Сутність та типологія групових конфліктів

Групові та міжгрупові конфлікти

Досить широко поширені в сучасному суспільстві групові конфлікти, які пронизують усе наше життя, будучи важливим елементом соціальної взаємодії. Різноманітні суб’єкти, що суперничають, охоплюють не тільки окремих індивідів, але й трудові колективи, сім’ї, сусідів, соціальні шари, класи, державні й релігійні організації, партії, масові рухи і т.д. Найскладнішими вважаються конфлікти в умовах взаємодії функціональних і цільових груп, утворених за професійною або суспільно-політичною ознакою (партії, громадські організації, масові рухи). Цим групам властива специфічна структура, відособленість стосовно інших груп, досить високий організаційний рівень, виражена ідентифікація їхніх членів. У них індивіди, поєднані за політичною, ідеологічною або професійною ознакою, прагнуть реалізувати свої не тільки подібні, але й досить різнорідні потреби.

Конфліктні взаємини малих і великих соціальних спільностей неминуче обростають безліччю більш дрібних протиріч і конфліктів, аж до індивідуальних. Можна тому з повною впевненістю стверджувати, що соціальна спільність (група) відіграє фундаментальну роль у розумінні конфлікту. Зрозуміло, при цьому не слід упускати з виду, що дії будь-яких соціальних груп виявляються в кінцевому рахунку через дії конкретних індивідів. Кожна з них здійснюється з волі людини, але опосередковується вона організацією, а нерідко й здійснюється від її імені.

Групові конфлікти − це конфлікти, у яких однією з сторін конфліктної взаємодії є група. Вони виражають стан дезорганізації стосовно попередньої рівноваги в групі. В основі такого конфлікту лежать групові протиріччя, хоча конкретні особистості тут відіграють важливу роль, наприклад лідери, керівники. Більше того, епізодом групового конфлікту може бути сутичка двох або кількох людей. Але основним тут буде відстоювання групових, а не індивідуальних інтересів. Фахівці вважають, що групові конфлікти відрізняються нетерпимістю й прагненням утягнути в протиборство всіх членів групи. Це підсилює конфліктуючі групи та підвищує соціальну небезпеку й напруженість.

Під час групових конфліктів не завжди спостерігається чітка ідентифікація груп, що підтверджується хаотичною поведінкою населення в деяких міжнаціональних конфліктах (Таджикистан, Абхазія, Грузія й ін.), де важко було часом визначити пристрасті учасників і цілі їхніх учинків.

Цей тип конфлікту має багато спільного з міжособистісним конфліктом, проте він більш багатоплановий. Група містить у собі цілу систему відносин, вона певним чином організована, у ній, як правило, маються формальний і/або неформальний лідер, координаційна й субординаційна структури. Тому потенційна можливість конфлікту тут зростає. До внутріособистісних і міжособистісних причин конфлікту додаються ще й причини, обумовлені груповою організацією.

Існують два види групових конфліктів: особистість/особистості − група (внутрішньогрупові конфлікти) та група − група (міжгрупові конфлікти).

Внутрішньогрупові конфлікти мають різні прояви. Вони можуть бути латентними й проявлятися в несподіваних для стороннього спостерігача емоційних спалахах. Вони також можуть існувати тривалий час і систематично проявлятися в цькуванні неугодного члена колективу. Подібно іншим типам конфліктів внутрішньогрупові можуть бути як конструктивними, так і деструктивними. У першому випадку розв’язання конфлікту сприяє зміцненню зв’язку особистості з групою, формуванню особистісної і групової ідентифікації й інтеграції. У другому випадку, навпаки, відбуваються дезідентифікація особистості й групова дезінтеграція.

Внутрішньогрупові конфлікти відрізняються такими особливостями:

1. Структура внутрішньогрупового конфлікту містить

· Суб’єкти, представлені різними соціальними акторами − особистість або особистості, з одного боку, та група, з іншого;

· конфліктна взаємодія відбувається на основі зіткнення особистісних і групових інтересів;

· образи конфліктної ситуації існують як в індивідуальних поглядах і оцінках, так і в групових.

2. Специфіка причин внутрішньогрупового конфлікту обумовлена положенням індивіда в групі та виникаючими між особистістю й групою

· порушеннями рольових чекань;

· неадекватністю внутрішньої установки статусові особистості (особливо часто конфліктність особистості з групою має місце при завищеннях внутрішньої установки).

3. Формами прояву внутрішньогрупового конфлікту можуть бути: застосування групових санкцій; істотне обмеження або повне припинення неформального спілкування членів групи з конфліктуючим; різка критика на адресу конфліктуючих; ейфорія з боку конфліктуючого.

4. Наслідки конфліктів виражаються: в утворенні підгрупи; і/або в видаленні інакомислячих членів; і/або у виборі „козла відпущення”; і/або в організованих змінах у групі; і/або в появі або зміні керівника; і/або в розпаді групи.

Характер розгортання внутрішньогрупового конфлікту залежить від низки чинників, зокрема групової згуртованості, зрілості колективу й характеристик особистості, особливостей спільної предметної діяльності. Уважають, що позитивними для групи будуть ті конфлікти, що не торкаються основ існування групи, і напроти, якщо конфлікт пов’язаний з найважливішими цінностями груп, він несе в собі тенденцію до руйнування групи та підвищує її конфліктність.

Дата добавления: 2014-01-11