Розвиток Німецької Демократичної Республіки (НДР)

Інакше склалася доля східних земель Німеччини. Опинившись в радянській зоні окупації, вони почали вважатися невід'ємною частиною радянської зони впливу. Провідну роль у політичному житті цих земель стали відігравати комуністи, які в 1946 р. об'єдналися ' із соціал-демократами в Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН). Навколо комуністів об'єдналось ще кілька партій. У період 1945—1949 рр. Радянська військова адміністрація, діючи згідно з принципами демілітаризації, денацифікації здійснила низку заходів, а саме:

— ліквідувала фашистський державний апарат, партії і організації;

— здійснила заходи щодо покарання військових злочинців;

— запровадила аграрну реформу (ліквідація поміщицького землеволодіння, передача землі малоземельним селянам, сільськогосподарським робітникам і переселенцям);

— ліквідувала монополістичні об'єднання;

— націоналізувала власність фашистів і воєнних злочинців;

— здійснила передачу місцевої влади структурам, утвореним СЄПН;

— провела реформу освіти.

7 жовтня 1949 р. в радянській зоні окупації було проголошено Німецьку Демократичну Республіку (НДР). На відміну від ФРН, НДР стала унітарною державою. Колишні земельні органи самоврядування були ліквідовані. СЄПН стала правлячою партією, яка відразу почала будувати соціалізм. Рішення про це було прийнято на партійній конференції СЄПН у липні 1952 р.

НДР, як промислово розвинута держава, не.потребувала індустріалізації. Зусилля були спрямовані на створення в НДР власної

металургійної і паливно-енергетичної бази. Джерелом капіталовкладень стали економія заробітної плати робітників і запровадження надзвичайних податків на селян і підприємців. Усе це призвело до падіння життєвого рівня населення порівняно з довоєнним часом.

Смерть Й. Сталіна стала серйозним ударом для його послідовників у Східній Європі. Першими це відчули на собі керівники НДР, зіткнувшись з народним повстанням проти існуючого режиму 15—18 червня 1953 р.

На вулицях Берліна, Магдебурга, де виступи були найбільш сильними та організованими, з'явилися радянські танки. Виступи робітників було придушено. Згідно з опублікованими даними, в подіях червня 1953 р. загинуло 125 осіб, за мінімальними підрахунками було заарештовано 25 тис. осіб. Існують документально непідтверджені дані про те, що частина радянських солдатів (більше 40), які відмовилися стріляти у неозброєних робітників, були засуджені й страчені. Інтелігенція НДР залишилась лояльною до існуючого режиму.

Після придушення виступу робітників відбулась деяка лібералізація режиму:

— було закріплено права приватного* сектору;

— надано свободу церкві, молодіжним організаціям, створювались нові партії;

— у сільському господарстві проводилась обережніша політика;

— скасовувалась цензура;

— підвищувалась заробітна плата і скасовувались надзвичайні податки;

— СРСР оголосив про припинення вилучення репарацій.

— Завдяки цим заходам вдалося досягти відносної стабілізації режиму,

Але рівень життя у НДР був значно нижчим, ніж у ФРН. Карткову систему було ліквідовано тільки в 1958 р. (у ФРН — у 1949 р.).

Великою проблемою для НДР була проблема Західного Берліна, який був відкритим анклавом ринкової економіки в центрі плано­вої, і цим користувалися мешканці Західного Берліна, скуповуючи; дешеві продовольчі та інші товари. Втрати НДР за двадцять років відкритості кордонів складали 120 млрд. марок. Західний Берлін став вікном, через яке у ФРН від'їжджали мешканці НДР. 3 1949 до 1961 р. до ФРН виїхало майже 2,7 млн. осіб.

У планах військового командування НАТО і ОВД Західний Берлін розглядався як база для майбутньої «армії вторгнення», як найвірогідніше місце початку нової світової війни. Берлін став місцем дії майже 60 розвідувальних служб різних країн світу.

За таких умов керівництво СРСР і НДР прагнуло нейтралізувати негативний вплив. Питання про вирішення берлінської проблеми радянське керівництво почало активно обговорювати починаючи.і 1958 р. Не домігшись ніяких результатів шляхом переговорів, радянське керівництво вдалося до рішучих дій. У ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. навколо Західного Берліна був споруджений мур, який повністю перерізав будь-яке сполучення між Східним і Західним Берліном. Оскільки СРСР не встановлював блокаду, як це було в 1948—1949 рр., то кризу, яка виникла, було* швидко подолано. Американські й радянські війська, виведені на вулиці Берліна, через два дні повернулися до своїх казарм. Так з'явився символ «холодної війни», розколу Німеччини та Європи.

У 1960-ті рр. економічний розвиток НДР прискорився. Значною мірою це пояснюється проведеними економічними реформами. На початку 1960-х рр. було створено металургійну і паливно-енергетичну бази, хімічну і електротехнічну промисловості. Проте економіка НДР продовжувала залишатися багатоукладною. 17 % промислової продукції вироблялося у приватному секторі. Підвищився життєвий рівень населення. За цим показником НДР стала провідною країною серед соціалістичних країн.

На міжнародній арені НДР знаходилась у відносній ізоляції: вона мала дипломатичні відносини лише із соціалістичними країнами.

«Нова східна політика», започаткована канцлером ФРН В. Брандтом, викликала серйозні розбіжності в керівництві НДР. Одні вважали, що нормалізація відносин з ФРН дасть можливість закріпити існування НДР і допоможе вийти з міжнародної ізоляції. Об'єднання Німеччини вони вважали справою далекого майбутнього і відносини з ФРН потрібно будувати як і з будь-якою іншою державою. Інші вважали, що визнати ФРН можна лише за умови її виходу з НАТО.

Під тиском Москви було прийнято першу точку зору, а її активний прихильник Еріх Хонеккер став новим лідером СЄПН і НДР. У 1972 р. було підписано договір про основи взаємовідносин між двома німецькими державами.

У внутрішній політиці Е. Хонеккер пішов шляхом копіювання радянської моделі розвитку. На початку 1970-х рр. шляхом викупу було ліквідовано всі приватні підприємства. Ремісничі майстерні та дрібні торговці були об'єднані в комбінати на правах кооперативів. Основні елементи господарчої реформи 1960-х рр. було ліквідовано.

Відбулося посилення політичного контролю над суспільством, який здійснювало Міністерство державної безпеки (МДБ, «штазі»). На 16,6 млн. осіб населення у міністерстві працювало 85 тис. штатних і 109 тис. позаштатних співробітників. Майже на всіх мешканців НДР було заведено досьє. МДБ досягло значних успіхів у боротьбі з інакомисленням у НДР.

Активізувалася діяльність розвідки НДР: її агентами були особистий секретар В. Брандта та деякі інші посадові особи в ФРН. Розвідка мала також широкі зв'язки з різними міжнародними терористичними організаціями..

Неосталінізм у НДР, як і в інших східноєвропейських країнах, швидко призвів до економічної стагнації, зовнішньої заборгованості, соціальних проблем і відповідно, до зростання невдоволення. Посилення контролю призвело до масової втечі населення у ФРН. У відповідь уряд дав наказ розстрілювати всіх, хто прагне перейти кордон. Це дало можливість на певний час припинити втечу громадян.

Зміни в країнах Східної Європи в 1980-х рр. дали новий поштовх до втечі у ФРН. Громадяни НДР використовували для цього відкритість кордону між Угорщиною та Австрією. Перебудова в СРСР викликала в керівництва НДР майже відкрите невдоволення; воно прагнуло зробити все, аби зменшити ЇЇ вплив. Але населення її підтримало. Приїзд М. Горбачева на святкування 40-річчя НДР у жовтні 1989 р. вилився у масовий рух за оновлення. Придушити ці виступи силою було вже неможливо.

11 жовтня 1989 р. керівництво СЄГШ звернулося до населення з пропозицією провести референдум про майбутнє соціалізму на німецькій землі.

18 жовтня Е. Хонеккер подав у відставку. Це стало сигналом до розгортання масових демонстрацій, створення нових політичних партій. Усім громадянам було надано право вільного виїзду з країни. Далі події розгорталися доволі стрімко. 4 листопада 1989 р. у Берліні відбулася 500-тисячна демонстрація. 7 листопада уряд, а 8 листопада керівництво партії на чолі з Е. Кренцем пішли у відставку. 9 листо­пада було зруйновано Берлінський мур. 13 листопада в країні було створено новий уряд на чолі з X. Модровим. 2 грудня з Конституції було вилучено статтю про провідну роль робітничого класу і його партії в житті суспільства. Увесь склад ЦК СЄПН подав у відставку, а Е. Хонеккер та інші колишні керівники були виключені зі складу¹ СЄПН, яку було перейменовано у Партію демократичного соціалізму. У березні 1990 р. в країні відбулися перші вільні вибори. НДР; отримала шанс розвиватися демократичним шляхом.

Дата добавления: 2014-01-11