Система колективних суб'єктів адміністративного права

Колективні суб’єкти – це організовані, відокремлені. самоврядні групи людей, наділені правами виступати у відносинах з іншими суб'’ктами як єдине ціле, персоніфіковано. Колектив, як правило, об’єднаний певним інтересом, метою, він функціонально диференційований, діє на законній підставі, має свої механізми управління, в ньому визначена роль кожного. Колективне утворення в адміністративно-правових відносинах, з одного боку, діє від свого імені, на нього як на певну цілісність покладаються обов’язки, йому надаються права, а з іншого – знеособлює конкретних людей, тому зміни в особовому складі колективу не впливають на його назву і правовий статус. Наприклад, особовий склад органу виконавчої влади (кафедри, підрозділу міліції) може повністю змінитися, але на його повноваженнях це не відобразиться.

В залежності від ступеня організаційної самостійності, мети та обов’язків, правового статусу в великій і складній системі колективних суб’єктів адміністративного права можна виділити чотири класи:

1) організації;

2) структурні підрозділи організацій;

3) трудові та і інші колективи організацій та їх структурних підрозділів;

4) складні організації.

Якщо за основу поділу взяти такі критерії, як форма власності__та належність до певної системи, то можна вести розмову про наступні спільності: державні, громадські, релігійні, приватні та інші (змішані, іноземні та інш.) організації та їх структурні підрозділи.

Кожна державна організація – це частина державного механізму, що має організаційну та правову самостійність, працює під керівництвом вищестоящого державного органу (крім законодавчого органа, Президента, суду). Серед інших її найважливіших ознак потрібно назвати економічне забезпечення за рахунок державної власності, правову регламентацію діяльності та структури, можливість використання правового примусу. Важливо підкреслити, що державна організація – це колектив, який здійснює не свій, а “чужий”, державний, а отже, публічний інтерес.

В залежності від мети діяльності та особливостей правового статусу в групі самостійних організацій розрізняють державні органи, підприємства, установи та інші (наприклад, військові частини) організації. Аналогічно серед громадських і релігійних організацій можна розрізняти самостійні організації, а також органи, підприємства, установи як складові елементи складних громадських і релігійних об’єднань.

Функціональна диференціація діяльності – важлива ознака організації. По мірі збільшення обсягу роботи вона забезпечується структуризацією[6] організації, створенням у ній відокремлених, самоврядних ланок, які виконують певну частину її завдань. Вони інтегрують діяльність груп, які виникають усередині організації в зв’язку з спільністю виконуваних управлінських, (бухгалтерів, постачальників тощо) чи виробничих функцій (терапевтів, вузівських викладачів тощо), за територіальними (відділення зв’язку, аптека і т.д.), а також за іншими ознаками.

Структурний підрозділ – це елемент організації, що виконує певну частину її справ. Одночасно це організована група людей, між якими достатньо чітко розподілені обов’язки. На чолі структурної одиниці призначений або обраний керівник, у ній існують ієрархічні зв’язки, здійснюється самоврядування. І, нарешті, наявність власного найменування, юридичного акту про створення такої організаційної одиниці.

Структурні підрозділи можна класифікувати за тими ж критеріями, що й організації. Отже, можна виділити структурні підрозділи державних організацій (органів, підприємств, установ), об’єднань громадян, релігійних організацій[7].

Трудові, територіальні таінші колективи – третій клас колективних суб’єктів адміністративного права. Вони наділені державно-правовою, адміністративною правосуб’єктністю, а також володіють нею й в інших галузях права: трудовому, кримінально-процесуальному. Особливостями колективу є:

· покликаний виражати і захищати свої інтереси;

· в ньому немає ієрархічних зв’язків, усі його члени рівні. Членство в колективі є наслідком вступу на роботу, на навчання, проживання.

В юридичних актах нічого не говориться про трудові колективи державних органів. І це не випадково. Справа в тому, що орган не має трудового колективу, але він є в державній установі. Так, суд як орган правосуддя складається з судді (суддів), народних засідателів (присяжних), він же як юридична установа включає в себе і суддів, і секретарів, і інших працівників, які утворюють його трудовий колектив.

Державне відомство, міжгалузеве об’єднання, всеукраїнська громадська організація, область та інші складні організаційні структури мають усі названі вище ознаки правосуб’єктності. Вони є цілісними, самоврядними системами, здатними самостійно взаємодіяти з навколишнім середовищем (матеріальна ознака), право визнає за ними здатність мати і своїми діями набувати права і виконувати обов’язки (формальна ознака). В якості прикладу відомої всім і давно існуючої складної організації можна назвати залізну дорогу. До її складу як комплексного об’єднання, входять відділення залізної дороги, а також можуть входити промислові, будівельні, транспортні, науково-дослідні та інші підприємства та організації, установи; освіти, охорони здоров’я та культури.

Складні організації доцільно на дві групи: державні та недержавні.

5. Зміст адміністративно-правового статусу державних колективних суб'єктів

Навіть короткий огляд всіх чотирьох класів колективних суб’єктів адміністративного права дозволив показати їх різноманітність за обсягами, соціальній ролі, формах власності та багатьох інших критеріях.

Перша особливість адміністративної правосуб'єктності полягає в тому, що при рівній для всіх бланкетній можливості бути учасниками адміністративно-правових відносин вона закріплює різницю у правовому положенні суб’єктів.

Друга особливість – це її зв’язок з адміністративною діяльністю, з участю в ній в якості суб’єкта чи об’єкта управлінського впливу. Для колективних утворень адміністративна правосуб’єктність має первинний характер, адміністративна легалізація організації, структурного підрозділу є передумовою виникнення в для виникнення в неї цивільно-правової, фінансової та деяких інших видів галузевої правосуб’єктності.

Зміст адміністративно-правового статусу колективного суб’єкта в основному залежить від таких обставин:

1) суб’єкт є частиною державного механізму чи ні;

2) яким видом діяльності займається (господарською, культурно-виховною тощо);

3) є він самостійною одиницею або включений в більш складну структуру.

Колективних суб’єктів слід поділяти за такою ознакою – за належністю або неналежністю до державного механізму. Необхідно розрізняти частини державного механізму (організації, їх структурні підрозділи, складні організації) і недержавні колективні суб’єкти.

В адміністративно-правовому статусі державних колективних суб’єктів можна виділити три головні блоки:

а) цільовий;

б) структурно-організаційний;

в) компетенцію.

Першим елементом адміністративно-правового статусу державного колективного суб’єкта є його мета, завдання і функції, закріплені юридично. Під метою в даному випадку розуміється забезпечення певної соціальної потреби, яка в положеннях, статутах та інших управлінських актах конкретизується в переліку завдань та функцій.

Всі завдання, які ставляться перед структурними одиницями державного механізму, можна об’єднати в три групи:

1) виробничі, які конкретизують мету, заради якої вона створена (вчити, лікувати, випускати продукцію, контролювати тощо);

2) економіко-екологічні, що закріплюють обов’язки розумно використовувати природні та інші ресурси, забезпечувати збереження навколишнього середовища і державного майна;

3) соціальні, спрямовуючі на турботу про колектив працівників і його членів, створенні сприятливих умов для трудової діяльності, організацію культурно-побутового обслуговування, покращення матеріального добробуту своїх робітників, службовців та їх сімей.

Другий – організаційно-структурний – елемент правового статусу сам є доволі складною системою. В нього включається нормативне регулювання порядку створення, легалізації, реорганізації, ліквідації суб’єктів, їх підпорядкування і передачі з відання одних організацій в підпорядкування інших, встановлення і зміни їх організаційних структур, права на самовизначення, процедур діяльності і права на офіційні символи.

ІІІ. Компетенція – це частина правового статусу колективних суб’єктів, що складається з сукупності владних повноважень відносно визначених предметів відання. Її перший елемент включає права та обов’язки, пов’язані зі здійсненням влади, з участю в управлінських відносинах, в тому числі і право видавати певні акти. Другий елемент компетенції – підвідомчість, правове закріплення кола об’єктів, предметів, справ, на які поширюються владні повноваження.

Всі державні колективні суб’єкти мають визначену компетенцію. Вона може бути проаналізована по зв’язку владних повноважень з певними управлінськими функціями. Отже, можна розрізняти права та обов’язки в сфері планування, методичного керівництва, нормативного регулювання, роботи з кадрами, обліку, контролю тощо. Крім функціонального корисно розглянути и суб’єктний характер компетенції. В цьому випадку слід розрізняти компетенцію по відношенню до вищестоящих і по відношенню до підпорядкованих колективних суб’єктів та працівників, а також по відношенню до громадян, підконтрольних суб’єктів.

Загальними правами є наступні: бути адресатом управлінських команд, вимагати чіткого визначення обов’язків і створення необхідних умов для їх виконання, вносити пропозиції в різні організації, отримувати певну інформацію, давати вказівки підлеглим. Загальними обов’язками є наступні: раціонально використовувати ресурси, бережливо ставитися до природи, дотримуватися санітарних, протипожежних правил, виконувати управлінські команди, своєчасно розглядати звернення як членів колективу, так і громадян тощо.

Аналіз адміністративно-правового статусу колективних структурних одиниць адміністративного механізму дозволяє без будь-яких труднощів вирішити питання про зміст адміністративно-правового статусу недержавних колективних суб’єктів. Дуже рідко недержавні колективні суб’єкти мають всі ті елементи статусу, що і державні, частіше всього – лише деякі з них. Так, правовими актами визначені мета і завдання багатьох громадських формувань (Всеукраїнського товариства глухих тощо), трудових колективів.

Мінімальний обсяг адміністративно-правового статусу недержавного колективного суб’єкта включає в себе право на державне визнання, найменування, право самостійно вступати в адміністративно-правові відносини з державними органами.

[1] Див.: Відомості Верхов. Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.

[2] Козлов Ю.М. Адмнннстративные правоотношения. – М., 1976; Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974.

[3] Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М., 1955; Петров Г.И. Советское администратавное право. – Часть общая. – ЛГУ, 1961.

[4] Алексеев С.С. Общая теория права. – Т.2. – М., 1982. – С. 138–139.

[5] Общая теория советского права. – М., 1966. – С. 289; Теория государства и права: Учебник для вузов. – М., 1983. – С.331.

[6] Структуризація, з одного боку, сприяє спеціалізації праці, підвищенню її ефективності, децентралізації влади, зниженню рівня прийняття рішень, але з іншого – збільшує ієрархічні ланцюжки в управлінні, число управлінців.

[7] Не всі державні органи мають структурні підрозділи (районні прокуратури, адміністративні комісії, наприклад). Те саме можна сказати і про багато громадських та релігійних організацій.

Дата добавления: 2014-01-11