Мовна картина світу як результат пізнання та концептуалізації об’єктивної дійсності

Взаємовідношення мови й гендера

Мові належить активна роль у культурі й пізнанні. Вона є унікальною здатністю людини, що відрізняє її від будь-яких інших живих істот і решти світу. Мова є найважливішим засобом формування та існування знань людини про світ. Відображаючи у процесі діяльності об’єктивний світ, людина фіксує результати пізнання в слові. Уся ж система знань, набутих як особисто, так і внаслідок навчання, утримується в довгостроковій пам’яті людини за допомогою концептів, або ментальних прообразів. Концепуталізація, або понятійна класифікація, – один з найважливіших процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в усвідомленні інформації, яка надходить до людини, та який призводить до утворення концептів, коцептуальних структур і всієї концепутальної системи у мозку (психіці) людини.

Кожен народ по-своєму розчленовує фрагменти світу, і по-своєму називає їх. Формується світ тих, хто говорить цією мовою, тобто формується концептуальна картина світу як сукупність знань про світ, що є зафіксованими у лексиці, граматиці, фразеології.

Уже доведено, що мовна картина світу доповнює об’єктивні знання про реальність (див. роботи Є. Бартмінського, А. Вежбицької). Сукупність цих знань, закарбованих в мовній формі, являє собою те, що в різних концепціях називається то як „мовний проміжний світ”, то як „мовна репрезетнація світу”, то як „мовна модель світу”, то як „мовна картина світу”. У силу більшої поширеності ми обираємо останній термін.

Поняття картини світу, зокрема мовної, побудоване на вивченні уявлень людини про світ. Світ – це людина й середовище в їхній взаємодії, а картина світу – „результат переробки інформації про середовище і людину”.

Між картиною світу, як віддзеркаленням реального світу, і мовною картиною світу, як фіксацією цього зображення, існують складні взаємини. Картина світу може бути представлена за допомогою просторових (верх – низ, правий – лівий, схід – захід, далекий – близький), часових (день – ніч, зима – літо), кількісних, етнічних та інших параметрів. На її формування впливають мова, природа й ландшафт, виховання, освіта та інші соціальні фактори, традиція і таке інше. Мовна картина світу не стоїть поряд із специфічними картинами світу (хімічною, фізічною та ін.), вона їм передує й формує їх, тому що людина здатна розуміти світ і сама себе завдяки мові, в якій закріплюється суспільно-історичний досвід – як загальнолюдський, так і національний. Останній і визначає специфічні особливості мови на всіх її рівнях. У силу специфіки мови у свідомості її носіїв виникає певна мовна картина свіу, через призму якої людина бачить світ.

Мовна картина світу формує тип ставлення людини до світу (природи, тварин, самої себе як елемента світу). Вона визначає норми поведінки людини в світі, визначає її ставлення до світу. На думку Ю. Д. Апресяна (Апресян, 1995. – с. 45-53), будь-яка природна мова відбиває певний спосіб сприйняття й органзіації („концептуалізації”) світу. Висловлені в ній значення складаються у певну цілісну систему поглядів, свого роду колективну філософію, яка є обов’язковою для всіх носіїв мови.

Термін мовна картина світу є метафорою, тому що в дійсності специфічні особливості національної мови, в яких зафіксовано унікальний суспільно-історичний досвід певної національної спільноти людей, створюють для носіїв цієї мови не якусь іншу, неповторну картину світу, яка відрізняється від об’єктивно існуючої, а лише специфічне „забарвлення” цього світу, зумовлене національною значимістю предметів, явищ, процесів, вибірковим ставленням до них, яке породжується специфікою діяльності, образу життя і національної культури даного народу.

Картина світу, яку можна назвати знанням про світ, лежить в основі індивідуальної і суспільної свідомості. Вона не є простим набором „фотографій” предметів, процесів, якостей тощо, адже містить не тільки відбиті предмети, але й позицію суб’єкта, що їх відбиває, його ставлення до цих об’єктів, причому позиція суб’єкта – така ж реальність, як і самі об’єкти. Більше того, оскільки відображення світу людиною не пасивне, а діяльне, відношення до об’єктів не тільки породжується цими об’єктами, а й здатне їх змінити через діяльність. Звідси слідує природність того, що система соціально-типових позицій, відношень, оцінок знаходить знакове відображення в системі національної мови і бере учать у конструюванні мовної картини світу.

2. Гендерні ознаки мовної картини світу

Гендерні ознаки мовної картини світу – це сутнісні прояви пізнання світу крізь призму чоловічого й жіночого бачення, що інтегрують універсальні та національно-специфічні ознаки, виявляють особливості номінативної та комунікативної діяльності чоловіків і жінок, а також вплив статі на мовну практику й мовну поведінку. Майже кожна культура накопичила в собі певний набір поглядів, відносин, цінностей та форм поведінки (гендерні ролі), які передаються з покоління в покоління досвідом або ж за допомогою мови як беззаперечної одиниці розвитку людської культури певного колективу, або ж за допомогою інших засобів, наприклад комунікаційних технологій.

Гендерні дослідження проводять для глибинного розуміння природних установок і стереотипів, культури, які зрештою можуть вирішити багато етнічних проблем. Жіночі та чоловічі стереотипні гендерні ролі слугують засобом пізнання позитивних і негативних аспектів як окремої культури, так і світу в цілому. Вивчення відмінностей в мовній культурі та літературі допомагає визначити специфічні риси в характері чоловіків і жінок, слугує індикатором формування нового мислення. Яскравою формою вираження національно-культурної специфіки гендерного концепту є система міфологічних уявлень, звичаїв, традицій, ритуалів та вірувань певної лінгвоспільноти, яка є базою ірреальної картини світу.

Гендерні концепти виступають універсаліями в когнітивній картині світу. Під час їх вербалізації відображається специфіка сприйняття певним етносом цього концепту, тому вони вважаються одними з найважливіших лінгвокультурних концепцій. Прототип – ядерний компонент концепту, когнітивний класифікатор, що виконує диференціювальну та інтегрувальну функції. Прототип репрезентує певну універсальну чи культурно-національну форму знання, навколо якого формується концепт; він кореспондує з поняттям, формує зміст і умови референції. Відповідно, соціальний стереотип як один із видів прототипу репрезентує мінімізоване й конкретизоване культурно-специфічне уявлення про об’єкт, асоційований із відповідним концептом. Стереотип, сформований лінгвокультурним соціумом засобом економії зусиль, результатом і способом тлумачення дійсності в рамках соціокультурно детермінованих когнітивних моделей, суб’єктивно детермінований і містить не стільки фактуальний, скільки суб’єктивно-оцінний зміст.

Гендерний стереотип, когнітивним субстратом якого є гендерний концепт, – це історично зумовлене типізоване в колективній свідомості певного лінгвокультурного соціуму уявлення про фізіологічні, емотивні, психічні, психологічні та соціокультурні атрибути, властиві індивіду, якого соціум категоризує як чоловіка або жінку. Соціальна природа гендерних стереотипів як когнітивних упереджень пов’язує їх творення з політичним, релігійним, класовим, економічним, освітнім, сімейно-соціальним та іншими аспектами існування суспільства. Джерелами гендерних стереотипів виступає патріархальний устрій суспільства, біблійна мораль, другорядність жінки, біологічне призначення жінки-матері та обмеженість її соціальних ролей.

Отже, ідентифікація чоловіка й жінки тісно пов’язана з національно-культурними характеристиками. Якщо гендерні концепти виступають універсаліями в когнітивній картині світу лінгвокультурної спільноти, то при їх вербалізації відображається специфіка сприйняття певним етносом цього концепту. Стереотипізація гендерних особливостей є складником явища категоризації дійсності відповідно до глобальної когнітивної моделі гендерних концептів, яка спрямовує інтерпретаційні процеси в русло аксіологічних орієнтирів лінгвокультури.

Останнім часом у лінгвістиці з’явилось багато праць, в яких робиться спроба системного осмислення й опису мови у зв’ язку з феноменом статі. Основною метою таких досліджень є опис і пояснення того, як проявляється стать у мові, які оцінки властиві у мові чоловіку та жінці і у яких семантичних сферах вони найбільш розповсюджені. Сучасна лінгвістика переживає своєрідний гендерний бум, отже можна стверджувати про появу ще однієї галузі мовознавства- лінгвістичної гендерології та гендерної лінгвістики.

Лінгвістична гендерологія співвідносить мову з особистістю за ознакою соціальної статі. Гендерні ознаки мовної картини світу – це сутнісні прояви пізнання світу крізь призму чоловічого і жіночого бачення, а також вплив статі на мовну практику та мовну поведінку. Усі рівні мовної системи є гендерно маркованими.

Чоловіки і жінки по-особливому лінгвалізують і пізнають світ та одне одного у своій мові. Психологія дає підстави стверджувати: є почуття, що їх переживають тільки жінки або тільки чоловіки; є думки, які формуються у свідомості тільки жінки чи тільки чоловіка, а отже, є відповідний цим настановам вибір мовних засобів, природний для одних і неактуальний, необов’язковий для інших. Жінка як учасник соціальної комунікації – це за своєю природою активно вербальна особистість, якій традиційно приписується балакучість.

Жінки гостріше відчувають потребу спілкуватися практично в будь-якому віці. Вищу вербальну активність жінок учені схильні пояснювати фізіологичними особливостями. Лінгвістичний талант жінок виявляється у швидшому засвоюванні мови, вони стрімкіше сприймають сказане і швидше відповідають. Чоловіки реагують повільніше й частіше вагаються, сумніваються, відповідно й почуття у чоловіків виявляються слабкіше й стриманіше. Жінок частіше перебивають, ніж чоловіків, бо їм доволі важко відновити логічний плин розмови. Жінки – тонкі комуніканти, вони винахідливі й мобільні у застосуванні засобів для встановлення контактів, легше вловлюють бажання і настрій співразмовника, простіше входять у світ інтересів іншої людини, здатні виявити співчуття у найрізноманітніших вербальних і невербальних формах. Налогодження стосунків за допомогою розмови – пріоритет жіночого розуму. Жінка легко читає між рядків і формує на тлі тексту підтекст. Жіночі засоби в спілкуванні набагато витонченіші. Особливо не люблять чоловіки жіночу звичку говорити натяками. Однак натяки на непрямі форми мови у деяких ситуаціях допомагають уникнути конфронтації, знизити мовну агресію.

Можна без перебільшення стверджувати, що жінки володіють вишуканішою палітрою маніпулятивних технік мови, алюзій, паралельних смислових рядів, які блискуче виявляються у міжстатевому спілкуванні та в трансакції „жінка-жінка”: прихована ворожість, суперництво, заздрість, особлива семіотика компліменту тощо.

У словнику жінки переважають емоційні слова, гіпертрофовані оцінки, надзвичайно активні зменшувально-пестливі та збільшувальні імена. Чоловіки, навпаки, з одного боку тяжіють до абстрактних висловів, а з іншого – полюбляють вразити несподіваною асоціацією, нестандартним мовним зворотом тощо. Не буде перебільшенням сказати, що в цілому жінки переважають чоловіків у розмовній мові в аспекті конкретики її вокабуляру. Питомою ознакою жіночого мовного існування можна вважати комунікативний ризик, бо для жінки не стільки важить, що сказано, скільки як. Емоція пронизує мовний самовияв жінки і поширюється на весь її словник через інтонацію та експресивний синтаксис. Чоловіки намагаються зберегти структурованість композиції розмови, віддаючи перевагу коротким реченням.

Дата добавления: 2014-01-11