Слухова

Візуальна

Загальне сприйняття говорить про щось подовжене, зелене, з білим дахом і вікнами. Не всякий зустрічний, проте, здатний намалювати вікна. Платформа - безбарвна: якщо хочете - напівсіра, хочете - напівкоричнева. Все це хвилеподібне - зигзагом, так скажемо. Але в обід, в завантажені години, виходить щось як мазанина, серед загальної маси потрібно виділити один прямокутник блідої охри, зверху додати овал, теж блідої охри, а над ним - шапку в гамах темної вохри, яка прикрашена кісками кольору смаженої і добре розмішай сієнської глини. Потім не погано було б видавити одну пляму розміром з гусячу кашку, щоб зобразити досаду, червоний трикутник гніву, і ящірно-зелений для заглушеної жовчі, а й той страх, від якого всякий би наклав у штани.

Потім треба намалювати одне з тих симпатичних, маленьких, миленьких пальтечок кольору морської хвилі, а як раз під коміром - симпатичний, маленький, миленький ґудзик, але розмальований так, що не відірвати очей.

З громом і тріском автобус, що гастролює по південній нотній лінійці, вдарив по гальмах біля притихлого тротуару. Тромбон сонця сповістив про обід. Шанувальники цього пересувного мистецтва, як пискляві волинки, запищали про порядок. Деякі взяли на півтона вище, чого виявилося цілком достатньо, щоб дістатися як по нотах до співаючих фонтанів на зупинці Шампере. Серед обранців-енузіастів була присутня одна труба від кларнета, яка набула людських рис від нерівномірного такту часу, яка за примхою невідомого капельмейстера мала на своєму бубні інструмент, що нагадує гітару з закрученими струнами. Раптом серед мінорних акордів подорожуючих музикантів і вокалістів, які тримають ісото, а також серед божевільних трелей, які видавала перша скрипка - кондуктор, що пропонує квитки для концерту, прозвучала комічна какофонія, в якій контрабас гніву, тромбон розбрату і фагот страху боролися за першість.

А після перепочинку, тиші, паузи і подвійної паузи, ще й антракту, нетактовно грянув тріумфальний марш одного гудзики, готового взяти на одну октаву вище.

Найважливіші для людини слухові (акустичні) та зорові (оптичні) знаки залежно від способу їх творення поділяють на 4 підвиди (субкоди):

1) зоровий скороминучий (мімічна мова глухонімих);

2) зоровий тривалий (письмо);

3) вокально-слуховий (усне мовлення);

4) інструментально-слуховий (мова бубнів, що поширена серед деяких африканських племен). Це різновиди одного й того ж коду — мови.

Чому, маючи в своєму розпорядженні 4 субкоди, людина зупинилася на вокально-слуховому? На це запитання дуже влучно відповідає одна із скандинавських саг, яка розповідає про «науковий» диспут між мудрецем-богословом і однооким вікінгом. Цей диспут відбувся у формі жестів і проходив так. Богослов показав один палець, на що одноокий вікінг відповів, показавши два пальці. Богослов показав три пальці, після чого вікінг показав кулак. Тоді богослов з'їв вишню і виплюнув кісточку. Вікінг знайшов у своїй кишені аґрус і з'їв його. Тут богослов визнав себе переможеним.

— Чому? — здивувалися члени журі.

— А тому, — відповів богослов, — що цей одноокий вікінг — справжня криниця мудрості.

— Про що ви сперечалися? — запитали члени журі.

— Я показав один палець, вказавши тим, що Бог у світі один. Він же заперечив двома пальцями, що крім Бога-отця є ще Бог-син. Я тоді показав три пальці, маючи на увазі те, що якщо бути точним, то є ще й Дух Святий, але він виявився і тут на висоті: показавши кулак, влучно відповів, що все одно трійця єдина. Я відчув, що перемогти його в богослов'ї не зможу і змінив тему диспуту. З'ївши вишню, я сказав, що життя солодке. Але й тут він відповів мені дуже влучно: з'ївши аґрус, він ствердив, що треба жити навіть тоді, коли життя й кисленьке.

— Чи про це ви сперечалися? — запитали члени журі в одноокого вікінга.

— Я й не думав з ним сперечатися на богословські теми. Цей зухвалець показав, що в мене одне око. Я йому відповів, що моє одне око варте його двох. Він далі вів своє: у мене й у нього разом три ока. Після того я сказав, що таких нахаб, як він, треба вчити не науковими суперечками, а кулаком. Тоді він став погрожувати, що з'їсть мене і кістки мої виплюне, на що я йому відповів, що з'їм його з кісточками.

Отже, зоровий скороминучий субкод допускає неоднозначність інтерпретації повідомлення. Тільки звукова людська мова дає можливість максимально чітко висловити думку і точно, адекватно її сприйняти. На цю перевагу звукової мови вказував М. В. Ломоносов, доповнивши, що спілкування жестами можливе тільки на близькій відстані й лише в світлий час доби: «темнота великим была б помешательством такому разговору».

Дата добавления: 2014-01-11