VІІІ. Білінгвізм. Диглосія

Двомовність і багатомовність – це наявність і функціонування в межах одного суспільства (зазвичай – держави) двох або кількох мов. Багато сучасних країн є дво- або багатомовними: Росія (на її території існують, поряд з російською, такі мови, як башкирська, татарська, якутська, бурятська, осетинська та багато інших), Україна (її громадяни користуються, крім української мови, що є державною, російською, польською, болгарською, грецькою, румунською, угорською та іншими мовами), країни Африки, Південно-Східної Азії, Індія та ін. “Що таке двомовність у загальноприйнятому в світі сенсі?” – запитує Л.П. Нагорна і відповідає: “Двомовність, білінгвізм – це всього лиш одночасне або поперемінне користування двома мовами – як на особистісному, так і на суспільному рівні. Двомовність може бути добровільним вибором людини чи соціуму, а може бути спричиненою певними обставинами, корені яких сягають у минуле” [2, 275].

Функціонування двох або більше мов у суспільстві було б неможливим без двомовності окремих членів мовної спільності (навіть якщо індивід володіє кількома мовами, його часто називають білінгвом, а саме явище – білінгвізмом, або двомовністю).

Природні мови принципово не є однорідними: вони існують у багатьох різновидах, формування й функціонування яких визначається соціальною диференційованістю суспільства та розмаїттям його комунікативних потреб. Деякі з цих різновидів мають своїх носіїв, тобто сукупності мовців, що володіють тільки даною підсистемою національної мови (територіальним діалектом, просторіччям). Таке володіння підсистемами однієї національної мови та використання їх у залежності від ситуації або сфер спілкування називається внутрішньомовною д и г л о с і є ю. Таку дефініцію диглосії дають В.І.Бєліков і Л.П.Крисін [1, 56]

Фахівець у галузі політичної лінгвістики Л.П.Нагорна підкреслює в цьому понятті (“диглосія” без означення “внутрішньомовна”) найсуттєвіше таким чином: “Диглосія – не просте співіснування двох мов, а їхнє ранжування, насамперед за ознаками функціональності та престижності. В Україні диглосія закріплювалася мовною політикою правлячих режимів упродовж кількох століть” [2].

Поняття і термін диглосія у 1959 р. увів до наукового вжитку американський дослідник Чарлз Алберт Фергюсон. До цього в лінгвістиці використовувався (і продовжує використовуватися зараз) термін двомовність як український переклад інтернаціонального терміна білінгвізм. А для ситуацій, в яких можуть функціонувати декілька мов, прийнято термін багатомовність (пор. англ. multilingualism, франц. plurilinguisme), або полілінгвізм.

В.І.Бєліков і Л.П.Крисін пропонують розрізняти три основні види індивідуального білінгвізму.

При с у б о р д и н а т и в н о м у білінгвізмі мовці сприймають другу мову через призму рідної: поняття співвідносяться з лексичними одиницями рідної мови, а останні – з одиницями другої мови.

При к о о р д и н а т и в н о м у (чистому) білінгвізмі обидві мови є цілком автономні, кожній відповідає свій набір понять, граматичні категорії двох мов є також незалежними.

З м і ш а н и й білінгвізм в ідеалі передбачає єдиний механізм аналізу й синтезу мовлення, а співіснуючі мови розрізняються лише на рівні поверхових структур

Література

1. Беликов В.И., Крысин Л.П. Социолингвистика: Учебник для вузов.–

М: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001.– 439 с

2. Нагорна Л.П. Політична мова і мовна політика: Діапазон

можливостей політичної лінгвістики.– К., Світогляд, 2005.– 315 с.

3. Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 6. Языковые контакты.–

М., 1972.– 335 с.

4. Поліщук Я. Лінгвістичний та металінгвістичний феномен суржику (на прикладі сучасної української літератури), [w:] Język ukraiński: współczesność – historia, pod red. F. Czyżewskiego, P. Hrycenko, Lublin 2003, s. 267–278.

5. Селіванова Олена Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 716 с.

6. Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української

мови.– К.: Критика, 2003.– 336 с.

7. Суспільство на порозі ХХІ століття. Філософське осмислення

плинного світу.– К., 1999.

8. Швейцер А.Д. К разработке понятийного аппарата социолингвистики //Социально-лингвистические исследования.– М., 1976.

9. Швейцер А.Д. Современная социолингвистика. Теория. Проблемы. Методы.– М., 1976.

Дата добавления: 2014-01-11