Виникнення і розгортання “холодної війни”

Початок «холодної війни»

З розгромом у 1945 р. нацизму давні протиріччя між СРСР і західними державами загострилися. Протистояння не пере­росло у прямі воєнні дії, у справжню («гарячу») війну і набуло форм взаємних погроз, дипломатичних маневрів, гонки озброєнь, боротьби спецслужб, ідеологічного протиборства, через що отримало назву «холодної війни».

Початком «холодної війни» прийнято вважати промову на той час колишнього прем'єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчіля в американському місті Фултоні 5березня 1946 р.,у якій він змальовував картину радянської експансії на євро­пейському континенті. Він використав образ «залізної завіси», якою СРСР відокремив зону свого впливу від решти Європи. То­му, наголосив Черчіль, Захід мусить об'єднатися, щоб протистояти Радянському Союзу.

Того ж року американський дипломат Джорд Кеннан, який працював у посольстві в Москві, відправив до Вашингтона телеграму обсягом у вісім тисяч слів, де попереджав, що СРСР прагне зруйнувати традиційний західний спосіб життя, а тому його слід вважати не партнером, а супер­ником і розмовляти з ним з «позиції сили».

Причини розв'язання «холодної війни» полягали переважно у праг­ненні СРСР і США розширити якомога більше зони свого впливу і здобути найбільше переваг при визначенні післявоєнного міжна­родного порядку.

Під впливом Радянського Союзу опинилася група країн Центральної та Південно-Східної Європи. Зміцніли його позиції в Азії. У Крем ля з'явилася спокуса встановити свою гегемонію у світі. США, зі свого боку, прагнули того ж самого. Вони намагалися переш­кодити радянському просуванню у Західну Європу та Азію, а крім того - розширити коло своїх сателітів.

Однією з пружин «холодної війни» була взаємна недовіра обох супердержав. У Москві та Вашингтоні розцінювали миро­любні заяви один одного тільки як пропагандистський камуфляж, за яким кожний вбачав ворожі наміри суперника.

Конкуренцію стимулювала й перспектива деколонізації, не­минучість якої ставала дедалі очевиднішою. Кожна з великих держав розраховувала поставити якомога більше нових країн під свій контроль. Народи світу стали заручниками гегемоністських прагнень СРСР і США.

«Доктрина Трумена»

Повоєнне зростання радянського впливу налякало США. Особливо непокоїла їх ситуація на Балканах, де західними союзниками залишалися лише Греція та Туреччина. У Греції комуністи, сподіваючись силою захопити владу, розв'язали громадянську війну.

Перемога комунізму на Балканах давала б Радянському Союзу безконтрольний прохід з Чорного у Середземне море. Південні кордони Західної Європи опинилися б під загрозою.

Щоб спинити поширення комунізму, США стали на шлях прямої допомоги своїм союзникам. 12 березня 1947 р.Прези­дент США Трумен виступив у американському Конгресі з про­ханням санкціонувати фінансову допомогу Греції та Туреччині для боротьби з «комуністичними підступами». Крім того, він закликав надавати у подальшому допомогу всім іншим країнам,

де постає загроза приходу до влади комуністів або яким загрожують країни комуністичного табору.

Доповідь американського пре­зидента була названа «доктрина Трумена». Після того як Конгрес позитивно відповів на заклик президента, ця доктрина лягла в основу зовнішньополітичного курсу США на довгі роки, поки тривала «холодна війна».

США зосередили увагу також на країнах, які вивільнялися з колоніальної залежності. Щоб запобігти розповсюдженню на них радянського впливу, 20 січня 1949 р.

Трумен у черговому зверненні до Конгресу роз'яснив, що допомога слаборозвинутим країнам надаватиметься лише у тих випадках, коли вона сприятиме зміцненню безпеки США. Отже, щоб отримати її, належало демонструвати і здійснювати антикомуністичну та антирадянську політику.

У реальному житті більшість нових країн не збиралася ставати на відверто антирадянський курс. Тому США, щоб не втратити їх безповоротно, були змушені допомагати і тим країнам, де на той час правили просоціалістичні уряди і які не приховували симпатій до СРСР.

Дата добавления: 2014-01-11