборах прийняття рішень з питань, які відповідно до закону та/або установчих документів потребують кваліфікованої більшості голосів. У відповідності зі статтею 42 Закону «Про господарські товариства» [90], наприклад, для прийняття рішень загальними зборами акціонерів з питань змін у статуті то¬вариства, припинення діяльності товариства, створення і припинення діяльності дочірніх підприємств, філій і представництв потрібна більшість у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Необхідність кваліфікованої більшості голосів може встановлюватися не тільки законом, а й установчими документами залежного підприємства. У тому й іншому випадку, якщо без голосів свого «патрона» залежне підприємство не може забезпечити ква¬ліфікованої більшості при голосуванні, слід вважати, що воно перебуває у простій залежно¬сті від «патрона».

3. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає в тих випадках, коли між ними встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переваж¬ної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або в загальних зборах, ін¬ших органах управління залежного, у тому числі дочірнього, підприємства. Звичайно від¬носини вирішальної залежності забезпечуються володінням контрольним пакетом акцій, що не обов'язково має перевищувати половину всієї їх вартості. При великій розпорошеності акцій цей пакет може бути контрольним і в разі значно меншої сукупної їх вартості. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 відсоток, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб'єк¬тів у порядку, що встановлює цей Комітет (Положення про холдингові компанії, що створю¬ються в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Президента України від 11 травня 1994 р. [53]

Однією з умов установлення вирішальної залежності між асоційованими підприємствами є згода органів Антимонопольного комітету України.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами більш небезпечна, оскільки пов'язана з встановленням між ними відносин контролю-підпорядкування. Встановлення та¬ких відносин призводить до майже повної залежності формально самостійного дочірнього підприємства від контролюючого. При цьому останнє отримує можливість використати за¬лежне від нього підприємство суто у власних інтересах, не дбаючи про інтереси дочірнього підприємства, його учасників та кредиторів. Крім того, встановлення відносин контролю-підпорядкування антимонопольним законодавством розцінюється як економічна концентра¬ція, що у передбачених Законом «Про захист економічної конкуренції» [282] випадках по¬требує отримання попередньої згоди відповідних органів Антимонопольного комітету.

4. Значна ймовірність негативних правових наслідків встановлення відносин простої або вирішальної залежності між підприємствами вимагає оприлюднення відомостей про це з ме¬тою ознайомлення широкого загалу (насамперед найбільш заінтересованих осіб - учасників залежного/дочірнього підприємства, кредиторів останнього, антимонопольних органів). У зв'язку з цим запроваджуються відповідні правові механізми: включення до відомостей державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства інформації про наявність відно¬син простої чи вирішальної залежності від певного суб'єкта та обов'язкова публікація цієї інформації в органах масової інформації, визначених статтею 58 цього Кодексу для опри¬люднення відомостей державної реєстрації.

5. З багатьох різновидів асоційованих підприємств варто виділити один з найбільш поши¬рених - холдингову компанію. Нею визнається той суб'єкт господарювання, який має кон¬трольний пакет акцій або можливість участі в управлінні дочірнім підприємством. У від¬носинах холдингової компанії з її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування, зміст яких визначається вимогами статті, що коментується, та нормами інших законів.

6. Основними правовими наслідками використання відносин контролю-підпорядкування є можливість притягнення до додаткової відповідальності контролюючого підприємства за зобов'язаннями дочірнього та/або покладення обов'язку на контролююче підприємство ком¬пенсувати дочірньому підприємству збитки, заподіяні в результаті такого впливу. Обов'язок компенсації виникає, якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції (при цьому компенсації підлягають завдані дочірньому підприємству збитки). У результаті компенсації відновлю¬ється майнова база дочірнього підприємства і, відповідно, забезпечується захист інтересів і самого підприємства, і його учасників, і кредиторів.

7. Найбільш яскравим проявом принципу, визначеного в попередній частині статті, є по¬ложення про те, що у разі банкрутства залежного підприємства з причин винної поведінки контролюючого підприємства останнє зобов'язане в субсидіарному (додатковому) порядку нести майнову відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства.

Додаткова відповідальність контролюючого підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства пов'язується з випадками неплатоспроможності останнього та визнання його банкрутом. Однак для застосування такої відповідальності необхідна наявність вини кон¬тролюючого підприємства в доведенні дочірнього до такого стану (неплатоспроможності та пов'язаного з цим банкрутства). Подібний захід спрямований на забезпечення інтересів кре¬диторів дочірнього підприємства.

Примітка. Положення цієї статті є новими, хоча в деяких законах дається визначення по¬няття контролю пов'язаної особи (ст. 1 Закону «Про захист економічної конкуренції» [282]),

211афілійованої особи, істотної участі, контролю, спорідненої особи (ст. 2 Закону «Про банки і бан¬ківську діяльність» [61]), істотної участі (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та дер¬жавне регулювання ринків фінансових послуг» [490]), а в Цивільному кодексі - залежного това¬риства (ст. 118), проте ці поняття використовуються з різною метою. У коментованій статті значною мірою уніфікуються згадані поняття з метою забезпечення захисту законних інтересів залежних підприємств і запобігання зловживанням своїми правами особами, які контролюють такі підприємства.

Стаття 127. Інші форми об'єднання інтересів підприємств

1. Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 цього Кодексу.

Стаття передбачає, що законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств, не передбачені у статті 120. Отже, в Кодексі закріплений принцип закритого переліку видів об'єднань підприємств, який визначається цим Кодексом, а також законами. Згідно з цією статтею підприємства та інші суб'єкти господарювання мають право створюва¬ти союзи, спілки, асоціації підприємців, а також інші об'єднання підприємців - торгово-про¬мислові палати, об'єднання роботодавців (передбачені ст. 21 ГК). Інші форми об'єднання ін¬тересів підприємців можуть бути визначені законом.

Дата добавления: 2014-01-11