Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Необхідність повноцінного розкриття тем вимагає від інтерв'юєра умілого застосування інструментарію, необхідного для розгортання інтерв'ю




У англомовній літературі цей інструментарій позначається словом <ргоbing>, яке дослівно перекладається українською як <зондування>. У позитивному сенсі слово <ргоbing> об'єднує набір методичних прийомів, спрямованих головним чином на підтримку спонтанності мовного потоку респондента. Зондування застосовується також коли ви вважаєте, що щось суттєве пропещене, що інформант міг би дати більш повну відповідь. За допомогою зондування інтервюер запрошує інформанта деталізувати розповідь. Дуже часто в такий спосіб вдається відкрити нові обставини подій чи нові рівні мотивації поведінки.

Ці прийоми розрізняються по мірі свого впливу на зміст висловлювань респондента. У їх застосуванні слід дотримуватися принципу «мінімально необхідної дії» - інтерв'юєр не повинен вводити в дію сильніший стимул до тих пір, поки не вичерпана дія слабкішого.

Розглянемо набір прийомів, що входять до складу тактики рrobling, в порядку зростання сили їх дії, від слабкіших до найбільш сильних.

1. Пауза або мовчання. Це один з найбільш ефективних прийомів підтримки спонтанності мовного потоку. Прийом полягає в тому, що, якщо респондент замовкає, інтерв'юєр не поспішає заповнити виниклу паузу яким-небудь питанням, затримуючи свою реакцію. Інтервюер має демонструвати розуміння того, що інформантові потрібен час для того, щоб дати відповідь на питання.

Дослідження показали, що використання мовчання веде до спонтанного розширення відповідей щонайменше у 25% випадків. Об'єктивні виміри, зроблені за допомогою секундоміра, показали, що у досвідчених інтерв'юєрів час паузи складає від однієї до п'яти секунд. Верхня межа тривалості мовчання складає близько десяти секунд. Наведені дані, проте, мало допомагають інтерв'юєрові на практиці, оскільки в ситуації інтерв'ю він не може дозволити собі користуватися секундоміром. У зв'язку з цим інтерв'юєр повинен покладатися на своє власне суб'єктивне сприйняття часу. Існує поріг, за межами якого мовчання перетворюється на невмілу або здивовану паузу. Занадто довгі паузи можуть сприйматися як засіб психологічного тиску на інформанта, вимога ще щось додати до вже одержаної відповіді на питання. Інтерв'юєр повинен інтуїтивно відчувати таку межу і не переступати її.

2. Підбадьорювання або номінальна підтримка. Цей прийом включає вербальні і невербальні реакції інтерв'юєра, які виражають схвалення респонденту за те, що він говорить, заохочуючи його продовжити висловлювання. Невербальний аспект підбадьорювання включає мімічні реакції, що виражають зацікавленість, кивки головою і інші жести, що виражають увагу і схвалення. Вербальний аспект включає різні схвальні вигуки типу: <так-так>, <от як!>, <продовжуйте, будь ласка!>, <дуже цікаво> і тому подібне. Інтерв'юєри іноді занадто активно використовують тактику підбадьорювання. Вони прагнуть усіма силами заповнити паузи, і тоді підтримка стає нав'язливою.

3. Віддзеркалення або <ехо-камера>. Суть цього прийому полягає в повторенні з питальною інтонацією останньої фрази респондента. Траплялося, що нам нічого було їсти по кілька днів. Інтерв'юєр: По кілька днів? Прийом <ехо-камери> не повинен застосовуватися занадто часто. Крім того, його не слід використовувати для віддзеркалення фраз, які не несуть в собі великого смислового або емоційного навантаження. <Ехо-камера> повинна відбивати ключові фрази респондента, на яких зроблений смисловий наголос. Вдало відбита <ехо-камерою> ключова фраза часто є ефективним стимулом для розширення відповіді.

4. Питання-синоніми. Інтерв'юєр може ставити одному і тому ж респонденту фактично одне і те ж питання, злегка міняючи його формулювання: В чому це виражено? Як це проявляється? Покажіть конкретно, як це представлено? і тому подібне

5. Пряме прохання розширити відповідь. Це питання типу: «Що сталося потім?», «Що Ви маєте на увазі?», «Розкажіть про це детальніше..», «Чи Не хочете Ви що-небудь додати?», «Не могли б Ви розвинути вашу думку?». Подібні питання справляють сильнішу дію на висловлювання респондента, оскільки інтерв'юєр прямо вказує, який саме аспект теми його цікавить. В той же час ці питання формулюються так, щоб вони не мали конкретного змісту, оскільки інакше вони перетворяться на навідні. Прохання розширити відповідь може бути негайним або ретроспективним. Під ретроспекцією в даному випадку розуміється повернення до теми, що раніше обговорювалася в цьому ж інтерв'ю. Ретроспективне розширююче питання виглядає приблизно так: <Ви говорили те-то. Розкажіть про це детальніше>.

Зондування, зокрема, варто застосувати коли інформант подає лише «сухі» факти і не викузує емоцій. «Я уявляю що б я відчував в такій ситуації, чи не могли б ви роповісти, що ви відчували тоді».

Разом з тим, зондування щодо емоцій нерідко може бути доволі проблематичним. Перш за все це залежить від рівня довіри, який вам вдалося встановити. На ситуацію також будуть впливати культурні особливості інформанта, його гендерні та вікові ролі. Чоловіки в нашій культурі менше заохочені до висловлення емоцій ніж жінки, приміром. Слід також памятати, що зондування є взагалі небезпечною справою, оскільки інтервюерові інколи буває важко втриматися від спокуси «вести» респондента, спрмоувати його до відоповідей, бажаних, або очікуваних респондентом.

6. Парафраза. Питання цього типу схоже на віддзеркалення (<ехо-камера>), але з тією різницею, що в нім не використовуються слова, сказані інформантом. Парафраза є спрощеним висловлюванням респондента, що переформульоване на мову інтерв'юєра. Мета парафрази полягає не в тому, щоб змусити респондента розширити відповідь, а в тому, щоб прояснити її або переконатися в правильному розумінні. Відповідь на таке питання може бути або ствердною, або негативною. У разі негативної відповіді респондента слід попросити роз'яснити, що саме було неправильно зрозуміле інтерв'юєром.

7. Підсумовуюче питання. Це ніби розширений тип парафрази. Якщо парафраза є переформулюванням окремого висловлювання, то підсумовуюче питання містить в собі на мові інтерв'юєра головну думку якої-небудь теми або сукупності висловлювань. Підсумовюче питання починається зі вступної фрази типу: <Давайте подивимося, чи правильно я Вас зрозумів>. Як і у випадку з парафразою, відповідь може бути ствердною або негативною. У останньому випадку респондента слід попросити дати роз'яснення. При ствердній відповіді у респондента варто поцікавитися: чи не хоче він що-небудь доповнити.

При використанні парафрази або підсумовуючого питання виникає небезпека, що інтерв'юєр неправильно відіб'є слова або почуття респондента. Американський дослідник С. Ричардсон в спеціальному експерименті встановив, що з 43 респондентів тільки один поправив інтерв'юєра, який навмисно неправильно резюмував їх відповіді. Щоправда, цей експеримент був занадто <жорстким> в тому сенсі, що зміст резюме різко розходився з сенсом висловлювань респондентів, що призводило до руйнування мотивації до співпраці. У реальних інтерв'ю, коли інтерв'юєр щиро намагається зрозуміти респондента, відсоток тих, що погодилися з неточним резюме буде, очевидно, значно менше. Проте при використанні питань, що підсумовують, інтерв'юєр має бути дуже уважним і уміти уловлювати в ствердній відповіді відтінок сумніву або незгоди.

8. Пряме прохання роз'яснити відповідь. Якщо у висловлюваннях респондента є неясності або протиріччя, доречно прямо попросити респондента дати роз'яснення. В цьому випадку ставлять питання: «Чи можете Ви пояснити точніше?», «Я не упевнений, що зрозумів Вас правильно..», «Для мене не зовсім ясно..», «Ви говорили те-то і те-то. Чи немає в цьому протиріччя?» і так далі. Це було в до війни чи вже під час війни? Я трішки заплутався, поясніть будь-ласка…?»

Важливо встановити, чи одержана інформація є повідомленням з перших рук, чи інформант переказує чутки і повідомлення інших людей. «Уточніть будь-ласка, ви бачили це на власні очі?» «Як далеко ви були від того місця, де відубувася розстріл?».

Якщо інформант використовує жести для пояснення якихось речей, приміром величини спійманої риби чи говорить, що струмок, який довелося переходити був завширшки з кімнату, в якій відбувається розмова, інтервюерові слід уточнити – мені здається що ця кімната близько 4 метрів завширшки, струмок був саме такий?».

9. Конкретизуючі питання. Це, по суті, різновид роз'яснюючих питань. Вони містять в собі посилання на конкретні висловлювання респондентів, що супроводжуються проханням про їх пояснення. Прикладом конкретизуючого питання може бути прохання пояснити значення слова, коли інтервюер підозрює, що це слово має певне «субкультурне» значення для інформанта. Під час пояснення інформант може багато розповісти про свою цінності. Цікавий випадок описала Шері Томас, Коли вона опитувала жінок – дружин фермерів, вони практично ніколи не називли себе фермерами, вони зазвичай говорили – «Я допомагала на фермі». Коли Томас спробувала запитати, яким був типовий робочий день в 1926 р. зясувалося, що окрім обовязків по дому та догляду за дітьми, жінки виконували ще від третини до половини роботи в полі та по догляду за худобою. Однак, соціальні стереотипи відмовляли їм в праві називатися фермерами.

До цього переліку також можна додати:

Зясування мотивів

Гіпотетичні питання

Якби люди відмовилися виконувати розпорядження поліції, щоб з ними було? тощо.

Порівння. ("Чим Ваше дитинство відрізнялося від дитинства Ваших батьків"?) можуть сприяти глибшому вивченню якогось питання. Слід, проте, мати на увазі, що респондента, по своєму характеру не схильного до рефлексії і аналізу, такі питання іноді ставлять в безвихідь.

Якщо дослідник має в розпорядженні достатню інформацію по темі, він може поставити контрольні питання, спрямовані на те, щоб перевірити, чи дійсно респондент має ті знання, які він собі приписує.

Питання, спрямовані на пошук сенсу і розкриття внутрішнього світу респондента: "Чому так сталося"?, "Що для Вас це значило"?, "Як Ви себе при цьому почували"? і т. п., задаються, як правило, у тому випадку, якщо метою інтерв'ю є саме реконструкція суб'єктивного людського досвіду. Проте ці питання цінні ще і з іншої причини: вони показують інформантові, що дослідника цікавлять не просто якісь факти минулого, але і сама людина і її життя.

Питання, висловлені в умовному способі ("Якби Вам випало…») або в непрямій формі, зазвичай допомагають у тому випадку, якщо респондент не уміє виразити свої думки або соромиться признатися в чомусь.

Питання – виклики.

Ніколи не варто прямо виражати незгоди. Жодна суперечка в процесі інтервю не дасть позитивного результату. Разом з тим, в тому випадку, коли інтервюер впевнений, що інформант свідомо приховує інформацію або перебуває під впливом офіційної чи колективної версії описуваних подій, цілком припустимо поставити питання, в якому, краще з посиланням на анонімні джерела, або в іншій найбільш загальній формі, була б висловлена інша версія подій і прохання її прокоментувати. Можна також, у тому випадку, коли у відповідях інформанта простежується особиста зацікавленість, можа поставити кілька конкретних запитань, які б могли вказати на його особистий інтерес саме у такій версії подій.

Використовуючи будь-які прийоми зондування, в жодному разі не можна перебивати інформанта, намагатися закінчити за нього фразу.

Не слід ставити відразу декілька питань одночасно - респондент може розгубитися, втратити хід думки свого співрозмовника: як правило, у такому разі він відповідає лише на останнє питання. Виключенням з цього правила може бути лише ситуація, коли стає ясно, що ви торкнулися занадто хворобливої для респондента теми. Поставивши декілька питань підряд, дослідник тим самим дозволить йому самостійно вибрати, які сторони цієї проблеми він готовий обговорювати.

10. «Мутація» чи зміна теми. Це постановка питання, що служить введенням до нової теми, яка не є розвитком або уточненням попередніх відповідей. Використовуючи цей прийом, інтерв'юєр сам вводить нову тему, а не чекає, коли опитуваний перейде до неї за власною ініціативою. В порівнянні з усіма попередніми прийомами, «мутація» є найбільш сильне втручання в природний хід висловлювань респондента.

Якщо ви змінюєте в ході інтервю перелік тем, які ви хочете обговорити з інформантом, і якщо початковий перелік тем був відомий інформантові, поясніть, яким чином нові аспекти повязані з загальною метою проекту і як вони можуть бути вбудовані в загальний план інтервю. Інформант оцінить ваше прагнення тримати його в курсі того, що ви робите.

 

Переходи в темах Переходи в темах не є невід'ємним правом інтерв'юєра. Кожна тема має свою власну логіку розкриття. Якщо тема релевантна проблемі дослідження, в логіку її розвитку не слід втручатися. Важливим елементом кваліфікації інтерв'юєра є його уміння фіксувати момент завершення теми. Існує ряд ознак, що свідчать про вичерпання теми: повторення респондентом вже сказаного, втрата інтересу до бесіди, паузи і інші ознаки порушення спонтанності. Таким чином, переходити до нової теми треба після завершення попередньої, не раніше, але і не пізніше.

Перехід від теми до теми, якщо він відбувається за ініціативою інтерв'юєра, повинен передувати твердженням, що інформує респондента, що одна тема завершена і починається інша. Добре зробити деяке заключення, фінальне резюме, побудоване за типом підсумовуючого питання. Постановка такого питання інформує респондента про те, що інтерв'юєр уважно його слухав, отримав вичерпну інформацію і тепер має намір перейти до іншого питання.

Переходи в темах повинні допомагати респондентам наслідувати логіку інтерв'ю. З цієї причини перехід повинен містити в собі певну єднальну думку. Такий перехід називається м'яким або плавним. Плавні переходи запобігають перескакуванню від теми до теми, що допомагає респонденту більш послідовно викладати свої думки. Різкі переходи можуть збивати респондента з пантелику і порушувати досягнуту атмосферу співпраці. Переходи в темах і єднальні <містки> між ними слід, по можливості, планувати заздалегідь, включаючи в запитальник основні перехідні слова.

Якщо послідовність тем добре спланована і відповідає логіці респондента, то потрібно дуже мало переходів. Часті і швидкі переходи небажані, оскільки вони можуть викликати втрату інформації, ще не висловленої респондентом. Якщо тема, почата респондентом, явно нерелевантна проблемі дослідження, інтерв'юєр має право її перервати. Робити це слід тактовно і по можливості так, щоб респондент не помітив наміру обірвати тему.

Кращий спосіб обриву нерелевантної теми - це пропозиція розвинути одну з попередніх. Іншими словами, інтерв'юєр повинен висловити не відсутність інтересу до цієї теми, а підвищений інтерес до іншої, тієї яка не отримала повного розвитку. Зразкове формулювання висловлювання інтерв'юєра в цьому випадку таке: «Пробачте, перед цим Ви говорили те-то. Це дуже важливо для нас. Не могли б Ви уточнити..».

Обрив теми - це сильна дія на мовний потік респондента, і інтерв'юєр повинен ретельно зважити, чи слід на це йти. Часто буває, що тема, почата респондентом за власною ініціативою, лише на перший погляд нерелевантна, тоді як при зрілому роздумі вона виявляється здатна висвітити нові аспекти досліджуваної проблеми.

Обрив або різкий перехід до нової теми може здійснюватися за ініціативою не лише інтерв'юєра, але і респондента. Часто це буває наслідком асоціативних зв'язків, що виникають у свідомості респондента. Під дією тієї або іншої думки або асоціації респондент може непомітно для себе перескочити до нової теми, не розкривши повністю попередньою. Якщо обидві теми релевантні проблемі дослідження, перед інтерв'юєром виникає вибір: або заохотити розвиток нової теми, а потім повернутися до обговорення старої, або навпаки.

Явище спонтанного переходу до нової теми без завершення старої - досить поширена ситуація в інтерв'ю. Знаючи про це, досвідчений інтерв'юєр обов'язково повинен мати при собі блокнот і авторучку навіть в тих випадках, коли інтерв'ю повністю записується на магнітофон. Річ у тому, що процес інтерв'ю створює дуже високе навантаження на увагу інтерв'юєра. Через декілька хвилин інтерв'юєр вже не зможе згадати, яка тема залишилася незавершеною і в якому місці вона обірвалася. З цієї причини теми, що залишилися нерозвиненими внаслідок спонтанного перескоку думки респондента, мають бути відразу ж відмічені інтерв'юєром в блокноті і пізніше розвинені шляхом постановки додаткових питань.

Аналогічна проблема виникає в тих випадках, коли по ходу викладу респондент побічно порушує важливе для дослідника питання. Тут знову існує вибір: або тимчасово перервати тему, що розвивається, і попросити респондента освітити це питання, а потім повернутися до перерваної теми, або відстрочити постановку нового питання до закінчення теми або усього інтерв'ю. Обидва рішення в принципі правомочні, хоча прийнятнішим є друге. Але незалежно від того, яке з двох рішень прийме інтерв'юєр, він обов'язково повинен зробити позначку в блокноті, щоб не забути повернутися до того моменту інтерв'ю, коли виникло нове питання.

Іноді у висловлюваннях респондента виникає явище, яке можна назвати перемішуванням тем. Зазвичай воно виникає в тих випадках, коли у свідомості респондента є конкуруючі мотиви. Прикладом такого перемішування може служити інтерв'ю, узяте журналістом у одного з очевидців відомих подій в місті Новочеркаську (мається на увазі розстріл владою демонстрацій робітників в 60-х роках). Оповідач явно хотів довести до відома інтерв'юєра два повідомлення: перше - про самі події, свідком і учасником яких він був, і друге - про те, що з точки зору класиків марксизму-ленінізму стріляти в робітників не можна.

Магнітофонний запис інтерв'ю виглядав приблизно так: оповідач починав говорити про події, приміром, про виникнення стихійного мітингу робітників на заводському дворі. Потім у нього спрацьовувала асоціація, і він переходив до викладу по пам'яті цитат з Маркса, Енгельса і Леніна про те, що робітники повинні мати право збиратися на мітинги. Розвиваючи цю тему, респондент переходив до того, що робітники, знову ж таки на думку Маркса і Леніна, повинні мати право на демонстрації. Тут знову спрацьовував асоціативний зв'язок, і оповідач повертався до викладу ходу подій, але не до тієї події, на якій він сам себе обірвав (мітингу на заводському дворі), а до пізнішого, коли робітники вже йшли по вулиці, скандуючи: <Дорогу робочому класу!>. Потім слідував новий перехід до думки класиків марксизму про неприпустимість розгону робочих демонстрацій, потім думка респондента знову поверталася до якогось моменту подій і так далі. При прослуховуванні магнітофонного запису цього інтерв'ю у слухачів виникало бажання ножицями розрізати на шматки магнітну стрічку і склеїти її знову так, щоб отримати послідовний виклад подій. На жаль, повністю відновити хронологію подій у такий спосіб було б неможливо, тому що в ході викладу були великі пропуски, і послідовність багатьох подій залишалася неясною. Приміром, демонстрації робітників проходили як в перший, так і на другий день повстання, і не завжди було ясно, до якого дня відноситься той або інший епізод. Очевидно, що для запобігання перемішуванню тем інтерв'юєр повинен був запропонувати респонденту просту річ: спочатку послідовно викласти одну тему (фактичну сторону подій), а потім іншу (думка класиків марксизму про свободу робочих демонстрацій). Друга тема, можливо, була нерелевантна намірам інтерв'юєра, в цьому випадку її можна було або відхилити, або вислухати респондента з ввічливості. Якщо ця тема була релевантна, її слід було записати, але обов'язково відокремивши від першої.

Контроль над темою -це одна з центральних методичних характеристик глибокого інтерв'ю. Р. Горден визначає це поняття як міру, в якій інтерв'юєр проявляє ініціативу, направляючи хід інтерв'ю. Інакше його можна визначити як міра фокусуючої дії інтерв'юєра.

Методи контролю над темою: зусилля із фокусування, контроль релевантности, контроль повноти, конкретизація тем, логічний контроль.

Зусилля із фокусування. Формулюючи принцип <мінімально необхідної дії> чи мінімального втручання інтерв'юєра в хід інтерв'ю, ми підкреслювали свого роду негативну функцію інтервюера: необхідність не чинити впливу на те, що говорить респондент. Існує проте і позитивна функція, яку повинен виконувати інтерв'юєр: це зусилля із фокусування бесіди, які направляли б її так, щоб були досягнуті основні цілі інтерв'ю. Інакше кажучи, справжнє продуктивне інтерв'ю характеризується не лише щирим і вільним спілкуванням, але і тим, що спілкування в нім сфокусоване на досягненні основних цілей дослідження.

В процесі розкриття теми від інтерв'юєра потрібні певні додаткові зусилля із точнішого фокусування висловлювань респондента. Кожне повідомлення респондента повинне викликати визначену, зрозумілу для нього, реакцію інтерв'юєра. Ці реакції не обов'язково мають бути вербальними; навпаки, надмірна вербалізація реакцій інтерв'юєром порушує спонтанність ходу думки у респондента. Основну роль тут грає міміка обличчя, що виражає зацікавленість, а також короткі репліки інтересу, які вище були охарактеризовані як <підбадьорювання>. Підбадьорювання або свого роду емоційна винагорода, адресована респонденту, має бути виборчою. Інтерв'юєр емоційно винагороджує відповіді, які відповідають цілям інтерв'ю, і прагне не підтримувати ті напрями бесіди, які не відповідають їм.

Контроль релевантности. Англійське слово relevant ['relɪv(ə) nt] означає доречний; такий, що стосується справи. Оскільки продуктом наукової діяльності є конструювання концепцій, стосовно ситуації інтерв'ювання слово <релевантний> можна перекласти як такий, що має відношення до сформованої дослідником концепції.

Отже, тільки дослідник, що має у своїй свідомості певну концепцію, може визначити, яка інформація релевантна, а яка ні. Якщо у свідомості інтерв'юєра немає такої концепції, слово <релевантний> втрачає сенс і контроль релевантности не може бути здійснений. Інтерв'юєр, що не має концепції, або стає пасивним слухачем, або задає хаотичні, такі, що не мають загальної концептуальної основи питання, руйнуючи цим логічний лад інтерв'ю, збиваючи з пантелику респондента і послабляючи його мотивацію до співпраці.

Твердження про те, що у свідомості інтерв'юєра повинна міститися концепція, з позицій якої і вислуховуються висловлювання респондента, не означає, що ця концепція має бути повністю відпрацьованою і завершеною. Завершена концепція не потребує ні додаткових доказів, ні в матеріалі для її подальшого формування. Отже, в типовому випадку дослідник проводить польові дослідження з незавершеними і частенько слабо розробленими концептуальними уявленнями, для розвитку яких йому потрібний <будівельний матеріал>.

Таким <будівельним матеріалом> можуть бути факти, що повідомляються респондентом, типологічні випадки, а також напрацьовані ним на основі практичного досвіду концептуальні уявлення, співзвучні концептуальним уявленням дослідника. Інтерв'юєр, зайнятий пошуком релевантної інформації, має в ході бесіди бути постійно насторожі, щоб вчасно зробити зауваження, поставити додаткове питання або іншим чином вказати респонденту, яку тему слід розвинути детальніше. Нездатність виділити важливі твердження, направляти бесіду у бік розвитку релевантних тем - один з основних чинників, що роблять інтерв'ю неефективним.

Контроль повноти. Теоретично прагненням до повноти можна назвати прагнення інтерв'юєра до отримання усієї релевантної інформації, яка міститься у свідомості респондента. Операционально Р. Мертон і його співавтори визначили повноту як отримання усієї інформації, яка передбачена заздалегідь розробленим запитальником, плюс максимальної кількості незапланованої, але релевантної цілям дослідження інформації.

Звичайно, інтерв'юєр не може змусити респондента говорити про те, про що він не хоче говорити, але він має право виявити певну наполегливість у своїх проханнях. Наполегливе прохання інтерв'юєр повинен мотивувати, наприклад, тим, що отримання цієї інформації передає життєвий досвід респондента і тим самим може допомогти іншим людям. Досвід показує, що тактовна наполегливість, що супроводжується значущим для респондента мотивуванням, приводить до <розкриття> емоційно закритих зон приблизно в 70% випадків.

Конкретизація тем. Як вже було сказано, під конкретизацією розуміється постановка додаткових питань, спрямованих на розвиток або роз'яснення висловлювань респондента. Важливо намагатися дотриматися балансу між спонтанністю вилловлювань інформанта і цілями дослідника. Можливі, проте, випадки, коли конкретизація стає необхідною. Таких випадків можна перерахувати декілька: 1. Міра необхідної конкретизації помітно варіюється залежно від типу особи опитуваного. 2. Чим далі просунувся дослідник у вивченні своєї проблеми, тим більше специфічними стають питання, які його цікавлять. 3. Існують теми, які слабо вербализованы або слабо отрефлексированы у свідомості респондента. 4. Робота з емоційно закритими зонами, що виявляються, наприклад, внаслідок поміченого інтерв'юєром умовчання.

Логічний контроль. Нерідко у висловлюваннях респондентів зустрічаються різного роду логічні протиріччя і помилки. Обовязок інтерв'юєра в цьому випадку - з'ясувати їх причину і встановити, яка ж з точок зору відповідає справжній думці респондента. Природа логічних помилок може бути різною. Логічний контроль часто є засобом не стільки контролю за правдивістю висловлювань (хоча він може виконувати цю функцію), скільки повнішого розкриття тим. Фіксація логічної помилки і вказівка на неї респонденту часто спричиняє за собою додаткові роз'яснення, релевантні проблемі дослідження, а також допомагає респонденту упорядкувати і структурувати інформацію, що повідомляється ним.

Підтримка мотивації Хоча основні труднощі встановлення контакту з респондентом зазвичай виникають на самому початку інтерв'ю, проблема підтримки мотивації до співпраці стоїть впродовж всього інтервю. Усі автори навчальних посібників по інтерв'юванню згодні в тому, що респонденту легше взагалі відмовитися від бесіди, ніж обірвати її десь посередині. Проте можливість раптового послаблення позитивних мотивацій і зростання сил протидії реально існує. В деяких випадках падіння мотивації може привести до припинення інтерв'ю за ініціативою респондента. У інших випадках, навіть якщо інтерв'ю не уривається, незацікавленість респондента в продовженні бесіди проявляється в стислості відповідей, порушеннях спонтанності мови, відмові відповідати на окремі питання, прямих проханнях скоріше завершити інтерв'ю.

Як вказує Р. Горден, завдання інтерв'юєра в частині підтримки мотивації полягає в тому, щоб максимізувати дію «помічників» спілкування і мінімізувати дію «інгібіторів». Підтримка позитивних мотивацій не виникає сама собою, вона залежить від поведінки інтерв'юєра і від природи питань. У поведінці інтерв'юєра основними чинниками підтримки позитивних мотивацій є щирий інтерес до висловлювань респондента, який виражається мімікою обличчя і вигуками схвалення, а також доречні додаткові питання, які свідчать про хороше розуміння інтерв'юєром того, що говорить респондент, і допомагають останньому повніше розкрити свою думку.

Оповідач має оцінити ваше прагнення зрозуміти його і передати значення його спогадів правильно. Дайте також інформантові зрозуміти, що він відпововідає цілком зрозуміло. Особливо важливо дати зрозуміти інформантові, що ви оцінили його намагання допомогти вам – «Я розумію, що я ставлю питання, на які нелегко відповісти, і я справді дуже ціную ваше намагання допомогти мені з цим». «Ви знаєте деталі цієї ситуації краще, ніж будь хто інший. Допоможіть мені розібратися з цим». Позитивна оцінка зусиль інформанта підсилить його мотивацію до співпраці з вами.

Послаблення позитивних мотивів у респондента (без активізації негативних) може набувати форми втоми або нудьги. Короткі відповіді респондента на дуже відкриті питання - ознака того, що, швидше за все, респондент втомився або йому нецікава розмова. Може бути і інша причина - розповідь респондента була перервана, йому не дали розвинути свою думку, і тепер йому здається, що його інформація не становить ніякого інтересу.

На відміну від зниження позитивних, наростання протидіючих мотивацій в переважній більшості випадків пов'язане з виникненням загрози <я> респондента. У разі посилення опору у інтерв'юєра є три можливості. По-перше, він може нагадати респонденту про конфіденційність бесіди. По-друге, інтерв'юєрові слід пояснити, чому це питання важливе для дослідження і як він пов'язаний із загальною метою інтерв'ю. Розуміння дослідницьких цілей, їх важливості і свідомості часто будить у респондента почуття, які схожі на відчуття морального або громадянського обовязку. По-третє, інтерв'юєр може звернутися до «помічників» у спілкуванні, наприклад, до альтруїстичних мотивів.

Впродовж всього інтревю інтерв'юєр повинен демонструвати респонденту свою сильну мотивацію, зацікавленість, високий емоційний тонус. Свідомість респондента відгукується на моральний стан інтерв'юєра за принципом індукції: нудьга індукує нудьгу, а емоційний підйом індукує посилення позитивних мотивацій.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 457; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.039 сек.