ІІ. Повна, розгорнута форма вартості

Ключовою категорією товарного виробництва є товар. У самому загальному вигляді, абстрагуючись від деяких нюансів у підходах різних економістів, можна дати таке його визначення: товар – продукт праці, що здатний задовольняти певні потреби людини і призначений для обміну.

Товар має дві властивості: споживну вартість та вартість. Споживна вартість – це здатність товару задовольняти певні людські потреби (чи особисті – у їжі, одязі, побутовій техніці, чи виробничі – верстатах, обладнанні тощо). При цьому треба розуміти, що потреби людини задовольняє будь-який продукт праці, і той, який не набуває товарної форми. Проте, коли йде характеристика споживної вартості товару, то тут вже обов’язково необхідно зробити наголос на таких специфічних рисах: по-перше, за умов товарних відносин споживна вартість призначається для задоволення потреб інших людей, суспільства, тобто стає суспільною споживною вартістю; по-друге, вона несе в собі відносини обміну, тобто товари завжди обмінюються у певному співвідношенні, пропорції (наприклад, один пиріжок дорівнює одному яблуку, або 50 копійкам). Цього, зрозуміло, не буде у межах натурального виробництва, коли продукт праці виробляється для задоволення потреб виробників і поступає у споживання безпосередньо, обходячи сферу обміну. Кількісні пропорції, які утворюються в результаті обміну товарів, називають міновою вартістю, вона є формою, зовнішнім проявом другої властивості товару – вартості. Що ж таке вартість? Визначення її сутності і дає відповідь на питання про те, що визначає пропорції, у яких один товар обмінюється на інший.

В теоретичному плані розробка цього аспекту проблеми є досить складною, а тому він викликав серйозні дискусії і обумовив появу багатьох теорій вартості.

Вперше питання, що визначає кількісні пропорції, у яких один товар обмінюється на інший, поставив Аристотель. У подальшому були запропоновані різні теоретичні відповіді. До найбільш вагомих та розповсюджених теорій вартості необхідно віднести трудову теорію вартості, теорію витрат виробництва, теорію трьох факторів виробництва та теорію граничної корисності. Розглянемо їх.

Трудова теорія вартості розроблялася на протязі XVIII та ХІХ ст. ЇЇ основи були закладені представниками класичної школи політекономії, які визначали вартість працею, яка витрачена на виробництво товару. Свого подальшого розвитку цей підхід отримав у працях К.Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці і на базі цього конкретизував основні положення класиків. За теорією К.Маркса, праця товаровиробників має двоїстий характер. З одного боку, це праця певного виду, вона характеризується використанням певних знарядь праці, певними професійними навичками робітника та конкретним результатом – певною споживною вартістю. Працю, яка створює певний продукт, К.Маркс назвав конкретною працею. З другого боку, праця – це витрата фізичних і духовних сил людини, робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, частка суспільної праці. Цю сторону праці К.Маркс назвав абстрактною працею. Абстрактна праця створює вартість товару, оскільки є тим загальним у праці різних виробників, що дозволяє прирівнювати різні споживні вартості одна до одної. Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їхньої праці на виробництво товару.

Слід зазначити, що в межах трудової теорії вартості існували різні погляди на міру вартості. А.Сміт за міру вартості брав робочий час. Д.Рікардо – робочий час на виробництво товару за гірших умов виробництва. К.Маркс визначав величину вартості товару суспільно-необхідним робочим часом, який йде на виробництво продукту за суспільно-нормальних умовах виробництва: середньому рівні вмілості і інтенсивності праці. Іншими словами, суспільно-необхідний робочий час віддзеркалює середні умови виробництва того чи іншого товару, і за цих умов створюється переважна частина даного товару.

Теорія витрат виробництва представлена в працях Дж.Мілля, Дж.Мак‑Куллоха, Р.Торренса та ін., які зводили вартість до витрат виробництва (витрат на засоби виробництва та оплату праці), тобто вважали, що вартість створюється не лише живою (як це стверджував К.Маркс), а й минулою, уречевленою працею. Виходячи з цього, вони ціни на товари визначали цінами на елементи витрат.

Теорія трьох факторів виробництва почала розроблятися французькими економістами першої половини ХІХ ст. Ж.Б.Сеєм та Ф.Бастіа. За їх думкою, вартість є результатом витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Кожний з факторів створює відповідну частину вартості: праця – заробітну плату, капітал – відсоток, а земля – ренту.

Названі теорії, безперечно, мають певні розбіжності у підході до визначення сутності вартості проте, оскільки вони всі в центр уваги покладають витрати, то їх в економічній літературі умовно відносять до витратних концепцій вартості. Значно відрізняються від таких теорій ті концепції, які основну увагу приділяють оцінці кінцевих результатів виробництва з позиції споживачів. До таких теорій відноситься теорія граничної корисності.

Теорія граничної корисності найбільш докладно була представлена в працях вчених австрійської школи: У.Джевонса, К.Менгера, Ф.Візера, Е.Бем‑Баверка, Л.Вальтраса та ін. Прибічники цієї концепції визначають вартість (цінність), виходячи з суб’єктивних оцінок покупців, міри корисності результату. Суб’єктивна оцінка, як вони вважали, залежить від двох факторів: від запасу даного блага (рідкості) та від ступеню насиченості потреби у ньому. Наприклад, якщо людину мучить спрага, то найбільшу цінність буде являти собою перша склянка води. По мірі угамування спраги корисність кожної подальшої додаткової склянки буде для людини зменшуватися. Остання склянка з водою, яка споживається, буде мати найменшу корисність. Таким чином, вартість визначається мірою корисності результату.

Розглянуті теорій, хоча й не були в повній мірі досконалими і постійно попадали під критичний розгляд, все ж таки просунули економічну думку у розумінні механізмів функціонування товарного виробництва, дозволили виділити основні чинники, які впливають на формування основи обмінних процесів. Вчені-економісти Е.Бем‑Баверк, М.І.Туган‑Барановський, А.Маршалл та ін. здійснили спроби поєднати вищезазначені теоретичні підходи. Найбільш вдалою, за думкою багатьох сучасних економістів, стала концепція ринкової ціни А.Машалла, при створенні якої він відійшов від пошуку єдиного джерела вартості. Він вийшов на аналіз механізму взаємодії попиту та пропозиції, при цьому пов’язав зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції – з вирішальним впливом витрат виробництва. Таким чином, у запропонованій А.Маршаллом теорії ринкової ціни визначається взаємовплив корисності, попиту, пропозиції, витрат і ціни.

3. Важливим законом товарного виробництва є закон вартості, який виражає сталі і стійкі зв’язки між товаровиробниками з приводу обміну товарами. Сутність цих зв’язків характеризує еквівалентність, тобто обмін у відповідності до суспільно-необхідних витрат праці.

Необхідно зазначити, що це загальне, теоретичне визначення закону вартості, яке базується на монізмі визначення джерела вартості. Більш докладну характеристику зв’язків між товаровиробниками у обмінних процесах, як вони реалізуються у сфері реальних ринкових відносин, дає розгляд форми прояву закону вартості – закону цін. Аналіз встановлення, постійних коливань ринкових цін показує, що у ринковому середовищі вони враховують цілий комплекс факторів, серед яких, окрім основного – суспільно-необхідних витрат праці, значне місце займають інші: співвідношення попиту та пропозиції, якісні характеристики товарів, корисність їх з точки зору споживачів тощо. Іншими словами, механізм закону вартості проявляється через стихійне відхилення цін (які є ринковими індикаторами) від суспільно-необхідних витрат праці. Зрозуміло, що за умов сучасного ринку закон цін по-різному діє в межах певних ринкових відносин (монополії, олігополії, монополістичної конкуренції), проте ці форми проявів вже вивчає інша теоретична дисципліна – мікроекономіка.

Через механізм цін закон вартості виконує такі функції:

1) функцію стихійного регулятора виробництва – завдяки цінам, які постійно змінюються він сприяє переорієнтації товаровиробників на виробництво необхідної суспільству продукції та послуг;

2) функцію рушійної сили розвитку продуктивних сил – обмін, у основі якого покладені суспільно-необхідні витрати праці, стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні витрати виробництва. З цією метою товаровиробники постійно вдосконалюють виробництво, запроваджують нову техніку і технологію, поліпшують якість продукції. Все це сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці;

3) функцію диференціації товаровиробників – ті товаровиробники, у яких індивідуальні витрати вищі за суспільні – банкрутують, виштовхуються з ринку, і, навпаки, ті, у яких індивідуальні витрати виробництва нижчі, ніж суспільні, розширюють виробництво, збагачуються особисто. Посилюється майнова диференціація, створюються умови для розвитку капіталістичного виробництва: неефективно працюючі товаровиробники поповнюють армію найманих робітників, а масштаби капіталістичних підприємств розширюються.

тема 5. Теорія грошей. інфляція

1. Концепції грошей.

2. Розвиток форм вартості та виникнення грошей.

3. Сутність та функції грошей.

4. Закони грошового обігу.

5. Сутність, види, причини, механізми та наслідки інфляції в ринковій економіці. Антиінфляційні заходи.

6. Інфляція в українській економіці у 90-ті роки 20-го століття: причини та особливості.

1. Питання про сутність та походження грошей є досить складним, вимагає розгляду еволюції економічних відносин на протязі майже всього існування людської цивілізації, і тому не випадково, що в процесі його вирішення з’явилося багато різних концепцій. Розглянемо найбільш поширені з них.

Ще Аристотель, аналізуючи дану проблему, прийшов до висновку, що гроші є результатом певної згоди між людьми, націленою на покращання умов обміну. В економічній науці така концепція отримала назву раціоналістичної. Дуже близька до раціоналістичної концепції державна теорія грошей Г.Кнаппа (німецький економіст, який називав гроші “продуктом правопорядку”, творінням державної влади). Розділяє вище названі підходи і сучасний англійський економіст Л.Харрис. В своїх теоретичних розробках він пише про те, що доларовий білет набуває вартості лише тому, що суспільство через свої закони наділяє його властивістю функціонувати як засіб обігу. Аналіз цієї концепції показує, що автор не ставить своєю метою дослідження процесу виникнення грошей, розгляду їх як історичної економічної категорії, а по суті пише про паперові гроші, які випускає держава, надає їм у законодавчому порядку примусовий курс і потім використовує їх для обслуговування обігу. У сучасній прагматичній науці досить поширеними є функціональні теорії грошей, які пов’язують існування грошей з певними обставинами, наприклад, економісти неокласичної школи вважають, що необхідність грошей обумовлена відсутністю синхронізації надходжень і платежів, в результаті чого ускладнюється прямий товарообмін. На базі функціональних концепцій виникли досить розповсюджені за сучасних умов серед західних дослідників підходи. Так, американські вчені К.Р.Макконелл та С.Л.Брю вважають: все, що виконує функції грошей і є гроші.

Як бачимо, наведені теорії не торкаються питання про історичну суть грошей, не розглядають етапів їхнього еволюційного розвитку. І це, на наш погляд, заважає їм дати повну, комплексну характеристику сутності грошей, визначити їхню роль у розвитку суспільного виробництва.

У зв’язку з вищесказаним необхідно виділити і проаналізувати концепцію еволюційного походження грошей, яка розглядає їх через розвиток форм вартості. Ця теорія розроблена К.Марксом та його послідовниками, вказує на товарну природу грошей, стихійне виділення їх із загальної маси товарів і їх особливе місце в системі економічних відносин. Слід зазначити, що ця теорія є зараз досить розповсюдженою в західній економічній науці, проте використовується вона в спрощеному вигляді. Складне теоретичне питання про двоїстий характер праці, втіленої в товарі і подвійну природу товару, яке розробив К.Маркс з використанням методу наукової абстракції, опускається.

В наступному питанні лекції розглянемо історичний процес розвитку форм вартості та виникнення грошей, тобто проаналізуємо підхід К.Маркса до визначення сутності грошей.

2. Щоб провести аналіз процесу виникнення грошей необхідно, як вже зазначалося, проаналізувати розвиток форм вартості.

І. Проста, випадкова, або одинична форма вартості.

На зорі людства люди обмінювалися товарами у випадкових, приблизних пропорціях. За умов такого епізодичного обміну і з’явилася проста форма вартості:

х товару А = у товару В.

К.Маркс в “Капіталі” здійснює детальний аналіз цієї форми вартості, оскільки саме вона є відправним моментом дослідження виникнення та суті грошей.

Отже, в цій пропорції товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у товарі В. Тому перший товар знаходиться у відносній формі вартості, а товар В виконує пасивну роль, оскільки служить матеріалом для вираження вартості товару А, протистоїть йому як еквівалент і перебуває в еквівалентній формі вартості. За цих умов функціональні форми вартості ще не закріплені за товарами А і В, якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми не зміниться, зміниться лише роль товарів в цій обмінній пропорції: товар В буде знаходитися в відносній формі, а товар А – в еквівалентній.

Для спрощення викладення матеріалу ми не характеризуємо особливості еквівалентної форми власності, які виділяє К.Маркс, базуючись на своєму вченні про двоїстий характер праці, втіленої в товарі, та подвійною природою товару. З цими аспектами теорії можна самостійно познайомитися, прочитавши відповідний розділ праці К.Маркса “Капітал”.

Розвиток суспільного поділу праці, зокрема, виділення скотарства із землеробства, обумовив перехід від випадкового епізодичного обміну до регулярного. Схематично ця форма вартості має такий вигляд:

х товару А = у товару В, або = товару С, або = товару D, або = товару Е тощо.

При цій формі одному товару А, який перебуває у відносній формі вартості, відповідають багато інших товарів (товари В, С, D, Е тощо), що знаходяться у еквівалентній формі вартості.

Безсумнівно, ця форма вартості вже є більш досконалою в порівнянні з простою, оскільки мінові пропорції мають регулярний характер, і товар А вже більш точно виражає свою вартість у вартості товарів-еквівалентів. Проте повна форма вартості має і суттєві недоліки: 1) незавершеність відносної вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати; 2) складнощі обміну, наприклад, неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів (так, власнику товару А потрібен товар С, а власнику товару С потрібен товар Е. За цих умов обмін може здійснитися тоді, коли власник товару А отримає товар. Поступово із загальної маси товарів починає виділятися один, до якого починаються прирівнюватися всі інші товари. Це означає перехід до третьої форми вартості.

Дата добавления: 2014-01-11