Аграрно-кліматичний потенціал світового господарства

Агропромисловий комплекс (АПК) має особливе значення у світовій економіці. Він відноситься до числа основних народногосподарських комплексів, що визначають умови підтримки життєдіяльності суспільства. Значення його не тільки в забезпеченні потреб людей у продуктах харчування, але й у тім, що він істотно впливає на зайнятість населення й ефективність усього національного виробництва.

АПК – найбільший з основних (базових) комплексів у світовій економіці країни. До нього відносяться усі види виробництв і виробничого обслуговування, створення і розвиток яких підлеглі виробництву кінцевої споживчої продукції із сільськогосподарської сировини. В АПК входять три великі сфери галузей.

Перша сфера АПК – тракторне і сільськогосподарське машинобудування; машинобудування для харчової промисловості; агрохімія (виробництво мінеральних добрив і мікробіологічна промисловість); комбікормова промисловість; система матеріально-технічного обслуговування сільського господарства; меліоративне і сільське будівництво.

Друга сфера – рослинництво, тваринництво, рибальство, лісове господарство.

Третя сфера АПК – харчова промисловість; холодильне, складське, спеціалізоване транспортне господарство; торговельні й інші підприємства й організації, що займаються доведенням кінцевого продукту до споживача, включаючи оптові ринки, роздрібну торгівлю і суспільне харчування. До кожної сфери варто також віднести відповідні галузі науки і підготовку кадрів.

Приклад у рамку

В економічно розвинутих країнах питома вага сільського господарства в структурі АПК займає відносно менше місце і за вартістю продукції, і за чисельністю зайнятих у цій сфері.

Колись частка сільського господарства у ВНП або ВВП багатьох країн світу була не лише переважною, але і сягаючою такої величини, як 60 – 80%. Нині в розвинутих країнах вона коливається в межах 2 – 10%. Так, у ВНП США частка сільського господарства складає всього 2%, і при цьому країна робить такий гігантський обсяг сільськогосподарської продукції, що дозволяє задовольняти потреби не тільки 260 млн. американців, але і ще 100 млн. чол. за рубежем, оскільки США є великим експортером цієї продукції.

Сільське господарство залишається однією з провідних галузей матеріального виробництва у світовому господарстві. На даний час у зв'язку з інтенсивним впливом НТП сільське господарство переживає період глибокої структурної перебудови. Відбувся перехід сільськогосподарського виробництва на машинну стадію розвитку: сільське господарство перетворюється в складову частину великого аграрно-промислового комплексу.

По території суші якість продуктивних земель істотно змінюється. Родючість ґрунтів залежить від багатьох природних факторів. Обстеження, проведене ФАО, установило, що на переважній частині суші природні фактори лімітують можливість землеробства.

На основі оцінки агроприродного потенціалу можна зробити висновок, що в цілому в країнах третього світу при низькому рівні капіталовкладень 1 га може прокормити 0,61 чоловік, при проміжному рівні – 2,1 чоловік, при високому рівні – 5,05.

У сучасному розвитку агропромислового комплексу можна виділити ряд наступних характерних тенденцій:

швидкими темпами розвивається міжгалузева кооперація;

для сучасного етапу характерне надвиробництво продуктів харчування;

зростає роль великих об'єднань у сільському господарстві;

зростає виробництво продукції сільського господарства в розрахунку на душу населення;

відбувається поступове скорочення використовуваних сільськогосподарських земель; збільшується обсяг виробництва продукції за рахунок інтенсифікації виробництва під впливом НТП;

відбувається зменшення частки продукції сільського господарства у ВВП світового господарства;

змінюється структура споживання сільськогосподарської продукції у світовому господарстві;

продуктивність праці в сільському господарстві зростала швидше, ніж у промисловості: знизилося число зайнятих у сільському господарстві, розширилися зв'язки сільськогосподарської галузі з іншими галузями економіки;

зріс рівень механізації й автоматизації виробничих процесів, що підвищило продуктивність і культуру праці в сільському господарстві;

широке застосування добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами і шкідниками різко підвищило врожайність сільськогосподарських культур;

упровадження штучно створених високоврожайних сортів рослин і ефективних порід худоби підвищили рентабельність сільськогосподарської галузі.

Оскільки сільське господарство є стратегічно важливою галуззю для економіки кожної країни, і від неї прямо залежить національна продовольча безпека, рівень цін у сільському господарстві знаходиться під постійним контролем держави: при наміченій тенденції подорожчання ринкових цін держава вживає заходи з їхнього зниження (наприклад, виплачуються спеціальні дотації фермерським господарствам), або навпаки, у момент кризи надвиробництва продукції і, отже, зниження цін держава штучно підтримує їхній колишній рівень (наприклад, скуповує у фермерів надлишки продовольчої продукції).

Світовий ринок розбитий на ряд регіональних або національних захищених ринків, але проглядається і явна тенденція до глобалізації світової економіки, спостерігається вона й в області світового сільського господарства. Після багаторічних переговорів Уругвайський раунд ГАТТ завершився в 1995 році створенням Всесвітньої торговельної організації (ВТО). За умовами цієї угоди істотно знижуються бар'єри, що стримують торгівлю сільськогосподарськими товарами, скасовані кількісні обмеження і ліцензування, ліквідовані ті види субсидій, що розглядаються як «порушуючі процес ціноутворення». Ця система вводиться під найсильнішим натиском країн-експортерів і на шкоду країнам-імпортерам, особливо тим з них, що заздалегідь не створили яких-небудь противаг зростаючому імпортові.

Аграрний сектор є одним з найменш стабільних і найбільш непередбачуваних секторів світового господарства. Аналіз розвитку аграрного сектору свідчить про те, що протягом усього ХХ століття він у цілому характеризувався:

низькими темпами зростання товарообігу;

різкими коливаннями обсягів експорту й імпорту сільськогосподарської сировини;

злетами і падіннями цін на різні його види;

нестійкістю кон'юнктури багатьох ринків сільськогосподарської продукції.

Помітно впливає на динаміку ринків сільськогосподарської сировини активне втручання держави у виробництво і торгівлю багатьма його видами. Уряди багатьох держав проводять політичні самозабезпечення, у тому числі шляхом фінансування і субсидування виробництва багатьох видів сільськогосподарських продуктів.

Продовольча і Сільськогосподарська Організація (ФАО)

ФАО була заснована 16 жовтня 1945 р. Цей день тепер святкується як Всесвітній день продовольства. ФАО є спеціалізованою установою ООН. Місцезнаходження – Рим (Італія).

Основні цілі ФАО:

підвищення якості харчування і життя;

удосконалювання виробництва і розподілу продовольства й іншої сільськогосподарської продукції;

поліпшення умов життя сільського населення;

внесок у розвиток світової економіки.

ФАО має наступну структуру: конференція – вищий орган; Рада, комітети; Генеральний директор.

Діяльність ФАО можна підрозділити на два основні напрямки:

як всесвітнього форуму по аграрній політиці й інформаційного і консультаційного центру (формування конкретних пріоритетів з виробництва продовольства і продовольчої безпеки з метою ліквідації голоду);

як ініціатора польових програм, реалізованих, як правило, у співробітництві з урядами і міжнародними організаціями.

У системі ФАО з 1967 р. діє програма промислового співробітництва, у здійсненні якої беруть участь більше 100 корпорацій агробізнесу. У 1974 р. ООН створила Всесвітню продовольчу раду, що спостерігає за світовим продовольчим становищем і організує допомогу нужденним країнам. У 1977 р. був створений Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД), який сприяє країнам, що розвиваються, з метою поліпшення становища з продовольством, надаючи кошти у вигляді позик на пільгових умовах і у вигляді дарунків.

Дата добавления: 2014-01-11